Супрун Степан Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Супрун Степан Павлович
С.П.Супрун.jpg
Народження 2 серпня 1907(1907-08-02)
с. Річки
Смерть 4 липня 1941(1941-07-04) (33 роки)
м. Толочин
загиблий у бою
Поховання Новодівочий цвинтар
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Вид збройних сил Прапор ВПС СРСР ВПС СРСР
Рід військ RAF AF branch insignia1936.gif Винищувальна авіація
Роки служби 19291941
Партія ВКП(б)
Звання підполковник
Командування 401-й винищувальний авіаційний полк особливого призначення[d]
Війни / битви Японсько-китайська війна (1937—1945)
Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна
Супрун Степан Павлович у Вікісховищі?

Супрун Степан Павлович (2 серпня 1907 — 4 липня 1941) — радянський військовий льотчик-винищувач, перший двічі Герой Радянського Союзу (1940, 1941).

Біографія[ред. | ред. код]

Дитинство та юність[ред. | ред. код]

Сім'я Супруна в Канаді. 1918. Степан у другому ряду ліворуч

Степан Супрун народився 2 серпня 1907 року в с. Річки, нині Білопільского району Сумської області, в родині українського селянина. У 1913 році Степан разом зі своєю матір'ю виїхав з Російської імперії до Канади, в місто Вінніпег, де з 1911 року жив його батько[1]. У Вінніпезі він закінчив неповну середню школу.

У 1922 році Степан разом зі своїми братами, Григорієм та Федором, вступив до Ліги Молодих Комуністів. У 1924 році сім'я повернулася до СРСР. Спочатку родина жила в Алтаї, а потім переїхали до Алма-Ати. Восени 1925 року вони повернулися до Білопілля[2].

Степан почав працювати столяром у Сумах, а пізніше влаштувався на Сумський машинобудівний завод.

Свій перший подвиг Супрун здійснив, коли працював піонервожатим. Він ледве не втопився в річці, рятуючи двох дітей[2].

У 1929 році Супруна призвали до лав Червоної армії[3].

Авіація[ред. | ред. код]

С. П. Супрун після закінчення льотного училища (1933)

У 1929 році Супруна було направлено до школи молодших авіаційних фахівців у Смоленську, яку він закінчив у 1930 році. А в 1931 році Степан Супрун закінчив військову авіаційну школу пілотів. Служив командиром авіаланки в Бобруйську та Брянську.

З 1933 року працював в НДІ Військово-повітряних сил, де начальником Супруна був Василій Степанчонок. Пізніше молодого Степана помітив командир бомбардувальника ТБ-3 Стефановський і він прийняв його до групи «Ланка» (рос. «Звено»), якою командував Вахмістров. Супрун брав участь у польотах «Звена» до 1938 року[1]. Ставши льотчиком-випробувачем, Супрун літав більше ніж на 140 видах літаків[4].

У 1935 році Степан Супрун в складі пілотажної п'ятірки бере участь у повітряному параді над Червоною площею Москви на честь травневих свят. За участь у параді він нагороджується золотим іменним годинником[5].

26 травня 1936 року Степан Павлович нагороджується орденом Леніна за випробування нових моделей літаків[5].

У грудні 1937 року його було обрано до ВР СРСР 1-го скликання від Севастопольського округу.

У тому ж році Супрун був виключений з партії за справою з Яном Гамарником. Але вже через два дні ЦК ВКП(б) поновила його в рядах комуністів.

15 грудня 1938 року під час польоту загинув друг та учитель Степана Супруна Валерій Чкалов. На Супруна ця смерть справила велике враження. Невдовзі його почали не допускати до польотів через те, що він міг теж загинути. Але льотчик Супрун написав скаргу на ім'я Ворошилова, щоб йому дозволили пробний політ на другій за рахунком моделі літака І-180 (на першому екземплярі І-180 розбився Чкалов)[5].

Незабаром Супруну було дозволено знову літати і він випробував на оновленому І-180 всі відомі тоді пілотажні фігури. Літак надзвичайно йому сподобався.

Однак Степан Супрун намагався знайти в літаку технічні недоліки, через які загинув Чкалов. І от якось під час одного вильоту у літаку зламалося шассі. На великій швидкості машина врізалася в землю.

На щастя, цього разу Супрун залишився живим. Його знайшли під уламками літака та відвезли до Боткінської лікарні[5].

Пізніше завершити випробування на І-180 доручили комбригу Сузі, але він трагічно загинув. Після цього літак був списаний з експлуатації[5].

Після того як Супруна було виписано з лікарні, його перевели до Кремлівської лікарні. Там йому повідомили, що в найближчому майбутньому він братиме участь у військовому конфлікті між Японією та Китаєм, на боці останнього.

Степан Супрун перед показовим польотом на літаку Heinkel. Аеродром у Ростоку (Німеччина), березень 1940року.

З червня 1939 по січень 1940 Степан Супрун брав участь у національно-визвольній війні[уточнити] Китаю. За цей час Супрун знищив 6 японських літаків. Також він запропонував таку технічну новинку, як встановлення на китайських та радянських літаках великокаліберних кулеметів. Завдяки цьому вогнева міць авіації союзників зросла вдвічі[5].

Перед самим початком німецько-радянської війни Степан Супрун бував у Німеччині, в складі радянської делегації.

20 травня 1940 року йому було вручено «Золоту Зірку» (№ 461)[5][2].

На початку німецько-радянської війни Степан Супрун сформував 401-й винищувальний авіаційний полк. Невдовзі 30 червня Супрун вступив у бій над селом Зубово. Під час цього вильоту Степан Павлович збив одного німецького літака-шпигуна. Увечері того ж дня він збив ще один літак[2].

2 та 3 липня 1941 року льотчики з полку під командуванням Супруна знищили ще 8 німецьких літаків та розбомбили ворожий аеродром, а з ним і 17 літаків[2].

Загибель[ред. | ред. код]

Перша версія загибелі[ред. | ред. код]

4 липня 1941 року Степан Павлович Супрун на літаку МіГ-3 в парі з лейтенантом Остаповим вилетів у розвідку. Слід додати, що це був вже четвертий виліт Супруна за день[2][5][1].

Раптом Остапов помітив ворожий літак і полетів за ним, але був підбитий (через два дні поранений Остапов, який врятувався завдяки парашуту, повернувся до полку). Супрун залишився один[2][5].

Коли ас повертався до аеродрому, над містом Толочин Вітебської області йому трапилися 6 німецьких літаків. Він залишився один на один із ними і прийняв бій. Невдовзі він підбив один «Мессершмітт», але 5 інших обстріляли літак радянського льотчика[2][1].

Пораненому Супруну вдалося посадити зламаний літак, однак вибратися з кабіни він вже не встиг. Літак відразу ж вибухнув[2][5].

Це ж описали і місцеві жителі, які бачили бій. Після цієї трагедії вони таємно поховали тіло відомого льотчика[2][5][1].

Друга версія[ред. | ред. код]

За іншою версією, яка описана в книзі «Истребитель „МиГ-3“», зокрема йдеться:

« При поверненні групи бомбардувальників, супроводжуваних МіГ-3, десятим йшов підполковник Супрун. Відокремившись від групи і бажаючи провести розвідку по дорозі Борисов—Орша, він знизився до малої висоти і, ймовірніше, був збитий вогнем із землі. У районі Толочина були знайдені згорілий літак і труп льотчика. Серед уламків знайдена Золота Зірка »

Однак більшість дослідників вважають, що Супрун був збитий у бою із шістьма ворожими винищувачами.

22 липня 1941 С. П. Супруну було посмертно присвоєне друге звання Героя Радянського Союзу.

Степана Павловича було перепоховане лише в 1960 році, на Новодівочому кладовищі Москви.

Пам'ять нащадків[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]