Варнак (повість)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Варнак — повість Тараса Шевченка російською мовою, написана за мотивами однойменної поеми. Датується орієнтовно 1853 роком, Новопетровське укріплення.

У «Варнаку» Шевченко започаткував одну з головних тем своєї прозової творчості — тему трагічної долі кріпака-інтелігента, поставлену в центр наступних повістей «Музикант» (1854 — 1855) і «Художник» (1856).[1]

Історія написання[ред. | ред. код]

Повість створено під час заслання в Новопетровському укріпленні. Первісний автограф не відомий. Про нього поет згадував у листі до Бр. Залеського, написаному в червні 1856 р., зазначаючи, що «черновую рукопись» повісті на той час він «уничтожил». З чорнового автографа, ймовірно, на початку 1856 р. Шевченко замовив копію твору з метою опублікувати його в одному з російських журналів.

21 квітня 1856 р. він надіслав цю копію Бр. Залеському:

« Еще посылаю тебе «Варнака» и «Княгиню», прочитай их и поправь, где нужно, отдай переписать и пошли по следующему адресу: «В С.-Петербург, в Академию художеств, художнику Николаю Осиповичу Осипову, на квартире графа Толстого», — а если имеешь там доброго и надежного человека, то пошли на его имя для известного употребления »

Рукопис «Княгини» і лист до редактора-видавця журналу «Отечественные записки» А. О. Краєвського, в якому Шевченко просив надрукувати повість, були переслані М. О. Осипову раніше — в кінці 1854 — на початку 1855 р. і передані ним до «Отечественных записок». Проте поет тривалий час не мав про цей твір ніяких відомостей, не знав, де він знаходиться, і тому вирішив надіслати рукопис «Княгини» до Петербурга вдруге. Отримавши в травні 1856 р. лист від М. О. Осипова, в якому, зокрема, йшлося і про долю повісті «Княгиня», Шевченко повторив 20 травня у листі до Бр. Залеського прохання відіслати М. О. Осипову «Варнака»:

« А кстати о повествовании: по известному тебе адресу отошли только «Варнака», а «Княгиню» оставь у себя, она уже приютилась »

Вкінці листа він додав:

« На «Варнаке» напиши «Желяховскому» или оставь так. Как ты найдешь лучше, так и сделай »

Відповідаючи поетові 8 червня 1856 р., Бр. Залеський повідомив

« «Варнака» к Осипову я еще не послал; жду на днях верного и хорошего человека, которому хотел бы его поручить, а нет, то пошлю с Сигизмундом. Он едет тоже в Петер[бург] и, может быть, удастся ему сделать там что-нибудь для тебя[2] »

Бр. Залеський також зазначив, що передав рукопис повісті, пересланий Шевченком, польському поетові Е. В. Желіговському, який відбував заслання в Уфі:

« Сова[3] твой подарок принял со слезами — так мне писал »

Відтак копія «Варнака» з надісланої Шевченком копії повісті, замовити яку поет просив Бр. Залеського в листі від 21 квітня 1856 р., на той час вже була зроблена. В тому ж листі від 8 червня Бр. Залеський високо оцінив повісті «Варнак» і «Княгиня»:

« Обе вещи очень хороши, — хороши простотою и глубоким чувством — верностью. «Варнак» еще выше »

Разом з тим він зауважив:

« …Да только писец поганый переписывал, не говоря о бесчисленных ошибках, еще во многих местах пробелы — то двух-трех слов недостает, то иногда и целой строки. Жаль, очень жаль, что ты не просмотрел при отправлении »

У листі до Шевченка, написаному в грудні 1855 — березні 1856 р., М. О. Осипов, відзначивши, що він прочитав повість «Княгиня»

с удовольствием, тогда как у меня недостает терпения дочесть знаменитую французскую повесть или роман», зауважив, що «в рассказе много недостатков, проистекающих от недостатка отделки, подробностей, отрывочности развития[4]

Погодившись з М. О. Осиповим щодо недоліків «Княгини», Шевченко в листі-відповіді до нього від 20 травня 1856 р. відніс ці недоліки також і до «Варнака»:

« Кстати о Дармограе[5]: вы сделали замечание на его «Княгиню», совершенно согласное с моим замечанием: недостаток отделки в подробностях, и то большой недостаток […] Прислал он мне еще один рассказ, под названием «Варнак». Этот уже, кажется, немного круглее, но все-таки заметен тот же недостаток. Он, кажется, вовсе не читает великого Шотландца. Да и где его взять в этом Богом забытом краю? Выписать? Он беднее меня, а выпросить не у кого »

Зауваження Бр. Залеського та, ймовірно, М. О. Осипова про недоліки в повісті «Княгиня» спонукали Шевченка повернутися до роботи над «Варнаком». У другій половині червня 1856 р. Шевченко просить Бр. Залеського переслати йому повість для доопрацювання:

« Я весьма опрометчиво поступил с моим «Варнаком», и тем более, что черновую рукопись уничтожил. И теперь не знаю, что мне и делать. Если он у тебя переписан, то пришли его мне: там нужно многое поправить. Слог вообще довольно шершавый. Во всяком случае не посылай его Осипову. Я содержание помню и напишу его вновь »

Проте Бр. Залеський до від'їзду 4 липня 1856 р. з Оренбурга в зв'язку зі звільненням із заслання ще не одержав Шевченкового листа й не знав про його нові плани щодо повісті. У листі від 3 липня 1856 р. він повідомив Шевченка, що рукопис «Варнака» має відвезти до Петербурга З. Сераковський:

« Сигизмунд едет со мною, а из Москвы отправится в Питер — с ним благословил я на дорогу и твоего «Варнака»[6] »

У наступному листі до Шевченка від 18 вересня 1856 р. з с. Рачкевичі Слуцького повіту Мінської губернії Бр. Залеський сповістив:

« «Варнак», приготовленный к печати, то есть переписан, остался у Совы, вместе с принадлежащим ему экземпляром — он этого желал потому, что хотел передать его Михайлову, одному из теперешних писателей, с которым он очень хорош и который пишет во многих журналах. Когда я был в Уфе, его там не было, и потому «Варнак» остался на попечении Совы. Ему там будет хорошо, — поверь, друже мой, — и он, верно, не забудет и не затеряет его[7] »

Російський поет і перекладач М. Л. Михайлов, за допомогою якого Е. Желіговський сподівався надрукувати повість «Варнак», перебував у той час у науковій експедиції в Оренбурзькій губернії. Сам Бр. Залеський також докладав певних зусиль щодо публікування прозових творів Шевченка і повідомив про це в тому ж листі:

« В Москве я познакомился с некоторыми издателями «Русского вестника», и они желали бы иметь что-нибудь автора «Княгини»[7] »

.

Остання згадка про повість «Варнак» у відомих на сьогодні документальних джерелах за життя Шевченка — в його листі до Бр. Залеського від 8 листопада 1856 р. Поет вважав, що рукопис твору перебуває у Сераковського, і, не полишаючи, очевидно, наміру виправити повість або ж наново написати її, просить знищити перший варіант.

« Если он еще в Петербурге, то напиши ему мой искренний привет и покорнейшую просьбу уничтожить «Варнака»“ »

Можливо, єдиний відомий нам автограф «Варнака» і є новий варіант твору, написаний приблизно у другій половині 1856 р. Про це свідчить його мова, в якій значно менше українізмів (зокрема в авторській мові), ніж в інших перших Шевченкових повістях «Наймичка» і «Княгиня».

Сюжет[ред. | ред. код]

Сюжет повісті близький до сюжету однойменної поеми, створеної на засланні 1848 р.

На творі позначилося знайомство Шевченка з тогочасною літературою — російською, українською, західноєвропейською, а також із фольклором. Головний мотив повісті (як і поеми) «Варнак» — мотив розбійника, що покаявся, належить до найпоширеніших у світовій літературі[8]

Одну з легенд про злочинця, який покаявся, Шевченко переказав у листі з Новопетровського укріплення від 20 травня 1856 р. до М. О. Осипова. У «Варнаку» мотив морального переродження розбійника поєднується з іншим популярним мотивом — про «шляхетного розбійника», що вершить праведний суд. У повісті згадано Рінальдо Рінальдіні, героя роману Х.-А. Вульпіуса «Рінальдо Рінальдіні, розбійницький отаман», з яким порівнюється герой Шевченкового твору Кирило.

На образі Кирила — ватажка кріпаків-повстанців, розповіді про його діяльність відбилися народні пісні й перекази про українського народного героя Устима Кармалюка. Шевченка цікавила постать Кармалюка, «славного лицаря», як він назвав його у щоденнику. В Шевченковому альбомі 1846 — 1850 рр. є запис народної пісні «Ой Кармалюче, по світу ходиш…» рукою П. О. Чуйкевича з поправками поета. Текст іншої пісні про Кармалюка «Повернувся я з Сибіру…» записав 20 травня 1858 р. до щоденника Шевченка І. М. Лазаревський.

Датування[ред. | ред. код]

Тарас Шевченко був змушений підписувати повість фіктивною датою. Непрямим підтвердженням того, що «Варнака», як і «Наймичку», написано на засланні, є відсутність згадок про них у листуванні Шевченка та його сучасників у 40-х роках, у мемуарній літературі про цей період його життя. Про фіктивність датування твору 1845 р. свідчить зауваження самого Шевченка на початку повісті «Капитанша». Описуючи свою подорож з Москви в Україну весною 1845 р. й згадуючи, як нудно було йому їхати, він відзначив:

В то время я повестей еще не сочинял

Перші згадки про повість «Варнак» з'являються в листуванні Шевченка 1856 р. в зв'язку зі спробами надрукувати твір, приблизно на рік пізніше від аналогічних згадок про повість «Княгиня». В деяких листах Шевченка і Бр. Залеського ці повісті фігурують поспіль, причому складається враження, що поет, вважаючи «Варнака» твором художньо довершенішим, ніж «Княгиня» (такої думки був і Бр. Залеський, див. цитований лист до Шевченка від 8 червня 1856 р.), пише про нього як про хронологічно пізніший твір[9].

Проте конспіративне датування «Варнака» і наявність реальної дати написання повісті в автографі «Княгини» — 1853 р. — суперечать припущенню, що «Княгиня» створена раніше від «Варнака». Очевидно, Шевченко працював над творами майже одночасно. Робота Шевченка над повістю «Варнак» датується орієнтовно 1853 р.

У повідомленні М. М. Лазаревського про продаж рукописів Шевченкових творів — «Извещении о прозаических сочинениях Т. Гр. Шевченка на великорусском языке»[10] названо й автограф «Варнака» — «Варнак, 1845 г. в Киеве, 13 1/2 листов — 1/4 л.».

Описані місця[ред. | ред. код]

Дія повісті відбувається в Оренбурзькому краї та на Волині. Шевченко розповідає про ці місцевості й побут людей в них як очевидець, виявляючи таке знання деталей, яке неможливе було б 1845 р. На початку твору подано характеристику Оренбурзького краю, відзначено деякі риси побуту уральських козаків (цей опис дуже близький до епізоду відвідання Саватієм Сокирою села Каргали під Оренбургом у створеній влітку 1855 р. в Новопетровському укріпленні повісті «Близнецы»), розповідається про Ілецьку (Соляну) Защиту — місто на Оренбуржчині, в якому поет побував, очевидно, восени 1850 р., згадано деякі інші реалії місцевого колориту.

У повісті відбилися також враження Шевченка від поїздки по Волині та Поділлю за завданням Тимчасової комісії для розбору давніх актів у Києві (Київської археографічної комісії) восени 1846 р. Вони виявилися і в згадках варнака про природу рідного краю, про найзначніші з погляду історії та архітектури міста Волинської губернії — Кременець (названо, зокрема, гору Бону (замкову), ансамбль колегіуму (ліцею)), Почаїв, Дубно, Острог, Корець, Луцьк, Новоград-Волинський, Житомир, нарешті, в одній з деталей авторського опису хати засланого героя — печі, що була «украшена лепными арабезками домашнего художества (такие печи можно видеть на Волыни и Подолии)».

Історія публікацій[ред. | ред. код]

Вперше опубліковано в журналі «Киевская старина»[11]. Публікація містить значну кількість неточностей.

Вперше введено до збірки творів у виданні: Поэмы, повести и рассказы Т. Г. Шевченка, писанные на русском языке. С портретом поэта / Издание редакции «Киевской старины». — Киев, 1888. — С. 30 — 62.

Уперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повна збірка творів: У 5 т. — К., 1939. — Т. 3. — С. 83 — 124, де здійснено першу наукову публікацію повісті за автографом.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Кодацька Л. Ф. Художня проза Т. Г. Шевченка. — С. 118 — 125).
  2. Листи до Тараса Шевченка. — К., 1993. — С. 69
  3. літературний псевдонім Желіговського
  4. Листи до Тараса Шевченка. — С. 67
  5. псевдонім Шевченка Дармограй
  6. Листи до Тараса Шевченка. — С. 71
  7. а б Листи до Тараса Шевченка. — С. 74
  8. Дзюба І. Тарас Шевченко і Віктор Гюго // Дзюба І. Із криниці літ. — К., 2001. — Т. 2. — С. 336 — 337
  9. лист до М. О. Осипова від 20 травня 1856 р.
  10. Основа. — 1862. — № 3. — С. 142 — 143
  11. 1886. — № 7. — С. 410 — 442

Література[ред. | ред. код]