Возницький Борис Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Возницький.
Борис Григорович Возницький
Борис Возницький, 2011 рік
Народження16 квітня 1926(1926-04-16)
село Ульбарів, Дубенський повіт, Волинське воєводство
Смерть23 травня 2012(2012-05-23) (86 років)
 біля села Куровичі, Золочівський район, Львівська область
(автомобільна аварія)
ПохованняЛичаківський цвинтар[1]
НаціональністьУкраїнець
Країна II Польська Республіка → СРСР СРСР → Україна Україна
Діяльністьісторик, мистецтвознавець, музейник, куратор мистецької виставки
ПрацівникЛьвівська національна галерея мистецтв імені Б. Г. Возницького
ЧленНаціональна спілка художників України
Учасникнімецько-радянська війна
Нагороди
Герой України (орден Держави)
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Почесна відзнака Президента України
Почесна відзнака Президента України
Хрест Івана Мазепи
Хрест Івана Мазепи
Ювілейна медаль «20 років незалежності України»
Ювілейна медаль «20 років незалежності України»
Орден Відродження Польщі (Командорський Хрест)
Орден Відродження Польщі (Командорський Хрест)
 Золота медаль «За заслуги у сфері культури — Gloria Artis»(Польща)
Медаль «За відвагу» Орден Вітчизняної війни II ступеня Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «20 років перемоги у ВВВ» Медаль «30 років перемоги у ВВВ» Медаль «40 років перемоги у ВВВ»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
CMNS: Возницький Борис Григорович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Бори́с Григо́рович Возни́цький (16 квітня 1926, Ульбарів, Дубенський повіт, Волинське воєводство, Друга Польська Республіка, тепер Нагірне, Дубенський район, Рівненська область, Україна — 23 травня 2012, в автокатастрофі між селами Куровичі та Печенія Золочівського району Львівської області, Україна) — український мистецтвознавець, директор Львівської галереї мистецтв, академік Української академії мистецтв, Герой України (2005), кавалер ордена «За заслуги» II ступеня (2001), лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1990), заслужений працівник культури України та Польщі, президент Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв (ICOM), доктор honoris causa. Почесний громадянин Львова, Винник, Дубна та Буського району.

Життєпис

[ред. | ред. код]
Борис Возницький з мамою Тетяною. Початок 1930-х рр.

Навчався в початковій школі у рідному селі з 1932 по 1936 рік. Після її закінчення продовжив у 5-6 класах Дубенської загальної школи (тепер у будівлі — Дубенський коледж культури і мистецтв). Разом з єдиним однокласником-українцем Рафальським відмовилися ходити на урок релігії, який вів ксьондз, директор не протестував.[2]

Під час другої світової був в УПА. За спогадами самого Возницького, перед приходом «совєтів» вони отримали наказ розійтись по домівках і чекати наказу на збір (Пугачино (псевдо), йди в село і будь там[2]). Однак одразу після входу радянських військ у Дубно в березні 1944 року був мобілізований і потрапив на фронт. Служив у штрафній роті (за його словами, як і всі «западенці»; з 60 вояків вижили 3, служив, зокрема, разом з бандитами, білогвардійськими офіцерами з рудників (у них не згинались ноги)[2]). Брав участь в операції «Багратіон» із відвоювання Білорусі, після першого ж бою в їхній роті залишилось декілька осіб, решта — загинули. Борис Возницький був нагороджений радянською медаллю «За відвагу». Був студентом училища імені Труша, навчався у Ленінградській академії мистецтв (факультет історії мистецтв; його однокурсник Владлен Шабельников у 1963 році подарував п. Борису німецького мотоцикла, який сам купив на німецькій виставці у Москві[2]).

Борис Возницький починав свою діяльність у Винниках і був натхненником створення Винниківського історико-краєзнавчого музею, збирав перші експонати для нього (в 1956 році жив у Винниках).

Історико-краєзнавчий музей Винників — другий музей міста. Перший — кімната-музей, яку створив Борис Возницький. Щоб забезпечити сім'ю, працював у трьох школах, вчив дітей малювати, вів краєзнавчий і туристичний гуртки у тодішньому Будинку піонерів. У Винниках створив перший музей, експонати до якого збирав разом з учнями міста. Організовуючи експедиції в ближні села, вони знайшли унікальні речі, яким немає ціни, розкопали в лісі 2 кельтські поселення. Разом робили археологічні пошукові експедиції, зібрали колосальну колекцію. Багато експонатів із тих часів зберігаються в історико-краєзнавчому музеї, деякі — в Олеському замку. На жаль, коли Возницький був змушений поїхати у Ленінград на навчання, цей музей перестав існувати.

У 1960—1962 роках Возницький працював заступником директора Музею українського мистецтва у Львові. Згодом призначений на посаду директора Львівської картинної галереї. Член Національної спілки художників, де очолював секцію критики і мистецтвознавства[3].

Організатор численних історико-художніх виставок, у тому числі великої експозиції «Гетьман Іван Мазепа: Погляд крізь століття» (2003), виставка «Іван Виговський особа і час», «Розп'яття» (до 2000-річчя від народження Христа). Був популяризатором спадщини Іоана Георгія Пінзеля, ініціатором створення музеїв першодрукаря Івана Федорова, музею-садиби «Русалки Дністрової». Створив туристичний маршрут «Золота підкова Львівщини», до якого входять Олеський, Золочівський, Підгорецький, Свірзький замки.

Загинув в автокатастрофі, що сталася внаслідок серцевого нападу 23 травня 2012 року[4]. Був похований 25 травня на Личаківському цвинтарі у Львові (поле № 67)[5].

Нагороди та звання

[ред. | ред. код]

Охоронна діяльність

[ред. | ред. код]
Свята Родина. Зразок живопису художника Мартіно Альтомонте

Академіка Бориса Возницького називають «ангелом-охоронцем» українських музеїв та замків, пам'яток культури українського народу.

Активна охоронна діяльність Б.Возницького розпочалася у 1960-ті роки. В безбожній країні СРСР якраз тоді розпочалася нова хвиля руйнацій церков і соборів, пам'яток культури нашого народу. Були століття існування культури українського народу, коли церква і релігія монополізували культуру (в ті століття вона була винятково релігійною). Руйнівники висаджували в повітря церкви 12—19 століть, знищували культуру цілої країни, цілі періоди тої культури.

Надгробок дітей Понінських. Скульптор Торвальдсен. Львівська галерея мистецтв.

Маючи в розпорядженні вантажівки, Возницький зі співробітниками обстежував покинуті барокові храми, занедбані каплиці, покинуті цвинтарі.

За неповними підрахунками, Возницький і його співпрацівники врятували близько 36 000 творів мистецтва, серед яких гобелени, меблі, картини, вівтарі, мармурові і дерев'яні скульптури, предмети ужиткового мистецтва тощо. Рятівну діяльність Возницького нема з чим порівняти на теренах України кінця XX століття.

Возницький і замок в Олеську

[ред. | ред. код]

Ініціатива відновлення і реставрації Олеського замку належить заслуженому архітектору України Андрієві Михайловичу Шуляру. У 1955 році були виконані обчислювальні роботи і проєктні креслення. Реставраційні роботи розпочали з 1961 року (головний архітектор Львівських науково-реставраційних майстерень — Іван Романович Могитич). Експозиції музею створили у 1972—1975 роках. Замку повернуто вигляд XVII століття. Створення музею у відновленому замку належить Возницькому. Тут є відділ Львівської галереї мистецтв.

  • Олеський замок (праворуч) і костел Св. Йосипа монастиря капуцинів (ліворуч під червоним дахом).
    Олеський замок (праворуч) і костел Св. Йосипа монастиря капуцинів (ліворуч під червоним дахом).
  • Сакральне мистецтво. Олеський замок
    Сакральне мистецтво. Олеський замок
  • Ужиткове мистецтво. Олеський замок
    Ужиткове мистецтво. Олеський замок

Окрім замку, в перелік реставраційних робіт включена реставрація комплексу колишнього монастиря капуцинів, де були відреставрований регулярний парк, один з перших в Україні. Будівлі колишнього монастиря (архітектор Мартин Добравський, 1739 рік, бароко) використовуються як фондосховища.

Рятування замків України

[ред. | ред. код]

За його ініціативи стародавні замки Галичини Олеський, Золочівський, Підгорецький та Свірзький були об'єднані у так звану «Золоту підкову»[15].

Завдяки Возницькому сучасникам стало відоме ім'я скульптора Йоана Георга Пінзеля.

Возницький багато зробив для комплектування фондів палацу Розумовського в місті Батурині, що став добре оснащеним експонатами музеєм на півночі України.

Сприяв відновленню оборонної башти в П'ятничанах (П'ятничанська вежа), збереженню Бернардинського костелу у Львові, реставрації каплиці Боїмів, відновив будинок, у якому мешкав Маркіян Шашкевич.

Засновник нових музеїв

[ред. | ред. код]

Возницький — відомий засновник нових музеїв України. Серед них:

Друковані праці Возницького

[ред. | ред. код]
  • Возницький Б. Г. Микола Потоцький староста Канівський та його митці архітектор Бернард Меретин і сницар Іоан Георгій Пінзель. — Львів: Центр Європи, 2005. — 160 с. — 220 іл.
  • Возницький Б. Г. Каплиця Боїмів у Львові. Фотонарис. — Львів: Каменяр, 1979. — 64 с.
  • Возницький Б. Г. Олеський замок // Художник Є. Удін, Фото Ольхомяка, Б. Шевчука. — Львів, 1978. — 143 с.
  • Борис Возницький Автопортрет на тлі часу. — Львів: Центр Європи, 2006. — 56 с.

Родина

[ред. | ред. код]

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Загайська Р. Й. Вітер в долонях — Львів: 2017. — С. 51. — 416 с.
  2. ↑ а б в г Пшеничний Микола Подзвін Золотої Підкови… — С. 13.
  3. ↑ Творчо-організаційна діяльність Львівської організації Спілки художників УРСР 1939—1989 / авт. тексту та упор. М. І. Батіг. — Львів : Облполіграфвидав, 1990. — С. 26.
  4. ↑ Загинув легендарний культурознавець Борис Возницький. bbc.com. Українська служба Бі-Бі-Сі. 23 травня 2012. Архів оригіналу за 9 листопада 2021. Процитовано 9 листопада 2021.
  5. ↑ Бориса Возницького поховали на Личаківському кладовищі у Львові. galinfo.com.ua. Інформаційна агенція «ГалІнфо». 25 травня 2012. Архів оригіналу за 9 листопада 2021. Процитовано 9 листопада 2021.
  6. ↑ а б Творчо-організаційна діяльність… — С. 29.
  7. ↑ Указ Президента України № 302/96 від 26 квітня 1996 року «Про нагородження почесною відзнакою Президента України». zakon.rada.gov.ua. Верховна Рада України. 26 квітня 1996. Архів оригіналу за 13 квітня 2022. Процитовано 7 квітня 2024.
  8. ↑ Указ Президента України № 265/2001 від 19 квітня 2001 року «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ і організацій»
  9. ↑ Указ Президента України № 806/2005 від 16 травня 2005 року «Про присвоєння Б. Возницькому звання Герой України»
  10. ↑ Указ Президента України № 227/2010 від 23 лютого 2010 року «Про відзначення державними нагородами». president.gov.ua. Офіс Президента України. 23 лютого 2010. Процитовано 7 квітня 2024.
  11. ↑ Наталя Філевич Хроніка життя та діяльності Б. Г. Возницького // «Музей — моє життя»: до 90-річчя від дня народження Бориса Возницького… — С. 10.
  12. ↑ Указ Президента України № 822/2011 від 19 серпня 2011 року «Про нагородження відзнакою Президента України — ювілейною медаллю „20 років незалежності України“». president.gov.ua. Офіс Президента України. 19 серпня 2011. Процитовано 7 квітня 2024.
  13. ↑ Вручення диплому про присвоєння почесного звання відбулося під час урочистостей з нагоди відзначення 20-річчя з часу створення Винниківського історико-краєзнавчого музею
  14. ↑ Рішення Дубенської міської ради № 58 від 28 липня 1998 року
  15. ↑ Тетяна Козирєва (20 березня 2018). У Львові покажуть «Золоту підкову Бориса Возницького». day.kyiv.ua. День. Архів оригіналу за 3 березня 2022. Процитовано 9 листопада 2021.
  16. ↑ а б Наталя Філевич Хроніка життя та діяльності Б. Г. Возницького // «Музей — моє життя»: до 90-річчя від дня народження Бориса Возницького… — С. 7.
  17. ↑ Наталія Павлишин (22 березня 2017). Жінки для Львова. Лариса Возницька-Разінкова — та, хто рятує скарби. photo-lviv.in.ua. Фотографії старого Львова. Архів оригіналу за 1 жовтня 2023. Процитовано 7 квітня 2024.
  18. ↑ Возницький Андрій. zakarpat.brovdi.art. ЗакарпатАрт. Архів оригіналу за 1 грудня 2023. Процитовано 7 квітня 2024.
  19. ↑ Моя Батьківщина — СРСР. Обласна художня виставка, присвячена 60-річчю утворення Союзу РСР. — Львів : Облполіграфвидав, 1983. — С. 14.
  20. ↑ Весняний салон—2010, 2012, с. 26.
  21. ↑ Весняний салон—2010, 2012, с. 82.
  22. ↑ Рішення Здолбунівської міської ради № 61 від 19 лютого 2016 року «Про перейменування вулиць міста Здолбунова». zdolbyniv.rv.ua. Здолбунівська міська рада. 25 лютого 2016. Архів оригіналу за 2 березня 2021. Процитовано 8 листопада 2021.
  23. ↑ Наталія Зубрицька (15 квітня 2013). Львівській галереї мистецтв присвоєно ім’я Бориса Возницького. zaxid.net. Zaxid.net. Архів оригіналу за 8 листопада 2021. Процитовано 8 листопада 2021.
  24. ↑ У Львові намалювали мурал з Борисом Возницьким. artarsenal.in.ua. Мистецький арсенал. Архів оригіналу за 8 листопада 2021. Процитовано 8 листопада 2021.
  25. ↑ Премію імені Бориса Возницького сьогодні вручили музею Опішнянської кераміки. 1tv.com.ua. Перший Національний. 26 вересня 2013. Архів оригіналу за 30 вересня 2013. Процитовано 8 листопада 2021.
  26. ↑ У Золочеві освятили меморіальну дошку Борису Возницькому. zolochiv.net. Золочів. нет. 22 листопада 2016. Процитовано 12 лютого 2023.
  27. ↑ Ольга Денисяка (18 травня 2020). У Львові намалювали мурал з Борисом Возницьким. portal.lviv.ua. Львівський портал. Архів оригіналу за 23 вересня 2021. Процитовано 8 листопада 2021.

Джерела

[ред. | ред. код]

Інтерв'ю

[ред. | ред. код]

Біографії

[ред. | ред. код]

Репортажі

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Возницький_Борис_Григорович&oldid=43799218