Чина весняна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 22:49, 18 січня 2022, створена SalweenBot (обговорення | внесок) (заміна Еудікоти на Евдикоти за запитом)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 18 січня 2022, заснована на цій версії.
Чина весняна (Lathyrus vernus)

Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Рослини (Plantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Евдикоти
Підклас: Розиди (Rosids)
Порядок: Бобовоцвіті (Fabales)
Родина: Бобові (Fabaceae)
Підродина: Метеликові (Faboideae)
Триба: Fabeae
Рід: Чина (Lathyrus)
Вид: Чина весняна
Біноміальна назва
Lathyrus digitatus
(L.) Bernh. 1800
Підвиди

Lathyrus vernus subsp. flaccidus
Lathyrus vernus subsp. vernus

Синоніми
Orobus vernus L.
Посилання
Вікісховище: Lathyrus vernus
Віківиди: Lathyrus vernus
EOL: 703989
IPNI: 502084-1
ITIS: 820411
МСОП: 120076146
NCBI: 313120
The Plant List: ild-8891

Чина весняна[1], Горошок весняний[2] (Lathyrus vernus (L.) Bernh.) — рослина з роду чина, родини бобових.

Народні назви

Волівник ярий, заячий горох весняний, бики́нь, бики́нь ди́кий, веснянка(и), горо́х, горо́х гороби́ний, горо́х ди́кий, горох журавлиний, горо́х за́ячий, горо́х ми́шачий, горох мишиний, горох мошиний, гороша́нка, гороши́на, горошни́к, горошник лісний, горошок, горо́шок гороби́ний, горо́шок ди́кий, горошок заячий, грабина, кікоть орлів, когу́тики, косиці, ле́нча, ле́нча ди́ка, лугови́к, луце́рна, луце́рна ди́ка, мучи́ця, ограб, оро́х потя́чий, ороша́нка, оро́шок, пасульки́, петрушок, пі́вники, ра́нник, ряст зозулин, серде́ш(ч)на трава́, суховершки, тро́пник, фасо́ля ди́ка, череви́чки, черевички волоскові, череви́чки зозу́л(ьч)ині, чистик, чобітки зазульчині, чорна борова трава, чорне зіллє.[2]

Загальна біоморфологічна характеристика

Чина весняна, загальний вигляд
Квіти чини весняної
Чина весняна на поштовій марці СРСР, 1988 рік
Ілюстрація Lathyrus vernus у виданні Prof. Dr. Otto Wilhelm Thomé Flora von Deutschland, Österreich und der Schweiz 1885, Gera, Germany

Багаторічна трав'яниста рослина. Кореневище товсте, гіллясте, без пагонів, з численними тонкими чорними коренями. Стебла прямостоячі, гіллясті, гранисті. Прилистки великі, яйцеподібно-ланцетні, 15 — 20 мм завдовжки, 5 — 8 мм завширшки. Черешки жолобчасті, довші за прилистки. Листя складається з 2 — 4 пар яйцеподібних або широкоовального листочків 3,5 — 8 см завдовжки, 5 — 8 мм завширшки, довго загострених, знизу сіро-зелених. Квітконоси прямостоячі, довші за листя. Суцвіття — китиця з 3 — 8 квітками. Квітки досить великі, 15 — 20 мм завдовжки, пониклі, пурпурові, при висушуванні синіють. Чашечка широкодзоникова. Зубці чашечки загострені, трикутно-ланцетні; нижній, найдовший, за довжинрою трохи коротший трубки; верхні сходяться один з одним — набагато коротші трубки. Прапор округло-овальний, поступово звужений в короткий нігтик. Крила на вузькому короткому нігтику. Човник однакової довжини з крилами, розширюється на вузькому нігтику. Боби довгасто-лінійні, стислі з боків, звужені до основи і до кінця, 4 — 5 см завдовжки і 4 — 5 мм завширшки, темно-бурі, майже чорні. Насіння кулясте, гладеньке, строкате, 8 — 10 штук у бобі. Рубчик становить близько 1/4 окружності насінини. Цвіте у квітні — травні, плодоносить у червні — липні. Комахозапилювана. Зоохор. Каріотип — 2n = 14.

Екологія

Зустрічається в лісовій та лісостеповій зонах, дуже типова для широколистяних лісів, але зростає і в мішаних лісах, в дрібнолистих, хвойних лісах, на вирубках, серед чагарників, на рівнинах і по схилах гір, рідше на луках. У хвойних лісах тяжіє до більш освітлених місць. Мезофіт. Не дуже вимоглива до багатства ґрунтів: росте як на багатих, так і на бідних. Чина досить тіньовитрива, але сильна затіненність пригноблює її, різко знижується відсоток генеративних пагонів.

Життєвий цикл

У квітці спочатку дозрівають тичинки, потім маточка. Запилюється бджолами і джмелями. Самозапилення відсутнє. Дозрілі плоди розкриваються двома скрученими стулками, і насіння з силою викидаються. Насіння відрізняються низькою схожістю, їх часто пошкоджують комахи. Вони проростають підземно через 20-25 днів. До початку зими у проростка розвивається головний корінь і невеликий пагін з трьома — чотирма дрібними листочками; весь проросток прихований в шарі лісової підстилки. Після зимівлі пагін починає зростати, в цей час в підземній частині пагона налічується 2 — 3 вузла з лускоподібним листям, а в надземній — 3 — 4 складних перистих листка, що мають по одній парі листочків. Протягом літа збільшуються розміри головного і бічних коренів, з'являються додаткові корені. До осені зберігається зелене листя. З настанням морозів пагін відмирає і залишається тільки його базальна частина з бруньками відновлення. Пагін наступного року розвивається з пазушній брунці в основі головного пагона, брунька починає рости вже в серпні, але зачатковий пагін залишається в ґрунті до весни. У чини весняної в кінці літа і восени в бруньках відновлення повністю формується пагін майбутнього року, включаючи суцвіття і окремі квітки. Навесні листова пластинка складена уздовж, черешок її круто загнутий і забезпечений особливими, дуже міцними, клітинами. Таким колінчатозігнутим черешком (його опуклою частиною) рослина пробиває землю і виходить на поверхню, після чого черешок випрямляється і витягає з-під землі листкову пластинку. У дорослої рослини коротке, товсте кореневище формується з основ надземних пагонів. Воно розташовується горизонтально на глибині приблизно 5 см. Бруньки відновлення закладаються на нижніх вузлах чергового річного приросту, під землею. У першій фазі свого розвитку пагін росте підземно, утворюючи лише лускоподібне листя. Вийшовши верхівкою на поверхню ґрунту, пагін продовжує зростання з зеленим листям і суцвіттями. Наприкінці вегетаційного періоду надземна частина пагона повністю відмирає, у складі кореневища залишається нижня підземна частина, яка розвиває потужні додаткові корені. Рослина зацвітає на третій рік вже через 15-18 днів після початку зростання. До періоду масового цвітіння листя розвинені лише частково. Після осипання плодів чина залишається зеленою до осені, причому вегетативні і генеративні пагони мало відрізняються один від одного. Живе 35 — 40 років, можливо, більше. На коренях в значній кількості утворюються бульби. Має мікоризу.

Поширення

Чина весняна росте в тінистих лісах, по чагарниках і є звичайною рослиною для лісових і лісостепових районів України.[3]

Поширення в Україні

Ареал зростання в Україні: Черкаська, Чернігівська, Чернівецька, Донецька, Івано-Франківська, Харківська, Хмельницька, Київська, Кіровоградська, Львівська, Полтавська, Сумська, Тернопільська, Вінницька, Волинська, Луганська, Закарпатська, Житомирська області, АР Крим.

Входить до Червоного списку рослин Дніпропетровської області[4].

Використання та господарське значення

Кормова рослина — на лісових пасовищах, медоносна, декоративна, використовується в народній медицині.

Див. також

Примітки

  1. ↑ Довідник назв рослин України від Наукового товариства імені Шевченка, Лісівничої академії наук України, за участю працівників Державного природознавчого музею НАН України та студентів і викладачів Прикарпатського лісогосподарського коледжу; розробка веб-ресурсу: Третяк Платон Романович
  2. ↑ а б Lathyrus vernus // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
  3. ↑ Чина весняна на сайті «Навесні». Архів оригіналу за 21 серпня 2013. Процитовано 3 червня 2013.
  4. ↑ Офіційні переліки регіонально рідкісних рослин адміністративних територій України (довідкове видання) / Укладачі: докт. біол. наук, проф. Т. Л. Андрієнко, канд. біол. наук М. М. Перегрим. — Київ: Альтерпрес, 2012. — 148 с. ISBN 978-966-542-512-0. Дніпропетровська область

Література

  • Галушко А. И. 1980. Флора Северного Кавказа. Определитель. Т.2. Ростов н/Д: Изд-во Ростовского ун-та. С.167.
  • Гроссгейм А. А. Флора Кавказа. — Баку: Изд. Азерб. филиала Акад.наук СССР, 1952. — Т.5. — С. 290.
  • Вульф Е. В., Малеева О. Ф. 1969. Мировые ресурсы полезных растений. Пищевые, кормовые, технические, лекарственные и др. Справочник. Л.: Наука. С.233.
  • Миняев Н. А., Улле З. Г. 1987. В кн.: Флора европейской части СССР. Т.6. Л.: Наука. С.114.
  • Флора СССР. Т.13. 1948 / Под ред. Б. К. Шишкина, Е. Г. Боброва. М.; Л.: Изд-во АН СССР. С.493-494.
  • Черепанов С. К. 1995. Сосудистые растения России и сопредельных государств. СПб.: Мир и семья. 990 с.
  • Комаров В. Л. та ін. Флора СРСР, Т. 1-30 — М.—Л.: вид-во АН СРСР, 1934–1964
  • Aldén, B., S. Ryman & M. Hjertson. 2009. Våra kulturväxters namn — ursprung och användning. Formas, Stockholm (Handbook on Swedish cultivated and utility plants, their names and origin).
  • Allkin, R. et al. 1986. Vicieae Database Project
  • Bässler, M. 1973. Revision der eurasiatischen Arten von Lathyrus L. Sect. Orobus (L.) Gren. & Godr. Feddes Repert. 84:379.
  • Davis, P. H., ed. 1965–1988. Flora of Turkey and the east Aegean islands.
  • Encke, F. et al. 1984. Zander: Handwörterbuch der Pflanzennamen, 13. Auflage.
  • Huxley, A., ed. 1992. The new Royal Horticultural Society dictionary of gardening.
  • Liberty Hyde Bailey Hortorium. 1976. Hortus third.
  • Porcher, M. H. et al. Searchable World Wide Web Multilingual Multiscript Plant Name Database (MMPND) (on-line resource).
  • Rechinger, K. H., ed. 1963-. Flora iranica.
  • Tutin, T. G. et al., eds. 1964–1980. Flora europaea.
  • Yakovlev, G. P. et al. 1996. Legumes of Northern Eurasia.

Джерела

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Чина_весняна&oldid=34348009