Ленд-ліз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Президент США Франклін Д. Рузвельт підписує закон про ленд-ліз

Ленд-ліз — програма ленд-лізу (від англ. lend — «позичати» і lease — «здавати в оренду, внайми») була системою, за якою Сполучені Штати Америки, здебільшого на безоплатній основі[1], передавали своїм союзникам у Другій світовій війні боєприпаси, техніку, продовольство і стратегічну сировину, включаючи нафтопродукти.

Концепція цієї програми надавала президентові владу допомагати будь-якій країні, чия оборона визнавалася життєво важливою для США. Закон про ленд-ліз, прийнятий Конгресом США 11 березня 1941 року передбачав:

  • поставлені матеріали (машини, різна військова техніка, зброя, сировина, інші предмети), знищені, втрачені й використані під час війни, не підлягають оплаті (стаття 5);[2]
  • передане в рамках ленд-лізу майно, що залишилося після закінчення війни й придатне для цивільних цілей, буде оплачено повністю або частково на основі наданих Сполученими Штатами довгострокових кредитів (в основному безпроцентних позик).

Положення ленд-лізу передбачали, що після війни у випадку зацікавленості американської сторони незруйнована й не втрачена техніка і устаткування повинна бути повернена у США.[2]

Основними клієнтами США стали Великобританія, а також СРСР і країни Співдружності.

У післявоєнний період висловлювалися різні оцінки ролі ленд-лізу. У СРСР частіше, в основному, з ідеологічних міркувань применшувалась значимість поставок, у той час, як за кордоном стверджувалося, що перемога над Німеччиною була визначена західною зброєю і, що без ленд-лізу Радянський Союз не встояв би.

У радянській історіографії звичайно стверджувалося, що розмір допомоги за ленд-лізом СРСР був доволі малий — усього близько 4% засобів, витрачених країною на війну, а танки й авіація поставлялися в основному застарілих моделей. У пост-радянській історіографії відношення до допомоги союзників трохи змінилося, і увага стала звертатися також й на те, що за рядом позицій поставки мали важливе значення, як у плані значимості кількісних і якісних характеристик, так і в плані доступу до нових зразків озброєння й промислового устаткування.

Обсяги поставок і значення ленд-лізингу[ред.ред. код]

Матеріали на загальну суму у $50,1 млрд (близько $700 млрд у цінах 2008 року) були відправлені отримувачам, у тому числі:

Країна-отримувач Обсяг допомоги
у цінах 1941—1945 рр., млрд $
Обсяг допомоги
у цінах 2008 р., млрд $
Великобританія 31,4 ~440
СРСР 11,3 ~160
Франція 3,2 ~45
Китай 1,6 ~22

Зворотний ленд-ліз (наприклад, оренда авіабаз) отриманий США на суму $7,8 млрд, з яких $6,8 млрд — від Великобританії й Британської Співдружності.

Канада мала програму ленд-лізу аналогічну американській, поставки в рамках якої склали $4,7 млрд, в основному у Великобританію та СРСР.

Значення ленд-лізу в перемозі Об'єднаних націй над країнами Осі ілюструє наведена нижче таблиця, що показує ВВП основних країн — учасників Другої світової війни, з 1938 по 1945, у млрд $ в цінах 1990 року.

Цей графік демонструє відношення ВВП Об'єднаних нації/країн Осі на протязі 1938—1945 рр.
Країна 1938 1939 1940 1941 1942 1943 1944 1945
Австралія 24 27 27 29 27 28 29 12
Франція 186 199 164 130 116 110 93 101
Німеччина 351 384 387 412 417 426 437 310
Італія 141 151 147 144 145 137 117 92
Японія 169 184 192 196 197 194 189 144
СРСР 359 366 417 359 274[3] 305 362 343
Великобританія 284 287 316 344 353 361 346 331
США 800 869 943 1 094 1 235 1 399 1 499 1 474
Об'єднані нації всього: 1 629 1 600 1 331 1 596 1 862 2 065 2 363 2 341
Країни Осі всього: 685 746 845 911 902 895 826 466
ВВП Об'єднані нації/Країни Осі: 2,38 2,15 1,58 1,75 2,06 2,31 2,86 5,02

Як показує наведена вище таблиця, до грудня 1941 року ВВП країн антигітлерівської коаліції (СРСР + Великобританія) співвідносилося із ВВП Німеччини і її європейських союзників як 1:1. Варто врахувати, однак, що до цього моменту Великобританія була виснажена морською блокадою і суттєво допомогти СРСР у короткостроковій перспективі не могла. Більше того, за підсумками 1941 року Великобританія, як і раніше програвала битву за Атлантику, що мало собою загрозу повного колапсу для економіки країни, практично цілком зав'язаної на зовнішню торгівлю.

ВВП СРСР у 1942 році, у свою чергу, внаслідок окупації Німеччиною значних територій знизився приблизно на третину у порівнянні з довоєнним рівнем, при цьому з 200 млн чоловік населення близько 90 млн залишилося на окупованих територіях.

Таким чином, у 1942 році СРСР і Великобританія поступались Німеччині і її сателітам як за ВВП (0,9:1), так і за населенням (ураховуючи втрати СРСР внаслідок окупації). У цій ситуації керівництву США була очевидна необхідність надання термінової військово-технічної допомоги обом країнам. Більше того, США були єдиною країною світу, що володіла достатніми виробничими потужностями для надання такої підтримки у досить стислий термін, щоб встигнути вплинути на хід бойових дій у 1942 році. 1941 року США продовжили нарощувати військову допомогу Великобританії, а 1 жовтня 1941 року Франклін Рузвельт схвалив підключення до ленд-лізу СРСР[4].

Ленд-ліз, укупі з наростаючою допомогою Великобританії в її битві за Атлантику, виявився критичним фактором, котрий втягнув США у війну, особливо на європейському фронті. Гітлер, оголошуючи війну США 11 грудня 1941 року, згадав обидва цих фактори, як ключові в ухваленні рішення вступити у війну зі Сполученими Штатами.

Слід зазначити, що посилка американської й англійської військової техніки СРСР приводила до необхідності постачати його сотнями тисячами тонн авіаційного палива, мільйонами снарядів для гармат і патронів для ПК і кулеметів, запасними гусеницями для танків, запасними автомобільними покришками, запчастинами для танків, літаків та автомобілів. Увесь цей ленд-ліз не був безумовно необхідний СРСР. Уже з 1943 року, коли керівництво союзників перестало сумніватися у здатності СРСР до довгочасної війни, в СРСР стали ввозити в основному стратегічні матеріали (алюміній та ін.) і верстати для радянської промисловості.[5]

Поставки до СРСР[ред.ред. код]

Підписання договорів про ленд-ліз[ред.ред. код]

БМ-13H «Катюша» на платформі Студебекера

Конференція представників СРСР, Великобританії і США з питань взаємних військових поставок відбувалася у Москві з 29 вересня по 1 жовтня 1941 року.

У результаті розв'язків, прийнятих на цій конференції, першої угоди про поставки до СРСР було досягнуто у лютому 1942 року, коли на СРСР була поширена чинність закону про ленд-ліз.

11 червня 1942 року посол СРСР у США Максим Литвинов і держсекретар США Кордел Хел обмінялися нотами, у яких вказувалося, що підписана 11 червня 1942 року «Угода між урядами СРСР і США про принципи, застосовні до взаємної допомоги у веденні війни проти агресії» заміняє й робить недійсним попередня угода між урядами СРСР і США з цього ж питання, укладена шляхом обміну посланнями між Рузвельтом і Сталіном у лютому 1942 року.

Маршрути і обсяг поставок[ред.ред. код]

Основні маршрути і обсяг поставок транспортних вантажів показані нижченаведеній таблиці:[6]

Маршрути поставок тисяч тон  % від загального
Тихоокеанський 8244 47,1
Транс-іранський 4160 23,8
Арктичні конвої 3964 22,6
Чорне море 681 3,9
Радянська Арктика 452 2,6
Всього 17 501 100,0

Три маршрути — тихоокеанський, транс- іранський та арктичні конвої — забезпечили в сумі 93.5% загальних поставок. Жоден із цих маршрутів не був повністю безпечним.

М3 «Лі» танкісти прозвали «братською могилою шістьох»

Найшвидшим (і найнебезпечнішим) маршрутом були арктичні конвої. У липні-грудні 1941 року 40% усіх поставок йшло саме цим маршрутом, і близько 15% відправлених вантажів виявлялося на дні океану. Морська частина шляху від східного узбережжя США до Мурманська займала близько 2-х тижнів.

Вантаж з північними конвоями йшов також через Архангельськ і Молотовськ (нині Сєверодвінськ), звідки по спішно добудованій гілці залізної дороги вантажі йшли на фронт. Моста через Північну Двіну ще не існувало, і для перекидання техніки взимку наморожували метровий шар льоду з річкової води, тому що природна товщина льоду (65 см узимку 1941 року) не дозволяла витримати рейки з вагонами. Далі вантаж направлявся залізницею на південь, у центральну, тилову частину СРСР[7]. Тихоокеанський маршрут, що забезпечив близько половини поставок за ленд-лізом, був відносно (хоча далеко не повністю) безпечним. З початком 7 грудня 1941 р. війни на Тихому океані перевезення тут могли забезпечуватися лише радянськими моряками, а торгово-транспортні судна ходили лише під радянським прапором. Усі незамерзаючі протоки контролювалися Японією, і радянські судна зазнавали примусовому огляду, а іноді й знищувалися. Морська частина шляху від західного узбережжя США до далекосхідних портів СРСР займала 18-20 діб.

Студебекери в Ірані на шляху до СРСР
Студебекери в Ірані на шляху до СРСР

Транс-Іранський маршрут у серпні 1941 року дозволяв транспортувати усього лиш 10 000 тонн на місяць. Щоб збільшити обсяги поставок необхідно було провести масштабну модернізацію транспортної системи Ірану, зокрема, портів у Перській затоці і транс-іранської залізної дороги. З цією метою союзники (СРСР і Великобританія) у серпні 1941 окупували Іран. До жовтня 1942 року обсяги поставок вдалося підняти до 30 000, а до травня 1943 — до 100 000 тонн на місяць. Далі доставка вантажів здійснювалася судами Каспійської військової флотилії, до кінця 1942 року, котрі зазнали активних атак з боку німецької авіації. Морська частина шляху від східного узбережжя США до берегів Ірану займала близько 75 днів.

Слід зазначити, що в роки війни існувало ще два повітряні маршрути ленд-лізу. За одним з них літаки «своїм ходом» літали в СРСР із США через Південну Атлантику, Африку і Перську затоку, за іншим — через Аляску, Чукотку і Сибір. За другим маршрутом, відомим за назвою «Алсіб» («Аляска — Сибір»), було перекинуто 7925 літаків.[8]

Номенклатура поставок[ред.ред. код]

Номенклатура поставок за ленд-лізом визначалася радянським урядом і була покликана заткнути «вузькі місця» у постачанні радянської промисловості та армії. Маршал Жуков у післявоєнних бесідах говорив:

« От зараз говорять, що союзники ніколи нам не помагали… Але ж не можна заперечувати, що американці нам гнали стільки матеріалів, без яких ми б не могли формувати свої резерви й не могли б продовжувати війну… У нас не було вибухівки, пороху. Не було як споряджати гвинтівкові патрони. Американці по-справжньому виручили нас із порохом, вибухівкою. А скільки вони нам гнали листової сталі! Хіба ми могли б швидко налагодити виробництво танків, якби не американська допомога сталлю? А зараз представляють справу так, ніби у нас все це було своє у надлишку.[9]  »

Програма ленд-лізу була взаємовигідною, як для СРСР (та інших країн-отримувачів), так і для США. Зокрема, США виграли необхідний час для мобілізації власного ВПК.

«Валентайн» «Сталін» направляється до СРСР за програмою ленд-лізу.

Основним шасі «Катюш» стали ленд-лізингові «Студебекери» (конкретно, Studebaker US6). У той час, як Сполучені Штати дали близько 20 тисяч автівок для радянської «Катюши», в СРСР було випущено усього лиш 600 вантажівок. Практично усі «Катюши», зібрані на базі радянських автівок, були знищені під час війни. На сьогоднішній день у всьому пострадянському просторі збереглося лише чотири автентичних реактивних міномети «Катюша», які були створені на базі радянських автівок ЗіС-6. Один із них знаходиться у Петербурзькому артилерійському музеї, а другий — у Запоріжжі. Третій міномет на базі «полуторки» стоїть як пам'ятник у Кіровограді. Четвертий — у Нижньогородському кремлі.

Jeep. У рамках програми лен-ліз до СРСР було надіслано 51 000 «віллісів» у зібраному і розібраному виглядах.

За іншим даними, СРСР отримала за ленд-лізом 622,1 тис. тон залізничних рейок (56,5% від власного виробництва), 1900 паровозів (у 2,4 раза більше, ніж випущене за роки війни в СРСР) і 11075 вагонів (більше у 10,2 раза), 3 млн 606 тис. автопокришок (43,1%), 610 тис. тонн цукру (41,8%), 664,6 тис. тонн м'ясних консервів (108%). СРСР отримала 427 тисяч автомобілів і 32 тис. армійських мотоциклів, при цьому в СРСР з початку війни до кінця 1945 року було випущено лише 265,6 тис. автомобілів і 27816 мотоциклів. США поставили 2 млн 13 тис. тон авіабензину (разом із союзниками — 2 млн 586 тис. тон) — майже дві третини пального, використаного за роки війни радянською авіацією.[10] У той же час у статті, звідки взяті цифри даного абзацу, в якості джерела фігурує стаття Б. В. Соколова «Роль ленд-лізу в радянських військових зусиллях, 1941—1945». Однак у самій статті написано[11], що США і Британія поставили разом лише 1216,1 тис. тонн авіабензину, а до СРСР у 19411945 рр. було зроблено 5539 тис. тон авіабензину, таким чином західні поставки склали лише 18% від загального радянського споживання часів війни. Якщо врахувати, що таким був у радянському авіапарку відсоток літаків.

Цей список показує поставки в СРСР до 30 вересня 1945 року[12]:

Літальних апаратів 14 795
Танків 7 056
Легкових джипів 51 503
Вантажних автівок 375 883
Мотоциклів 35 170
Тракторів 8 071
Гвинтівок 8 218
Автоматичної зброї 131 633
Пістолетів 12 997
Вибухівки 345 735 тонн
Динаміту 70 400 000 фунтів
Пороху 127 000 тон
Тротилу 271 500 000 фунтів
Тилуола 237 400 000 фунтів
Детонаторів 903 000
Обладнання будівель $10 910 000
Товарних вагонів 11 155
Локомотивів 1 981
Вантажних суден 90
Протичовневі кораблі 105
Торпедних катерів 197
Радіолокаторів 445
Двигунів для кораблів 7 784
Запасів продовольства 4 478 000 тон
Машин і обладнання $1 078 965 000
Кольорових металів 802 000 тон
Нафтопродуктів 2 670 000 тон
Хімікалій 842 000 тон
Бавовни 106 893 000 тон
Шкір 49 860 тон
Шин 3 786 000
Армійських черевиків 15 417 000 пар
Ковдр 1 541 590
Спирту 331 066 л
Ґудзики 257 723 498 шт.

СРСР отримала від США та інших союзників значне число автомобілів: в автомобільному парку Червоної Армії імпортних автівок у 1943 році було 5,4%, у 1944 році у СА — 19%, а станом на 1 травня 1945 р. — 32,8% (58,1% становили машини радянського виробництва і 9,1% — трофейні). США і Британська імперія поставили 18,36% авіабензину[11], використаного за роки війни радянською авіацією; щоправда, в основному цим бензином заправлялися американські та англійські літаки поставлені за ленд-лізом, у той час, як радянський літаки могли заправлятися радянським бензином з меншим октановим числом.[11]

Порівняльні дані ролі ленд-лізу в забезпеченні радянської економіки деякими видами матеріалів і продовольства під час війни наведені нижче:[13][10]

Матеріали Виробництво СРСР
(без урахування наявного
до початку війни)
Ленд-ліз Ленд-ліз/Виробництво СРСР, у %
Вибухівка, тис. тон 558 295,6 53%
Мідь, тис. тон 534 404 76%
Алюміній, тис. тон 283 301 106%
Олово, тис. тон 13 29 223%
Кобальт, тон 340 470 138%
Авіапаливо, тис. тон 4700 1087 23%
Автомобільні шини, млн штук 3988 3659 92%
Шерсть, тис. тон 96 98 102%
Цукор, тис. тон 995 658 66%
М'ясні консерви, млн банок 432,5 2077 480%
Тваринні жири, тис. тон 565 602 107%

Борги за ленд-лізингом та їхня виплата[ред.ред. код]

Одразу ж по завершенню війни США направили країнам, що одержували допомога за ленд-лізом, пропозицію повернути вцілілу військову техніку й сплатити борг для одержання нових кредитів. Оскільки закон про ленд-ліз передбачав списання використаного військового устаткування та матеріалів, американці наполягали на оплаті тільки цивільних поставок: залізничного транспорту, електростанцій, пароплавів, вантажівок й іншого устаткування, що перебувало у країнах одержувачів станом на 2 вересня 1945 року.[14] За ту військову техніку, яка була знищена фашистами в ході боїв, США не зажадали ні цента.

Великобританія[ред.ред. код]

Обсяг боргів Великобританії перед США склав $4,33 млрд, перед Канадою — $1,19 млрд. Останній платіж у розмірі $83,25 млн (на користь США) і $22,7 млн (Канада) було проведено 29 грудня 2006 року.[15]

Китай[ред.ред. код]

Борг Китаю перед США за поставки за ленд-лізом склав $187 млн. З 1979 року США визнали Китайську Народну Республіку єдиним законним урядом Китаю, а отже і спадкоємцем усіх попередніх домовленостей (включаючи поставки за ленд-лізом). Проте, у 1989 році США зажадали від Тайваню (не від КНР) повернення боргу за ленд-лізом.[16] Подальша доля китайського боргу не ясна.

СРСР (Російська Федерація)[ред.ред. код]

На переговорах 1948 року радянські представники погодилися виплатити лише незначну суму й зустріли прогнозовану відмова американської сторони. Переговори 1949 року теж ні до чого не привели. У 1951 році американці двічі знижували суму платежу, яка стала рівнятися $800 млн, однак радянська сторона погоджувалася сплатити тільки $300 млн. На думку радянського уряду, розрахунки повинні були вестися не відповідно до реальної заборгованості, а на основі прецеденту. Цим прецедентом повинні були стати пропорції при визначенні боргу між США й Великобританією, який був закріплений ще у березні 1946 року.

Угоду з СРСР про порядок погашення боргів за ленд-лізом було укладено лише в 1972 році. Згідно з цією угодою СРСР зобов'язався до 2001 року заплатити $722 млн, включно з відсотками. До липня 1973 року були здійснено три платежі на загальну суму $48 млн, після чого виплати були припинені у зв'язку з введенням американською стороною економічних заходів у торгівлі із СРСР (Поправка Джексона–Вейніка). У червні 1990 року у ході переговорів президентів США й СРСР сторони повернулися до обговорення боргу. Був встановлений новий строк остаточного погашення заборгованості — 2030 рік, і сума — $674 млн.

Після розпаду СРСР борг за допомогу був переоформлений на російську федерацію (Борис Єльцин, Андрій Козирєв), станом на 2003 й рік російська федерація винна приблизно 100 млн американських доларів.[17] [18]

Франція[ред.ред. код]

28 травня 1946 року Франція підписала із США пакет договорів (так звані Blum-byrnes accords)[19] врегульовано французький борг за поставки за ленд-лізом в обмін на ряд торговельних поступок з боку Франції. Зокрема, Франція суттєво збільшила квоти на показ іноземних (у першу чергу американських) фільмів на французькому кіноринку.

Джерела[ред.ред. код]

  1. Наприклад, СРСР за ленд-лізом отримала матеріалів на $11,3 млрд, надіслано $700 млн, або близько 6%. інші 94% фактично на безоплатній основі.
  2. а б Mutual Aid Agreement Between the United States and the Union of Soviet Socialist Republics: June 11, 1942
  3. «У СРСР не раз визнавали величезне значення техніки й матеріалів, необхідних для ведення бойових дій, що надходили зі Сполучених Штатів за участі Англії до Радянського Союзу. Однак, у 1942 році погоджені плани цих поставок були виконані лише на 55 відсотків. У найскладніший час підготовки Курської операції (у Вашингтону і Лондоні про цю роботу знали) поставки були перервані на 9 місяців і відновилися лише у вересні 1943 року. Така тривала перерва — це питання не технічне, але політичне!» (Рахманін Алєг Барісовічь|О. Б. Рахманин]], [1]).
  4. Подписан Первый протокол по ленд-лиза между СССР и США, на сумму в $1 млрд, сроком действия до 30/06/1942.
  5. Говорят сталинские наркомы
  6. Паперно А. Л. Ленд-лиз. Тихий океан. М., 1998. С. 10
  7. Заостровцев Г. А. «Северные Конвои: Исследования, воспоминания, документы», Архангельск 1991. ч. 27
  8. Красная Звезда. Ленд-лиз: как это было (рос.)
  9. Военные архивы России. М., 1993. Вып. 1. С. 234.
  10. а б BBCRussian.com, Артем Кречетников, «Садовый шланг» Франклина Рузвельта
  11. а б в Роль ленд-лиза в советских военных усилиях, 1941-1945 (рос.)
  12. Leo T. Crowley, «Lend Lease» in Walter Yust, ed. 10 Eventful Years (1947) 2: 858-60; 1:520
  13. Федеральное агентство по государственным резервам, «Резервы в годы Великой Отечественной войны»
  14. http://www.kommersant.ru/k-money-old/story.asp?m_id=11241
  15. UK settles WWII debts to allies (англ.)
  16. Taiwan Journal
  17. Россия отдает долги Второй Мировой войны
  18. http://leasinginfo.ru/news/print.html?new_id=384
  19. http://www.ambafrance-us.org/franceus/pacte.asp

Посилання[ред.ред. код]