Постапокаліпсис

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сюжет в жанрі постапокаліпсис розвивається у світі, що пережив глобальну катастрофу

Постапокаліпсис або постапокаліптика (англ. post-apocalyptic) - жанр наукової фантастики, в якому дія розвивається у світі після якої-небудь глобальної катастрофи. Серед можливих глобальних катастроф — третя світова війна з застосуванням ядерної, хімічної або біологічної зброї, вторгнення інопланетян, повстання машин (роботів) на чолі із штучним розумом, пандемія, падіння астероїда, відродження динозаврів тощо. У контексті оповідання розглядається зріз сучасної дійсності через призму сприйняття далеких поколінь. У літературі цей жанр близько стоїть і іноді змішується з кіберпанком.

Постапокаліптичним називають також творчий стиль, що створює настрій пустельності, самоти і жаху через картини покинутої зруйнованої техніки та будівель.

Постапокаліптичними можна назвати і образи місць «локальних катастроф» — наприклад, покинуті територій, які у великій кількості залишилися на території Радянського Союзу після його розпаду — з напівзруйнованими будівлями, зарослими травою з іржавими остовами техніки і механізмів. До цієї гілки постапокаліпсису належать і образ «безлюдних просторів» Крапивіна, і «Зона» братів Стругацких.

Жанр постапокаліпсис зародився в кінці XIX — початку XX століть. Саме тоді з'явились передчуття катастроф і революцій. Був широко поширений декаданс — переконання в тому, що людство рухається до звироднілості та занепаду. З деякою натяжкою можна сказати, що вперше елементи постапокаліптичного стилю були застосовані в романі Уеллса «Машина часу». Перший класичний твір цього жанру — роман Річарда Джеффріса «Після Лондона» (1885), у якому дія відбувається через тисячі років після катастрофи. Сценарій Джеффріса, за яким одразу ж після катастрофи слідує період варварства, а за ним новий (неурбанізований) феодалізм, згодом багато разів використовувався, у тому числі і в «Яскраво-червоній чумі» Джека Лондона, «Смерті трави» Джона Крістофера, «Мальвілі» Робера Мерля, «Землі без людей» Джорджа Стюарта. Сповзання до цього сценарію щодуху прагнуть не допустити герої «Молота Люцифера» Ларрі Нівена і Джеррі Пурнеля. Інколи спокій такого пасторального суспільства підривають молоді бунтарі, що мають намір відродити заборонену технологію (вже в розповіді Стівена Вінсента Бені «На річках Вавілонських» є натяк на такий розвиток, класичні приклади — «Довге завтра» Лі Брекетта та «Відхилення від норми» Джона Віндема).

«Нова хвиля» додала до постапокаліптичного пейзажу банди рокерів («Долина прокльонів» Роджера Желязни) — риса, популяризована в серії відомих фільмів «Безумний Макс».

Одними з найвідоміших творів жанру є серія фільмів «Божевільний Макс» і серія комп'ютерних ігор «Fallout».

Література[ред.ред. код]

Брати Стругацькі «Пікнік на узбіччі»

Класика[ред.ред. код]

Сучасні[ред.ред. код]

Фільми[ред.ред. код]

«Mad Max» - один з найвідоміших фільмів в жанрі постапокаліпсис

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]