Кавабата Ясунарі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кавабата Ясунарі
川端 康成
Кавабата Ясунарі за гобаном
Кавабата Ясунарі за гобаном
При народженні Ясунарі
Дата народження 11 червня 1899(1899-06-11)
Місце народження Осака
Дата смерті 16 квітня 1972(1972-04-16) (72 роки)
Місце смерті Камакура
Національність Японець
Громадянство Японія Японія
Мова творів Японська
Рід діяльності Прозаїк, журналіст
Жанр Роман, оповідання,
Magnum opus: «Мейдзін» (1951)
Премії

Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з літератури (1968)

Nobel prize medal.svg

Кавабата Ясунарі (яп. 川端 康成, 11 червня 1899 — 16 квітня 1972) — японський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури 1968 року. Проза Кавабати м'яка, лірична, сповнена тонких нюансів, отримала широке визнання і популярність у всьому світі. Кавабата отримав Нобелівську премію першим із японських письменників.

Біографія[ред.ред. код]

Кавабата народився в місті Осака 11 червня 1899 і став сиротою у віці двох років. Після смерті батьків він жив у дідуся й бабусі. Його старшу сестру забрала до себе тітка, тому він зустрівся з нею тільки раз в житті у віці 10 років. Бабуся Кавабати померла, коли йому було 7, а дід — коли йому виповнилося 15.

Втративши найближчих родичів, він поселився у рідні з маминого боку (родині Курода). Однак у січні 1916 року Ясунарі став жити в інтернаті при школі, до якої раніше доїздив поїздом. Закінчивши школу в березні 1917 року, він поїхав до Токіо, сподіваючись вступити в Дай-ічі Кото-ґакко, школу при Токійському імперському університеті. В тому ж році він склав вступні іспити в університет і став навчатися на гуманітарному факультеті за основною спеціальністю «англійська мова».

Навчання в університеті Кавабата закінчив у 1924 році, й до того часу вже потрапив у поле зору Кана Кікучі та інших відомих письменників та редакторів завдяки своїй співпраці в літературному журналі Кікучі «Бунґей Сіндзю». У 1931 р. Кавабата одружився, а в 1934 р. переїхав до м. Камакури.


Кавабата займався не лише художньою літературою. Він також працював репортером у газетах, у тому числі й у відомій Майнічі Сімбун. Хоча письменник відмовлявся брати участь у мілітаристській лихоманці впродовж Другої світової війни, він не особливо переймався також повоєнними реформами. Проте, Кавабата відзначав, що як і рання смерть родичів, так і війна сильно вплинули на його творчість. Він говорив, що після війни зможе писати лише елегії. Все ж критики не помічають особливих тематичних відмінностей у Кавабати довоєнного і Кавабати післявоєнного.

Мабуть, причиною смерті Кавабати було самогубство. Письменник помер у 1972 році від газу, але його близькі, включно з вдовою, вважають, що смерть сталася внаслідок нещасного випадку. Існує багато теорій щодо причин можливого самогубства, серед яких називають нелади зі здоров'ям (Кавабата довідався, що хворий на хворобу Паркінсона), можливу таємну любовну невдачу чи шок від смерті друга — Місіми Юкіо. Кавабата на відміну від Місіми не залишив записки. Крім того, він не акцентував тему самогубства у своїх творах, тож його мотиви залишаються неясними. Проте, Окуно Такео, японський біограф письменника, відзначає, що йому впродовж двох-трьох сотень ночей після смерті Місіми, снилися кошмари, в яких до нього приходив дух померлого. Кавабата був постійно пригніченим і часто говорив друзям у тому році похмурі речі. Наприклад, про те, що він сподівається, що його літак розіб'ється.

Творчість[ред.ред. код]

Українське видання творів Кавабати

Ще в університеті Кавабата відновив видання університетського літературного журналу Сін-січо («Нові хвиля думок»), який до того впродовж чотирьох років вже не працював. У цьому журналі Кавабата опублікував своє перше оповідання («Сцена з сеансу»). Навчаючись спочатку на факультеті англійської літератури, він згодом перейшов на японську. Його дипломна робота називалася «Коротка історія японського роману».

У жовтні 1924 року Кавабата з кількома друзями заснували новий літературний журнал «Бунґей дзідай» («Мистецька епоха»). Цей журнал був реакцією молоді на стару школу японської літератури, особливо на рух, який заснований під впливом натуралізму. Водночас журнал став у опозицію до робітничого або пролетарського руху в літературі — соціалістичної/комуністичної школи. Молоді письменники притримували ідеї мистецтва для мистецтва і перебували під впливом європейських течій кубізму, експресіонізму, дадаїзму та інших моденістських стилів. Кавабата та Йокоміцу Ріічі називали свій стиль «сінканкакуха» — стиль нових вражень.

Визнання почало приходити до Кавабати незабаром після закінчення університету й публікації низки оповідань. Після виходу в світ «Танцівниці з Ідзу» в 1926 році, Кавабата здобув популярність. В повісті розповідається про меланхолійного студента, який, подорожуючи пішки на півострові Ідзу, зустрів юну танцівницю й повернувся до Токіо в набагато кращому гуморі. Повість, присвячена зародженню статевого потягу й молодого кохання, стала знаменитою тому, що письменник викориристав мазки смутку і навіть гіркоти як противагу тому, що могло бути аж надто солодким. Більшість із пізніших творів Кавабати зверталися до подібних тем.

В 20-х роках Кавабата жив у плебейському районі Токіо Асакуса. Протягом цього періоду він експериментував із різними стилями письма. В романі «Асакуса куренайдан» (Червона банда Асакуси), який виходив окремими випусками в 1929–1930 роках, письменник звертається до життя напівсвіту куртизанок та інших персонажів за межею добропорядного суспільства. В цьому стилі вгадується відлуння літератури епохи пізнього Едо. З іншого боку, «Сюйсо Ґенсо» (Кришталева фантазія) — чистий потік свідомості.

В 1934 році Кавабата переїхав до Камакури, що в префектурі Канаґава, і, хоча спочатку брав активну участь у громадському житті в середовищі численних письменників та літераторів, які проживали в місті впродовж війни, під кінець життя він став сторонитися інших.

Один із найзнаменитіших романів Кавабати — «Країна снігів». Книга почала видаватися в 1934 році й виходила окремими випусками до 1947-го. «Країна снігів» — відверта розповідь про кохання між токійським дилетантом та провінційною гейшею. Дія роману відбувається на термальному курорті десь на півночі Японії. Роман одразу ж здобув репутацію класики. Після його публікації Кавабата став вважатися одним із найвизначніших письменників Японії.

Після Другої світової війни Кавабата продовжував із успіхом публікуватися. Серед його творів «Тисяча журавлів», «Звук гір», «Дім сплячих красунь», «Краса й смуток» та «Стара столиця».

Сам автор вважав найкращим своїм твором книгу «Мейдзін» («Майстер го»). За стилем ця повість сильно відрізняється від його інших робіт. Це напівдокументальна розповідь про визначну партію з го, яка відбулася в 1938 році. Кавабата сам освітлював хід гри для мережі газет Майнічі. Це була остання партія Хон'імбо Сюсая, яку він програв молодому претенденту. Через рік старий мейдзін помер. Хоча на перший погляд повість розповідає про напружену спортивну боротьбу, дехто з читачів убачає в ній символічну паралель із поразкою Японії у Другій світовій війні.

Дві найзначніші повоєнні книги письменника суть «Сембазуру» (Тисяча журавлів), написана в період з 1949 по 1951 роки, та «Яма но ото» (Звук гір, 1949–1954). Центральними темами «Сембазуру» є японська чайна церемонія та безнадійне кохання. Головний герой відчуває потяг до коханки свого померлого батька, а після її смерті, до її дочки, яка від нього утікає. Чайна церемонія використана як красиве тло бридких людських стосунків, але намір Кавабати, радше, розповісти про почуття, які викликає смерть. Посуд для чайної церемонії тривалий та вічний, в той час як люди слабкі й несталі. Теми неявного інцесту, неможливого кохання, неминучої смерті знову зустрічаються в «Яма но ото», дія якої відбувається в місті Кавабати Камакурі. Головний герой, літній чоловік, не має любові до своїх дітей і втратив будь-які почуття до дружини. Він відчуває сильний потяг до забороненого — невістки, й думки про неї переплітаються зі спогадами про інше заборонене кохання — до братової. Книга закінчується, залишаючи ситуацію нерозв'язаною.

Кавабата залишав невизначеними закінчення багатьох своїх книг, що іноді дратувало читачів та критиків. Але це був свідомий хід, оскільки автор вважав нюанси описаних подій важливішими ніж висновки. Він порівнював свій стиль письма з традиційною японською формою поезії — хайку.

Як президент японського ПЕН-клубу з 1948 по 1965 рік Кавабата сприяв численним перекладам з японської мови на мови Заходу. В 1968 році Кавабата першим із японських письменників отримав Нобелівську премію з літератури «за майстерність розповіді, яка з надзвичайною чутливістю виражає сутність японської душі». Вручаючи премію, Нобелівский комітет відзначив три повісті: «Країну снігів», «Тисячу журавлів» та «Стару столицю».

Напружену працю над новим романом в останні роки життя Кавабата Ясунарі не вдалося завершити. Письменник важко хворів, заохотився до наркотиків. Будучи у стані важкої депресії після смерті свого учня і друга Юкіо Місіми, 16 квітня 1972 р. він наклав на себе руки у відлюдному курортному містечку Дзусі, що на околиці Токіо, отруївшись газом.

Особливості стилю Кавабата[ред.ред. код]

  • Щирість інтонації
  • Надзвичайне бачення світу
  • Національний колорит

Українські переклади[ред.ред. код]

  • У 1976 році у видавництві «Дніпро» вийшла книжка Кавабати в перекладах І. Дзюба «Країна снігу» (перевидана видавництвом «Фоліо» в 2008 році). До книжки ввійшли такі твори: «Танцівниця з Ідзу», «Містечко Юміура», «Країна снігу», «Тисяча журавлів», «Добра людина», «Осінній дощ».
  • Країна снігу; Тисяча журавлів: Повісті / З яп. пер. та пілям. І. Дзюба. — Київ, Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2003. — 262 с. (Серія «Зарубіжна класика»)
    • Країна снігу. Повість
    • Тисяча журавлів. Повість
    • Іван Дзюб. Ясунарі Кавабата
  • Сплячі красуні: Повість, новели / Перекл. з япон. Мирон Федоришин. — Львів, Літературна агенція «Піраміда», 2007. — 208 с. (Видавничий проект сучасної літератури «Приватна колекція». Серія: «Майстри Українського Перекладу»)
    • Сплячі красуні. Повість
    • Перший сніг на Фудзі. Новели
      • Перший сніг на Фудзі
      • Містечко Юміура
      • Алея
      • Те, чого не робив чоловік
      • Злива
      • Німий
    • Любовні новели. Новели
      • Мамине перше кохання
      • Наснилось дівчині
      • Лист про родимку
      • Дівчина з «Ластівки»
      • Чоловік каже — жінка слухає
      • Дитина
      • Вона вже йде
  • Вибрані твори. / З яп. пер. І. Дзюб. — Київ, Юніверс, 2008. — 592 с. (Серія «Лауреати Нобелівської премії»).
    • Іван Дзюб. Прекрасної Японії син
    • Стугін гори. Роман
    • Давня столиця. Роман
    • Танцівниці. Роман

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • (укр.) Аністратенко Л. С. Елементи символізму у творчості Ясунарі Кавабата // Сходознавство. — К., 2006. — № 35/36. — С. 3-14
  • (укр.) Аністратенко Л. С. Відображення традицій японської середньовічної літератури у творчості Ясунарі Кавабата // XI Сходознавчі читання А. Кримського. Тези доповідей міжнародної наукової конференції (7-8 червня 2007 року) — К., 2007. — С. 182–183

Посилання[ред.ред. код]