M3 Lee

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
M3grantmini.jpg

М3 «Лі» на навчаннях, США, 1942рік

M3 «Лі»
M3 Lee
Загальні дані
класифікація середній танк
компонувальна схема відділ керування- попереду, моторне- позаду
Виробництво та застосування
країна-виробник США США
кількість виробів, од. 6258
війни Друга світова війна
Основні параметри
бойова маса, т 27,9
екіпаж, чол. 6-7
довжина, мм 5639
ширина, мм 2718
висота, мм 3124
кліренс, мм 432
Броня
тип броні сталева, гомогенна
  лоб корпусу, мм/град. 38-51/0-53°
  борт корпусу, мм/град. 38/0°
  корма корпусу, мм/град. 38/0—10°
  дах корпусу, мм/град. 13—22/83—90°
  днище, мм/град. 13—25
  лоб башти, мм/град. 51/47°
  борт башти, мм/град. 38/5°
  корма башти, мм/град. 38/5°
Озброєння
калібр, марка та тип гармати 75-мм M2 або M3,

37-мм M5 або M6

довжина ствола, кал. 28,5 для M2, 37,5 для M3, 53,1 для M5,
кути ВН, ° −9…+20° (75-мм), −7…+60° (37-мм)
кути ГН ° ±15° (75-мм)
приціли М1, М2
кулемети 3, або 4 × 7,62-мм M1919A4
Силова установка, маневреність та мобільність
тип, марка двигуна радіальний, 9-циліндровий, карбюраторний, повітряного охолодження
потужність двигуна, к.с. (кВт) 340
підвіска попарно блокована, пружинна
швидкість по шосе, км/год. 39
запас ходу по шосе, км 139
питома потужність, к.с./т 11,1
питомий тиск на ґрунт, кг/см2 0,88
подоланна стінка, м 0,6
подоланний рів, м 2,25
подоланний брід, м 1,0

M3 «Лі» (англ. M3 Lee) — американський середній танк періоду другої світової війни. Названий на честь генерала громадянської війни в США Роберта Едуарда Лі. Інша назва танка — M3 Grant (назва британської модифікації). Також поставлявся до СРСР, де в жарт отримав назву БМ-7 (братська могила на сімох (рос. братская могила на семерых).

Історія[ред.ред. код]

Відносно цієї машини дуже доречним є прислів'я: «Перший млинець комом!» Річ у тім, що на момент затвердження в червні 1940 року Американської національної програми озброєнь, у США просто не було середнього танка, який можна було б запустити в серійне виробництво. У підсумку, за вимогами документа передбачалося, що Америка повинна випускати до кінця 1940-го року 14,5 танків на день, а насправді було не дуже зрозуміло, який танк взагалі будувати. Існуючий на той момент середній танк М2, готовий до виробництва, вже встиг стати абсолютно невідповідною кандидатурою через вкрай слабку 37-мм гармату. 92 одиниці його модифікації М2А1 було випущено з січня по серпень 1940 виключно як тимчасовий захід, поки новий танк не буде спроектований та стандартизований.

Отже, 37-мм гармата М2 армію не влаштовувала категорично. Командувач піхотними військами США зажадав, щоб новий танк був оснащений гарматою калібру мінімум 75 мм. Це завдання слід було вирішити швидко, але в американських конструкторів просто-напросто не було башти, здатної вмістити в себе гармату такого калібру. Виключно заради економії часу, конструктори вдалися до завідомо програшного рішення і пред'явили представникам Танкового комітету дерев'яний макет танка з гарматою калібру 75 мм, встановлену в спонсоні, який було розташовано в правій частині корпуса. Це «геніальне» конструктивне рішення значно ускладнювало життя танкістам, тому що виключало можливість ведення кругової стрільби. Танку належало зображати з себе дзигу.

До честі конструкторів, вони свідомо не вважали новий танк вдалим і позиціонували його як тимчасове явище до моменту появи танка з 75-мм гарматою у повноцінній обертовій башті. Військові вирішили, що буде випущено близько трьох з половиною сотень машин М3, а після цього виробництво буде припинено,а потім переобладнане для будівництва танків з нормальними обертовими вежами.

Питання будівництва танків на той момент взагалі було украй нагальним для Америки, де просто не було необхідних виробничих потужностей. Був лише один невеликий державний завод Рок Айленд Арсенал, який не міг забезпечити виконання зростаючих запитів збройних сил. Треба було залучати приватних підрядників. Вибір стояв між підприємствами важкого машинобудування або автомобільними концернами. Рішення ухвалили на користь другого варіанту, осільки важке машинобудування за своєю структурою було більше призначено для випуску штучної продукції. Автомобільним же фірмам було не звикати «гнати потік». Фірмі «Крайслер» було запропоновано разом із державою побудувати спеціалізований танковий завод в Мічігані. Держава при цьому ставала власником підприємства, а керувати ним повинен був сам Крайслер. Крім того, налагоджувалася тісна співпраця нового заводу з Рок Айленд арсенал для забезпечення відповідності обладнання та технології майбутнього танка.

Розробку М3 почали конструктори з Абердіна. Новий танк отримував двигун, аналогічний М2 і таку ж підвіску. Гомогенна катана броня була посилена і поставлена ​​на заклепки, аналогічні М2. Башта і спонсоні були литими. Щоб зменшити небезпеку ураження екіпажу дрібними осколками і бризками окалини, бойове відділення було покрито зсередини пористої гумою.

Екіпаж налічував спочатку сім чоловік. Забиратися всередину машини і залишати її вони повинні були через бічні двері, люк в спонсоні і в командирської башточки. Танк мав дуже непоганий огляд. Вага машини становить 31 тонну.

До лютого 1941 року був готовий проект нового танка і майже добудований танковий завод в Мічігані. Залишалося втілити ідею в металі і провести полігонні випробування. Дослідний екземпляр прибув на полігон в Абердіні 13 березня 1941. Випробування виявили цілий ряд недоліків - надмірну загазованість бойового відділення, вразливість дверей в бортах, високу ймовірність заклинювання гармати в спонсоні від потрапляння ворожого снаряда, слабкість підвіски. Все це належало усувати. Зате чудово проявили себе приводи вежі та стабілізатор гармати. Навіть при русі зигзагами по нерівній місцевості, наводчику було досить просто цілитися.

В результаті доопрацювань були прибрані двері (замінені на евакуаційний люк в днищі), виключений зі складу один член екіпажу, встановлено телескопічний приціл замість перископічного, і зроблено ще чимало змін. І в серпні 1941 року танк М3 був нарешті запущений в серію. Всього з серпня 1941 по грудень 1942 було випущено більше 3500 танків цього типу.

Крім того, що танк поставили на озброєння американської армії, його закуповували і англійці. Вони дали своєму танку ім'я «Грант», а американці «Лі» - за іменами генералів, учасників Громадянської війни в США.

Як уже говорилося, М3 був танком, що випускався виключно «за відсутністю кращого». І тому велика частина машин вирушила по ленд-лізу до Британії та СРСР. Радянський Союз отримав 976 машин, розподілених по окремих танковим батальйонах, полках і бригадах. Американський танк бився на всіх фронтах, брав участь в Курському битві, а одна машина навіть доїхала до Далекого Сходу. У Червоній Армії М3 не користувався великою любов'ю. У нього була недостатня прохідність, занадто високий силует і резино-металеві гусениці, що вигорали, варто було тільки машині наїхати на вогонь. Нерухомий танк ставав легкою мішенню для ворожих гармат. Часто гусениці просто спадали. Величезні претензії викликала компоновка гармати в спонсоні, через яку танку було значно важче вести вогонь по супротивнику. Всі ці недоліки призвели до того, що в радянських військах М3 отримав невеселе прізвисько «БМ-6» (братська могила на шістьох).

У військах союзників М3 був уже до 1944 року повністю замінений «Шерманом», в радянських від нього теж у міру сил позбувалися. Але навіть після війни в Південно-Східній Азії ці танки продовжували застосовувати в бою. На їх базі також було розроблено чимало іншої техніки - починаючи від самохідних гармат і закінчуючи інженерними машинами.

Історія створення[ред.ред. код]

М3 створили в 1940році на основу невдалого танка М2, у серійне виробництво пішов у червні 1941, і випускався до грудня 1942 року. Всього було випущено 6258 М3 різних модифікацій. Більша частина яких була відправлена в інші країни (переважно до Великої Британії та СРСР)

Бойове застосування[ред.ред. код]

Вперше M3 був використаний в травні 1942 року англійськими військами в Північній Африці. За рахунок відносно потужної броні і озброєнню вони, незважаючи на всі свої недоліки, були практично єдиним типом танків, здатним на рівних боротися з німецькими танками. У липні-серпні 1942 року під Ель-Аламейном їх називали «Остання єгипетська надія». Але вже до кінця 1942 року, коли в німецькі війська надійшла велика кількість танків Panzerkampfwagen IV, а також новітні Panzerkampfwagen VI «Tiger», їх бойова цінність знизилася. До 1944 року він був майже повсюдно замінений у частинах танком M4 Sherman, але невелика кількість «Грантів» використовувалося в 1944 році в Південно-Східній Азії. На шасі M3 також у великій кількості випускалися САУ (сама відома з них М7 «Пріест») та інші спеціалізовані машини.

Країни-оператори[ред.ред. код]

Країни-оператори М3 «Лі»

Література[ред.ред. код]

R. P. Hunnicutt. Sherman. A history of the American Medium Tank. — Presidio, 1992. — ISBN 0-89141-080-5

Посилання[ред.ред. код]