Віслава Шимборська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Віслава Шимборська
Wisława Szymborska
Wislawa Szymborska Cracow Poland October23 2009 Fot Mariusz Kubik 01.jpg
Віслава Шимборська, 2009
Дата народження: 2 липня 1923(1923-07-02)
Місце народження: Польща Бнін, Польща
Дата смерті: 1 лютого 2012(2012-02-01) (88 років)
Місце смерті: Польща Краків, Польща
Національність: полька
Громадянство: Польща Польща
Мова творів: польська
Рід діяльності: поезія
Роки активності: 1945—2011
Премії:

Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з літератури (1996)

Nobel prize medal.svg

Вісла́ва Шимбо́рська (пол. Wisława Szymborska; *2 липня 1923, Бнін — 1 лютого 2012, Краків) — польська поетеса, есеїстка, літературний критик і перекладачка; співзасновниця Товариства польських письменників (1989), член Польської академії знань (1995), лауреатка Нобелівської премії з літератури (1996), відзначена Орденом Білого Орла (2011).

Віслава Шимборська дебютувала на сторінках видання «Dziennik Polski» віршем «Шукаю слова» (Szukam słowa) 1945 року. 1952 року у видавництві «Czytelnik» видала першу збірку поезії «Ось чому ми живемо» (Dlatego żyjemy), того ж року стала членом Спілки письменників Польщі. У 1953–1966 роках була керівником відділу поезії тижневика «Życie Literackie», згодом у 1967–1981 роках публікувала там фейлетони, які писала до 2002 року. 1983 року почала співпрацю з виданням «Tygodnik Powszechny». З 1988 року була членом ПЕН-клубу, з 2001 — почесним членом Американської академії мистецтв та літератури.

Життєпис[ред.ред. код]

Її матір'ю була Анна Марія (у дівоцтві Роттермунд, 1890–1960), а батьком Вінцентій Шимборський, управитель закопанських та курницьких володінь графа Владислава Замойського. В січні 1923 року батьки переселилися з Закопаного до Ку́рника з метою впорядкувати тамтешні фінансові справи графа, через що Віслава народилася у Бніні (тепер район Ку́рника). З 1924 року родина Шимборських мешкала в Торуні, з 1929 — у Кракові на вулиці Радивилівській. Там же Віслава відвідувала спершу Початкову школу ім. Юзефи Йотейко, а згодом — Гімназію Сестер урсулинок.

З початком Другої світової війни продовжила навчатися таємно, а з 1943 року почала працювати клерком на залізниці, аби уникнути вивезення до Німеччини. В той же час уперше виконала ілюстрації до книжки (підручник англійської мови First steps in English Яна Станіславського) і почала писати оповідання, іноді — вірші.

З 1945 року брала участь у літературному житті Кракова, до 1946 року належала до літературного угруповання «Inaczej»[1] За пізнішими спогадами, найбільше враження на неї справив Чеслав Мілош. Того ж року вступила на полоністику в Яґеллонському університеті, аби згодом перейти на соціологію. Втім через матеріальну скруту покинула навчання.

У квітні 1948 року вийшла заміж за Адама Влодка. Молодята оселилися в Домі Письменників на вулиці Крупнічій, проте вже 1954 року вони розлучилися. Була пов'язана з письменником Корнелем Філіповичем (з 1969 по 1990, коли Філіпович помер), хоча їх ніколи не зв'язували ані шлюбні зв'язки, ані спільне помешкання.

Проводила семінари поезії на літературно-мистецьких студіях Яґеллонського університету. 1953 року підписалася під Резолюцією Спілки письменників Польщі, що підтримала арешт на сфабрикованих підставах католицьких духівників, судовий процес над якими отримав назву «Краківський процес».

До 1966 року була членом ПОРП. 1957 року Шимборська зав'язала контакти з паризькою «Культурою» і Єжи Ґедройцем. 1964 року потрапила до списку підписантів сфальшованого владою протесту проти Радіо «Свобода».[2]

1975 року підписала протестний лист 59, в якому провідні польські інтелектуали протестували проти змін до конституції, які проголошували керівну роль ПОРП та вічний союз із СРСР.

В листопаді 2011 року Віслава Шимборська пережила складну операцію. Померла 1 лютого 2012 року уві сні у власному будинку в Кракові. Інформацію про смерть Шимборської передав її секретар Міхал Русінек.[3] Урну з прахом поетеси поховали 9 лютого у Кракові.[4]

Літературна творчість[ред.ред. код]

Віслава Шимборська отримує Орден Білого Орла з рук президента Броніслава Коморовського (Краків, 17 січня 2011).

Перші вірші опублікувала у виданні «Dziennik Polski», згодом — у «Walka» та «Pokolenie». В той час Шимборська була пов'язана з осередком соціалістичних реалістів. В 1947-1948 роках була секретарем освітнього двотижневика «Świetlica Krakowska», де займалася зокрема ілюстраціями до книг.

1949 року першу збірку віршів Шимборської «Вірші» (за іншими даними, «Пошиття прапорів») не допустили до друку, оскільки «не відповідала соціалістичним вимогам». Книжковим дебютом стала видана 1952 року збірка «Ось чому ми живемо» (Dlatego żyjemy). Відтак Шимборську прийняли до Спілки письменників Польщі. Була також членом Товариства польських письменників. У 1953-1981 роках була членом редакції видання «Życie Literacki», де з 1968 року вела рубрику «Додаткові лекції» (Lektury nadobowiązkowe), які пізніше також було опубліковано у форматі книги. У 1981-1983 роках входила до складу редакційної колегії краківського місячника «Pismo».

Шимборська була нерозривно пов'язана з Краковом і багаторазово підкреслювала свою прив'язаність до цього міста.

У творчості Віслави Шимборської важливе місце займали також лімерики, через що вона входила до Ложі лімериків, президентом якої є її секретар Міхал Русінек.

Належить до найбільш перекладаних польських авторів. Її книги перекладали на 42 мови.[5]

Критика[ред.ред. код]

Найчастіше Шимборську критикували за лояльність до ПНР.

В лютому 1953 року разом із іншими 52 особами світу культури підписала так звану Резолюцію Спілки письменників Польщі у Кракові у справі краківського процесу. Підписання резолюції було на руку комуністичній владі, що в показовому процесі над священиками краківської курії, звинувачених у діяльності на користь США, хотіла продемонструвати свою силу щодо незалежних структур Католицької церкви в Польщі. Маніфест мав заохотити владу до прискорення виконання смертних вироків, звідки виникло звинувачення, що письменниця має кров на пері.[6][7]

Деякі вірші Шимборської підтримують ленінізм і сталінізм. Наприклад, в одному з віршів зі збірки «Ось чому ми живемо» вона назвала Леніна «Адамом нового людства».[8]

Основні збірки поезій[ред.ред. код]

  • «Тому живемо» (1952),
  • «Волання до Єті» (1957),
  • «101 вірш» (1966),
  • «Вибрані поезії» (1967),
  • «Велика кількість» (1976),
  • «Люди на мосту» (1986),
  • «Кінець і початок» (1993),
  • «Сто віршів — сто втіх» (1997),
  • «Мить» (2003).
  • "Вистачить" (2012)

Українські переклади[ред.ред. код]

Вірші Шимборської перекладали: Дмитро Павличко, Григорій Кочур, Ярина Сенчишин [1], Наталя Сидяченко, С. Шевченко, Леонід Череватенко, О. Гордон, Анатолій Глущак.[2]

  • Віслава Шимборська. Вибрані поезії та есеї. Пер. Ярина Сенчишин. Львів: Літопис — 2002. — 224 с ISBN 966-7007-53-0

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]