Ферганська область (Російська імперія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ферганська область
Fergana obl coa.png

Герб
Ферганская область.svg
Центр Коканд
Новий Маргелан
Існування 18761924
Утворено 1876
Площа 121 141 верст² (160 141 км²)
Населення 1 572 214[1] осіб ()
Наступники Ферганська область

Ферганська область — адміністративно-територіальна одиниця Російської імперії, Російської республіки і РРФСР у 18761924 роках.

Географія[ред. | ред. код]

Оховлювала південно-східну частину Туркестанського генерал-губернаторства. До її склади входилигори Паміру. На півночі і північному заході межувала з Сирдар'їнською областю, на північному сході — з Семиріченською областю, на півдні — Авганістаном, на заході — з Бухарським еміратом і Самаркандською областю, на сході — з Китаєм (по Сарикольському хребту).

Історія[ред. | ред. код]

1876 року до Російської імперії було приєднано Кокандське ханство. 5 (17) березня того ж року рішенням Урядуючого Сенату було утворено Ферганську область. До 1894 року тривало протистоянням з китайською імперією Цін в Східному Памірі. Остаточно кордон було встановлено 1894 року.

Впроваджено рсоійської системи опадаткування викликало у 1878 і 1882 року повстання у Ферганській долині. У 1885 році місцеве населення знову повстало в Ошському, Андижанському і Маргеланському повітах. Очільником був дервиш-хан. Втім збуреннябуло вшидко придушеноколоніальною владою.

1891, 1892 і 1893 роках відбувалися нові повстання проти росіян під гаслами газавату в Кокандському, Ошському і Андижанському повітах.

Водночас розпочинається переселення християнського наслеення до області. 1893 року виникло перше російське поселення — село Покровське. У 1897 році до складу області була остаточно включена територія Східного Паміру, що складалася з двох волостей — Памірської і Оршорської.

1898 року відбулося Адижанське повстання. На меті його очільників було відновлення Кокандського ханства та боротьба з надмірними податками. В липні 1916 року внаслідок спротиву царського наказу щодопримусової мобілізації почалося нове повстання. Втім його до кінця місяця було придушено.

27 листопада 1917 року на IV надзвичайному Всемусульманському з'їзді, який відбувався в Коканді було оголошено про створення Туркестанської автономії, яку очолила Туркестанська тимчасова рада. У січні 1918 року після того, як у відповідь на пред'явлений ультиматум Шокай відмовився визнати владу Рад для знищення Туркестанської автономії з Москви в Ташкент прибуло 11 ешелонів з військами та артилерією. Оскільки Кокандська автономія не мала власної армії, тож після 64-денного існування 13 лютого 1918 року була розгромлена. 30 квітня 1918 року область стала частиною Туркестанської АРСР.

В 1918 році Ферганська область стала одним з центрів басмацтва, яких тут очолювали Мадамін-бек і Хал-Ходжа. У 1919 році радянська влада трималася лише в містах. До 1920 року область була місцем боротьби військ Туркестанської АРСР, яка створила Ферганський фронт, басмачів, Селянської армії Фергани. У вересні двіостанні групи оголосили про створення Тимчасового автономного уряду Фергани. Лише у 1920 році владу захопила туркестанська АРСР. Втім боротьба з басмацтвом тривала до 1930-х років.

27 жовтня 1924 року в результаті національно-територіального розмежування Ферганська область була розділена між Кара-Киргизькою автономною областю і Узбецькою РСР.

Адміністративний устрій[ред. | ред. код]

Поділ ферганської області

Спочатку центром був Коканд, потім Новий Маргелан. Область до 1887 року поділялася на 6 повітів — Маргеланській, Андижанський, Кокандський, Наманганський, Ошський, Чустський, а також Памір. 1887 року Чустський повіт увійшов до складу Наманганського.

На чолі стояв військовий губернатор, якому належала уся військова та цивільна справа. підпорядковувався туркестанському генерал-губернатору. Повітами керували повітові начальники. Останнім підпорядковувалися начальники відділень на чолі із біями.

Керував памірськими волостями начальник Змінного Памірського загону, штаб-квартира якого розташовувалася з 1891 року в Маргелані, з 1893 року — на Памірському Посту, з 1899 року — в Хорозі.

Військові губернатори[ред. | ред. код]

Населення[ред. | ред. код]

Основу становили сарти, узбеки, киргизи і таджики. На 1897 рік мешкало в області 1 572 214 осіб, з яких сарти становили 788 989, киргизи — 201 579, узбеки — 153 780, таджики — 114 081, кашгарські уйгури — 14 915, тюркські кочові народи — 268 818, «росіян» (за них російський імперський уряд рахував росіян, білорусів та українців не розділяючи), за винятком військ, було 9750 осіб, бухарських жидів — 3113.

У 1905 в Ферганській області нараховувалося 1 млн. 794 тис. 700 жителів. На 1907 рік в Ферганськійобласті мешкало 24346 росіян, білорусів й українців, прицьому 2/3 — у містах. В 1917 року чисельністьнаселення області склала 2 221 604 осіб.

Населення переважно мешкало у Ферганській долині. Найчисельнішими були Андижанський і Ошський повіти. Гори були населені значно слабкіше, а високогірні місцевості — Алай і Памір — залишалися майже безлюдні. На 1 км у всій області припадало 9,7 осіб, без урахування Паміру — 17, в оазисах — в середньому 135; на Памірі на 1 жителя припадало близько 26 км² території. Основними містами були Коканд, Андижан, Ош, Старий і Новий Маргелан, Чуст, Наманган.

Економіка[ред. | ред. код]

Основу становило сільське господарство. Загальна площа оброблюваних земель становила 937 тис. га, з яких близько 690 було постійно оброблюваної, а решта — 200 га — в посушливі роки залишалися невикористаними за браком води для зрошення. Вирощували переважно пшеницю, рис, дурро, ячмінь і просо, а також кунжут, льон, рижій, мак, бобові рослини, тютюн, люцерну. Розвивалось шовківництво, шовк використовувався як місцевих потреб, так і йшов на експорт.

Ферганська область була одним з найважливіших центрів розведення бавовнику. У 1899 під американським бавовником у Ферганській області було 157 000 га, під місцевим — 12 000, з яких отримували близько 131 000 тон бавовни-сирцю, або понад 47 тонн чистого волокна. У 1900 році під бавовником було 205 га зі збором 64 тонни чистого волокна. Найбільша площа посівів бавовником була в Андижанському повіті. Бавовна очищався від насіння на водяних або парових заводах, яких в 1880 році було 2, а вже в 1890 році стало 21, в 1899 році — 93. Вартість отриманого щорічно бавовняного волокна становила близько 30 млн карб. Вивозубавовни сприяло проведення 1899 року Середньоазійської залізниці. Криза в цій галузі настала в часи Первої світової війни, коли ціна на бавовону впала.

Сприятливі ґрунти й кліматичні умови сприяли вирощуванні у великій кількості баштанних культур, розвитку садівництва. Найбільші площі займали абрикоси, персики, айва та виноград.

Скотарство було слабко розвинено. Тому доводилося закупляти худобу у сусідніх областях, насамперид Сирдар'їнській й Семиріченській.

Більшість корисних копалень не розроблялося, незважаючи на відомості про них. Перші сверловини пробурено 1885 року. Систематична розробка нафтових родовищ почалася лише в кінці 1901 року, хоча окремі свердловини існували і раніше. 1908 року ферганські нафтовики об'єдналися з ташкентськими у Середньоазійське нафтове торгове товариство. Кам'яне вугілля зустрічався також у багатьох місцях; не відрізняючись якістю, він йшов тільки на паливо.

Промисловість, окрім обробки бавовини, була слабко розвинена. Основу складали ремісничо-кустарні підприємства, зокрема борошномельні, маслоробні і ткацькі, керамічні. Разом з тим Коканд став знаним банківським центром, перевищивши за кількістю банків Ташкент.

Окрім худоби до області завозили мануфактурні товари, метали, галантерейні і колоніальні товари, зокрема чай.

На Сирдар'ї було створено 15 поромних переправ для населення та переправлення вантажів. Сполучення з Алаєм, Паміром, Каратегіном, Кашгаром і Семиріччям здійснювалося в'ючних шляхом стежками, що йшли частково через високі, доступні лише протягом літнього часу перевали.

Пошта[ред. | ред. код]

Поштові тракти проходили між містами Ош — Андижан, Наманган — Чуст — Коканд і Новий Маргелан — Наманган.

Статистика[ред. | ред. код]

З 1889 по 1901 року щорічно видавалися збірки «Огляду Ферганській області», а у 1902—1904 роках — «Щорічник Ферганської області», з 1905 до 1916 року — збірки «Статистичного огляду Ферганській області», присвяченні населеню і господарству.

Медицина[ред. | ред. код]

У 1899 в області було 14 лікарів, 36 фельдшерів і фельдшерських, 9 повитух, 11 лікувальних закладів на 155 ліжок, 3 аптеки (без врахування військових). У 1899 році в Новому Маргелані діяло Ферганське медичне товариство, яке складалося з 43 членів.

На Хазрет-аюбських мінеральних джерелах в Андижанськоу повіті поблизу села Джалал-Абад в 1885 році була влаштована санітарна станція, на час сезону відкривався лазарет на 25 осіб.

Релігія й освіта[ред. | ред. код]

Практично усе населення (99 %) сповідувало суннізм, 1 % слов'ян-переселенців були православними. Останні мали 7 храмів.

Освіта поділялася для росіян та місцевого населення. Для перших в 1899 році існувало 3 училища, жіноча прогімназія, 7 парафіяльних однокласних училищ, 2 жіночі парафіяльні училища. Для дітей місцевого населення функціонувало 7 початкових шкіл з вечірніми курсами для дорослих.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Массальский В. И. Ферганская область // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.
  • Брусина О. И. Славяне в Средней Азии: этнические и социальные процессы. Конец XIX — конец XX века. М.: Восточная литература РАН, 2001.