Ернест Хемінгуей

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ернест Міллер Хемінгуей
Ernest Miller Hemingway
Ернест Хемінгуей, 1923 рік
Ернест Хемінгуей, 1923 рік
Дата народження 21 липня 1899(1899-07-21)
Місце народження Оук-Парк
Дата смерті 2 липня 1961(1961-07-02) (61 рік)
Місце смерті Кетчем
Громадянство США
Рід діяльності Письменник та журналіст
Magnum opus: По кому подзвін
Премії

Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з літератури (1954)

Автограф Автограф — Ернест Хемінгуей
Nobel prize medal.svg

Ерне́ст Мі́ллер Хемінгуе́й (Гемінґве́й; англ. Ernest Miller Hemingway, МФА: [ˈɝnɛst ˈmɪlɚ ˈhɛmɪŋweɪ̯]; 21 липня 1899 — 2 липня 1961) — американський письменник та журналіст, лауреат Нобелівської премії з літератури 1954 року.

Здобув широку популярність завдяки своїм романам та оповіданням, а також завдяки активному та наповненому пригодами життю. Його лаконічний та насичений стиль оповіді відіграв значну роль у літературі XX століття. У 1993 році на його честь названо малу планету 3656 Hemingway[1].

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Ернест в дитинстві

Дитинство[ред.ред. код]

Ернест Хемінгуей народився 21 липня 1899 в Оук-Парку, що у передмісті Чикаго, штат Іллінойс, США. Його батько, Кларенс Едмот Хемінгуей, працював лікарем, а його мати, Ґрейс Ґолл — музиканткою. Ернест був другою дитиною в сім'ї (першою була донька Марселина, яка народилася 1898 року). Його назвали на честь діда Ернеста, маминого батька. Проте, власне ім'я Хемінгуею не подобалося, і він пов'язував його з наївним, навіть дурнуватим, героєм комедійної п'єси Оскара Вайльда"Як важливо бути серйозним".

Будинок Хемінгуеїв в Оук-Парку

Мати Хемінгуея часто давала концерти у містечку Оук-Парк та навколишніх селах. Майбутнє сина вона теж пов'язувала з музикою і тому змушувала його співати у церковному хорі та грати на віолончелі. Малий Ернест зовсім не хотів займатися музикою та співами, але його супротив було придушено, і він щодня мусив відвідувати уроки музики. Вже дорослим Хемінгуей часто стверджував, що ненавидить свою матір, хоча біограф Майкл Рейнольдс відзначав, що Хемінгуей з матір'ю були дуже схожими за характерами. Пізніше Хемінгуей відзначав, що уроки музики були корисним для його творчості.

Сім'я Хемінгуеїв крім зимового будинку в Оук-Парку, мала ще й котедж «Віндемер» на озері Валлун. Кожного літа Хемінгуей з батьками, братами й сестрами вирушав у ці тихі місця. Для хлопчика поїздки у «Віндемер» означали повну свободу. Його ніхто не змушував грати на віолончелі, і він міг займатися своїми справами — сидіти на березі з вудкою, блукати лісом, гратися з дітьми з індіанського селища. У 1911 році, коли Ернесту виповнилося 12 років, дідусь Хемінгуей подарував йому однозарядну рушницю 20-го калібру. Цей подарунок зміцнив дружбу діда і онука. Хлопчик обожнював слухати розповіді дідуся і на все життя зберіг про нього добрі спогади, часто переносячи їх у свої твори в майбутньому.

Літературна діяльність[ред.ред. код]

Літературне покликання Хемінгуея виявилося ще в шкільні роки. Після випуску із середнього навчального закладу він вирішив не вступати до Університету, а переїхав у Канзас, де влаштувався працювати у місцевій газеті Star.

Хемінгуей дуже хотів служити в армії, однак через поганий зір йому відмовляли. Але він все ж зумів потрапити на І Світову війну, влаштувавшись водієм швидкої допомоги. 8 липня 1918 він був поранений на австро-італійському фронті, під Фоссальто-ді-П'яве. У військовому шпиталі Ернест закохався у медсестру Аґнес фон Куровські, що не відповіла йому взаємністю. Ці найяскравіші спогади юності Хемінгуей ніколи не забував. Після війни Ернест почав працювати журналістом у Чикаґо й повернувся до своїх літературних експериментів. Тоді ж він перший раз (із чотирьох) одружився.

У Парижі, куди його була відрядила газета Toronto Star, Хемінгуей познайомився з такими літературними корифеями, як Ф. С. Фітцджеральд, Гертруда Стайн і Езра Паунд, що оцінили праці юнака. У Парижі в 20-ті роки Ернест Хемінгуей бачився з Джойсом. Хемінгуей описав ці події в своїх мемуарах Свято, що завжди з тобою (англ. A Moveable Feast). Вже у 1925 році була опублікована книга Хемінгуея — «У наші часи» («англ. In Our Times»). Перший, по-справжньому письменницький успіх прийшов до Хемінгуея 1926 року після виходу в світ «І сонце сходить»[2] або «Фієста» («англ. The Sun Also Rises»), песимістичного, але водночас блискучого роману про «втрачене покоління» французьких та іспанських репатріантів 1920-х років. Післявоєнні роки Хемінгуей повністю присвятив літературі.

Ернест Хемінгуей, 1939 рік

Основним його місцем проживання був Париж, одначе він дуже багато подорожував, оскільки захоплювався гірськими лижами, полюванням і рибальством. 1927 року вийшов збірник оповідань «Чоловіки без жінок» («англ. Men Without Women»), а 1933 року — «Переможець не отримує нічого» («англ. Winner Takes Nothing»), які остаточно затвердили Хемінгуея в очах читачів як виняткового автора коротких оповідань. До найвідоміших з них належать «Вбивці», «Коротке щасливе життя Френсіса Макомбера» і «Сніги Кіліманджаро». І все ж більшість читачів запам'ятала Хемінгуея за його романом «Прощавай, зброє!» («англ. A Farewell To Arms»), 1929 — оповідання про історію нещасливого кохання, що розвивалось на тлі баталій Першої світової війни.

Любов Хемінгуея до Іспанії та кориди відбилась у романі «Смерть після полудня» («англ. Death In The Afternoon»), 1932 рік, а враження письменника від Танґаньїки зафіксовані у оповіданні «Зелені пагорби Африки» («англ. The Green Hills Of Africa»), 1935. Роки Великої депресії описані у романі «Мати й не мати» («англ. To Have And Have Not», 1937). Хемінгуей дуже переймався Громадянською війною в Іспанії середини 1930-х років. Він навіть організував збір пожертвувань на користь республіканців, що воювали проти генерала Франко. Враження від війни знайшли відбиття в іншому відомому романі — «По кому подзвін» («англ. For Whom The Bell Tolls»), 1940. Цей роман багато критиків уважають за найкращу роботу письменника. Річ у тім, що військова тема була однією з найулюбленіших у творчості Хемінгуея. З початком Другої світової війни він відновив свою журналістську діяльність, переїхавши до Лондона. Хемінгуей завжди опинявся в найгарячіших точках та був свідком подій, які згодом стали хрестоматійним матеріалом. Тому його записи мають не лише літературну, але й історичну цінність.

Після війни письменник переїхав на Кубу, де відновив літературну діяльність. Він продовжував подорожувати і 1953 року десь в Африці потрапив у серйозну авіакатастрофу. Того ж року Ернест Хемінгуей отримав Пулітцерівську премію за повість «Старий і море» («The Old Man and The Sea», 1952). Цей твір вплинув також на присудження Хемінгуею Нобелівської премії з літератури за 1954 рік.

1959-го року Фідель Кастро прийшов до влади на Кубі. 1960-го року письменник повернувся до США, Айдахо. Останні роки життя Хемінгуей страждав на тяжкі депресії і розлади психіки, а також на цироз печінки. 1960-го він лежав у клініці Майо в Рочестері (штат Міннесота) з діагнозом депресії та серйозного розумового розладу. Після повернення з лікарні Хемінгуей вкоротив собі віку, вистріливши собі в лоба з мисливської рушниці, яку подарував йому його дідусь. Це відбулось 2 липня 1961 в його власному будинку в Кетчемі, штат Айдахо, США.

Вибрані твори[ред.ред. код]

Видання творів українською мовою[ред.ред. код]

Перекладачі: Володимир Митрофанов, Петро Соколовський, Мар Пінчевський, Сергій Сингаївський, Оксана Тараненко, Іван Лещенко, Леся Маланчук, Микола Сизоненко, Оксана Дяченко, Кіра Сухенко, Нінель Тарасенко, Юрій Покальчук, Людмила Гончар, Ольга Ночева, Соломія Павличко, Віктор Ружицький.
  • Марево. Журнал ВСЕСВІТ № 1-2 і № 3-4 за 2004 рік. Переклав Іван Яндола.

У 1999 році посмертно виданий незакінчений, значною мірою автобіографічий роман True at First Light[5] про сафарі 1953 року у Східній Африці.

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Віктор Гилл кілька місяців поспіль переслідував Ернеста Хемінгуея, вимагаючи від нього автографа. Зрештою, письменник здався і власноруч написав на внутрішній стороні обкладинки: «Віктору Гиллу, справжньому сучому синові, який не розуміє відповіді „ні“».
  • Ернест Хемінгуей застрелився з рушниці Vincenzo Bernardelli. Тепер ця модель двостволки так і називається — Hemingway.
  • Улюбленими коктейлями Ернеста Хемінгуея були мохіто та дайкірі.
  • У Хемінгуея був шестипалий кіт Сноубол (Сніжок), нащадки якого, успадкували шестипалість і на теперішній час є однією з цікавинок будинку-музею письменника на Кі-Весті («коти Хемінгуея»).

Примітки[ред.ред. код]

  1. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.
  2. «Так само і сонце сходить, і сонце заходить і поспішає до свого місця, де воно має заходити», Святе письмо, Проповідник:5,
  3. Номер 68 у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік (Newsweek's Top 100 Books — список 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік(рос.))
  4. Номер 59 у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік (Newsweek's Top 100 Books — список 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік(рос.))
  5. Назва роману надихнута уривком з нього: «In Africa a thing is true at first light and a lie by noon and you have no more respect for it than for the lovely, perfect weed-fringed lake you see across the sun-baked plain. You have walked across that plain in the morning and you know that no such lake is there. But now it is there, absolutely true, beautiful and believable», де дійсно йдеться про марево, але уривок дає підставу і для іншої назви роману українською мовою — «Те, що правдиве на світанку».

Посилання[ред.ред. код]