Єжи Себастьян Любомирський

Єжи Себастьян Любомирський
пол. Jerzy Sebastian Lubomirski
Народився	20 січня 1616(1616-01-20) або 17 червня 1616(1616-06-17) Вісьнич, Ґміна Малоґощ, Єнджейовський повіт, Свентокшиське воєводство, Республіка Польща
Помер	31 грудня 1667(1667-12-31) (51 рік) Бреслау, Богемське королівство, Землі Богемської Корони, Священна Римська імперія
Країна	Річ Посполита
Діяльність	дипломат
Посада	маршалок надвірний коронний, великий маршалок коронний, польний гетьман коронний, посол Сейму Речі Посполитої, учасник виборів короля Польщіd, Маршалок Сейму Речі Посполитої, староста ольштинськийd, староста Перемишльськийd, Староста Переяславськийd, староста генеральний краківськийd, староста списькийd, староста ніжинськийd, Староста Хмільницькийd, староста добжицькийd, староста ліпницькийd, староста кажимєжськийd і староста грибовськийd
Військове звання	генерал
Рід	Любомирські
Батько	Станіслав Любомирський
Мати	Софія Острозька
Брати, сестри	Констанція Любомирськаd, Анна Кристина Любомирськаd, Костянтин Яцек Любомирський і Александер Міхал Любомирський
У шлюбі з	Констанція Любомирськаd і Барбара Любомирськаd
Діти	Станіслав Іраклій Любомирський, Олександр Михайло Любомирський, Ієронім Августин Любомирський, Кристина Любомирськаd, Франциск Себастьян Любомирський, Єжи Домінік Любомирський і Анна Кристина Любомирськаd
Медіафайли у Вікісховищі

Станіслав Єжи Себастьян Любомирський (пол. Jerzy Sebastian Lubomirski, пол. Stanisław Jerzy Sebastian; 20 січня 1616 — 31 січня / 31 грудня 1667, Вроцлав) — польсько-український князь, магнат, державний діяч, гетьман польний коронний з українського княжого роду Любомирських. Керівник заколоту проти польської монархії з метою захисту прав аристократії.

Біографія

Син воєводи, старости князя Станіслава Любомирського і русько-литовської княжни Софії Острозької (дочки Олександра Острозького). З 1641 року був одружений з Констанцією Ліґензою, після її смерти одружився 1654 року з Барбарою Тарло. В обох шлюбах у нього народилися кілька синів і дочок, у тому числі Ієронім Августин Любомирський.

1643 року був обраний маршалком сейму. З 1647 року С. Є. С. Любомирський був старостою Кракова і коронним маршалком, з 1650 року великим коронним маршалком, з 1658 польним гетьманом коронним, старостою Нового Сонча і Спиша.

Був відомим польським воєначальником епохи повстання Хмельницького, Північної війни 1655–1660, Російсько-польської війни 1654–1667, польських кампаній в Семигороддя.

1655 року був організатором опору проти шведів у південній Польщі. У 1657 році загони на чолі з Є. С. Любомирським відбили напад Семиградського князя Юрія II Ракоці; своєю чергою, вторглися в його володіння, примусивши до капітуляції. Разом з коронним гетьманом Станіславом «Реверою» Потоцьким (з яким мав конфлікти) здобув рішучу перемогу над московсько-козацьким військом у битві під Чудновом.

Очолив опозицію польському королю Яну II Казимиру і його реформам. У боротьбі з королем намагався дістати підтримку Австрії, Бранденбурґа. З ініціативи С. Є. С. Любомирського реформи короля у 1660 і 1661 роках провалювалися в польському сеймі. Король звинуватив його у зраді державі, позбавив всіх титулів, постів. Любомирський втік до сілезького Бреслау, що знаходився у володіннях Габсбурґів.

З Сілезії Любомирський навів контакти з імператором Священної Римської імперії, бранденбурзьким курфюрстом, шведським королем, укладаючи з ними угоди проти польського короля і його реформ. Зміг залучити частину польської шляхти на свою сторону, паралізувати сейм. Під час московсько-польської війни переміг королівську армію в декількох битвах, у тому числі поблизу Ченстохови в 1665 році та поблизу Міонтв у 1666 р.

Польський король Ян II Казимир, втомлений від військових поразок, був змушений поступитися вимогам повстанців: оголосив про відхід від своїх реформістських планів, цим практично заклав фундамент під свою відставку, що наступила 1668 року. Любомирський вийшов з конфлікту з королем політично сильнішим; однак конфлікт підірвав його здоров'я.

Помер 31 січня (або 31 грудня^{[джерело?]}) 1667 року в м. Вроцлав. Був похований урочисто у Вісьнічі 23 травня 1667 року, елекційний сейм 1669 року повністю його реабілітував.

У культурі

1658 року сприяв створенню Колегіуму Піярів у Ряшеві. На той час — це була друга така школа на всю Польщу.
Станіслав Єжи Себастьян Любомирський є одним з персонажів історичного роману польського письменника Генрика Сенкевича «Потоп».

Джерела

• Мицик Ю. А. Любомирський Єжи-Себастіян [Архівовано 16 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 383. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
• Kersten A. Lubomirski Jerzy Sebastian herbu Szreniawa (1616—1667) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1973. — T. XVIII/1, zeszyt 76. — S. 14—20. (пол.)

Посилання

• Jerzy Sebastian Sobestyan ks. Lubomirski z Lubomierza h. Drużyna (ID: 15.105.282) [Архівовано 7 липня 2017 у Wayback Machine.]. (пол.)