Іван Федоров

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іван Федорович
Portrait of Ivan Fedorov by I. Tomaszewicz.jpg
Портрет Івана Федорова роботи І. С. Томашевича (1904; Львівський історичний музей)
Інші імена Іван Федоров
Народився бл.1510
Велике князівство Московське
Помер 5 (15) грудня 1583(1583-12-15)
Львів
Громадянство Польща
Проживання Польща, Велике князівство Литовське, Україна, Росія
Діяльність Видавнича справа
Конфесія православ`я
Діти Іван
Ivan Fyodorov arms.jpg
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Іван Федорович, Іва́н Федоро́в, Іван Феодорович, Друкар (близько 1510, Велике князівство Московське — 5 (15) грудня 1583, Львів) — діяч східнослов'янської культури, один із перших східнослов'янських друкарів, а також гравер, інженер, ливарник.

Разом із білорусом Петром Мстиславцем видрукував 1564 року в Москві свою першу книгу — «Апостол». 1566-го через переслідування з боку вищого російського духівництва та боярства покинув Москву та переїхав до Великого князівства Литовського. У вересні 1572 року переїхав до Львова, де 1574 року уклав і надрукував перший східнослов'янський посібник — «Буквар» з граматикою та у цьому ж році здійснив друге видання «Апостола»[1].

Біографія[ред.ред. код]

Автограф Феодорова з 23 липня 1583 року

Існує декілька версій походження Івана Федоровича .

1532 року, за деякими версіями, здобув ступінь бакалавра Яґеллонського університету, (Краків) — у «промоційній книзі» університету є відповідний запис 1532 року стосовно особи на ім'я Joannes Feodorowicz Moschus.

У 1550-х роках був дияконом церкви Миколи Гостунського в Московському Кремлі. Можливо, працював у першій московській друкарні, що анонімно випустила сім видань у 1550-х роках.

З квітня 1563 по березень 1564 року разом із Петром Мстиславцем працював над підготовкою тексту, литтям шрифту й виготовленням гравюр для видання «Апостола». Сукупність художніх прийомів оформлення тексту, розроблена Іваном Федоровим, уплинула на все наступне східнослов'янське друкарство. У післямові до «Апостола» 1564 року безпосереднім ініціатором створення друкарні названий цар Іван IV Грозний.

До 1565 року Іван Федоров і Петро Мстиславць надрукували кілька літургійних церковнослов'янських книг.

Пам'ятник Іванові Федорову в Москві

Після спалення їхньої друкарні[2] обидва друкарі залишили Москву; осіли в Заблудові (північне Підляшшя, на межі польських і білоруських земель), у маєтку литовського гетьмана Григорія Ходкевича, згодом прихильника Івана IV Грозного як претендента на польський престол. Існує припущення, що друкарі втекли з Москви від переслідування, бо нова техніка створила конкуренцію московським переписувачам книг.

У Заблудові Іван Федоров змінив своє московське прізвище на Федорович. Найменування Федоров — за іменем батька свідчить про те, що він не належав до знатної родини. У Московії так називали людей не іменитих, бо лише знатним дозволялося вживати форми на -ич. У Білорусі та Україні, таких обмежень не існувало, і друкар називав себе «Іваном Федоровичем», додаючи до цього пояснення «з Москви», або «москвитин»[3].

Протягом 15691570 років були надруковані Учительне Євангеліє і Псалтир з Часословцем. Обидві книги прикрашені заставками й ініціалами: Євангеліє — геральдичною композицією, Псалтир — двома гравюрами. Передмови написані Іваном Федоровичем і Г. О. Ходкевичем.

1572 року Іван Федоров переїхав до Львова (без Петра Мстиславця).

Протягом 15731574 років у монастирі св. Онуфрія «друкованє занедбане обновил» (надгробна епітафія на могилі у Львові). Разом зі своїм сином Гринем Івановичем із Заблудова працював над новим виданням «Апостола», прикрашеним заставками, ініціалами, кінцівками і трьома гравюрами. У післямові розповів про свою друкарську діяльність у Москві й Литві та про переїзд до Львова. Там же 1574 року надрукував перший східнослов'янський Буквар.

У Львові його звали «друкар москвитин» (лат. Iwan Moschus), що могло вказувати як на місце, звідки він прибув, так і на його національність.

1575 року перейшов на службу до воєводи Київського, князя Костянтина Василя Острозького управителем Дерманського монастиря (ймовірно, за протекції вдови Г. Ходкевича[4]).

Будинок друкарні Львівського Успенського Ставропігійського братства, де були надруковані книги Івана Федоровича

1578 року перебрався до Острогу, де заснував друкарню (спочатку надрукував новий Буквар з рівнобіжними греко-слов'янськими текстами).

1580 року видав Новий Завіт і Псалтир й окремо покажчик до останнього.

Протягом 15801581 років спільно із сином, палітурником (інтролігатором) Іваном Друкаревичем, видав першу повну слов'янську Біблію за одним із списків Геннадієвої Біблії (т. зв. Острозька Біблія) з власною післямовою. Вийшли два наклади, у кожному — своя редакція тексту післямови видавця.

1581 року вийшло останнє видання І. Федоровича — «Хронологія» Андрія Римші (на 1 аркуші).

Розійшовшись із князем К. В. Острозьким, повернувся до Львова; відновити друкарню не спромігся. Вона перейшла у власність Львівського Успенського Братства, пізнішого Ставропігійського Інституту, який користувався орнаментами Івана Федорова до початку XIX століття.

За іншою версією, він хотів викупити друкарню після повернення до Львова 1582 року, вона перебувала в заставі у Ізраеля Якубовича. Також відливав гармати на замовлення короля разом з пушкарем Данилом[5].

Написав передмову до Заблудівського Псалтиря, післямову до Апостола 1564 року, Львівського Апостола і Львівської Абетки. У літературному відношенні найбільший інтерес становить післямова до Львівського Апостола, де Іван Федорович пише про те, що змусило його взятися за нелегку працю друкаря й продовжувати її в найважчих обставинах.

Першим опублікував найдавніші пам'ятники слов'янської літератури: болгарське «Сказаніє о письменах» Чорноризця Храбра (початок X століття) у додатку до Острозької Азбуки й одне зі слів Кирила Туровського (в Учительному Євангелії).

Останні два роки життя провів у роз'їздах. Відомо, що 1583 відвідав Краків і Відень, де показував імператорові Рудольфу I свій винахід — багатоствольну гармату зі змінними стволами.

Сім'я[ред.ред. код]

Мав сина Івана, відомого як Іван Друкаревич — відливача літер, складача, інтролігатора[6].

Поховання, перепоховання[ред.ред. код]

За одними даними, Івана Федоровича поховали на цвинтарі монастиря святого Онуфрія[7], за іншими — у самій церкві того ж монастиря у Львові.

За ще іншими припущеннями, його поховали на приміському цвинтарі Папарівка (біля села Підзамче; 1867 року цвинтар ліквідували через будівництво залізничної колії Львів — Броди, а останки відомих людей, які були там поховані, перепоховали у храмі Св. Онуфрія)[8]. Це явна помилка, адже цвинтар Папарівка виник набагато пізніше смерті Івана Федоровича.

На надгробку Івана Федоровича в Онуфріївському монастирі було зроблено напис: Іван Федорович друкар Москвитин которий своїм тщанієм друкованіє занедбалоє обновив[9]. Надгробок проіснував до 1883 року[4].

Збереглися рисунки надгробної плити І. Федоровича, зроблені на початку XIX століття церковним діячем й істориком Модестом Гриневецьким[8].

Востаннє останки Івана Федоровича перепоховали монахи 1903 року[10].

1975 року львівський музеолог Борис Возницький облаштовував в Онуфріївському монастирі Музей мистецтва давньої української книги. Для цього археолог Ігор Свєшніков проводив у храмі археологічні дослідження. Возницький помітив, що на плані церкви в одному місці стоїть літера «Ф». Вона позначала замуровану нішу з останками двох чоловіків — 70 та 25 років. Виникло припущення, що це тлінні рештки Івана Федоровича та його сина Івана Друкаревича. Протягом наступних років знайдені кістки зберігалися у Музеї мистецтва давньої української книги в дерев'яних ящиках (причому протягом цього періоду сам музей був переселений із Онуфріївського монастиря на територію палацу Потоцьких[8].

2003 року одна з російських делегацій під час візиту до Львова вимагала, щоби рештки друкаря були перевезені до Москви, але дістала відмову[10].

Протягом всього цього часу львівські музейники намагалися залучити фахівців-антропологів для дослідження мощів, але на перешкоді ставала висока вартість таких досліджень. 2013 року Львівська галерея мистецтв дістала згоду кафедри судової медицини Вроцлавського університету безкоштовно провести такі дослідження у її сучасній лабораторії, яка займається дослідженням останків. У процесі досліджень з'ясували, що в кістках старшого з похованих втричі перевищений вміст важких металів (свинцю, олова, кадмію), а на суглобах і на хребті є деформація. На такі хвороби потерпали друкарі та складачі. Дослідження також довели, що обидва поховані (70- і 25-річні) були родичами (згідно з довідкою від Вроцлавського університету, їхні ДНК збігаються на 100 %). З цього у Львові зробили висновок, що це Іван Федорович й Іван Друкаревич[8][11].

У грудні 2014 року у Львові відбулося урочисте перепоховання решток Івана Федоровича. Раку з ними спочатку перевезли з приміщення Музею мистецтва давньої української книги до храму Успіння Пресвятої Богородиці, що на вул. Руській, де відбулася поминальна панахида. Відтак процесія з чотирма раками (крім Івана Федоровича та його сина, 1975 року в крипті Онуфріївського монастиря знайшли рештки ще десяти людей) рухалася центральними вулицями Львова (Руська — Підвальна — Насипна — площа Вічева — Чорноморська — пл. Старий Ринок — Б. Хмельницького), після чого раки заклали у стіну храму Св. Онуфрія, тобто на те місце, звідки свого часу вийняли тлінні рештки[8][12].

Вшанування[ред.ред. код]

Іменем Івана Федоровича довгий час називали Український поліграфічний інститут у Львові (тепер Українська академія друкарства).

У Росії його іменем названо продовжуване видання, присвячене стародрукам — «Федоровські читання» (М., 1976 і далі.).

У Львові та Москві є пам'ятники Іванові Федоровичу.

Від 1949 року іменем Федорова названо вулицю у Львові[13], де міститься колишня будівля Ставропігійського інституту і з 1944 року діє Ставропігійський професійний ліцей (до 1990 — ПТУ), що готує кваліфікованих робітників-поліграфістів.

Видання[ред.ред. код]

Сторінка Острозької Біблії
Московський Апостол.
Євагеліє. 1581 р.

1. Апостол. Москва, друкувався з 17/IV 1563 по 1/III 1564, 6 ненумерованих листів + 262 нумерованих (тут і далі мається на увазі нумерація кирилічними буквами), формат сторінок не менший 285×193 мм, друк в два кольори, тираж близько 1000, збереглось не менше 47 екземплярів.

2 та 3. Часлословець. Москва, два тиражі (7/VIII — 29/IX та 2/IX — 29/X 1565), 173 (у другому тиражі 172) ненумеровані листи, формат не менший 166×118 мм, друк в два кольори, збереглось не менше 7 екземплярів.

4. Євангеліє учительне. Заблудів[14], 8/VII 1568—17/III 1569, 8 ненумерованих + 399 нумерованих аркушів, формат не менший 310×194 мм, друк у два кольори, зберігся щонайменше 31 примірник.

5. Псалтир з часословцем. Заблудів, 26/IX 1569—23/III 1570, 18 ненумерованих листів + 284 листи першого рахунку + 75 листів другого рахунку, формат (за сильно обрізаним екземпляром) не менший 168×130 мм, друк в два кольори. Дуже рідкісне видання: відомі всього три екземпляри[15], причому всі неповні. Вперше в кирилічному книгодрукуванні набрані розграфлені таблиці.[16] 6. Апостол. Львів, 25/II 1573—15/II 1574, 15 ненумерованих + 264 нумерованих листи, формат не менший 300×195 мм, друк в два кольори, тираж 1000—1200, збереглося не менше 70 екземплярів. Передрук московського видання 1564 року з дещо кращим оформленням.[17] Один з примірників Апостола виявили серед інших вкрадених старожитностей у схованці екс-президента Януковича в Межигір'ї після його втечі[18].

7. Буквар. Львів, 1574, 40 ненумерованих листів, полоса набору 127,5×63 мм, друк в два кольори, тираж, ймовірно, 2000, але наразі знайдено лише один екземпляр (зберігається в бібліотеці Гарвардського університету).

8. Греко-руська церковнослов'янська книга для читання. Острог, 1578, 8 ненумерованих листів, полоса набору 127,5×64 мм, друк в один колір, вперше у Івана Федорова набір в дві колонки (паралельно грецький та слов'янський текст), також відомий лише один екземпляр (зберігається в Державній бібліотеці міста Готи, східна Німеччина). Цей екземпляр переплетений разом з екземпляром Букваря 1578 року (див. нижче), через що часто їх вважають однією книгою, на яку посилаються як на Острозьку азбуку 1578 року (див., наприклад, факсимільне перевидання: М.: Книга, 1983).[19]

9. Азбука (Читанка). Острог, 1578, 48 ненумерованих листів, полоса набору 127,5×63 мм, друк в один колір, тираж був більшим, але збереглися лише два неповні екземпляри (один вже згадували вище, інший зберігається в Королівській бібліотеці Копенгагена). Повтор львівського букваря 1574 року з доданим «Словом о буквах» Черноризця Храбра. [20]

10. Новий заповіт до Псалтиря. Острог, 1580, 4 ненумеровані + 480 нумерованих листів, формат не менший 152×87 мм, друк в два кольори, про тираж відомості відсутні, збереглось щонайменше 47 екземплярів.

11. Алфавітно-предметний Покажчик до попереднього видання («Книжка, собраніе вещей…»). Острог, 1580, 1 ненумерований + 52 нумерованих листи, полоса набору 122×55 мм, друк в один колір, збереглось щонайменше 13 екземплярів (часто підшиті до кінця попередньої книги, але явно друкувались окремо й оформлені як особливе видання).

12. Хронологія Андрія Римші («Которого ся мсца што за старыхъ вековъ дѢело короткое описаніе»). Острог, 5/V 1581, двосторінкова листівка (текст розміщений на внутрішніх сторінках), полоса набору близько 175×65 мм. Єдиний відомий екземпляр зберігається в Державній публічній бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна, Спб.

13. Острозька Біблія Острог, 1581. 8 ненумерованих + 276 + 180 + 30 + 56 + 78 нумерованих листів п'яти рахунків, формат не менший 309×202 мм, набір в дві колонки, в тому числі деякі на грецькій мові; друк переважно в один колір (кіновар тільки на титулі). Тираж до 1500, зберіглось близько 400 (рекордно багато, навіть серед новіших видань).

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Гринчишин Д. Г.  Федоров Іван // Українська мова. Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія, 2004.
  2. Дж. Флетчер. Про Російську державу (рос.)
  3. Ярослав Ісаєвич. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. — Львів, 2002. — С. 104—117.
  4. а б W. Budka. Fedorowicz Iwan (†1583)… — S. 388.
  5. Там само. — S. 388—389.
  6. Там само. — S. 389.
  7. Монастир Св. Онуфрія // Львів непопсовий
  8. а б в г д Сюзанна Бобкова. 99 відсотків вірогідності, що перепоховали останки Івана Федоровича // Високий Замок. — 2014. — 18 груд. — С. 5.
  9. Детская энциклопедия: для среднего и старшего возраста. Том 7. Из истории человеческого общества. — М.: Изд. Академии педагогических наук РСФСР, 1961. — 621 с. — С. 256. (рос.)
  10. а б Іван Федоров до Москви не поїде // Львівська газета. — 2004. — 18 трав.
  11. Марічка Крижанівська. Івана Федорова поховають у монастирі // zaxid.net. — 2014. — 12 верес.
  12. У Львові перепоховали останки Івана Федорова // 5 канал, 18.12.2014
  13. Борис Мельник. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. — Львів : Світ, 2001. — С. 65. — ISBN 966-603-115-9.
  14. Заблудів, містечко на сході сучасної Польщі, на річці Мелетин (за часів Російської імперії належав до Білостоцького повіту Гродненської губернії). Заснований у XV столітті. 1568 року тут засновано при православному монастирі (згодом греко-католицький, знищений 1824 року) друкарню, в якій працювали збіглі з Москви Іван Федоров та Петро Мстиславець; у ній надруковані: «Євангеліє учительне» (1569) та псалтир (1570).
  15. В літературі зустрічаються згадки, ще про одне, але воно виявилося пізнішим віленським передруком.
  16. Є електрона версія.
  17. Доступний майже повний екземпляр електронна версія.
  18. Дмитро Гнап. Найбільша крадіжка Януковича // Українська правда. Блоги, 25.02.2014
  19. Є електронна версія цих двох видань.
  20. Є електронна версія цієї книги та попередньої.

Література[ред.ред. код]