Рябчин Олексій Михайлович
| Олексій Михайлович Рябчин | |
|---|---|
 Заступник міністра енергетики та захисту довкілля | |
| 12 жовтня 2019 — 27 травня 2020 | |
| Народився |
22 квітня 1983 (40 років) місто Маріуполь (Донецька область) |
| Відомий як | політик |
| Місце роботи | ДонНУ |
| Країна | Україна |
| Освіта |
Кандидат економічних наук, Донецький національний університет MSc Innovation and Sustainability for International Development, University of Sussex |
| Alma mater | ДонНУ |
| blogs.pravda.com.ua/authors/ryabchin/ | |
| Олексій Михайлович Рябчин на сайті Верховної Ради | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
| Народний депутат України
| |||
|---|---|---|---|
| 8-го скликання | |||
| ВО «Батьківщина» | 27 листопада 2014 | — | 29 серпня 2019 |
|
| |||
Олексій Михайлович Рябчин (нар. 22 квітня 1983, Маріуполь, Донецька область) — український державний діяч в сфері енергетики, клімату та захисту довкілля.
Радник Віцепрем'єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольги Віталіївни Стефанішиної.
Колишній заступник Міністра енергетики та захисту довкілля (2019—2020)[1][2].
Народний депутат ВРУ VIII скл. від партії «Батьківщина». Голова підкомітету з питань енергозбереження та енергоефективності Комітету паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки Верховної Ради України.[3]
Кліматичний дипломат, член 7 делегації від України для участі у Конференції Організації Об’єднаних Націй зі зміни клімату COP21(Париж), COP22 (Марракеш), COP23 (Бонн), COP24 (Катовіце), COP25 (Мадрид), COP26 (Глазго), COP27 (Шарм-ель-Шейх).
Кандидат економічних наук, доцент кафедри «Міжнародна економіка» Донецького національного університету. Закінчив магістратуру Сасекського університету у Британії[джерело?].
Освіта[ред. | ред. код]
2000—2005 — навчався у Донецькому національному університеті (ДонНУ) за спеціальності «Міжнародна економіка», магістр.
2005—2010 — на громадських засадах брав участь у дослідженнях та підготовці наукових публікацій в Донецькій філії Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України.
2010 — захистив дисертацію з теми «Еколого-енергетична безпека світогосподарського розвитку в умовах глобалізації», ставши кандидатом економічних наук.
2012 — виграв конкурс на навчання в магістратурі Сассекському університеті у Британії. 2013 із відзнакою закінчив магістерську програму «Інновації та сталий розвиток», підготувавши дипломну роботу з теми «Роль вимоги „місцевої складової“ для розвитку альтернативної енергетики і низьковуглецевого технологічного трансферу»[4].
2014 — року закінчив «Українську школу політичних студій»[5].
2018 — Програма «Відповідальне лідерство», ASPEN Institute Kyiv.
Професійна діяльність[ред. | ред. код]
З 2005 року викладав на кафедрі міжнародної економіки, навчаючись в аспірантурі.
З 2006 року був помічником голови правління ПромЕкономСервісу, був головним економістом, заступником голови правління, відповідальним за стратегічний розвиток, впровадження інноваційних промислових технологій з енергозбереження.
У 2014 році почав співпрацювати з газетою The Washington Post, де давав коментарі про російсько-українську війну[6].
У червні 2014 року почав працювати менеджером з міжнародної комунікаційної стратегії реформ в «Українському кризовому медіа-центрі»[7].
В 2019-20 роках вів передачу «Зелені інновації» на Радіо НВ, розповідаючи про відновлювальну енергетику, протидії зміні клімату, електромобілі та інші екологічно корисні технології[8].
В 2020-21 роках радник на громадських засадах з питань кліматичної політики міністра захисту довкілля та природних ресурсів України Романа Романовича Абрамовського, відповідав за підготовку Національно визначеного внеску України (НВВ2) до 2030 року, підготовку та участь української делегації в кліматичному саміті ООН COP26 в Глазго.
В 2021-22 роках працював радником голови правління НАК «Нафтогаз України» з питань розвитку низьковуглецевих бізнесів та зеленого курсу ЄС. Серед обовʼязків - розвиток нових зелених бізнесів та декарбонізація існуючих активів, впровадження найкращих практик сталого розвитку та EGS політик. [9]
Громадська та політична діяльність[ред. | ред. код]
З 2001 року почав займатись волонтерською діяльністю.
2008—2009 — брав участь у проєкті Британської ради «Low Carbon Futures; Challenge Europe» («Низьковуглецеве майбутнє: зміни Європу»).
У 2013 році увійшов до асоціації «Професійний уряд», після революції гідності вони пропонували новим урядовцям та політикам свої послуги на громадських засадах[10]. За власними даними, 2014 року був співорганізатором мітингів «Донецьк — це Україна»[11].
У липні 2020 року став членом і головою Конкурсної комісії з добору кандидатів на посади членів Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг за поданням Комітету з питань енергетики та житлово-комунальних послуг ВРУ[12][13].
Політика[ред. | ред. код]
Кандидат від партії «Батьківщина» на виборах до парламенту 2014 року під № 9 у списку партії, обраний народним депутатом VIII скликання.
Був співголовою групи з міжпарламентських зв'язків із Британією, а також членом груп з міжпарламентських зв'язків з Грузією, Францією, США, Німеччиною, Бразилією, Швецією[14].
Був членом 10 міжфракційних об'єднань:
- «Зелена енергія змін» (співголова);
- «Єврооптимісти»(співголова);
- «Рівні можливості»;
- «Європейська екологічна ініціатива»;
- «За енергетичну незалежність України»;
- «За цифрове майбутнє України»;
- «Залучення та захист інвестицій» (заступник голови);
- «Європейський Донбас»;
- «Захистимо вугільну галузь»;
- Зі зв'язків з Європейським Парламентом «Україна — Європейський Союз»;
- «Голос громади».
Кандидат у народні депутати від «Батьківщини» на парламентських виборах 2019 року, № 32 у списку[15].
Робота в Міністерстві енергетики та захисту довкілля України[ред. | ред. код]
Відповідав за такі напрямки[16]:
- Енергоефективність
- Ініціатива прозорості видобувних галузей (ІПВГ чи EITI)
- Реформа СО2 податку в контексті Європейського зеленого курсу
- Розвиток електромобільності
- Науково-інноваційний розвиток
- Воднева енергетика
- Взаємодія з народними депутатами.
Після зміни Уряду Олексія Гончарука у березні 2020 року додатково отримав обов'язки:
- Антикризові заходи
- Вугільна галузь
- Оперативний штаб боротьби з коронавірусом
- Соцзахист працівників
- Цивільний захист та промислова безпека
Критика, скандали та цікаві факти[ред. | ред. код]
- На початку 2016 року в ЗМІ з'явилась інформація про те, що Рябчин працював помічником народного депутата VI скликання Олега Царьова[17]. Сам Рябчин спростував цю інформацію, заявивши, що він ніколи не виконував функцій помічника депутата і що мала місце помилка в документах[11].
- В липні 2016 року під час голосування за законопроєкт про Нацкомісію з регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Олексій Рябчин разом з колегою по фракції Ігорем Луценко став ініціатором запуску дрона в залі Верховної Ради. Метою «перфомансу» була фіксація «кнопкодавів».[18]
- 25 грудня 2018 року включений в список українських фізичних осіб, проти яких російським урядом введено санкції[19]
Нагороди[ред. | ред. код]
- серпень 2019 — грамота за внесок у реалізацію державної політики у природоохоронній сфері від Міністерства екології та природних ресурсів України (наказ № 392-0).
- У вересні 2016 року коаліція ГО «Реанімаційний пакет реформ» назвала Рябчина № 9 серед законотворців-реформаторів[20].
- Входить до «нових технократів української політики» за підтримку створення ринку енергоефективності[21].
- 2018 року ГО «Опора» назвала Рябчина найефективнішим депутатом фракції «Батьківщина» за прийнятими законопроєктами за 3,5 роки[22].
- У грудні 2018 року названий КВУ найбільш продуктивним депутатом у фракції «Батьківщина» — законами стали 22 % його законопроєктів[23].
- У червні 2019 року був названий рухом Чесно одним із 25 найбільш доброчесних депутатів ВРУ 8 скл[24][25].
Сімейний стан[ред. | ред. код]
Одружений, має двох дітей.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Про призначення Рябчина О. М. заступником Міністра енергетики та захисту довкілля України Кабінет Міністрів України (12 жовтня 2019)
- ↑ Кабінет Міністрів України - Про звільнення Рябчина О. М. з посади заступника Міністра енергетики та захисту довкілля України. www.kmu.gov.ua (ua) . Процитовано 29 червня 2020.
- ↑ Комітет з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки. kompek.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 5 червня 2016. Процитовано 25 жовтня 2016.
- ↑ School, University of Sussex Business. SPRU – Science Policy Research Unit : People and departments : University of Sussex Business School : University of Sussex. www.sussex.ac.uk.
- ↑ Випуск 2014. Архів оригіналу за 1 листопада 2016. Процитовано 25 жовтня 2016.
- ↑ https://www.washingtonpost.com/newssearch/search.html?st=ryabchyn&submit=Submit
- ↑ Електоральна пам'ять. ukr.vote (укр.). Процитовано 14 липня 2021.
- ↑ Зелені інновації. SoundCloud (англ.). Процитовано 29 червня 2020.
- ↑ Олексій Рябчин посилив команду Нафтогазу за напрямком низьковуглецевого розвитку | Нафтогаз України. www.naftogaz.com (укр.). Процитовано 26 березня 2023.
- ↑ Рябчин: Я еще не раскрыл весь свой потенциал в «Батькивщине». Процитовано 24 жовтня 2016.
- ↑ а б Депутат из Батькивщины рассказал, как оказался экс-помощником одиозного регионала Царева. Процитовано 3 квітня 2017.
- ↑ Кабінет Міністрів України - Утворено Конкурсну комісію для обрання члена НКРЕКП. www.kmu.gov.ua (ua) . Процитовано 29 червня 2020.
- ↑ Кабінет Міністрів України - Конкурсна комісія з добору кандидатів на посади членів НКРЕКП. www.kmu.gov.ua (ua) . Процитовано 16 липня 2020.
- ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. itd.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 16 жовтня 2016. Процитовано 25 жовтня 2016.
- ↑ Центральна виборча комісія - Вибори народних депутатів України 2019. www.cvk.gov.ua.
- ↑ Рябчин прокоментував своє звільнення з посади заступника міністра енергетики | Новини | Українське радіо. www.nrcu.gov.ua (ua) . Процитовано 29 червня 2020.
- ↑ Нардеп из фракции Тимошенко оказался бывшим помощником Царева: опубликован документ. news.obozrevatel.com. 28 січ. 2016 р.
- ↑ Депутат, запустивший дрон в Раде, обещает "еще более интересные мероприятия" (рос.). Процитовано 3 квітня 2017.
- ↑ О внесении изменений в постановление Правительства Российской Федерации от 1 ноября 2018 г. No 1300 (рус.), (PDF). static.government.ru. Процитовано 4 січня 2019.
- ↑ РПР опубликовал свежий рейтинг депутатов-реформаторов. LB.ua. Процитовано 3 січня 2019.
- ↑ Новые технократы украинской политики. Капитал (рос.). Процитовано 14 липня 2021.
- ↑ 3,5 роки Верховної Ради. longread.oporaua.org. Архів оригіналу за 30 березня 2019. Процитовано 3 січня 2019.
- ↑ КВУ назвав найменш і найбільш продуктивних депутатів Ради - Новини КВУ. www.cvu.org.ua. Процитовано 3 січня 2019.
- ↑ ЧЕСНО назвав найбільш та найменш доброчесних нардепів 8 скликання. www.chesno.org (укр.). Процитовано 14 липня 2021.
- ↑ ЧЕСНО назвав найбільш та найменш доброчесних нардепів 8 скликання. www.chesno.org (укр.). Процитовано 13 червня 2019.
Посилання[ред. | ред. код]
- Олексій Рябчин на сайті Верховної Ради України
- Who is Mr. Рябчин? Рябчин про зелену економіку, субсидії та державні інвестиції в IT
Олексій Рябчин у соцмережі «Facebook»
Олексій Рябчин у соцмережі «Твіттер»
|
- Народились 22 квітня
- Народились 1983
- Викладачі Донецького національного університету
- Випускники Донецького університету
- Народні депутати України 8-го скликання
- Заступники міністрів України
- Кандидати економічних наук України
- Науковці Донецького національного університету
- Випускники УШПС
- Помічники народних депутатів України
- Члени ВО «Батьківщина»