Char B1

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
опис

B1bis в танковому музеї в Самурі

Char B1
Загальні дані
класифікація піхотний танк
компонувальна схема класична
Виробництво та застосування
країна-виробник Франція Франція
роки виробництва 19351940
кількість виробів, од. 403
роки експлуатації 19341945
основні країни-оператори Франція Франція, Третій Рейх Третій Рейх
Основні параметри
бойова маса, т 32
екіпаж, осіб 4
довжина, мм 6520
ширина, мм 2500
висота, мм 2790
Броня
тип броні сталева лита і катана
  лоб корпусу, мм/град. 60
  борт корпусу, мм/град. 60
  корма корпусу, мм/град. 55
  дах корпусу, мм/град. 25
  днище, мм/град. 20
  лоб башти, мм/град. 56
  борт башти, мм/град. 46
  корма башти, мм/град. 46
  дах башти, мм/град. 30
Озброєння
калібр, марка та тип гармати 75-мм SA 32
47-мм SA 35
довжина ствола, кал. 17,1 для 75-мм
34 для 47-мм
кути ВН, ° −15…+25 для 75-мм
−18…+18 для 47-мм
кути ГН ° 0 для 75-мм
боєкомплект гармати 74 × 75-мм
50 × 47-мм
приціли телескопічний
кулемети 2 × 7,5-мм
Chatellerault mod. 1931
Силова установка, маневреність та мобільність
тип, марка двигуна рядний
6-циліндровий карбюраторний рідинного охолодження
потужність двигуна, к.с. (кВт) 307
підвіска зблокована по чотири або три котки та індивідуальна, на спіральних ресорах
гусениці 500
швидкість по шосе, км/год. 28
запас ходу по шосе, км 150
питома потужність, к.с./т 9,6
подоланний підйом, ° 40
подоланна стінка, м 0,95
подоланний рів, м 2,75
подоланний брід, м 1,45

B1 (фр. Char de bataille B1) — французький важкий танк 1930-х років. Розроблявся з 1921 році. Але на озброєння був прийнятий лише в березні 1934 року. За час серійного виробництва, з 1935 по 15 червня 1940 року, випущено 403 танка B1 в різних варіантах. B1 активно використовувався в боях з німецькими військами в травні — червні 1940 року, незважаючи на неабияку архаїчність конструкції, показавши чудову захищеність. Майже половина випущених машин після капітуляції Франції захоплена вермахтом та використовувалася ним аж до 1945 року, послуживши також основою для створення самохідних артилерійських установок та вогнеметних танків на їх базі. Всього німцям дістався 161 танк — перейменований ними в Pz. Kpfw. B2 740 (f). З них — 16 танків були перероблені в 105-мм САУ, і ще близько 60 танків — в вогнеметні танки.

Історія створення[ред.ред. код]

Історія майбутнього B1 почалася незабаром після закінчення Першої світової війни, в червні 1920 року, коли була прийнята перспективна програма післявоєнного танкобудування[1]. Однією з концепцій танка, передбаченою цією програмою, був «бойовий танк» (фр. Char de bataille), який зайняв би проміжне місце між легкими танками підтримки піхоти, такими як FT-17 та важкими «танками-фортецями» (фр. Char de forteresse), такими як Char 2C[2]. Крім підтримки піхоти, «бойовий танк» повинен був бути здатний самостійно виконувати свої завдання, включаючи боротьбу з ворожою бронетехнікою[1]. Хоча генерал Ест'єн, активно просував цю концепцію та згодом керував роботами по «бойовому танку», передбачав використання таких танків у складі повністю механізованих підрозділів мотопіхоти, піхотне управління, під контроль якого після війни формально перейшли всі танкові війська, незабаром офіційно класифікувало майбутній танк як засіб підтримки піхоти[2]. B1 в Німеччині, як трофей, отримав назву PzKpfw b2 749t (f).

Початкові тактико-технічні вимоги до нового танку були сформульовані в січні 1921 року[1]. До розробки були залучені п'ять фірм, що вже мали досвід танкового виробництва: «Делоне-Бельвіль», FAMH («Сен-Шамон»), FCM і працювали спільно з «Рено» та «Шнейдер». Кожна з фірм повинна була розробити свій проект, на основі випробувань прототипів з яких передбачалося створити єдиний проект, що включав би в себе найкращі з представлених рішень. Замовлення на виробництво майбутнього танка, потенційно налічувало сотні примірників, мало бути розподілене між усіма фірмами-учасниками, від яких, у свою чергу, очікувалася повна кооперація та використання своїх найкращих конструкторських знахідок у спільному підприємстві[2].

Розробка нового танка гальмувалася рядом причин, основною з яких було мізерне фінансування армії впродовж 1920-х років. Більше того, його створення гальмувалося навіть Лігою Націй, у світлі переважаючих пацифістських настроїв, що розглядала розробку настільки потужного та вводу в масове виробництво танка як підготовку до війни з боку Франції та загрожувала їй економічними санкціями[3]. Проте всі фірми в травні 1924 року зуміли представити свої прототипи. Проект «Делоне-Бельвіль» являв собою власне, вдосконалений варіант FT-17 і був відкинутий ще на ранній стадії, як не такий що відповідає умовам проекту. Всі інші проекти мали схожу компоновку, з розташуванням гармати у лобовій частині корпусу та башти з кулеметним озброєнням. Прототип FCM, FCM 21, використовував ряд рішень, раніше застосованих на тих що будувалися цією ж фірмою танках 2C, зокрема елементи підвіски та стробоскопічні оглядові прилади. На прототипі FAMH використовувалася ходова частина від САУ цієї ж фірми, що застосовувалася також на танку «Сен-Шамон», А його озброєння складалося з 75-мм гармати в корпусі і двох кулеметів у башті. «Шнейдер» та «Рено» спільно представили два прототипи,SRAіSRB, що мали різну ходову частину й різні гармати — короткоствольну 75-мм гармату на SRA і довгоствольну 47-мм гармату на SRB. Обидва прототипи використовували однакові башти з двома кулеметами. Відрізнялася у представлених танків і силова установка, прототипи FCM і FAHM оснащувалися двигунами фірми «Панар», в той час як обидва прототипи «Рено» — «Шнейдер» — двигунами «Рено»[4].

Результати випробувань дозволили до березня 1925 року більш точно сформулювати технічне завдання. Маса майбутнього танка повинна була становити 19 — 22 тонни, а його броня мала захищати від усіх видів зброї піхоти[1]. Загальна компоновка та форма були в цілому запозичені у SRB. В якості силової установки був обраний двигун «Рено», в поєднанні з механізмом повороту «Недер» прототипу FAHM. Від нього ж була запозичена пневматична підвіска, тоді як гусениці типу «Хольт» були взяті у FCM 21. Броню танка мав постачати FAHM[4]. У січні 1926 року FAHM, FCM і «Рено»-«Шнейдер» отримали замовлення на виготовлення нових прототипів, з метою конспірації позначалися як «Трактор 30» (фр. Tracteur 30)[1]. За контрактами, підписаними у березні 1927 року, кожна фірма повинна була представити власний прототип. В якості основного озброєння були обрані короткоствольні 75-мм гармати, виробництва FAMH на її і FCM прототипах та виробництва «Шнейдер» на третьому прототипі. Допоміжне озброєння прототипів було однаковим — спарені 8-мм кулемети у башті моделі ST 4[5]. Товщина бронювання корпусу становила 25 мм для вертикальних і 10 мм для горизонтальних поверхонь, тоді як товщина литих башти і «рубки» водія становила 35 мм[6].

В умовах мізерного фінансування, виготовлення прототипів затягувалося, і перший з них, під номером 101, був виготовлений «Рено»-«Шнейдер» лише до березня 1929 року. Його випробування тривали до 1930 року і за їх результатами проект був знову доопрацьований[5]. Два нових прототипи, № 102 і № 103, завершені до вересня 1931 року, відрізнялися збільшеного до 40 мм вертикального бронювання[1]. Всі три прототипи були спрямовані на військові випробування. Для надання їм можливості боротьби хоча б з легкими танками, у вересні 1932 року на них були встановлені башти моделі APX 1, які озброювалися короткоствольною 47-мм гарматою та двома кулеметами[7]. Також доопрацювання, на цей раз вже не принципові, були проведені в механізмі повороту, прицільних пристроях, радіостанції та підвісці. У такому вигляді, через 13 років після початку робіт по ньому, новий танк був у березні 1934 року прийнятий на озброєння під позначенням «Танк B1» (фр. Char B1)[5].

Серійне виробництво[ред.ред. код]

Починаючи з 1935 року танки будувалися на заводах п'яти фірм — Renault (182 одиниці), FCM (72), Schneider (32), FAMH (70), АМХ (47). Всього до припинення виробництва — 15 червня 1940 — виготовлено 403 одиниці.

Подальший розвиток[ред.ред. код]

Танки поліпшеної конструкції отримали назву В1 bis. Їх вага збільшилася до 32 т, посилено озброєння та товщина броні доведена до 60 мм. При цьому сам танк збирався з литих деталей. Ще однією іновцією було застосування гідропідсилювача. У 1937 р. був виготовлений дослідний зразок В1 ter який отримав додаткову броню, систему горизонтального наведення 75 мм гармати, але його у виробництво запустити не встигли

Опис конструкції[ред.ред. код]

B1 мав компоновку з розташуванням основного озброєння в лобовій частині корпусу, а допоміжного — під баштою що обертається. Двигун та трансмісія розташовувалися в кормовій частині танка. Екіпаж танка складався з чотирьох осіб: механіка-водія, що виконував також функції стрільця з основної гармати; заряджаючого обох гармат; радиста та командира танка, що був також стрільцем та частково заряджаючим 47-мм гармати.

Озброєння[ред.ред. код]

Основним озброєнням B1 всіх модифікацій була 75-мм гармата SA32. Вона мала довжину ствола в 17,1 калібра/1283 мм і початкову швидкість снаряда 221 м/с (що не дозволяла ефективно пробивати броню, а використовувати гармату проти піхоти та укріплень). Гармата розміщувалася в правій лобовій частині корпусу в установці, що дозволяла її наведення лише у вертикальній площині, за допомогою гвинтового механізму, в межах −15… +25 °. Наводку гармати здійснював зі свого місця механік-водій, за допомогою розміщеного для цього сполученого з гарматою оптичного прицілу. Боєкомплект гармати становив на B1 — 87, на B1bis — 74 унітарних пострілів з осколково-фугасними снарядами. Постріли розміщувалися в стелажах на підлозі бойового відділення, підривники до них зберігалися окремо та вкручувались в снаряди лише безпосередньо перед заряджанням. Крім 75-мм гармати, у розпорядженні водія були на B1 — два, на B1bis — один 7,5-мм кулемет «Шательро» мод. 1931, жорстко закріплений у лобовій частині корпусу який наводився поворотом всієї машини.

Засоби спостереження та зв'язку[ред.ред. код]

На танк встановлювалися рації ER51, ER53 або ER55. Прилади прицілювання на всіх B1 однакові: телескопічний приціл та перископний бінокуляр.

Двигун та трансмісія[ред.ред. код]

Char B1: Двигун Renault, рядний, V-подібний, 6-циліндровий, потужністю 250 к.с. при 1600 об\хв. Трансмісія Naeder, гідравлічна, 5-швидкісна КПП, подвійний диференціал. Char B1bis: Двигун Renault, рядний, V-подібний, 6-циліндровий, потужністю 307 к.с. при 1600 об\хв. Трансмісія Naeder, гідравлічна, 5-швидкісна КПП з перемикачем FIEUX, подвійний диференціал.

Ходова частина[ред.ред. код]

На один борт: 14 опорних і 2 натяжних котки, переднє провідне та заднє спрямовуюче колесо; ширина траків — 460 мм (B1), 500 мм (B1bis).

Модифікації[ред.ред. код]

Char B1:Початковий варіант танка. Виробництво почалося 1935 року. Основне озброєння — 75 мм гармата SA32. У невеликій башті встановлювалося 47 мм короткоствольна гармата SA34, яка була неефективною проти танків з бронею більше 20 мм. Повільний та неповороткий, був повністю архаїчний через слабкі гармати та повільність. Єдиний плюс — 40 мм бронювання, але до того часу нові німецькі танки (Pz III Ausf. H і Pz. IV Ausf. A) могли пробивати таку броню. Випущено 35 одиниць.

Char B1bis: Наймасовіший варіант, випускався з 1937 року. Нова башта APX 4 з 57 мм лобовим бронюванням та новою довгоствольною 47 мм гарматою SA35. Бронювання корпусу збільшилося до 60 мм, встановили більш потужний двигун (307 к.с.) і додатковий запас палива. Танк вимагав хороше технічне обслуговування та багато танків вийшло з ладу по дорозі на фронт. Найпотужніше 60 мм бронювання не пробивав жоден німецький танк. А довгоствольна 47 мм гармата пробивала всі німецькі танки того часу. Випущено 365 одиниць.

Char B1ter: прототип був побудований 1937 року. Однак виробництво було зосереджено на B1-bis. Додавався новий член екіпажу. Тепер танк мав більше місця в бойовому відділенні та збільшену до 70 мм броню корпусу. Також було добавлено горизонтальне (правда всього 10°) наведення 75 мм гармати. Серійно не випускався.

Машини на базі B1[ред.ред. код]

  • 10,5cm leFH 18/3 (Sf) B2 (f) — У березні 1941 року було замовлено 16 самоходок, оснащених 105-мм гаубицею 10,5cm leFH 18/3 (Sf). Башта танка з 47-мм гарматою і 75-мм гаубицею в корпусі демонтувалась. На даху бойового відділення встановлювалася нерухома рубка, в лобовому листі якого монтувалась німецька гармата. Товщина броні рубки становила 20 мм, дах був відсутній.

Виробництво цих САУ, почалося лише в грудні 1941 року. Замовлені 16 машин були здані в наступному році і надійшли на озброєння танко-самохідних частин, що перебували на території Франції. Відомості про їх використання відсутні, але за неперевіреними даними самохідки намагалися використовувати в Нормандії під час відбиття висадки союзників, де вони були всі знищені.

  • Flamm.Pz.B2 740 (f)) — Модифікація, проведена військами вермахту. Доробки зводилися до монтажу вогнемета, аналогічного тому, що використовувався на Flamm. Pz. II, замість 75-мм гаубиці в кульовій установці. Над вогнеметом споруджувалася будка з прицільним пристосуванням для вогнеметників. Оскільки всередині танка місця для резервуара з вогнесумішшю не знайшлося його довелося встановити на кормі, обшивши 30-мм листами броні. Балони із стисненим повітрям перебували всередині бойового відділення. Дія вогнемета забезпечувалося 2-тактним мотоциклетним мотором. Ще однією відмінною особливістю вогнеметного варіанту стала перенесена на правий борт антена радіостанції FuG5. Модернізувано було близько 60 машин.
  • Fahrschulpanzer B2 (f) — Достатньо значна кількість трофейних B1bis було переобладнано в навчальні танки та отримали позначення Fahrschulpanzer B2 (f). Всі зміни зводилися до демонтажу башти з озброєнням і 75-мм гаубиці, установці поручнів на корпусі, а також до заміни частини французького обладнання на німецьке.

Перебував на озброєнні[ред.ред. код]

травень 1940.
Підбитий «Char B1»

Експлуатація та бойове застосування[ред.ред. код]

З 342 боєготових машин — близько 200 було знищено в боях. Незважаючи на лобову 60 мм броню, потужну 75 мм і 47 мм гармату, B1 bis мав серйозний недолік — ролі членів екіпажу. Командир наводив, заряджав та стріляв з 47 мм гармати, механік-водій стріляв з 75 мм гармати та кулемета. На додаток до всього цього німецька авіація панувала в повітрі, що дозволяло швидко виявити танк. Танк не відрізнявся компактністю — його було важко сховати. Розгром Франції дозволив німцям брати B1 трофеєм. Проте у ряді випадків танк показав виняткові приклади виживання при щільному вогні супротивника. Наприклад Char B1 під командуванням П'єра Бійота в бою 16 травня 1940 за село Стоні отримав 140 влучень, і при цьому не був виведений з ладу жоден життєво важливий модуль машини.

B1 в масовій культурі[ред.ред. код]

Піхотний танк B1bis був частиною першої місії кампанії за Німеччину в комп'ютерній грі «Протистояння 3». Танк (під ім'ям Pz Kpfw b1) зустрічається також у грі «У тилу ворога. Чорні бушлати» (кампанія «Великі гармати Манштейна», місія"У гонитві за Бруно").

B1bis є у стратегії R.U.S.E. в якості французького танка та трофейного німецького.

Також трофейний танк B1bis раніше можна було побачити серед німецьких танків в MMO-грі World of Tanks під назвою PzKpfw B2 740 (f); згодом став доступний і вихідний французький варіант В1, причому працездатна лише розташована у башті 47-мм гармата.

Деяка алюзія на Char B1 присутня в настільній грі Warhammer 40,000, де танк «Леман Русс» сильно нагадує В1, лише з гусеницями на манер британського Mark IV.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е М. Коломиец, И. Мощанский Бронетанковая техника Франции и Италии 1939 — 1945. — Москва: Моделист-Конструктор, 1998. — С. 8. — (Бронеколлекция № 4 (19)/1998).
  2. а б в P. Danjou Les Chars B. B1 — B1bis — B1ter. — Saint Macaire: Editions du Barbotin, 2005. — С. 5. — (Trackstory № 3). — ISBN 2-95209-884-4.
  3. P. Danjou Les Chars B. B1 — B1bis — B1ter. — Saint Macaire: Editions du Barbotin, 2005. — С. 6. — (Trackstory № 3). — ISBN 2-95209-884-4.
  4. а б P. Danjou Les Chars B. B1 — B1bis — B1ter. — Saint Macaire: Editions du Barbotin, 2005. — С. 7. — (Trackstory № 3). — ISBN 2-95209-884-4.
  5. а б в P. Danjou Les Chars B. B1 — B1bis — B1ter. — Saint Macaire: Editions du Barbotin, 2005. — С. 8. — (Trackstory № 3). — ISBN 2-95209-884-4.
  6. P. Danjou Les Chars B. B1 — B1bis — B1ter. — Saint Macaire: Editions du Barbotin, 2005. — С. 9. — (Trackstory № 3). — ISBN 2-95209-884-4.
  7. P. Danjou Les Chars B. B1 — B1bis — B1ter. — Saint Macaire: Editions du Barbotin, 2005. — С. 1. — (Trackstory № 3). — ISBN 2-95209-884-4.

Література[ред.ред. код]

  • М. Коломиец, И. Мощанский Бронетанковая техника Франции и Италии 1939—1945. — Москва: Моделист-Конструктор, 1998. — 32 с. — (Бронеколлекция № 4 (19) / 1998).
  • Ю. Спасибухов Французские танки Второй мировой войны (Часть 1). — Москва: Моделист-Конструктор, 2004. — 32 с. — (Бронеколлекция № 3 (54) / 2004). — 3000 прим.
  • P. Danjou Les Chars B. B1 — B1bis — B1ter. — Saint Macaire: Editions du Barbotin, 2005. — 63 с. — (Trackstory № 3). — ISBN 2-95209-884-4.
  • J. Bingham French Infantry Tanks: Part I (Chars 2C, D and B). — Виндзор: Profile Publications Ltd, 1973. — 23 с. — (Profile / AFV Weapons series № 58).
  • М. Коломиец, И. Мощанский Любимец генерала де Голля Москва: Техника — молодёжи (1998).

Посилання[ред.ред. код]

B1 на wwiivehicles.com