Каманін Микола Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Микола Петрович Каманін
рос. Николай Петрович Каманин
Kamanin np.jpg
Народився 5 (18) жовтня 1909(1909-10-18)
Меленки
Помер 11 березня 1982(1982-03-11) (72 роки)
Москва
Країна СРСР СРСР
Вид ЗС Радянські військово-повітряні сили ВПС СРСР
Роки служби 19271971
Звання CCCP air-force Rank general-polkovnik infobox.svg Генерал-полковник авіації
Війни/битви Радянсько-фінська війна
Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу (№ 2)
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Жовтневої Революції
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Суворова II ступеня Орден Суворова II ступеня
Орден Кутузова II ступеня Орден Червоної Зірки

Микола Петрович Каманін (рос. Николай Петрович Каманин; 5 (18) жовтня 1909(19091018), Меленки — 11 березня 1982, Москва) — радянський льотчик і воєначальник, один з перших хто отримав звання Героя Радянського Союзу за порятунок потерпілих челюскінців (1934). Генерал-полковник авіації (1967).

Біографія[ред.ред. код]

Народився 5 (18 жовтня) 1909 року[1] у місті Меленках Владимирської губернії (нині Владимирської області).

В армії з 1927 року. У 1928 році закінчив Ленінградську військово-теоретичну школу ВПС, в 1929 році — Борисоглібську військову авіаційну школу льотчиків. Служив у 40-й авіаційній ескадрильї ВПС Особливої Червонопрапорної Далекосхідної армії: молодший льотчик, старший льотчик, командир ланки. З липня 1933 року — командир авіаційного загону 28-ї авіаескадрильї ОЧДСА. Член ВКП(б) з 1932 року.

У лютому 1934 року був призначений командиром загону змішаного літаків для порятунку екіпажу і пасажирів пароплава «Челюскін». На літаку Р-5 в складних метеоумовах здійснив груповий переліт ОлюторкаВанкарем протяжністю близько 2500 км. У 9 польотах на крижину вивіз із льодового табору 34 людини.

За мужність і героїзм, проявлені при рятуванні челюскінців, Каманіну Миколі Петровичу 20 квітня 1934 року присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна.

У січні 1935 року вступив, а в 1938 році закінчив Військово-повітряну академію імені професора М. Є. Жуковського (командний факультет). З грудня 1938 року командував 19-ю легкою бомбардувальною авіабригадою (Харківський військовий округ). Учасник радянсько-фінської війни 1939–1940 років на цій посаді.

З жовтня 1940 року — командир 3-ї окремої авіаційної бригади і одночасно командувач ВПС Середньоазіатського військового округу. З березня 1941 року — командир 4-ї авіабригади в тому ж окрузі. З серпня 1941 року в складі ВПС 53-ї окремої армії брав участь в операції по введенню радянських військ до Ірану. З грудня 1941 року — заступник командувача ВПС Середньоазіатського військового округу.

На фронтах німецько-радянської війни з липня 1942 року — командир 292-ї штурмової авіаційної дивізії 1-го штурмового авіаційного корпусу (Калінінський фронт), з лютого 1943 року — командир 8-го змішаного (з липня 1943 — 5-го штурмового) авіаційного корпусу в складі 5-ї, 2-ї і 8-ї повітряних армій (Степовий, Воронезький, 1-й і 2-й Українські фронти). Частини під його командуванням брали участь в Великолуцькій, Бєлгородсько-Харківської, Київській, Корсунь-Шевченківській, Львівсько-Сандомирській, Будапештській та Віденській операціях; відвойовували Україну, звільняли Польщу, Румунію, Угорщину та Чехословаччину. Корпус під його командуванням здійснив понад 40 тисяч бойових вильотів. Особисто М. П. Каманіним скоєно 21 бойовий виліт. Генерал-майор авіації з 17 березня 1943 року, генерал-лейтенант авіації з 20 квітня 1945 року.

Після війни продовжував командувати тим же корпусом, з червня 1946 року — 3-м гвардійським штурмовим авіаційним корпусом. З листопада 1946 року — заступник начальника Головного Управління Цивільного Повітряного Флоту СССР з оборонних питань. З березня 1948 року — голова огрбюро ДТСААФ, з червня 1955 року — заступник голови ЦК ДТСААФ СРСР по авіації. З лютого 1956 року — на навчанні.

У грудні 1956 року закінчив Вищу військову академію імені К. Є. Ворошилова. З січня 1957 року — командувач 73-ю повітряною армією, з квітня 1958 року — заступник начальника Головного штабу ВПС з бойової підготовки.

З 1960 року обіймав посаду помічника Головнокомандувача ВПС по космосу і одночасно заступник начальника бойової підготовки ВПС з підготовки та забезпечення космічних польотів, активно брав участь у відборі та підготовці перших радянських космонавтів. З 27 жовтня 1967 року — генерал-полковник авіації . З серпня 1971 року у відставці.

Депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання (19371946).

Жив у Москві. Помер 11 березня 1982 року. Похований на Новодівочому кладовищі в Москві.

Твори[ред.ред. код]

  • «Первый гражданин Вселенной». М., 1962;
  • «Лётчики и космонавты». М., 1972;
  • «Сотвори себя». М., 1982;
  • «Скрытый космос. Дневники». (опубліковано в 1994–1996 роках).

Нагороди, почесні звання[ред.ред. код]

Нагороджений трьома орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, двома орденами Червоного Прапора, двома орденами Суворова 2-го ступеня, орденами Кутузова 2-го ступеня, Червоної Зірки, медалями, іноземними нагородами.

Настільною пам'ятною медаллю про перший політ людини в космос нагороджені тільки 75 військових, у тому числі М. П. Каманін.

Почесний громадянин Вінниці, Братислави, Пловдив, Риги, Калуги.

Пам'ять[ред.ред. код]

Його ім'ям названі вулиці в Москві, Одесі, Владимирі, Севастополі, Єкатеринбурзі.

У Москві на Поклонній горі встановлений бюст льотчика. У музеї бойової слави в Меленковської школи № 1 є експозиція, присвячена Герою; на будівлі цієї школи встановлено меморіальну дошку.

Примітки[ред.ред. код]

  1. при призові в армію приписав собі один рік, тому в усіх документах значиться 1908 рік народження.

Література[ред.ред. код]

  • Нагорный А. И., Травкин В., Земли Владимирской богатыри, Ярославль, 1967, с. 163—67, 408; Ребров М., Пароль его жизни, в кн.: Бойцы ленинской гвардии, М., 1967;
  • Водопьянов М. В. Повесть о первых Героях. — М.: ДОСААФ, 1980;
  • Герои Советского Союза и России Северного АО г. Москвы. М., 2003;
  • Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 1. М.: Воениз., 1987;
  • Великая Отечественная: Комкоры. Том 2. Биогр. словарь. М.-Жуковский, 2006.

Посилання[ред.ред. код]