Украни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Запит «Укри» перенаправляє сюди; див. також інші значення.

Укра́ни, укря́ни або у́кри (нім. Ukranen, Ukrer, Vukraner, пол. Wkrzanie, Wkrzanowie, також Ukrani, Uchri, Vucrani, Vucri) — середньовічне західнослов'янське полабське (ельбське) плем'я (чи племінний союз) у VI–XII століттях, що населяло території навколо річки Вкра (Укра; нім. Ucker), в районі між річками Ельба і Солява, на південний захід від Щецинської затоки, ця область Померанії сьогодні носить назву Укермарк.[1] (нім. Uckermark, Uckerland)

Територія їхнього поселення була зосереджена на озерах Оберуккерзее, Унтерукерзе (біля сучасного Пренцлау), біля джерела річки Укер (нім. вимова: [ˈʏkɐ] ( прослухати)). Сьогодні територія частково розташована на північному сході німецької землі Бранденбург і на південному сході прилеглих частин землі Мекленбург-Передня Померанія (на північному сході в Німеччині) та частково в Поліцькому повіті на північному заході Польщі. Річка тече на північ через кілька озер, перше з яких Велике Криртзеє (нім. Großer Krinertsee), наступні досить маленькі.

Також на польсько-німецькому кордоні розташоване місто Юкермюнде.

Місце стародавнього городища укран (нім. Burgwallinsel), на острові в озері Оберуккерзее.

Ім'я[ред. | ред. код]

Ім'я складається з назви води Укер і слов'янського закінчення -яне, що означає «оселитися на Укері». Написи Wocronin,[2] Wocronin або Wucronin,[3] Vuucri[4], Ucrani,[5] Uchri,[6] Ucrani або Uerani[7] та Ucrania[8] можна знайти в середньовічних саксонських письмових джерелах. Самоназви чи інших слов'янських письмових джерел не існує. З кінця XII століття племінна назва зустрічається лише в топонімах.

Укрі (нім. Ukranen) на карті 983-1057 рр.
Північно-Східна Німеччина близько 1000 року нашої ери. Сусідами «укранців» (Wkrzanie) на північному заході були «редарови» (Redarowie), а на південному заході «дошани» (Doszanie).

Походження та історичні відомості[ред. | ред. код]

Ця територія в документах спочатку згадувалася як Terra ukera і тільки з XV століття її стали називати Ukermark (марка Вкра). Центр племені розташовувався навколо озер Верхній і Нижній Укер у Бранденбурзі.

Історичні згадки[ред. | ред. код]

Згідно з археологічними знахідками, слов'яни переселилися на території Укера ще в VII столітті. Проте можна лише припускати, коли сформувалися ці племена, тому що письмова згадка про укранів (Vucrani, Ucrani) згадується лише в 934 році. Це запис у Кведлінбурзьких анналах.[9] Відповідно до цього запису східнофранкський король Генріх I Птахолов здійснив похід проти укранів.[10] З іншого повідомлення відомо, що укранів було поневолено і обкладено даниною.[10] Також письмово згадується єпископом Бранденбурга в 947 р.[11] Далі украни згадуються в засновницькому документі єпархії Бранденбург, датованому 948 роком.[4] Однак документ вважається сумнівним і також міг датуватися 965 роком. Більш точно можна керуватись повідомленням саксонського історіографа Відукінда фон Корвея.[6] Після цього, близько 955 року, украни були метою походу маркграфа Ґеро I, з якого він повернувся на чолі своїх воїнів із багатою здобиччю, що, у свою чергу, дозволяє зробити висновки про економічні показники укранів. Наступного року «Руяни» воювали на боці маркграфа Ґеро в битві при Раксі, котрі, згідно з давнішими думками, нібито були укранами, ім'я яких спотворено приписом.[12] Відповідно до пізніших поглядів, це має означати Руян з острова Рюген. У 965 році укранці згадуються в дарчій грамоті Оттона І для монастиря Моріц у Магдебурзі.[5] Після цього вони були зобов'язані сплачувати данину Оттону I і сплачувати відсотки сріблом, які відтоді мали надходити до монастиря Моріца. Чи були ці виплати, невідомо. Найпізніше до 983 р. украни вийшли з-під саксонського сюзеренітету. Тому що передбачається, що вони брали участь у слов'янському повстанні 983 року разом з іншими слов'янськими племенами та приєдналися до Лютицької ліги з її центральним культовим місцем Ретра.

У музеї під відкритим небом Украненланд у Торгелові є копія ранньослов'янського поселення.

Історичні відомості[ред. | ред. код]

Гілка племен у північній частині теперішнього польського Помор'я — на лівобережжі річки Одра — в епоху раннього середньовіччя відома під іменем «украни» (wkrzanie), як і територія, що вони її заселяли, називалася Укра (Uckermark < праслов. Vъkra). Назва етимологічно похідна від балтослов'янського слова vikru («швидкий»).[13]

Украни входили до племінного союзу лютичів, або велетів.[14] Столицею племені був Прибіслав (нім. Prenzlau[15]), іншими важливими містами були Поздавільк (Пустоволк) і Вкрюйсьце (Укрусце) (пол. Wkryujście).[16]

Відомий германський хроніст Відукінд Корвейський зазначав, що Uchri — це частина племені ратарів (вони ж — родарії), що входило до Велетської держави, яка охоплювала межиріччя Лаби (Ельби) та Одри (ІІІ, 42).

Назва Ротарії походить від назви міста Ретра, де знаходився головний слов'янський храм «Ріедігост», в якому стояв ідол Сварожича (Zuarasica) — Аркони. Епітетом Аркони було «Святовит» (слово «Світовид» є витвором українських письменників ХХ ст.). Цьому богові поклонялися усі поморські слов'яни.

У першій половині X століття украни, як і інші племена лютичів, підпали під владу німецьких феодалів. У 954 р. маркграф Східної Саксонської марки Ґеро I у союзі з зятем імператора Священної Римської імперії Оттона I Великого Конрадом I розпочав кампанію з захоплення земель укранів (ратари), які після битви під містом Лучин (929 р.) увійшли до складу Північної марки Священної Римської імперії. Саксонська північна марка увійшла до складу північних марок Священної Римської імперії.

В 954 р. укри–ротари підняли повстання проти германських поневолювачів і приступом визволили місто Воліслав (Валелебен) у Старій марці, між Вербеном та Аренбургом, і перебили величезну кількість саксів (Відукінд Корвейський, «Діяння саксів», І, 36).

У 983 р., після великого слов'янського повстання, в якому брали участь ободрити та лютичі, території укранів знов стали відносно незалежними, хоча вони перебували під постійним жорстким військовим тиском, особливо з боку саксів та Священної Римської імперії.

Цей виступ став сигналом до всезагальної визвольної війни полабів на чолі з Нако і Стогїгнівом. До повсталих приєдналися знатні саксонські лицарі Віхман і Екберт. Перший був проголошений королем і під його проводом полаби вторглися у Саксонію і заволоділи замком Кокаресцемія. На допомогу слов'янам поспішили угорські війська, але в 955 р. вони були розбиті саксами. Незабаром і полаби зазнали поразки на річці Раксі, а їх вождь Стоїгнів і 700 полонених були страчені. Але повстання вибухали і в 958, 959, 960 роках. В 963 році саксами були захоплені і союзники полабів лужицькі серби.

У середині XII століття украни опинилися в герцогстві Західна Померанія. У 12 столітті на частині їхніх земель, завойованих Бранденбургом, була створена Марка Вкра (Уккермарк).[17] Вони були сусідами з такими племенами (з півночі за годинниковою стрілкою): волінянами, поморжанами, пиржичанами, річанами, редарами, доленжанами, чрезпеньями та хижанами.[17]

В X—XII століттях за Ельбою і на Дунаї численні марки були утворені на захоплених у слов'ян землях (Мейсенська марка, Лужицька та інші).[18] З розвитком феодальних відносин більшість марок стала ядром великих феодальних князівств.[18]

Як і решта полабських слов'ян, що підпали під владу німецьких феодальних держав, украни були асимільовані та повністю германізовані.

Зараз колишня територія укран включає німецький повіт Передня Померанія-Грайфсвальд і повіт Укермарк, а також польський Полицький повіт та місто Щецин.

Галерея[ред. | ред. код]

Деталізація джерел[ред. | ред. код]

  1. ↑ Escher, Felix. (1999). "Uckermark". Lexikon des Mittelalters (LexMA) — München: LexMA-Verlag, 1999. стор. 1172. ISBN 3-476-01742-7.
  2. ↑ Continuator Reginonis 934.
  3. ↑ Annales Quedlinburgenses a. A. 934
  4. ↑ а б DO I, 105.
  5. ↑ а б DO I, 295.
  6. ↑ а б Widukind III, 42.
  7. ↑ Ebo III, 14
  8. ↑ Herbord III,11
  9. ↑ Annales Quedlinburgenses a. A. 934: Rex Heinricus in Wucronin cum exercitu fuit.
  10. ↑ а б Continuator Reginonis 934: et vicit sibique tributarios fecit.
  11. ↑ Ukranen. Meck-Pomm-Hits - Informationen aus Mecklenburg-Vorpommern in Norddeutschland (німецькою) . Архів оригіналу за 7 жовтня 2007. Процитовано 8 серпня 2009.
  12. ↑ Richard Wagner (Historiker): Die Wendenzeit (= Mecklenburgische Geschichte in Einzeldarstellungen. Heft 2, ZDB-ID 982989-1). Süsserott, Berlin 1899, S. 184 Anmerkung 19.
  13. ↑ Baudisch, Rosemarie (1995). Brandenburgische Geschichte. Berlin: Akademie Verlag. с. 29. ISBN 3050025085.
  14. ↑ Липовский А. Л. Лютичи // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.
  15. ↑ Blackie, John Stuart. Geographical etymology. A dictionary of place-names giving their derivations. — London: J. Murray, 1887. — P. 234.
  16. ↑ Encyklopedia Szczecina T. II P-Ż. Szczecin: Uniwersytet Szczeciński, 2000, s. 619. ISBN 8387341452
  17. ↑ а б Atlas Historyczny Polski. Warszawa: Polskie Przedsiębiorstwo Wydawnictw Kartograficznych, 1993, s. 4. ISBN 8370000169
  18. ↑ а б Марка [Архівовано 6 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Theodor Sickel (Hrsg.): Diplomata 12: Die Urkunden Konrad I., Heinrich I. und Otto I. (Conradi I., Heinrici I. et Ottonis I. Diplomata). Hannover 1879 (Monumenta Germaniae Historica, цифрова копія)
  • Paul Hirsch, Hans-Eberhard Lohmann (Hrsg.): Widukindi monachi Corbeiensis rerum gestarum Saxonicarum libri tres. = Die Sachsengeschichte des Widukind von Korvei (= Monumenta Germaniae Historica. Scriptores. 7: Scriptores rerum Germanicarum in usum scholarum separatim editi. Bd. 60). 5. Auflage. Hahn, Hannover 1935, (Цифрова копія).

Веб-посилання[ред. | ред. код]

Додаткова література[ред. | ред. код]

  • Bogusławski W. Dzieje Słowiańszczyzny północno-zachodniej do połowy XIII w. — Poznań: Dziennik Poznański, 1889. — 997 S.
  • Enders L. Die Uckermark: Geschichte einer kurmärkischen Landschaft vom 12. bis zum 18. Jahrhundert. — Potsdam: Verlag Hermann Bohlaus Nachfolger, 1992.
  • Kirsch K. Slawen und Deutsche in der Uckermark. — Stuttgart: Franz Steiner Verlag, 2004. — 546 S.
  • Rzetelska-Feleszko E., Strzelczyk J. Wkrzanie // Słownik starożytności słowiańskich. — Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk: PAN, 1977. — S. 510—512.
  • Wędzki A. Wkrzanie // Mały słownik kultury dawnych Słowian. — Warszawa: Wiedza Powszechna, 1988. — S. 405.
  • Адам Бременский, Гельмольд из Босау, Арнольд Любекский. Славянские хроники / Пер. с лат. И. В. Дьяконова, Л. В. Разумовской. — М.: СПСЛ; Русская панорама, 2011. — 584 с. — (MEDIÆVALIA: средневековые литературные памятники и источники). — ISBN 978-5-93165-201-6.
  • Бодрухин В. Н. Славяне и немцы в истории Бранденбурга (X—XIII вв.). — Луганск, 2000.
  • Гельмольд фон Бозау. «Славянская хроника». — М.: Наука, 1963. — 300 с. — (Памятники средневековой истории народов Центральной и Восточной Европы).
  • Гильфердинг А. Ф. Когда Европа была нашей. История балтийских славян — М.: ЭКСМО, 2010. — 320 c. — (Древняя Русь).
  • Успенский Ф. И. Первые славянские монархии на Северо-Западе. — СПб.: Изд-во Слав. благотвор. комитета, 1872. — 266; XIII с.
  • Херрман Йоахим. Ободриты, лютичи, руяне / Пер. с нем. Г. С. Лебедева // Славяне и скандинавы: Сб. / Под ред. Е. А. Мельниковой. — М.: Прогресс, 1986. — С. 338-359.
  • Christiansen, Erik. The Northern Crusades (неопр.). — London: Penguin Books, 1997. — С. 287. — ISBN 0-14-026653-4.
  • Herrmann, Joachim. Die Slawen in Deutschland (неопр.). — Berlin: Akademie-Verlag GmbH, 1970.  (нем.)

Див. також[ред. | ред. код]

Східні слов'яни
Західні слов'яни
Південні слов'яни
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Украни&oldid=40190644