Поезія 1847–1850 років (Оренбурзька або Мала книжка)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Поезія 1847-1850 рр. — чотири рукописні книжечки поезій Тараса Шевченка, створені ним на засланні. Розміри: 6 × 9,7 см. Загальної назви рукопису немає. Кожна така книжечка вміщає поезії, написані за рік. Титульна сторінка кожної з них позначена роком: «1847», «1848», «1849», «1850».[1] Кожна книжечка відкривається елегією, у якій підсумовується пережите за втрачений рік: Думи мої.., А нумо знову віршувать.., Неначе степом чумаки.., Лічу в неволі дні і ночі… Більшість поезій — про Україну, сучасну й козацьку та гайдамацьку. Але чимало й про заслання (неволю) і поневіряння в неволі, казахські степи та російську експансію на Казахські землі, свідком якої був поет, про зимівлю на острові Косарал й Аральське море (Арал Тенгизи), першим художником якого став Шевченко (Аральська описова експедиція). [2]  Від українського Берестечка до форту Карабутак у Казахстані — простір польоту Шевченкової музи тих років.

Умовні назви чотрьох книг (в одній оправі) [3]  за літературною традицією: Мала книжка (МК) [4]  або Захалявна книжка.[5]:93 Назва за місцем створення — Оренбурзька книжка. Та ж «традиція» [4]:180  популяризує автобіографічні визначення невольнича поезія або муза, зроблені поетом 24 лютого й 6 березня 1858 р. у «Щоденнику».[6]  Наприкінці 1848, 1849 рр. (Неначе степом чумаки.., Лічу в неволі дні і ночі…) Шевченко назвав ці поетичні збірки книжечками:[7]

І четвертий рік минає
Тихенько, поволі,
І четверту начинаю
Книжечку в неволі
Мережати, — змережаю
Кров’ю та сльозами
Моє горе на чужині…

1847
1847
1848
1848
1849
1849
1850
1850

Передумови (підґрунтя)

У світовій літературі доти не було поетичних книг, написаних наперекір прямій забороні писати від самодержавного правителя-імператора. За 44 дні до свого виходу з Мангишлацької неволі (екзоду),[8]  19 червня 1857 р., Шевченко занотував у «Щоденнику»: [9]

…Якби я був недолюдок, кровопивець, то й тоді для мене влучнішої кари не можна було б придумати, як заславши мене до Окремого Оренбурзького Корпусу салдатом. Ось де причина моїх невимовних страждань. І до всього цього мені ще заборонено малювати. Відібрати найблагороднішу частину мого бідного існування! Трибунал під головуванням самого Сатани не міг би проголосити такого холодного нелюдського присуду. А бездушні виконавці присуду виконали його з обурливою точністю.
Авґуст-поганин, заславши Назона до диких Ґетів, не заборонив йому писати й малювати. А християнин М[икола І] заборонив мені й те, і друге. Обидва кати. Але один із них — кат-християнин і християнин девятнадцятого віку, що на його очах виросла найбільша держава в світі, виросла на основах Христового заповіту.
…Не знаю напевне, чому я завдячую, що мене за десять літ не піднесли навіть до ранґи унтер-офіцера, — чи впертій антипатії, яку я маю до цього упривілейованого стану, чи своїй безтурботній хахлацькій упертості? Здається, одному й  другому. В незабутній день [30 травня 1847 р.] оголошення мені конфірмації [10] я сказав собі, що з мене не зроблять салдата! Так і не зробили. Я не те що глибоко, навіть і поверхово не вивчився ані одної вправи з рушницею. І це підносить мою амбіцію. Дітвацтво й більш нічого.

Для Тараса Григоровича Овідій Назон — найдосконаліше творіння вссемогутнього Творця всесвіту. Як відзначає перекладач Андрій Содомора, у Т. Шевченка найвиразніші сліди ремінісценцій з Овідія. Наприклад, вірш Думи мої… навіть деталями перегукується з початковою елегією «Скорбот». [11] [12] Але образ світу, що його Кобзар відтворив на засланні, суттєво відізняється від Овідієвого — Шевченко продовжував носити в собі, неначе цвяшок, в серце вбитий.., образ України. [13] [14]  Нема у Шевченка й Овідієвого визначення киргизів убогих як диких варварів. Чого ще не знайти у Шевченнкових «Скорботах-трістіях», так це каяття перед імператором-катом: [15]

О думи мої! О славо злая!
За тебе марно я в чужому краю
Караюсь, мучуся... але не каюсь!..
Люблю, як щиру, вірну дружину,
Як безталанную свою Вкраїну!


Історія

Тарас Шевченко. Автопортрет. 1849
Мапа Орської фортеці. 1830-і
Тарас Шевченко. Форт Карабутак. 1848-1849.
Форт згадується у поезії У Бога за дверми лежала сокира…
50° пн. ш. 60° сх. д. / 49.784445° пн. ш. 59.841668° сх. д. / 49.784445; 59.841668
Тарас Шевченко. Місячна ніч на Косаралі. 1848.
Косарал згадується у багатььох поезіях 1848-1849 рр. І небо невмите, і заспані хвилі.., Готово, парус розпустили… тощо
46° пн. ш. 61° сх. д. / 46.011111° пн. ш. 61.005556° сх. д. / 46.011111; 61.005556
Тарас Шевченко. Зимівля на Косаралі.
Хлопчик розпалює грубку. 1848

1847

Три поезії, що увійшли до книжечки, було написано до київського арешту 5 квітня 1847 р.: Лілея — 25 липня 1846, Русалка — 9 серпня 1846, Осика (Відьма) — 7 березня 1847. У березні 1847 р. поет збирався видати нову збірку творів, умовно назвавши її «Другий Кобзар», на відміну від першого «Кобзаря» 1840 р., літературні права на який було придбано видавцем Іваном Лисенковим 1843 р.[16]:# 95  Які поезії, крім цих трьох, могли увійти до «Другого кобзаря», якби не сталося арешту, — невідомо. Докладніше: Другий Кобзар Тараса Шевченка.

Продовжити задуману книгу Тарасові Григоровичу довелося у Петербурзі, в жандармському казематі (III відділ), де поета мордували у справі Кирило-Мефодіїївського товариства 44 дні — від 17 квітня до 30 травня. У казематі Шевченко створив 13 поетичних шедеврів. Трохи згодом, вже на засланні, він об’єднав їх у цикл і написав 14-й вірш-посвяту Згадайте, братія моя… Зберігся окремий автограф циклу, створений в Орську без поетичної посвяти.[17] Дата, 30 травня 1857 р. — день оголошення царського вироку (конфірмаціїї). Назва циклу — «В Казематі» й загальна посвята — Моїм соузникам (Кирило-Мефодіївцям) з’явилися 18 березня 1858 р. у Москві (Більша книжка). 7-й вірш циклу, присвячений Миколі Костомарову. Відвідавши 31 серпня 1857 р. у Саратові, по дорозі з заслання, матір М. І. Костомарова — Т. П. Костомарову (запис у щоденнику поета),[18] Шевченко на окремому аркуші записав вірш з деякими відмінами від «Малої книжки» і подарував його Т. П. Костомаровій. У цьому автографі дата 19 травня 1847 вказує на день побачення Т. П. Костомарової з М. І. Костомаровим, ув’язненим у казематі III відділу.[19] Відомий також окремий найраніший автограф вірша Рано-вранці новобранці…[20]

Через 8 діб, у ніч з 8 на 9 червня, фельдєґер «доставив» Тараса Григоровича до Оренбурга, замордувавши за всю дорогу (майже 2700 км) тільки одного поштового коня.[21]  Увечері 22 червня його привезено з Оренбурга до Орської фортеці. Всупереч імператорській забороні писати й малювати, весь час, вільний від солдатської муштри, Шевченко присвячує творчості. «Княжна» — перша поема, написана над Уралом, на чужині, в неволі (окремий автограф).[22]  До кінця 1847  року Шевченко створив ще 16 віршів і поем. Їм не судилося побачити світ за життя поета. То так і я тепер пишу, Папір тілько, чорнило трачу… — останній вірш книжечки «1847» — безнадійно-гірке передчуття…[23]

Думи мої, думи мої, Ви мої єдині… було написано на рік пізніше, за Уралом, під час зимівлі Аральської експедиції 1848-1849 року на о. Косарал, про що свідчать чорнові автографи двох уривків у альбомі малюнків і записів народної творчості (арк. 37, 47). [24]

31 жовтня 1849 Тарас Шевченко разом з іншими учасниками Аральської експедиції прибув до Оренбурга для остаточних робіт по опису Аральського моря — живий, здоровий і коли не дуже щасливий, то принамені веселий.[2] [25]  До кінця 1849 року Тарас Григорович об’єднав 34 поезії у збірку «1847» без назви.[26] Поезії записані автором без дотримання хронології. Тоді ж, в неволі, було впорядковано книжечки за 1848, 1849 роки й розпочато четверту — «1850».[7]

1848

60 поезій 1848 року переписано з чорнових автографів до окремої книжечки у листопаді-грудні 1849 в Оренбурзі (після закінчення Аральської експедиції). Вірші Ой гляну я, подивлюся.., Та не дай, Господи, нікому... і поему «Варнак» створено, мабуть, до початку експедиції (11 травня 1848)… меж талами, над тим Уралом.[1]:165  Решта поезій створено у жовтні-грудні на о. Косарал під час зимівлі (5 жовтня О. Бутаков спустив брейд вимпел і припинив видавати морську провізію).[2]:64  Книжечка рясніє віршами на Косаральську тематику: Ой гляну я, подивлюся.., Та не дай, Господи, нікому.., Добро, у кого є господа.., Ну що б, здавалося, слова.., Мов за подушне, оступили.., Немає гірше, як в неволі.., І небо невмите, і заспані хвилі.., І знов мені не привезла.., В неволі, в самоті немає…

Найбільш значні твори: У Бога за дверми лежала сокира.., Дев’ята сестро Аполона… [Царі], поеми «Титарівна» і Неначе цвяшок в серце битий… [Марина], «Швачка», У тієї Катерини…, Ой чого ти почорніло.., У неділеньку у святую.., У Вільні, городі преславнім.., Заступила чорна хмара.., А нумо знову віршувать… Чорнові автографи поем збереглися в альбомі експедиційних малюнків і записів народної творчості:[24] «Титарівна» (арк. 32 зв.), Неначе цвяшок в серце битий… [Марина] (арк. 36).

1849

Різдво й Новий рік Шевчнко зустрічав на Косаралі. Літо минало у морі, зима в степу, в заметеній снігом джеломійці наче курінь… не описую вам цієї неісходимої пустелі… жодного помислу натхненного — проза й проза або, краще сказати, степ і степ! [27]  Либонь, уже десяте літо, Як людям дав я «Кобзаря»… Неначе й не було мене. [28] — Перший «Кобзар» заборонено й вилучено з продажу. Третій рік поспіль Тарас Григорович пише «Другий Кобзар»:

А я й байдуже. Книжечки
Мережаю та начиняю
Таки віршами. Розважаю
Дурную голову свою,
Та кайдани собі кую
(Як ці добродії дознають)…

Усі 19 поезій «1849» створені Шевченком під час перебування Аральської експедиції на Косаралі або у поближньому Раїмі (там поет перебував від кінця січня до початку морської кампанії 6 травня; кампанія того року скінчилася 22 вересня).[2]:73, 107  У книжечку їх було об’єднано в Оренбурзі після закінчення експедиції — у листопаді-грудні. В альбомі експедиційних малюнків і записів народної творчості:[24] є чорннові автографи поеми У Оглаві… [Cотник] (арк. 1 зв., 45, 55 зв.), віршів Ми вкупі гралися, росли… (арк. 5 зв., 6), Готово, парус роспустили… (арк. 9), За сонцем хмаронька іде… (арк. 33), Ми восени таки похожі… (арк. 33 зв.) В Оренбурзі у листопаді (попередній запис рукою Шевченка має дату 17 листопада) Тарас Григорович переписав вірш Не додому вночі йдучи…[29] до альбому Федора Лазаревського і проставив дату написання твору: 1848 – грудня 24. Косарал. [30]:241

1850

…Серце холоне, Як подумаю, що, може, Мене похоронять На чужині, — і ці думи Зо мною сховають!.. Від Нового року до Великодня залишалося 112 днів. До арешту й ув’язнення за ґратами гауптвахти (23 квітня) Шевченко встиг написати 13 поезій. Ще 22 січня командир Окремого оренбурзького корпусу В. О. Обручов підписав розпорядження про відправку Тараса на півострів Мангишлак (з початком навігації на Каспії),[31]:# 329, 331  тож, Шевченко готувався до нових поневірянь (листи до Варвари Рєпніної й Андрія Лизогуба від 7 та 14 березня): [32]:# 50, 51 

Мене поженуть 1-го траня у степ, на східний берег Каспійського моря в Новопетровське укріплення, отже знову перевуть будь-яке спілкування з людьми…

Попереджений друзями про трус, у Велику Суботу 22 квітня Тарас Григорович змушений був спалити поетичні начерки, більшість листів, малюнки, картини, які б могли свідчити про порушення царської заборони писати й малювати.[33] Оренбурзьку книжечку поезій 1847-1850 рр. вдалося сховати у штабскапітана Герна. На 20-й день, 12 травня, Шевченка звільняють з арешту й знову відправляють до Орської фортеці (5-й батальйон) — муштрувати.

23 травня командир Окремого оренбурзького корпусу Обручов відправляє рапорт військовому міністрові про обшук і арешт Шевченка. 7 червня про подію доповідають імператорові Миколі І, який наказав негайно вчинити над рядовим Шевченком найсуворіший арешт до закінчення діла. 25 червня наказ потрапляє до Оренбурга, 30 червня — до Орська. Тараса арештовують вдруге. 4 липня його приводять до присяги у Спасопреображенській церкві Орської фортеці. 5 липня слідчий доповідає командирові Окремого оренбурзького корпусу про закінчення слідства — 21 липня той надсилає докладний рапорт військовому міністрові про результати слідства. 2 вересня Обручов віддає наказ звільнити Тараса Шевченка з арешту з переведенням його з 5-го до до однієї з рот 1-го батальйону, що перебуває в Ново-Петровську, куди й відправити негайно до закінчення каспійської навігації. Трете ув’язнення Шевченка (гауптвахта в Орську) тривало з 30 червня до 2 вересня (щонайменше) — 65 днів! — за носіння іноді цивільного (партикулярного) вбрання…[31]:# 346-395 

14-18 жовтня. Після чотирьохдобового плавання на поштовому човні по Каспійському морю (170 миль) за штормової осінньої погоди рядового із політичних злочинців Тараса Шевченка доставили до Новопетровського укріплення.[31]:# 399 [34] [35]  За сім чорних років заслання на Мангишлак українському генію не дали жодного шансу написати бодай один поетичний твір! У Шевченковому листі від 22 квітня 1857 р. до Якова Кухаренка читаємо:[36]:# 96 

Десять літ неволі, друже мій єдиний, знівечили, убили мою і віру і надію, а вона була колись чиста, непорочна, як те дитятко, взятеє од купелі, чистая і кріпкая, як той самоцвіт, камень ошліфований! Але чого не зробить риторда химська?..

Оправа книжки

Карл Герн, у якого зберігалась Оренбурзька книжка, пригадує, що все, що у нього зберігалося, — ескізи, папери й книжечку з українськими віршами, — він повернув Тарасові.[37] [38]  З цього повідомлення не можна встановити ні дати, коли книжечку було оправлено, ні особи, яка це зробила. Припускають, що докупи чотири книжечки звів і оправив К. Герн.[39]  1859 року малесеньку книжечку, оправлену в звичайну юхту, бачив Іван Тургєнєв.[40]  Після смерті поета книжечка деякий час зберігалася в Михайла Лазаревського, який дав переплести її в нову шеврову оправу, позолотити обріз, на корінці вибив свої ініціали: «М. Л.».[39]

Творчо-редакційна правка

На Великдень, 7 квітня 1857 р., Тарас Григорович одержав лист від Михайла Лазаревського з непевною вісткою про звільнення, а також листи від Якова Кухаренка й Андрія Маркевича. Ймовірно книжечку з українськими віршами Карл Герн повернув Шевченкові на Великдень. Шевченко після свят… вставши раненько, помолився Богу, закачав рукава та й заходився коло оції «Москалевої криниці». 5 червня він надсилає Кухаренкові нову «Москалеву кринцю» й Бог зна колишні вірші «Чернець» і Садок вишневий коло хати...[36]:# 96-101 

Творчу правку поезій 1847-1850 рр. Шевченко почав в Новопетровському укріпленні. Поет дописував слова, спершу позначені скорочено або крапками; низку творів закреслив: І станом гнучим, і красою.., Чи то недоля та неволя.., Хіба самому написать.., На ниву в жито уночі..[41], Ну що б, здавалося, слова.., У Вільні, городі преславнім.., деяким проставив заголовки: «Швачка», «Чума», «А. О. Козачковському» і присвяти: «Москалева криниця» — Я. Кухаренкові, «Чернець» — П. Кулішу тощо. Творчу роботу над текстом Шевченко продовжив, повертаючись із заслання, у Нижньому Новгороді, Москві та Петербурзі.[39]

Після звільнення 2 серпня 1857 р.

Звільнення від солдатської служби було подібне до втечі. Шевченка оголошено в розшук — командир Окремого оренбурзького корпусу Перовський наказав доставити «звільненого» до Оренбурга. Про це поет давідався 20 вересня у Нижньому Новгороді: Папір повідомляє про те, що мені забороняється в’їзд до обох столиць і що я — під секретним доглядом поліції. Гарна свобода! Собака на припоні! Це значить, нема за що дякувати, В[аша] В[еличність]! [42]

1858 рік, 24 лютого (Нижній Новгород) – 18 березня (Москва). Шевченко, зробивши чимало виправлень, переписав більшість творів з Оренбурзької рукописної книжечки 1847 до нового рукопису, призначеного для друку (Більша книжка). З’явилася й назва — «Позія 1847 р.» Нову редакцію «Криниці» поет вважав твором 1857 року й до «Позії 1847 р. поет не переписав. Спочатку книжечка «1847» закінчувалсь поезією То так і я тепер пишу…[43] В остаточній редакції книгу завершує цикл «В казематі. Моїм соузникам посвящаю» (шмуцтитул). Шмуцтитулами відзначені також дві найбільші поеми року — «Княжна» й «Відьма».[44]

Більшість творів книжечок 1848 (36 поезій), 1849 (13), 1850 (3) було переписно до відповідних розділів «Більшої книжки» пізніше, також зі значними виправленнями. Розділи залишились без назви. Нову «Москалеву криницю», написану в Новопетровському укріпленні (1857), та елегію В неволі, в самоті немає…, написану на Косаралі (1848), Шевченко переписав до нового розділу «Більшої книжки»: 1857 — трагічні підсумки 10 втрачених років: [44]:191 

…І мов у полі сніг заносить
Неохолонувший ще труп.

Докладніше: Поезія 1847-1850 рр. (Більша книжка), Поезії 1847–1850 рр., не переписані до «Більшої книжки».

Зміст рукописних книжечок


Умовні позначення:   № – Шевченкова нумерація поезій.   БК – 79 поезій, переписаних 1858 р. до «Більшої Книжки».
ВД – порядок зошитів за В. Доманицьким.   Дод. арк. — додатковий аркуш.
Оренбурзька книжка    •     Мала книжка
Назва сторінка № зошит ВД примітка БК
1847 -   1 1   1
Думи мої... Ви моє єдині... 1   1 1   1
Княжна 3   1 1   2
Згадайте, братія моя... N.N. 25 2 2 2   14
Ой одна я, одна... 27 1 2 2   15
За байраком байрак… 28 2 2 2   16
Мені однаково, чи буду… 29 3 2 2   17
Не кидай матері, казали... 30 4 2 2   18
Чого ти ходиш на могилу?.. 32 5 3 3   19
Ой три шляхи широкії... 36 6 3 3   20
Веселе сонечко ховалось… К… 37 7 3 3 Н. Костомарову 21
Садок вишневий коло хати… 39 8 3 3   22
Не спалося, а ніч, як море... 40 9 3 3 1847   42-43 чисті стор. … 
Рано-вранці новобранці... 45 10 3 3   23
В неволі тяжко, хоча й волі… 47 11 4 4   24
Чи ми ще зійдемося знову?.. 48 12 4 4   26
Косар 49 13 4 4 13 мая 1847. в казематі 25
Сонце заходить, гори чорніють... N.N. 51 3 4 4   … 
  52   4 4 чиста стор. … 
Відьма 53 4 4 4 «Другий Кобзар»  3
Лілея 83 5 6 6   4
Русалка 88 6 6 6   5
Мені тринадцятий минало… N.N. 91 7 6 6   … 
Не гріє сонце на чужині... 94 8 6 6   … 
Гори мої високії... 95   7 7 Сон (Уривок) … 
  52   7 7 чиста стор. … 
Гори мої високії... 97 9 7 7 Сон … 
Іржавець 104 10 7 7   7
О думи мої! О славо злая!.. N.N. 108 11 7 7   … 
Ще як були ми козаками… 109   7 7 Полякам 8
Чернець. П.… Кулішу 111 12 8 8   9
Один у другого питаєм... 118 13 8 8   10
Самому чудно. А де ж дітись?.. 119 14 8 8   11
Ой стрічечка до стрічечки[45]... 120 15 8 8   12
Була собі Катерина… 121 16 8 8 Хустина 6
  126   8 8 чиста стор. … 
А. О. Козачковському 127 18 9 9   13
Москалева криниця 133 19 9 9 1-ша редакція 79
То так і я тепер пишу... 145   10 10   … 
  158   10 10 146-158 чисті стор. … 
1848 159   11 11   27
А нумо знову віршовать... 160 1 11 11 початок на с. 161 27
А нумо знову віршовать... 161 1 11 11   27
У Бога за дверми лежала сокира... 162 2 11 11 1848  … 
Тиняючи на чужині… 165 3 11 11 Варнак 28
Ой гляну я, подивлюся... 173 4 11 11   29
Та не дай, Господи, нікому... 174 5 11 11   30
Дев’ята сестро Аполона… 182 6 12 12 Царі 31
Давид — святий Пророк і цар… 182 7 12 12 Царі 31
І поживе Давид на світі… 184 8 12 12 Царі 31
По двору тихо походжає… 186 9 12 12 Царі 31
Добро, у кого є господа... 188 10 12 12   … 
Бодай кати їх постинали… 189 11 12 12 Царі 31
Не знаю, як тепер ляхи живуть… – 191   13 27 початок див. 1850 № 7 … 
І станом гнучим і красою...[46] 195 8 13 27   35
Огні горять, музика грає... 199 9 13 27   34
Чи то недоля та неволя... 200 10 13 27   … 
На батька бісового я трачу... 202 11 13 27   32
І досі сниться: під горою... 203 12 13 27   33
  206   13 27 205-206 чисті стор. … 
Буває, іноді старий... 207 13 14 24   … 
Хіба самому написать... 208 14 14 24   … 
Мені, щоб знали ви, не жаль… 211 15 14 24 І золотої й дорогої... 36
Ми вкупі гралися, росли... 212 16 14 24   37
Готово! Парус розпустили... 215 17 14 24   … 
Ми восени таки похожі... 216 18 14 24   38
  222   14 24 219-222 чисті стор. … 
1849 223   15 21   39
Неначе степом чумаки... 225   15 21   39
У Оглаві… 226 1 15 21 [Сотник] 1849 … 
За сонцем хмаронька іде... 246 2 16 22   40
Не додому вночі йдучи... N.N. 247 3 16 22   41
Як маю я журитися... 249 4 16 22   42
Нащо мені женитися?.. 250 5 16 22   43
Ой крикнули сірії гуси... 252 6 16 22   44
  254   16 22 чиста стор. … 
Якби тобі довелося... 255 7 17 23   45
Заросли шляхи тернами... 260 8 17 23   … 
Зацвіла в долині... 262 9 17 23   46
У нашім раї на землі... 264 10 17 23   47
У Великдень на соломі... 269 11 17 23   48
Було, роблю що, чи гуляю... 270 12 17 23   … 
Мов за подушне, оступили... 271 14 18 14   49
Не жаль на злого, кругом його… П.С.[47] 272 15 18 14   50
Немає гірше, як в неволі… Г.З. 274 16 18 14   51
Якби зострілися ми знову... 277 17 18 14   52
Неначе цвяшок в серце вбитий… 278 18 18 14 [Марина] … 
Неначе праведних дітей… 293 19 19 15 Пророк 53
На ниву в жито уночі 295 20 19 15 [Сичі][48] … 
Меж скалами, неначе злодій... 297 21 19 15   … 
І небо невмите, і заспані хвилі... 305 22 20 16   54
І виріс я на чужині... 306 23 20 16   … 
Не для людей, тієї слави... 309 24 20 16   55
Коло гаю, в чистім полі... 311 25 20 16   56
Якби мені черевики... 314 26 20 16   57
І багата я... 315 27 20 16   58
Полюбилася я... 316 28 20 16   59
Породила мене мати... 317 29 20 16   60
Ой я свого чоловіка... 319 30 21 17   … 
Ой виострю товариша... 321 31 21 17   … 
По улиці вітер віє... 322 32 21 17   61
Ой сяду я під хатою... 323 33 21 17   62
Закувала зозуленька... 324 34 21 17   63
Швачка 325 35 21 17 Швачка 73
Ой не п’ються пива-меди... 327 36 21 17   … 
На улиці невесело...[49] 329 37 21 17   … 
У тієї Катерини... 330 38 21 17   … 
  334   21 17 чиста стор. … 
Із-за гаю сонце сходить... 335 39 22 18   64
Ой пішла я у яр за водою... 336 40 22 18   … 
Не так тії вороги... 337 41 22 18   … 
Ой люлі, люлі, моя дитино... 338 42 22 18   65
Ой чого ти почорніло... 339 43 22 18   74
Туман, туман долиною... 340 44 22 18   66
У неділеньку у святую... 341 45 22 18   … 
У перетику ходила... 345 46 22 18   … 
У неділеньку та ранесенько... 347 47 22 18   … 
Не тополю високую... 349 48 22 18   … 
Утоптала стежечку... 350 49 22 18   70
І широкую долину...[50] 351 50 23 19   67
Навгороді коло броду... 352 51 23 19   68
Якби мені, мамо, намисто... 353 52 23 19   69
Не хочу я женитися... 354 53 23 19   … 
Чума… 356 54 23 19   … 
І знов мені не привезла... 358 55 23 19   … 
В неволі, в самоті немає... 359 56 23 19   78
Ой умер старий батько... 360 57 23 19   72
Не вернувся із походу... 365 58 23 19   71
  366   23 19 чиста стор. … 
1850 367   24 25   75
Лічу в неволі дні і ночі... 369   24 25 1-ша редакція 75
Ми заспівали, розійшлись... 374 2 24 25 1850  … 
Не молилася за мене...[51] 375 3 24 25   76
Петрусь 378 4 24 25   77
Мені здається, я не знаю... 388 5 25 26   … 
Якби ви знали, паничі... 391 6 25 26   … 
Буває, в неволі іноді згадаю... 395 7 25 26 продовження на с. 191 … 
Титарівна. Унеділю на селі… 399 12 26 13 початок на с. 431 … 
Ну що б, здавалося, слова... 410 13 26 13   … 
  414   26 13 413-414 чисті стор. … 
У Вільні, городі преславнім... 415 59 27 20   … 
Заступила чорна хмара... 420 60 27 20   … 
Ой хоч буду віять… / ру дуду… 425   27 20 фольклорний запис … 
  430   27 20 426-430 чисті стор. … 
Титарівна. Давно се діялось… 431   Дод. арк. Дод. арк. продовження на с. 399 … 
  432   Дод. арк. Дод. арк. чиста стор. … 
  Поезія 1847–1850 рр.           БК

Опис рукопису

Кожен зошит рукопису складається з маленьких зошитів in octavo по 8 аркушиків кожний (арк. паперу складено втроє — 16 сторінок). Це і є та так звана захалявна книжечка, яку Шевченко на засланні ховав за халявою, а не, як часто думають, «Малу книжку» в її теперішньому вигляді. Перша книжечка, «1847», складається з 10 таких зошитків (стор. 1 —158); друга, «1848» — з 4 зошитків (стор. 159—222); третя, «1849» — з 9 зошитків (стор. 223— 366); четверта, «1850» — з 4 (стор. 367—431). Разом 27 зошитків (432 сторінки). Папір білий, пожовтілий, краї з золотим обрізом.[5]:115

Рукопис оправлено в чорну шкіряну оправу з тисненою подвійною рамкою і чотирма малими подвійними рамками на корінці. Внизу, в останній рамці тиснені золотом букви «М.Л.» (Михайло Лазаревський). При оправі книжки трапились помилки: деякі частини поезій і цілі поезії підшиті не на своєму місці, навіть в інших книжечках. Оправа від книжки відірвана.[5]:116

Як збірник не публікувалось. З 1867 р. тексти рукопису використовують для видань «Кобзаря». За «Малою книжкою» подають основні тексти 42 поезій у Повних зібраннях творів.[52]

У жодному з опублікованих описів Оренбурзької книжки останній аркуш (с. 131-132), який не належить до жодного з 27 зошитів, не описаний.

Опис В. Доманицького

1906 року, готуючи перше повне (на той час) видання поезій Тараса Шевченка в Росйській імперії, Василь Доманицький, дослідивши Оренбурзький манускрипт поета (Малу книжку), зробив такі висновки: [4]:186-187 

  1. Перша книжечка — 1847 (с. 1-158) складається з десяти зшиточків (зошитів 1-10), і з ними не сталося ніякої плутанини.
  2. Друга книжечка — 1848 (с. 159-122) складається з чотирьох зшиточків (зошитів 11-14). Зошити 11, 12 (с. 159-190) — з року 1848. Зошит 13 (с. 191-206) — з року 1850, зошит 14 (с. 207-222) — з року 1849. І тут між иншим виявляється, що вірш «Буває в неволі иногді згадаю…»[43] починається на стр. 395–398, а кінець його ото і єсть «Не знаю, як тепер ляхи живуть…» на стр. 191 і дальших. Варто тілько прочитати ці два вірші під ряд, і кожен упевниться, що правда на моєму боці.
  3. Третя книжечка — 1849 (с. 159-122) складається з дев’яти зшиточків (зошитів 15-23). Три зошити 15-17 (с. 223-270) — з року 1849. Наступні шість зошитів 18-23 (с. 271-366) — з року 1848.
  4. Четверта книжечка — 1850 (с. 159-122) складається з чотирьох зшиточків (зошитів 24-27). Зошити 24, 25 (с. 367-398) — з року 1850. Зошити 26, 27 (с. 399-430) — з року 1848.

Таким чином рік 1849 має 19 віршів, а рік 1850 має 13.

  • Оренбурзька книжка. Зошити
    1848 сторінки 1849 сторінки 1850 сторінки
    11 159–174 15 223–238 24 367–382
    12 175–190 16 239–254 25 383–398
    13 191–206 17 255–270 26 399–414
    14 207–222 18 271–286 27 415–430
        19 287–302    
        20 303–318    
        21 319–334    
        22 335–350    
        23 351–366    
  • Порядок зошитів за Доманицьким
    1848 сторінки 1849 сторінки 1850 сторінки
    11 159–174 15 223–238 24 367–382
    12 175–190 16 239–254 25 383–398
    26 399–414 17 255–270 13 191–206
    18 271–286 14 207–222    
    19 287–302        
    20 303–318        
    21 319–334        
    22 335–350        
    23 351–366        
    27 415–430        
Мала книжка. Фототипічне видання 1963 р.

1907 і 1908 р. було здійснено два видання «Кобзаря», у якому Шевченкова поезія 1848–1850 рр. подається згідно з встановленою В. Доманицьким хронологією.[53]  У виданні відсутній поділ на розділи за роками. У ньому вперше відокремлено цикл «В казематі» і три поезії «другого Кобзаря» (умовна назва) від книги «Поезія 1847 р.» — ці твори подано перед поезією Думи мої… ви мої єдині… Поділ Шевченкової книги 1847 р. суперечить першому висновку Доманицького про те, що з нею не сталося ніякої плутанини. Але найбільше він суперечить прагненню Шевченка зберегти цю книжечку у всій повноті, як це видно з її остаточної редакції 1858 р. (Більша книжка).

Публікації

Вперше фототипним способом «Мала книжка» була видана 1963 р. Згодом були перевидання 1966 та 1984 рр.[54]

Див. також


Примітки

  1. ↑ а б Тарас Шевченко. Оренбурзька (мала) книжка.— ІЛ, ф. 1, № 71.
  2. ↑ а б в г Арал Тенгизи 1848–1849. Малюнки Тараса Шевченка. Денник Олексія Бутакова. Мандрівки Олексія Макшеєва — Львів, 2019.
  3. ↑ Словник Української мови в 11 томах  —
    Книжка — Зброшурована в одне ціле й оправлена певна кількість (понад 5) друкованих або рукописних аркушів.
    Книга — Велика обсягом або важлива за змістом книжка (там же).
  4. ↑ а б в В. Доманицький. Критичний розлід над текстом «Кобзаря».  — К. 1907.
  5. ↑ а б в Опис рукописів Т.Г. Шевченка  — К., 1961. 
  6. ↑ Тарас Шевченко. Щоденник. // Зібрання творів у 6 т. — Т. 5.— К. 2003.
  7. ↑ а б Тарас Шевченко. Лічу в неволі дні і ночі… //  Зібрання творів у 6 т. — Т. 2. Поезія 1847-1861. — К. 2003.
  8. ↑ Леонід Плющ. Екзод Тараса Шевченка. — К. 2001.
  9. ↑ Тарас Шевченко. Журнал (Щоденник). Червень 1857.— Переклад Леоніда Білецького.
  10. ↑ Від лат. confirmatio – утвердження. На відміну від Європейських країн, де конфірмацією називалося затвердження верховною владою судових вироків, у Російській імперії конфірмація — виголошення волі імператора без суду. Покарані без суду учасники польського національно-визвольного називались конфірмованими. Конфірмовані в солдати виключались із дворянського стану.
  11. ↑ Публій Овідій Назон. Скорботні елегії. Переклад Андрія Содомори.
  12. ↑ Андрій Содомора. Дві барви часу Публія Овідія Назона. // Публій Овідій Назон.
    Любовні Елегії. Мистецтво Кохання. Скорботні елегії. — К. 1999
  13. ↑ Мирослава Шах-Майстренко. Овідій. // Шевченківська енциклопедія в 6 т.— Т. 4. К. 2013.
  14. ↑ Олександр Білецький. Шевченко і західноєвропейські літератури. // Зібрання праць у 5 т. Т. 2. К. 1965.
  15. ↑ Тарас Шевченко. О думи мої! О славо злая!. N. N. Зібрання творів у 6 т. — Т. 2. Поезія 1847-1861. К. 2003.
  16. ↑ Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814-1843 — К., 1982.
  17. ↑ Тарас Шевченко. [В казематі]. Окремий автограф.— ІЛ, ф. 1, № 69.
  18. ↑ …30 травня. Ця дата пригадала нам фатальне 30 травня 1847 року, і ми, як діти, заридали…
    Тарас Шевченко. Журнал (Щоденник). Серпень 1857.— Переклад Леоніда Білецького.
  19. ↑ Тарас Шевчнко. Николаю Ивановичу Костомарову — ЦДАМЛМ України, ф. 506, оп. 1, спр. 7
  20. ↑ Тарас Шевченко. Рано-вранці новобранці… — ІРЛІ, ф. 90, № 27540.
  21. ↑ …30 травня. Ця дата пригадала нам фатальне 30 травня 1847 року, і ми, як діти, заридали…
    Тарас Шевченко. Журнал (Щоденник). Вересень 1857.— Переклад Леоніда Білецького.
  22. ↑ Тарас Шевченко. Зоре моя вечірняя… Княжна. Окремий автограф. — ІЛ, ф. 1, № 69.
  23. ↑ Тарас Шевченко. То так і я тепер пишу… // Зібрання творів у 6 т. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — К. 2003.
  24. ↑ а б в Альбом малюнків із записами народної творчості. — ІЛ, ф. 1, № 108.
  25. ↑ Тарас Шевченко. Лист до А. І. Лизогуба. 8 листопада 1849. // Зібрання творів у 6 т. — Т. 6 — К. 2003.
  26. ↑ Шевченківська енциклопедія у статті «Мала книжка» подає за 1847 рік 22 твори. //
    Шевченківська енциклопедія у 6 — т. Т. 4. М-Па. — К. 2013.
    У збірці є 18 нумерованих творів (1-19, але № 17 пропущено) + три поезії без номера: Думи мої… Ще як були ми козаками… То так і я тепер пишу… — разом 21. «В казематі» — 14 поезій (під одним номером). 21 + 13 = 34.
  27. ↑ Тарас Шевченко. Лист до В. М. Рєпніної. 14 листопада 1849. // Зібрання творів у 6 т. — Т. 6. Листи 1839-1850 — К. 2003.
  28. ↑ Тарас Шевченко. Хіба самому написать… //  Зібрання творів у 6 т. — Т. 2. Поезія 1847-1861. — К. 2003.
  29. ↑ Не додому вночі йдучи // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 484.
  30. ↑ Тарас Шевченко. Не додому вночі йдучи… // Альбом Лазаревських. Записи 1844-1887 рр. — ІЛ, ф. 1, № 66.
  31. ↑ а б в Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. Документи 326-407 (1850) — К., 1982.
  32. ↑ Тарас Шевченко. Листи до різних осіб. 1839-1850. // Зібрання творів у 6 т. — Т. 6 — К. 2003.
  33. ↑ Ф. М. Лазаревський. Т. Г. Шевченко в Оренбурзі. // Спогади про Тараса Шевченка. — К. 1982.
  34. ↑ ІЛШ .— Ф. 1. — № 402. — Справа 69.— Арк. 5.
  35. ↑ А. И. Родзевич. Тарас Шевченко в Закаспийском крае. // Русская cтарина. Том LXX. 1891. Выпуск 5. — С. 432-446
  36. ↑ а б Тарас Шевченко. Листи до різних осіб. 1857-1858. // Зібрання творів у 6 т. — Т. 6 — К. 2003.
  37. ↑ Т. Г. Шевченко. (Письмо К. И. Герна к М. М. Лазаревскому) // Русский архив. Историко-литературный сборник. 1898. Выпуск 12. — С. 551-555.
  38. ↑ К. І. Герн. Т. Г. Шевченко // Спогади про Тараса Шевченка. — К. 1982.
  39. ↑ а б в Василь Бородін. «Мала книжка» // Шевченківський словник. У двох томах. — Т. 1.— К. 1976.
  40. ↑ І. С. Тургенєв. Спогади про Шевченка // Спогади про Тараса Шевченка. — К. 1982.
  41. ↑ «На ниву в жито уночі»
  42. ↑ Тарас Шевченко. Журнал (Щоденник). Жовтень 1857.— Переклад Леоніда Білецького.
  43. ↑ а б До «Більшої книжки» не переписано.
  44. ↑ а б Тарас Шевченко. Більша книжка — ІЛ, ф. 1, № 67
  45. ↑ Ой стрічечка до стрічечки // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 685-686.
  46. ↑ І станом гнучим і красою // Шевченківська енциклопедія: У 6-ти т. — Т.3: І—Л : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 2013. — С. 38-40.
  47. ↑ «П.С.» // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 747-748.
  48. ↑ Сичі // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 5 : Пе—С. — С. 777.
  49. ↑ На улиці невесело // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 400-401.
  50. ↑ І широкую долину // Шевченківська енциклопедія: У 6-ти т. — Т.3: І—Л : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 2013. — С. 44-47.
  51. ↑ Не молилася за мене // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 491-493.
  52. ↑ Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів у 12 т. Т. 2. Поезія 1847-1861 [1]  [2] — К. 2003. 
  53. ↑ Т. Шевченко. Кобзар. — Друге видання. С.-Петербург. 1908.
  54. ↑ Мала книжка. Автографи поезій Шевченка 1847—1850.— К., 1984.

Посилання


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Поезія_1847–1850_років_(Оренбурзька_або_Мала_книжка)&oldid=33413164