Макларен (команда Формули-1)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з McLaren (racing))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Велика Британія Макларен-Рено
Логотип Макларен.png
Повна назва McLaren F1 Team
База Вокінг, Суррей, Велика Британія
Керівники Андреас Зайдль
Жиль де Ферран
Зак Браун
Технічний
директор(и)
Джеймс Кі
Сезон 2019 Формули-1
Пілоти Іспанія Карлос Сайнс
Велика Британія Ландо Норріс
Тест-пілоти Бразилія Сетте Камара
Шасі McLaren MCL34
Двигун Renault E-Tech 19
Шини Pirelli
Статистика виступів у Формулі-1
Дебют Гран-прі Монако 1966
Остання гонка Гран-прі Іспанії 2019
Завершені гонки 849
Кубки конструкторів 8 (1974, 1984-1985, 1988-1991, 1998)
Чемпіони світу 12 (1974, 1976, 1984-1986, 1988-1991, 1998-1999, 2008)
Перемоги 182
Поул 155
Швидкі кола 485
місце в 2018 6 місце (62)

Макларен (англ. McLaren, повна назва з 2018 — англ. McLaren F1 Team) — британська команда Формули-1 заснована 1963 року Брюсом Маклареном і Тедді Майєром, що представляє собою підрозділ McLaren Technology Group[1]. У різний час команда брала участь і перемагала в різних автоспортивних змаганнях, п'ять разів вигравала змагання CanAm, тричі вигравала «Індіанаполіс 500», по одному разу в гонках 24 години Ле-Мана і 12 годин Себрінга, в даний час команда сконцентрована на участі в чемпіонаті світу Формули-1, де 8 раз завойовувала Кубок Конструкторів. З 2018 року виступає з двигунами Renault, після трьох провальних сезонів з моторами Honda.

База розташована у Вокінгу, графство Суррей у Великій Британії.

Історія[ред. | ред. код]

1960—1970 роки[ред. | ред. код]

Дебютною гонкою для Макларен став Гран-прі Монако 1966. До фінішу він не доїхав, припинивши боротьбу на десятому колі через витік масла.

Брюс Макларен — засновник команди Макларен

Перші Гран-прі за кермом боліду сидів сам засновник команди Брюс Макларен. Першу перемогу вона здобула 9 червня 1968 року, коли Брюс Макларен виграв Гран-прі Бельгії на трасі Спа-Франкоршам. У червні 1970 р. Брюс Макларен загинув тестуючи в Гудвуді болід призначений для виступів у серії CanAm[2]. Перший титул виграв для Макларен бразилець Емерсон Фіттіпальді у 1974, який випередив у боротьбі за чемпіонство Клея Регаццоні з Феррарі та Джоді Шектера з Тіррелл[3].

1980-ті[ред. | ред. код]

У 1980 році McLaren об'єднався з компанією Рона Денніса Project 4, яка конструювала гоночні автомобілі[4][2]. З цього року Денніс став одним з керівників команди, а всі боліди McLaren стали проектуватися Project 4 (звідси індекс моделі MP4). У 1982 році Тедді Майер пішов у відставку, залишивши все керівництво в руках Рона Денніса.

У 1984 році для McLaren чемпіонат і кубок конструкторів виграв Нікі Лауда, на половину очка випередивши свого партнера Алена Проста[2]. У тому сезоні машина McLaren MP4/2, побудована Джоном Барнардом і оснащена турбодвигунами TAG-Porsche, дозволила виграти 12 етапів з 16-ти, що було на той момент рекордом.

У 1985 році вже Прост за кермом McLaren MP4/2B виграв чемпіонат і кубок конструкторів. Він повторив свій успіх в 1986 році, але кубок конструкторів дістався конкурентам з Williams.

Програвши чемпіонат 1987 года, команда отримала молодого бразильця Айртона Сенну[5], а разом з ним і турбомотор Honda. У McLaren з'явився дует пілотів, який подарував світу одні з кращих спортивних протистоянь в історії автоспорту, і в 1988 році команда виграла чемпіонат, здобувши перемоги в 15-ти з 16-ти гонок. Станом на 2012 рік цей рекорд не побитий (в 2002 і 2004 роках команда Ferrari повторювала рекорд за кількістю перемог — 15, але в 17 і 18 гонках сезону, відповідно). Хоча очок на рахунку було більше у Алена Проста, чемпіоном за регламентом чемпіонату (в залік йшли 11 кращих результатів) став Айртон Сенна.

У 1989 році чемпіонат виграв Прост, після чого пішов з команди[6]. Наступні два роки ніхто не міг зупинити Сенну. У 1991 році він став триразовим чемпіоном світу.

1990-ті[ред. | ред. код]

Машина 1992 року не йшла ні в яке порівняння з машиною команди Williams, чемпіонат був програний[7]. Сенна зібрався йти з команди, але в останній момент Рон Денніс змусив його передумати[8]. І в 1993 році він змагався з Аленом Простом. У 1994 році Сенна все-таки перейшов з Макларен в Williams[9].

Міка Хаккінен виграв чемпіонат з McLaren у 1998 і 1999 роках. Він показаний тут на Гран-прі Канади 1999 року, перегонах, які він виграв.

Але команда невблаганно скочувалася вниз. Лише в 1997 році, отримавши двигуни Mercedes (їх встановлювали c 1995 року) і сріблясті кольори, а також пілотів Міку Хаккінена і Девіда Култхарда, команда повернулася в лідери чемпіонату світу. Того року після майже чотирирічної перерви були здобуті нові перемоги в гонках.

У 1998 році перемогу в чемпіонаті і кубку конструкторів приніс Міка Хаккінен[10], в 1999 році він отримав тільки чемпіонську корону.

2000-ні[ред. | ред. код]

З 2000 року команда трималася на високих позиціях, проте у 2001 році замість Міки Хаккінена, який відійшов з спорту, другим пілотом команди став Кімі Райконен[11]. З 2000 року по 2007 рік не виграла жодного титулу, незважаючи на те, що в 2005 році MP4-20 великою кількістю фахівців був визнаний найшвидшою машиною чемпіонату, чемпіонат був програний і в особистому, і в командному заліку через низьку надійність. У 2006 році був зроблений крок назад — лише 3 місце в кубку конструкторів і тільки 5 місце Кімі Райкконена в особистому заліку.

Льюїс Хемілтон виграв Гран-прі Австралії 2008 року і згодом став чемпіоном світу

У 2007 році команда повністю змінила свій склад — на зміну Кімі Райкконену прийшли дворазовий чемпіон світу (2005, 2006) Фернандо Алонсо і молодий британський гонщик Льюїс Хемілтон — чемпіон серії GP2 2006 року[12][13][14]. Дует чемпіона і новачка виявився настільки швидким, що незабаром очолив чемпіонат світу. Однак в той же час McLaren піддалися судовим позовом за промислове шпигунство проти Ferrari. Рішенням суду команда McLaren отримала штраф в розмірі 100 млн $, а також була повністю позбавлена ​​очок в кубку конструкторів за 2007 рік[15]. Очки пілотів були збережені. У підсумку, чемпіонат 2007 року було програно командою в останній гонці сезону в Бразилії і в особистому заліку — Хемілтон і Алонсо набрали по 109 очок, чемпіоном світу став Кімі Райкконен, з перевагою в 1 очко.

У сезоні 2008 місце Фернандо Алонсо зайняв фінський гонщик Хейккі Ковалайнен, який дебютував в 2007-му році в складі команди Renault[16][17].

McLaren MP4-23 дозволила Льюїсу Хемілтону стати Чемпіоном світу Формули-1 2008 року. Як і рік тому, це сталося в останній гонці сезону — Гран-прі Бразилії. У драматичній боротьбі Льюїс Хемілтон на останньому колі зумів зайняти 5 місце, що дозволило йому випередити на одне очко Феліпе Массу. Команда Макларен посіла друге місце в Кубку конструкторів, поступившись Ferrari.

Перед початком сезону 2009 року Рона Денніса на посаді глави команди змінив Мартін Вітмарш[18]. Початок сезону вийшов невдалим для команди: шасі MP4-24 не вистачало швидкості[19]. Однак у другій частині Чемпіонату зусиллями Хемілтона, який здобув дві перемоги, команда змогла зайняти третє місце в кубку конструкторів.

2010—2014[ред. | ред. код]

У сезоні 2010 року за команду виступали Чемпіони світу двох попередніх сезонів Формули-1: в партнери Хемілтону запросили Дженсона Баттона[20]. Шасі для нового сезону MP4-25 було представлено 29 січня 2010 року в Ньюбері, Велика Британія. Гонщикам команди вдалося виграти п'ять гонок і команда посіла друге місце в заліку Кубка конструкторів.

Зберігши свій пілотський склад на 2011 рік, команда знову стала другою в заліку конструкторів. Хемілтон виграв Гран-прі Китаю, Німеччини і Абу-Дабі, а Баттон — Канади, Угорщини та Японії. В особистому заліку Баттон став віце-чемпіоном світу.

У 2012 році команда посіла третє місце в кубку конструкторів, поступившись Red Bull і Ferrari. Хемілтон посів четверте місце в особистому заліку, вигравши Гран-прі Канади, Угорщини, Італії та США, а Баттон зайняв п'яте місце, вигравши Гран-прі Австралії, Бельгії та Бразилії.

У 2013 році за команду виступали Дженсон Баттон і Серхіо Перес, який 28 вересня 2012 підписав багаторічний контракт з McLaren, тим самим замінивши Льюїса Хемілтона, який перейшов в Мерседес[21][22]. На початку сезону між гонщиками в результаті небезпечної боротьби на трасі в декількох гонках склалися напружені відносини, проте потім зійшли нанівець. За результатами виступів у сезоні керівництво несподівано вирішило відмовитися від послуг Переса і підписало контракт на сезон 2014 рокуз Кевіном Магнуссеном[23]. 20 лютого 2014 був призначений на посаду гоночного директора McLaren F1 Ерік Бульє, який замінив Мартіна Вітмарша. В цілому, сезон виявився провальним для команди — вона зайняла лише 5-е місце в кубку конструкторів. Причиною назвали те, що проводилася розробка досконалого нового боліда, а не модифікація боліда 2012 року.

Двигуни Honda (2015—2017)[ред. | ред. код]

16-го травня 2013 року року команда McLaren офіційно підтвердила, що з 2015-го року перейде на мотори Honda, після довгих 16 років співпраці з Mercedes. Сезон 2014 року для команди виявився не кращим за попередній. Після завершення сезону Кевін Магнуссен став тест-пілотом команди, а в Макларен повернувся Фернандо Алонсо[23].

Алонсо (14) і Баттон (22) на Гран-прі Малайзії 2015

Сезон 2015 року виявився одним з найгірших в історії McLaren. Силова установка Honda, з якою пов'язували великі очікування, виявилася абсолютно недоробленною. Honda відставала в розвитку від своїх конкурентів мінімум на цілий рік. На передсезонних тестах Алонсо потрапив в аварію, пропустив за медичними показаннями старт сезону. Кевін Магнуссен, який замінив його, завершив гонку ще на прогрівному колі в зв'язку з виходом машини з ладу. У 2015-му у легендарного колективу з'явилася велика кількість проблем, машина сильно відставала від своїх суперників. Обидва пілоти зберегли свої місця на 2016 рік, резервним був підписаний новоспечений чемпіон GP2 Стоффель Вандорн. Другий рік продовження співпраці з Honda став набагато більш перспективним, ніж перший, McLaren зміг більше 10 разів претендувати на топ-10 позицій, хоча потужність Honda Power Unit продовжувала показувати себе недостатньою. Після сезону значного прогресу в порівнянні з 2015 роком Алонсо і Баттон завершили чемпіонат на 10-ій і 15-ій позиціях, відповідно, команда завершила сезон на шостому місці в кубку конструкторів з 76 очками. 3 вересня 2016 Дженсон Баттон оголосив, що візьме перерву на сезон 2017, 25 листопада же підтвердив, що йде з F1. Новим партнером Фернандо Алонсо на сезон 2017 став Стоффель Вандорн.

Двигуни Рено (2018 — нині)[ред. | ред. код]

Під час вікенду на Гран-прі Сінгапуру 2017 року McLaren Racing оголосили, що вони розірвали контракт з Honda і що сезон 2017 буде останній в рамках спільної співпраці; 15 вересня було оголошено про підписання контракту на постачання моторів з Renault Sport Racing і технічне співробітництво на сезони 2018—2020[24]. 2018 рік став першим сезоном в історії McLaren, в якому їх автомобілі оснащені двигунами Renault. Фернандо Алонсо і Стоффель Вандорн продовжили участь в команді на сезон 2018 року[25][26]. Ландо Норріс став офіційним тест-пілотом і резервним гонщиком команди: 17-річний британець входить в молодіжну програму McLaren і в серпні прекрасно відпрацював на своїх перших тестах за кермом машини MCL32, що проходили на Хунгарорінге[27].

Технічний директор команди Формули-1 «Макларен» Тім Госс покинув свій пост, таке рішення було прийнято керівництвом, після того як на старті сезону 2018 машина «Макларена» виявилася найслабшою за швидкістю з трьох автомобілів, оснащених двигунами «Рено». 4 липня 2018 року гоночний директор «Макларена» у Формулі-1 Ерік Бульє також подав у відставку і покинув свій пост, після чого головний виконавчий директор «Макларен Рейсінг» Зак Браун спростив організаційну структуру команди. Головний операційний директор «Макларен Рейсінг» Саймон Робертс буде здійснювати нагляд за виробництвом, проектуванням і логістикою, Андреа Стелла стане відповідальним за роботу на трасі, Жиль де Ферран отримав пост спортивного директора. 26 липня 2018 року було оголошено, що після незадовільних результатів останніх років відбуваються кадрові перестановки: Метт Морріс пішов у відставку з посади глави інженерного відділу, інший ведучий технічний фахівець Тім Госс пішов з команди в квітні, спортивний директор Ерік Бульє покинув колектив кілька тижнів потому. 26 липня 2018 року McLaren підтвердив, що Кі погодився стати технічним директором команди.

14 серпня 2018 року Алонсо оголосив про завершення кар'єри в «Формулі-1» після закінчення сезону-2018[28]. У McLaren оголосили про підписання багаторічного контракту з Карлосом Сайнсом[29]. У наступному сезоні 2019 іспанець замінить в команді Фернандо Алонсо. Багаторічний учасник молодіжної програми McLaren, який мав серйозну підтримку колишнього керівництва, офіційно оголосив про розставання з командою. Після заяви про розставання зі Стоффела Вандорна в McLaren підтвердили склад команди на сезон 2019 року: напарником Карлоса Сайнса стане учасник молодіжної програми Ландо Норріс[30]. McLaren підписала контракт з Петом Фраєм. Він очолить відділ інжинірингу команди починаючи вже з наступного Гран-прі Японії. 22 лютого 2019 року було оголошено, що Кі приєднається до McLaren з 25 березня 2019 року, відразу після Гран Прі Австралії.

Результати виступів[ред. | ред. код]

З сезону 2012 року[ред. | ред. код]

Сезон Шасі Двигун Шини Пілоти 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 Місце Очки
2012 MP4-27 Mercedes FO108Y 2,4 V8 P AUS MAL CHN BHR ESP MON CAN EUR GBR GER HUN BEL ITA SIN JPN KOR IND ABU USA BRA 3 378
Велика Британія Дженсон Баттон 1 14 2 18 9 16 18 8 10 2 6 1 Схід 2 4 Схід 5 4 5 1
Велика Британія Льюїс Гамільтон 3 3 3 8 8 5 1 19 8 Схід 1 Схід 1 Схід 5 10 4 Схід 1 Схід
2013 MP4-28 Mercedes FO108F 2,4 V8 P AUS MAL CHN BHR ESP MON CAN GBR GER HUN BEL ITA SIN KOR JPN IND ABU USA BRA 5 122
Велика Британія Дженсон Баттон 9 17 5 10 8 6 12 13 6 7 6 10 7 8 9 14 12 10 4
Мексика Серхіо Перес 11 9 11 6 9 16 11 20 8 9 11 12 8 10 15 5 9 7 6
2014 MP4-29 Mercedes PU106A Hybrid 1,6 V6 P AUS MAL BHR CHN ESP MON CAN AUT GBR GER HUN BEL ITA SIN JPN RUS USA BRA ABU
5 181
Данія Кевін Магнуссен 2 9 Схід 13 12 10 9 7 7 9 12 12 10 10 14 5 8 9 11
Велика Британія Дженсон Баттон 3 6 17 11 11 6 4 11 4 8 10 6 8 Схід 5 4 12 4 5
2015 McLaren MP4-30 Honda RA615H Hybrid 1,6 V6 P AUS MAL CHN BHR ESP MON CAN AUT GBR HUN BEL ITA SIN JPN RUS USA MEX BRA ABU 9 27
Данія Кевін Магнуссен НС
Іспанія Фернандо Алонсо Схід 12 11 Схід Схід Схід Схід 10 5 13 18 Схід 11 11 11 Схід 15 17
Велика Британія Дженсон Баттон 11 Схід 13 НС 16 8 Схід Схід Схід 9 14 14 Схід 16 9 6 14 14 12
2016 McLaren MP4-31 Honda RA616H Hybrid 1,6 V6 P AUS BHR CHN RUS ESP MON CAN EUR AUT GBR HUN GER BEL ITA SIN MAL JPN USA MEX BRA ABU 6 78
Іспанія Фернандо Алонсо Схід Т 12 6 Схід 5 11 Схід 18 13 7 12 7 14 7 7 16 5 13 10 10
Велика Британія Дженсон Баттон 14 Схід 13 10 9 9 Схід 11 6 12 Схід 8 Схід 12 Схід 9 18 9 12 16 Схід
Бельгія Стоффель Вандорн 10
2017 McLaren MCL32 Honda RA617H 1,6 V6T P AUS CHN BHR RUS ESP MON CAN AZE AUT GBR HUN BEL ITA SIN MAL JPN USA MEX BRA ABU
9 30
Бельгія Стоффель Вандорн 13 Схід НС 14 Схід Схід 14 12 12 11 10 14 Схід 7 7 14 12 12 Схід 12
Іспанія Фернандо Алонсо Схід Схід Схід НС 12 Схід 9 Схід Схід 6 Схід Схід Схід 11 11 Схід 10 8 9
Велика Британія Дженсон Баттон Схід
2018 McLaren MCL33 Renault R.E.18 1.61,6 V6T P AUS BHR CHN AZE ESP MON CAN FRA AUT GBR GER HUN BEL ITA SIN RUS JPN USA MEX BRA ABU 6 62
Бельгія Стоффель Вандорн 9 8 13 9 Схід 14 16 12 Схід 12 13 Схід 15 12 12 16 15 11 8 15 14
Іспанія Фернандо Алонсо 5 7 7 7 8 Схід Схід Схід 8 8 16 8 Схід Схід 7 14 14 Схід Схід 17 11
2019 McLaren MCL34 Renault E-Tech 19 1.6 V6T P AUS BHR CHN AZE ESP MON 4* 22*
Велика Британія Ландо Норріс 12 6 18 8 Схід
Іспанія Карлос Сайнс Схід 19 14 7 8
Джерело:[31]

*сезон триває

Примітки[ред. | ред. код]

  1. McLaren in Formula 1 - Vodafone McLaren Mercedes Official Website. web.archive.org. 2008-05-28. Процитовано 2019-04-28. 
  2. а б в Henry, Alan, 1947-2016. (1999). McLaren : Formula 1 racing team. Newbury Park, Calif.: Haynes Pub. ISBN 1859604250. OCLC 44592667. 
  3. Emerson Fittipaldi| Formula 1®. Formula 1® — The Official F1® Website (en). Процитовано 2019-04-28. 
  4. Henry, Alan (2003-02-25). Jaguar land Crocodile's brother. The Guardian (en-GB). ISSN 0261-3077. Процитовано 2019-04-28. 
  5. Roebuck, Nigel (October 2008). «The best of enemies». Motor Sport. Stratfield. 84 (10).
  6. prostfan.com - Ayrton Senna by Alain Prost. www.prostfan.com. Процитовано 2019-04-28. 
  7. The changing face of F1 (en-GB). 2005-02-28. Процитовано 2019-04-28. 
  8. Rubython, Tom. (2011). The life of Senna. (вид. 2nd ed). Myrtle Press. ISBN 9780956565662. OCLC 785733219. 
  9. Henry, Alan, 1947-2016. (1999). McLaren : Formula 1 racing team. Newbury Park, Calif.: Haynes Pub. ISBN 1859604250. OCLC 44592667. 
  10. Motor Racing: No brake in McLaren routine. The Independent (en). 1998-03-29. Процитовано 2019-04-28. 
  11. Hakkinen announces retirement (en-GB). 2002-07-26. Процитовано 2019-04-28. 
  12. Ferrari reveal Raikkonen signing (en-GB). 2006-09-10. Процитовано 2019-04-28. 
  13. Alonso to make shock switch from Renault to McLaren. The Independent (en). 2005-12-20. Процитовано 2019-04-28. 
  14. Hamilton gets 2007 McLaren drive (en-GB). 2006-11-24. Процитовано 2019-04-28. 
  15. McLaren hit by constructors' ban (en-GB). 2007-09-13. Процитовано 2019-04-28. 
  16. Formula 1® - The Official F1® Website - Headlines - Kovalainen to partner Hamilton at McLaren for 2008. web.archive.org. 2014-10-06. Процитовано 2019-04-28. 
  17. Alonso and McLaren agree to split (en-GB). 2007-11-02. Процитовано 2019-04-28. 
  18. Ron Dennis leaves McLaren in safe hands - Times Online. web.archive.org. 2011-06-04. Процитовано 2019-04-28. 
  19. McLaren given suspended race ban (en-GB). 2009-04-29. Процитовано 2019-04-28. 
  20. Button joins Hamilton at McLaren (en-GB). 2009-11-18. Процитовано 2019-04-28. 
  21. Lewis Hamilton to leave McLaren after signing Mercedes contract (en-GB). 2012-09-28. Процитовано 2019-04-28. 
  22. Lewis Hamilton: Sergio Perez joins McLaren from Sauber (en-GB). 2012-09-28. Процитовано 2019-04-28. 
  23. а б McLaren unveil MP4-29 car for 2014 Formula 1 season (en-GB). 2014-01-24. Процитовано 2019-04-28. 
  24. McLaren-Honda split after three years of troubled partnership (en-GB). 2017-09-15. Процитовано 2019-04-28. 
  25. Alonso to race on with McLaren in 2018. www.formula1.com (en). Процитовано 2019-04-28. 
  26. Elizalde, Pablo. Stoffel Vandoorne confirmed at McLaren for 2018 Formula 1 season. Autosport.com (en). Процитовано 2019-04-28. 
  27. Lando Norris: McLaren promote young Briton to test and reserve driver for 2018 (en-GB). 2017-11-06. Процитовано 2019-04-28. 
  28. McLaren Formula 1 - McLaren confirms Fernando Alonso decision. www.mclaren.com (en). Процитовано 2019-04-28. 
  29. McLaren Formula 1 - Carlos Sainz to race for McLaren from 2019. www.mclaren.com (en). Процитовано 2019-04-28. 
  30. McLaren Formula 1 - Lando Norris to drive for McLaren from 2019. www.mclaren.com (en). Процитовано 2019-04-28. 
  31. McLaren - Grands Prix started 2019 • STATS F1. www.statsf1.com. Процитовано 2019-04-28. 

Посилання[ред. | ред. код]