Бєлгород

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
місто Бєлгород
Белгород
Coat of Arms of Belgorod.svg Flag of Belgorod.svg
Герб міста Прапор міста
Країна Росія Росія
Суб'єкт Російської Федерації Бєлгородська область
Муніципальний район Бєлгородська міськрада
Код ЗКАТУ: 14401
Основні дані
Час заснування: XI ст.
Статус міста з 1596 року
Поділ міста 2 округи
Населення 373 528 (01.01.2013)[1]
Площа 153,1 км²
Густота населення 2440 осіб/км²
Поштові індекси 308000
Телефонний код +7-4722
Географічні координати: 50°36′ пн. ш. 36°36′ сх. д. / 50.6° пн. ш. 36.6° сх. д. / 50.6; 36.6Координати: 50°36′ пн. ш. 36°36′ сх. д. / 50.6° пн. ш. 36.6° сх. д. / 50.6; 36.6{{#coordinates:}}: не можна мати більш ніж один первинний теґ на сторінку
Часовий пояс +3 (влітку +4)
Висота над рівнем моря 130 м
Водойма річка Сіверський Донець
Міста-побратими Харків, Херне, Ополе, Ніш, Вейкфілд, Елджин, Чанчунь
День міста 5 серпня
Найближча залізнична станція Бєлгород
Відстань
До Москви (км):
 - фізична:
 - залізницею:
 - автошляхами:

695

Влада
Веб-сторінка http://www.beladm.ru/
Голова адміністрації Боженов Сергій Андрійович
Карта
Бєлгород (Росія)
Бєлгород
Бєлгород
Запит «Білгород» перенаправляє сюди; див. також інші значення.

Бє́лгород (Бі́лгород; рос. Белгород) — місто обласного підпорядкування в Російській Федерації, адміністративний центр Бєлгородської області. Розміщене на південній окраїні Середньоруської височини, переважно на правому березі Сіверського Дінця (притоки Дону), за 695 км на південь від Москви. В українській літературі і офіційних картах[2] вживається назва Білгород.[3][4][5]

Кількість населення міста з кожним роком помітно зростає завдяки притоку жителів із півночі. Бєлгород вирізняє вигідне географічне положення. До українського кордону 40 кілометрів, а до Харкова — 70 км. Це робить життя у місті порівняно недорогим і доволі комфортним.

Походження назви міста[ред.ред. код]

Слов'янське поселення на території сучасного Бєлгорода існувало ще в добу Київської Русі, і розташовувалося в історичному центрі міста — на Білій горі. Білі, крейдяні узвишшя, є взагалі характерною ознакою усієї Східної Слобожанщини. В наші часи часто можна почути думку, що ім'я Білгорода пов'язане нібито з фортецею з білого каменю, яка існувала тут колись, але це невірно. Місцеві жителі й дотепер любовно називають своє місто «Білогір'ям». Хоча з самого свого початку Бєлгород формувався як російський адміністративний центр на прикордонні, але він завжди активно заселявся і українцями з навколишніх українських сіл та з України. І зараз українці є другою за чисельністю національністю міста, хоча їх і набагато менше від росіян.

Український автор «Історії Русів» називає місто Білгородом-Руським[6], аби відрізнити його від двох інших Білгородів — княжого Білгорода під Києвом, та Білгорода-Дністровського, тодішнього турецького Аккерману, що перекладається з турецької як «Біла фортеця».

Історія[ред.ред. код]

Місто засноване у XVI столітті[7] як фортеця Бєлгород на історичній території Слобідської України. В тогочасній українській літературі назва міста писалося як Бѣлгородъ, а вимовлялося як Білгород[8]. Із посиланням на літописи в описі міських поселень Російської імперії вказано, що воєводи князі Михайло Ноздреватий та Андрій Волконський, за вказівкою царя Федора Іоановича, 1593 року поставили города Бєлгород, Оскол, Валуйки та інші, що, поза сумнівом, свідчило про побудову нових та відновлення існуючих укріплень в тогочасних населених пунктах[9]. Цілком вірогідно, що якась невеличка фортеця на місці сучасного Бєлгорода існувала і до 1593-го року, та неодноразово спалювалася при набігах татаро-монголів, і через це за указом царя Федора Івановича була відбудована заново. Із цього часу Бєлгород став головним містом 800-кілометрової оборонної лінії, яка захищала Московську державу від набігів кримських татар. На початку XVIII століття, після приєднання України, була побудована нова оборонна лінія і стратегічне значення Бєлгорода значно зменшилося. Незабаром після завоювання Криму в 1785 році місто було виключене з числа діючих фортець.

При поділі Росії на вісім губерній Бєлгород, серед інших 56 міст, 18 (29) грудня 1708 року був приписаний до Київської губернії[10]. Місто стало центром Бєлгородської провінції Київської губернії. 1 (12) березня 1727 року Бєлгород став центром губернії, до якої входили також міста Орел і Харків. Після скасування губернії 23 травня (3 червня) 1779 року Бєлгород стає повітовим містом Курської губернії.

У XIX столітті основою промисловості в місті був видобуток крейди, вовномийні та переробка воску. Бєлгородські свічки дуже славилися по всій країні. До середини XIX століття місто було одним із головних центрів торгівлі салом і напоями, які містили алкоголь (горілкою). Наприкінці XIX століття в місті було 15 церков і 2 собори, чоловічий і жіночий монастирі, чоловіча класична гімназія, жіноча восьмикласна гімназія, учительські інститут та семінарія, духовне початкове училище, повітове і парафіяльне училища. Заводів було 41, з них: 7 салотопних, 3 миловарних, 7 шкіряних, 2 восково-свічкових, 2 сально-свічкових, 6 цегельних, 4 кахельних, 4 вапняних і 6 гончарних.

Радянську владу в місті встановлено 26 жовтня (8 листопада) 1917 року. З 10 квітня 1918 до 20 грудня 1918 був у складі Української Держави[11]. До Гетьмаського перевороту адміністративно належав до Донеччини з центром у місті Слов'янськ. З 24 грудня 1918 до 7 січня 1919 Білгород було містом засідання тимчасового робітничо-селянського уряду України[11]. Взимку 1919 між урядами України і Росії розгорівся конфлікт через невизначість кордонів, де Білгород відігравав принципіальну роль.[12] Тільки 7 лютого 1919 офіційний Харьків визнав територію Білгородського повіту частиною Курської губернії.[12] 14 травня 1928 року ліквідовано Бєлгородський повіт і Курську губернію. Бєлгород стає центром Бєлгородсього округу Центрально-Чорноземної області, яка була ліквідована 1934 року. 13 червня 1934 року Бєлгород стає центром Бєлгородського району Курської області.

Під час Німецько-радянської війни в околицях Бєлгорода йшли кровопролитні бої. На честь звільнення міста і Орла від фашистів 5 серпня 1943 року був даний салют у Москві. Із того часу Бєлгород називають містом першого салюту, а 5 серпня святкується День міста. 6 січня 1954 року місто стало центром Бєлгородської області.

Розвиток герба міста:

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

Місто поділяється на 2 адміністративних округи:

  • Західний — 195 321 особа (2002)
  • Східний — 141 709 осіб (2002)

Населення[ред.ред. код]

Населення сучасного Білгорода багатонаціональне, в даний момент на території міста проживає до 100 національностей. Найбільша частина — росіяни. На другому місці — українці. Населення міста збільшується з кожним роком за рахунок мігрантів з півночі Росії і колишніх радянських республік, також в останні роки відзначений природний приріст населення.

Бєлгородська агломерація складається з селищ: Сєверне, Розумне, Дубове, Стрілецьке, Травневе, Таврове та інших населених пунктів. Населення агломерації становить приблизно 600 тисяч жителів.

Демографічний розвиток (тис.)
1801 1861 1891 1939 1959 1970 1979 1989 2002 2006 2008 2010 2013
3462 11 852 22 940 34 000 72 278 151 336 239 814 300 408 337 030 344 200 353 043 352 300 373 500

Економіка[ред.ред. код]

Сьогодні одним із пріоритетних напрямків у економіці Бєлгорода є видобуток і експорт крейди. Крейда, яка видобувається на території області, не має аналогів у світі. Окрім цього, на території Бєлгородської області видобувають залізну руду (Курська магнітна аномалія)

Екологічний стан[ред.ред. код]

Бєлгород характеризується концентрацією антропогенних об'єктів на обмеженій території, що роблять негативний вплив на компоненти природного середовища. За результатами соціально-гігієнічного моніторингу сумарний показник хімічного забруднення ґрунту в 2012 році в Бєлгороді дорівнював 18,8 при допустимому значенні до 16. У ґрунті були виявлені залізо, свинець, мідь, цинк.

Торгівля[ред.ред. код]

На території міста знаходиться понад 20 великих торгових комплексів, універмагів, моллов і гіпермаркетів.

Торгові комплекси
Ун-г Маяк.JPG
ТЦ Модный бульвар Белгород.JPG
ТЦ Славянский.JPG
Торгово-офисный центр "Вокзальный".JPG
Універмаг «Маяк» ТЦ «Модний бульвар» ТЦ «Слов'янський» Торгово-офісний центр «Вокзальний»
Belgorod Sputnik-Style.jpg
Спутник Дом.JPG
ТЦ Аэробус.JPG
Гипермаркет Линия.JPG
ТЦ «Супутник Стиль» ТЦ «Супутник Дім» ТЦ «Аеробус» Гіпермаркет «Лінія»

Культура й освіта[ред.ред. код]

Бєлгородський державний університет

Місто має низку вищих навчальних закладів:

Середні спеціальні навчальні заклади[ред.ред. код]

Бєлгородський будівельний коледж
  • Бєлгородський індустріальний коледж.
  • Два медичних коледжу.
  • Бєлгородський педагогічний коледж.
  • Бєлгородський механіко-технологічний коледж.
  • Бєлгородський будівельний коледж
  • Професійне училище № 4.
  • Професійне училище № 5.
  • Професійне училище № 6.
  • Бєлгородський політехнічний коледж (колишній Бєлгородський політехнічний технікум) (колишній ліцей № 17)
  • Бєлгородський технікум громадського харчування.
  • Професійне училище № 20.
  • Бєлгородський музичний коледж ім. С. А. Дегтярьова.

Театри міста[ред.ред. код]

Бєлгородський державний академічний драматичний театр імені М. С. Щепкіна
Бєлгородська державна філармонія

Музеї міста[ред.ред. код]

Парки міста[ред.ред. код]

  • ЦПКіВ імені В. І. Леніна.
  • Міський парк Перемоги.
  • Міський парк пам'яті полеглих у Великій Вітчизняній війні.
  • Парк ім. Ю. А. Гагаріна.
  • Архієрейська гай.
  • Південний парк на Харківській горі.

Інші культурні об'єкти[ред.ред. код]

  • Білгородська державна філармонія (колишній БК залізничників). Відкрита після реконструкції у грудні 2010 року, має органний зал.
  • Бєлгородський державний центр музичного мистецтва (БК «Ювілейний»).
  • Міський палац культури (БК «Енергомаш»).
  • Бєлгородський міський палац дитячої творчості.
  • Бєлгородський обласний палац дитячої творчості.
  • Центр молодіжних ініціатив (БК «Будівельник»).
  • Міський центр народної творчості (БК «Сокіл»).
  • Бєлгородський міський зоопарк. Розміщений практично у центрі міста, на березі р. Везелки, поблизу жвавого пр-та Б. Хмельницького. У зв'язку з цим ухвалене рішення про перенесення зоопарку в урочище Соснівка на околиці міста, де надалі також планується побудувати аквапарк і новий сучасний стадіон).
  • Молодіжний культурний центр БелДУ.
  • Виставковий центр БДТУ ім. Шухова.
Смоленський собор.
  • Муніципальна установа культури «Центр дозвілля» (розміщений на території мікрорайону Крейда).

Храми Бєлгорода[ред.ред. код]

Преображенський кафедральний собор

Транспорт[ред.ред. код]

Повітряне сполучення з містом здійснюються через міжнародний аеропорт «Бєлгород».

У місті знаходяться два залізничні вокзали — «Бєлгород» і «Сумський», діє автовокзал «Бєлгород», діє внутрішньоміське автобусне і тролейбусне сполучення. Довжина контактної мережі тролейбусних ліній 86 км. Тролейбусний парк міста складається з 88 одиниць техніки, в основному це тролейбуси російського виробництва «ЗиУ-682В», 2 одиниці «ЗиУ-683», експлуатуються з 1990 року, і 3 одиниці «ЗиУ-6205», а також є один тролейбус «Škoda-ВМЗ-14Tr», запущений в експлуатацію у 1996 році. У 2002 році адміністрацією міста було закуплено 15 нових тролейбусів «ЗиУ-682Г», а в 2005 році було куплено ще 20 нових тролейбусів «ЗиУ-682Г». У майбутньому планується будівництво швидкісного трамваю і фунікулеру, а також підвісної канатної дороги від міського пляжу до спальних районів Харківської гори.

Міста-побратими[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Федеральная служба государственной статистики
  2. Колекція мап Гарвардського Універсітету.
  3. Міста зі слобідськими осадчими.
  4. Макарчук, С. А. Етнічна історія України (Навчальний посібник). «Знання». Київ, 2008.
  5. Єпископ Йосип відвідав Білгород
  6. Исторія Русовъ, или Малой Россіи. — М., 1846. — С. 17.
  7. «В лето 7101 году (1593 г.):… царь Федор Иванович виде от Крымских людей своему государству войны многие и помысля поставити по сакмам Татарским городы и посла воевод своих со многими ратными людми. Они же, шедше, поставиша на степи городы: Белгород, Оскол, Валуйку и иные городы». Новый летописец. — ПСРЛ, М., 1965, т. 14, с. 44, 45.(рос.)
  8. Див. наприклад «Літопис Самовидця». Київ: «Наукова думка», 1971. — С. 78.
  9. Городскія поселенія въ Россійской Имперіи. Том третій.— С.-Петербург: Въ типографіи К. Вульфа, 1863.— С. 18.
  10. Городскія поселенія въ Россійской Имперіи. Том третій.— С.-Петербург: Въ типографіи К. Вульфа, 1863.— 684 с.
  11. а б Ігор Роздобудько. Східна Слобожанщина в боротьбі за незалежну Україну. // Східна Слобожанщина. Українці навколо України.
  12. а б Геннадій Єфіменко. Про кордон між радянською Україною і більшовицькою Росією. 1919 рік. Історична правда. 10.03.2014
  13. Официальный сайт Смоленского собора.(рос.)
  14. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Посилання[ред.ред. код]