Т-26

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
T-26
Т-26
Загальні дані
класифікація Легкий піхотний танк
компонувальна схема двобаштова
Виробництво та застосування
країна-виробник СРСР
роки виробництва 19311941
кількість виробів, од. 11 218
роки експлуатації 19311960
модифікації Т-26 зразку 1931 року
основні країни-оператори СРСР Фінляндія Іспанія

Flag of German Reich (1935–1945).svg Flag of the Republic of China.svg Туреччина

Основні параметри
бойова маса, т 8
екіпаж, чол. 3
довжина, мм 4620
ширина, мм 2440
висота, мм 2190
кліренс, мм 380
Броня
тип броні сталева катана гомогенна
  лоб корпусу, мм/град. 15
  борт корпусу, мм/град. 15
  корма корпусу, мм/град. 15
  дах корпусу, мм/град. 10
  днище, мм/град. 6
  лоб башти, мм/град. 15
  борт башти, мм/град. 15
  корма башти, мм/град. 15
  дах башти, мм/град. 6
Озброєння
кулемети 2 × 7,62-мм ДТ
Силова установка, маневреність та мобільність
тип, марка двигуна рядний 4-циліндровий карбюраторний з повітряним охолодженням
потужність двигуна, к.с. (кВт) 90—91[1]
підвіска зблокована по чотири на листових ресорах
швидкість по шосе, км/год. 30
запас ходу по шосе, км 120
подоланний підйом, ° 40
подоланна стінка, м 0,75
подоланний рів, м 2
подоланний брід, м 0,8

Т-26 — радянський легкий танк. Створений на основі англійського танка «Віккерс Mk.E», закупленого в 1930 році. Прийнятий на озброєння в СРСР в 1931 році.

Зміст

Історія створення[ред.ред. код]

Легкий танк супроводу піхоти Т-18

До початку 1930-х років танковий парк СРСР складався в першу чергу з масового легкого танка безпосередньої підтримки піхоти Т-18[2], а також різнотипних британских машин часів Першої світової війни, їх бойова цінність була низькою через застарілість конструкції, зношеності агрегатів та проблем з постачанням запасних частин. Т-18 виконав початкове завдання насичення РККА боєздатними і відносно сучасними машинами, та освоєння промисловістю виробництва танків. Але характеристики Т-18, який був лише глибокою модернізацією F.T. періоду Першої світової війни, вже до 1929 року не задовольняли вимоги Генерального штабу РККА[3]. Після ознайомлення з дослідними німецькими танками під час радянсько-німецького співробітництва, та з танками інших країн під час ознайомчої поїздки начальника УММ Халепського по США и країнах Європи, дійшов висновку про відставання рівня радянських танків.[4] Для заміни Т-18, конструкторським бюро Гарматно-арсенальний трест з осені 1929 року велась розробка нового танку супроводу піхоти Т-19, але роботи по ньому з ряду причин затягувались[5]. В кінці 1929 року на засіданні колегії ГУВП був зроблений висновок про те, що з відсутністю в радянських танкових конструкторів належного досвіду і слабким розвитком промислової бази, строки разробки радянських танків та задані ТТХ не дотримуються, а створені проекти не придатні для серійного виробництва. Тому 5 грудня комісія під керівництвом Народного комісара важкої промисловості СРСР Орджонікідзе було прийняте рішення про звернення до закордонного досвіду.[6]

В 1930 році була створена комісія по закупівлі під керівництвом І. Халепського та начальника інженерно-конструкторського бюро по танкам Гінзбурга, їх завданням було відібрати та закупити зразки танків, тракторів і автомобілів, придатних для прийняття на озброєння РККА. Перш за все комісія весною 1930 року відправилась до Великобританії, яка в ті роки вважалася світовим лідером у виробництві бронетехніки.[7][8] У Великобританії увагу комісії привернув легкий танк Mk.E або «6-тонний» (англ. 6-ton), створений фірмою «Віккерс-Армстронг» в 1928–1929 роках і якого активно пропонували на експорт[9]. Комісія планувала придбати лише по одному екземпляру необхідної техніки, але продавати одиночні зразки, тим більше з документацією, фірма відмовилась, і в результаті подальших переговорів з нею була досягнута угода про закупку малих партій танків, в тому числі — 15 одиниць Mk.E по ціні 42 тисячі карбованців в цінах 1931 року, з повним комплектом технічної документації та ліцензією на виробництво в СРСР. Поставки танків повинні були бути здійснені з вересня 1930 по січень 1931 року.[10][8][11] «Віккерс-Армстронг» пропонувала декілька варіантів танка — достовірно відомо про «Модель A» з двома одномісними баштами з 7,7-мм кулеметами «Віккерс» і «Модель B» з двомісною баштою з 47-мм короткоствольною гарматою і 7,7-мм кулеметом[12] — але радянська сторона закупила тільки двобаштові машини. В СРСР Mk.E отримали позначення В-26.[10] Складання танків проводилось на заводах «Віккерс-Армстронг», але в ній брали участь і радянські спеціалісти, для кращого ознайомлення з технологією. Перший В-26 був відправлений в СРСР 22 жовтня 1930 року, а до кінця року СРСР отримав ще три танки[8][11].

Легкий танк «Віккерс» Mk.E Model A

В СРСР перші з прибувших танків поступили в розпорядження «спеціальної комісії з нових танків РККА» під керівництвом С. Гінзбурга, завданням якого було вибір танку для прийняття на озброєння армії[13]. З 24 грудня по 5 січня три В-26 пройшли випробування в районі Поклонної горы, на підставі яких комісією були зроблені «доволі стриманні» висновки.[14] Але на демонстрації8 січня11 січня двох танків перед представниками вищого командувння РККА і Московського військового округу, В-26 викликав у них бурхливе схвалення і вже 9 січня надійшло розпорядженя К. Ворошилова: «…вирішити нарешті питання про доцільність організації виробництва В-26 в СРСР», а Гінзбургу було наказано представити Наркомвійськмору список відмічених під час випробувань переваг і недоліків В-26 в порівнянні з Т-19.[14]

В доповіді, представленій 11 січня, був зроблений висновок про надійність і простоту трансмісії та ходової частини В-26 і відповідності цих систем вимогам РККА, також говорилось про те, що двигун не є підходящим для встановлення на танк, а його конструкція не дозволяє підвищення потужності традиційними методами форсування. Серед переваг танка відмічались хороші оптичні приціли кулеметів і проста у виробництві форма корпусу, серед недоліків — утруднений доступ до двигуна і трансмісії та неможливість проведення поточного ремонту двигуна в бою зсередини танка[зн 1]. В цілому відзначалося, що «… В-26, незважаючи на розглянуті недоліки, здатний розвинути високу швидкість і маневреність та є без сумніву найкращим зразком з усіх відомих у даний час зразків закордонних танків». У порівнянні з Т-19 зазначалося, що за термінами виконання та вартості найбільш вигідним є освоєння у виробництві Т-19, менш — комбінованого танка, який поєднував вузли Т-19 і В-26 і найменш — організація виробництва У-26 в незмінному вигляді. У загальному висновку доповіді говорилося про необхідність розпочати проектування нового танка на основі конструкцій Т-19 і В-26, з мотором, корпусом і озброєнням від першого і трансмісією і ходовою частиною останнього, а також організації спільних випробувань Т-19 і В-26 для отримання більш повних результатів.[15]

Свій проект запропонувала і Військова академія механізації і моторизації РККА, яка після ознайомлення з документацією на В-26 запропонувала розпочати проектування танка з використанням конструкції корпусу британської машини, але з посиленим бронюванням і двигуном «Геркулес» або «Франклін» потужністю 100 к. с., кяк більш відповідним для умов виробництва в СРСР.[16] По результатам засідань комісії 1617 січня були видані два технічні завдання: конструкторській групі С. Гінзбурга на створення гібридного танка, що отримав назву «Т-19 поліпшений» і Ваммен на створення «Танка малої потужності» («Танк М. М.», або ТММ).[16] Роботи з обох проектів просувалися, зокрема, ескізний проект «Т-19 поліпшеного» був прийнятий вже 26 січня того ж року, але міжнародна обстановка внесла в плани коректування. Так, 26 січня І. Халепський направив Гінзбургу лист, в якому говорилося, що згідно з даними розвідки, Польща[зн 2] теж веде закупівлю зразків «Віккерс» Mk.E і може, за оцінками керівництва РСЧА, вже до кінця поточного року з англо-французькою допомогою виробити більше 300 танків цього типу, що дало б польським танковим військам перевагу. У зв'язку з цим РВР РККА вважала за доцільне розглянути питання про негайне прийняття на озброєння В-26 в існуючому вигляді. В результаті, 13 лютого 1931 РВР, заслухавши доповідь Халепського про хід робіт над новим танком, постановила прийняти У-26 на озброєння РСЧА як «основний танк супроводу загальновійськових частин і з'єднань, а також танкових і механізованих частин РГК» з присвоєнням йому індексу Т-26 [17].

Серійне виробництво і подальший розвиток[ред.ред. код]

Початок виробництва[ред.ред. код]

Двобаштовий Т-26 ранніх випусків з цільноклепаним корпусом і баштами та кулеметним озброєнням

Для виробництва Т-26 за відсутністю альтернатив був обраний ленінградський завод «Більшовик», до цього займався випуском Т-18. Пізніше передбачалося підключити до виробництва та добудовувати Сталінградський тракторний завод[18]. Також розглядався Челябінський тракторний завод, який теж знаходився в процесі будівництва. Проектними роботами з підготовки виробництва, а згодом і модернізації танка, керував С. Гінзбург[19]. Спочатку заводу «Більшовик» був виданий план на виробництво 500 Т-26 в 1931 році, пізніше це число було скорочено до 300 з умовою випуску першого танка не пізніше 1 травня, але цієї цифри досягти не вдалося[18][20]. Хоча завод раніше випускав подібними темпами Т-18[21], новий танк виявився значно складнішим у виробництві[18]. Навесні 1931 року відділом заводу, який спочатку складався лише з 5 чоловік, що займався Т-26 були здійснені тільки підготовка до виробництва та виготовлення двох еталонних екземплярів танка. До 1 травня були закінчені робочі креслення, а 16 червня схвалений технологічний процес і почато виготовлення обладнання для масового виробництва. [22]

У липні 1931 року почалося виготовлення по установчій (передсерійній)тимчасовій технології партії з 10 танків з корпусами з неброньової сталі, з широким використанням імпортних комплектуючих.[23][18] Конструкція машин в точності повторювала британський оригінал, відрізняючись лише озброєнням, яке складалося з 37-мм гармати ПС-1 в правій вежі і 7,62-мм кулеметом ДТ-29 в лівій[18]. В ході виробництва відразу виявився ряд серйозних проблем, при цьому, хоча конструкторське бюро з самого початку робіт неодноразово пропонувало ввести в конструкцію доопрацювання, спрямовані на спрощення технології виготовлення, всі ці спроби присікалися вищим керівництвом.[22] Найбільше проблем приносив двигун танка, який, незважаючи на уявну простоту, вимагав більш високої культури виробництва, ніж міг забезпечити радянський завод[24] — перший час вважалося нормальним, якщо брак двигунів становив до 65%.[23] Крім цього, Іжорському заводу, який поставляв корпуси танків, спочатку не вдавалося через високий відсоток браку налагодити виробництво 13-мм бронелистів, в результаті чого на значній частині корпусів замість них застосовувалися 10-мм[24]. Але і 10-мм листи на корпусах які поставлялися мали численні наскрізні тріщини і через низьку якість спочатку на випробуваннях пробивалися 7,62-мм гвинтівковою бронебійною кулею з дистанції 150–200 м.[23] До листопада корпуси танків випускалися із зборкою повністю на болтах і гвинтах, щоб забезпечити заміну бронелистів кондиційним. [25] У підсумку на танках установчої партії двигуни фактично не працювали, і пересуватися танки могли лише при перестановці на них імпортного двигуна з еталонного В-26.[23]

Серійне виробництво двобаштових танків[ред.ред. код]

У серпні 1931 року почалося виготовлення першої серійної партії з 15 танків, що відрізнялися від передсерійних, баштами збільшеної висоти з оглядовими лючком і щілинами у верхній частині, більш пристосованими для виробництва на доступному устаткуванні.[23][24] Але і на цих танках двигуни виявилися непрацездатні, і домогтися руху серійних танків своїм ходом вдалося тільки восени того ж року.[23] Поспіх з освоєнням виробництва призвела до того, що на заводі до 1934 року не було точно встановленого технологічного процесу, а вартість танків майже вдвічі перевищувала вартість виготовлених в Великобританії В-26.[23][19][26] До кінця 1931 року були виготовлені 120 танків, але спочатку через низьку якість жоден з них військові приймати не хотіли. Лише після тривалих переговорів армія погодилася прийняти, за різними даними, 88[19][27] або 100[24] танків, причому 35 з них умовно, так як вони мали корпуса з неброньової сталі[19]. Причому і на цих танках двигуни заводу було наказано замінити, так як при роботі під навантаженням вони «видавали численні сторонні шуми і мали перебої».[27]

Така ситуація призвела до відновлення робіт над Т-19 та ТММ,[23] а також створенню спрощеного малого танка Т-34, за допомогою якого пропонувалося компенсувати чисельну нестачу танка супроводу в разі загрози війни.[28] Тим не менш, прийнятий у вересні 1931 року план, який передбачав випуск 3000 Т-26 в 1932 році, скоректований не був навіть після того, як стало відомо про неможливість СТЗ приєднатися в той час до виробництва. Лише в лютому 1932 року Комітет оборони дозволив заводу вносити в конструкцію танка будь-які зміни, які «не знижували б бойових якостей і сприяли збільшенню випуску».[29] Крім того, для кращої організації робіт танкове виробництво на заводі «Більшовик» було з лютого виділено в окремий завод № 174[24]. Число підприємств-суміжників до кінця 1932 року досягло п'ятнадцяти, до їх числа входили: Іжорський завод (броньові корпуси та башти), «Червоний Жовтень» (коробки передач і карданні вали), «Червоний путиловець» (ходова частина), «Більшовик» (напівфабрикати двигунів) і завод № 7 (котельно-жерстяні вироби)[26]. Крім того, до виробництва двигунів планувалося залучити НАЗ і АМО.[30] На низці з них виникли проблеми пов'язані з виробництвом таких складних вузлів[26], в результаті чого терміни поставок комплектуючих затягувалися, а відсоток браку, по доповіді директора заводу № 174 К. Сіркена від 26 квітня, доходив до 70-88% по двигунах і 34-41% по корпусах.[31] У результаті всього цього план виробництва танків знову був зірваний: до липня зданий армії був лише 241 танк на додаток до прийнятих в 1931 році,[31] а всього до кінця року заводу вдалося виготовити, за різними даними, 1341[32] або 1410[33] танків, з яких пред'явили до здачі 1361, а прийняті тільки 950[33].

Т-26 з клепаними корпусом і баштами і кулеметно-гарматним озброєнням

Конструкція танка в ході виробництва постійно вдосконалювалася. Крім введення нових башт, в 1931 році двигун був відсунутий до корми, щоб забезпечити йому кращі умови роботи, а з початку 1932 року були запроваджено нові паливний і масляний баки, а з 1 березня того ж року на Т-26 почали встановлювати короб над ґратами повітрозабірника, який захищав двигун від попадання опадів. С. Гінзбург також пропонував у березні 1932 року перейти на похилу лобову деталь корпусу, що дозволило б підвищити як технологічність, так і захищеність танка, але ця ініціатива підтримана не була. У січні — березні 1932 року була випущена партія з 22 машин зі зварними корпусами, але через відсутність виробничої бази в той період зварювання поширення не отримало.[30] Тим не менш, в 1932–1933 роках поступово в конструкції корпусів і башт впроваджується зварювання, при цьому паралельно могли випускатися корпуси як цільноклепаної і суцільнозварної конструкції, так і змішані клепано-зварні. На корпусі, незалежно від конструкції, могли встановлюватися як клепані або зварні, так і змішаної конструкції башти, причому на один танк деколи потрапляли башти різних типів[34]. З вересня 1932 року був посилений бронезахист танка заміною 13-мм бронелистів на 15-мм.

Паралельно випускалися два варіанти танків — з кулеметним озброєнням і з кулеметно-гарматним, що складалося з кулемета ДТ-29 в лівій башті і 37-мм гармати в правій. Кулеметні танки в кінці 1932 року почали випускатися з шаровими установками для нових кулеметів ДТУ, але оскільки останні були незабаром зняті з виробництва, танки цих серій виявилися беззбройними і на них довелося замінити лобові листи башт на підходящі для установки старих ДТ-29.[35] На гарматних танках встановлювалися 37-мм гармата Гочкіса або її модифікований радянський варіант «Гочкіс-ПС», [36] але випуск цих гармат згортався і для озброєння Т-26 довелося демонтувати гармати з виведенням з бойових частин Т-18 і навіть FT[37]. Ще на етапі підготовки до виробництва Т-26 передбачалося озброїти його більш потужною 37-мм гарматою ПС-2, але досвідчені зразки останньої так і не були доведені до працездатного стану[38]. Крім того, ПС-2 мала великі в порівнянні з ПС-1 розміри казенної частини та довжину відкату і на Т-26 передбачалося встановлювати її в середній башті від дослідного в той час танка Т-35. Іншою альтернативою стала гармата Б-3, отримана накладенням стовбура протитанкової гармати фірми «Рейнметалл» на ложе ПС-2. Роботи по ній йшли більш успішно, але крім того, через менші розміри Б-3 могла встановлюватися в штатній кулеметній башті. Випробування гармати в танку восени 1931 року пройшли успішно, але виробництво Б-3 розгорталося набагато повільніше, ніж очікувалося і на Т-26 вони потрапили лише в незначній кількості, а з літа 1932 року всі вироблені гармати цього типу повинні були надходити на озброєння танків БТ-2[38]. В кінці 1933 ріку за пропозицією М. Тухачевського опрацьовувалася установка в одній з веж танка 76-мм безвідкатної гармати конструкції Л. Курчевського, але проведені 9 березня 1934 року випробування показали ряд недоліків такої гармати — загальна недоведенность конструкції, незручність заряджання на ходу, утворення позаду гармати при пострілі струменя розпечених газів, небезпечного для супроводжуючої піхоти — в результаті чого подальші роботи в цьому напрямку були припинені[39].

Для кращої організації танкового виробництва наказом Наркомважпрому від 26 жовтня 1932 року був утворений трест спеціального машинобудування у складі заводів № 174, № 37, «Червоний Жовтень» та ХПЗ. Після ознайомлення зі станом справ на заводах, керівництво тресту звернулося до уряду СРСР із пропозицією про зниження програми з випуску танків. Пропозиція була підтримана і за затвердженим на 1933 рік планом завод № 174 повинен був випустити 1700 танків, а основна увага повинна була бути спрямована на підвищення якості випущених машин[32]. Але ці плани були скориговані початком випуску однобаштового варіанту Т-26 в середині 1933 року. Хоча М. Тухачевський виступав за продовження випуску двобаштових кулеметних машин, як найбільш придатних для супроводу піхоти, і на перших порах обидва варіанти танка випускалися паралельно, однобаштовий Т-26 до кінця року витіснив свого попередника у виробництві, а плани випуску двобаштового варіанту на 1934 рік були скориговані на користь випуску спеціалізованих варіантів, таких як вогнеметні/хімічні танки.[31] Всього у війська надійшло, за різними даними, 1626 або 1627[33] двохбаштових Т-26, з яких гарматно-кулеметне озброєння мали близько 450, у тому числі близько 20-30 машин були озброєні гарматами Б-3[39].

Перехід до однобаштового танку[ред.ред. код]

Хоча із запропонованих «Віккерс-Армстронг» варіантів Mk.E для серійного виробництва в СРСР був відібраний тільки двобаштовий кулеметний, ще в 1931 році у С.Гінзбург домігся виділення фінансування на створення «танка-винищувача» з озброєнням з 37-мм гармати «великої потужності»[зн 3] і 7,62-мм кулеметом в спареній установці, які розміщувалися в одиночній конічній башті від танка «Т-19 покращений». Але реально робота над однобаштовим Т-26 почалася лише в 1932 році. Освоєння складання конічної башти з криволінійних бронелистів мало складності для радянської промисловості, тому перша башта такого типу, створена Іжорським заводом до весни 1932 року і яка призначалася для танка БТ-2, мала циліндричну форму. Аналогічну башту передбачалося встановлювати і на варіант «танка-винищувача» Т-26. [40] На випробуваннях клепаного і зварного варіантів башти перевага була віддана першому, який був рекомендований для прийняття на озброєння після доопрацювання виявлених недоліків і додавання в кормовій частині ніші для установки радіостанції. [41] Для проведення військових випробувань Іжорський завод повинен був виготовити партію з 10 башт, за різними даними, з жовтня 1932 [42] або з 21 січня 1933[43].

Однобаштовий Т-26 з клепаними корпусом і баштою першого зразка, вузькою нішею

Поки йшли роботи над вежею, вирішувалося також питання про озброєння танка. 37-мм гармата Б-3 у вересні — жовтні 1932 року пройшла випробування в новій башті і була рекомендована до прийняття на озброєння[43]. Але в травні 1932 року на заміну 37-мм протитанковій гарматі була прийнята 45-мм протитанкова гармата зразка 1932 року 20-К, що стала також кандидатом на озброєння танків. У порівнянні з 37-мм гарматою, 45-мм мала низьку ефективність при стрільбі по цілям на значній відстані, але набагато більш ефективний осколковий снаряд з більшим зарядом вибухової речовини в декілька раз. Це давало можливість використовувати новий танк не тільки як спеціалізований винищувач, але і замінити ним двобаштовий варіант, в ролі універсального танка для підтримки піхоти. [41][44] На початку 1933 року конструкторським бюро заводу № 174 була розроблена спарена установка 45-мм гармати і кулемета, в березні 1933 року успішно пройшла заводські випробування. Основною виявленою проблемою були часті відмови напівавтоматики гармати, що приводили до необхідності ручного розряджання, що значно знижувало скорострільність. [41] У лютому — березні 1933 року були проведені порівняльні випробування Б-3 і 20-К, на яких обидві гармати показали схожі результати, за винятком відмов напівавтоматики у 45-мм гармати. Тим не менш, вже навесні 1933 року було прийнято рішення про прийняття на озброєння однобаштового Т-26 з 45-мм гарматою. Але двомісна башта Іжорського заводу була визнана надмірно тісною і в конструкторському бюро заводу № 174 були розроблені кілька варіантів башт із збільшеним простором, з яких керівництвом УММ РККА була обрана циліндрична врівноважена вежа клепано-зварної конструкції, з розвиненою кормовою нішею овальної форми, утвореної продовженням бортових листів.[45][44]

Згідно з виданою у грудні 1932 року постановою Комітету оборони, виробництво однобаштового танка повинно було початися з 1601-го серійного Т-26[46]. Ніяких складнощів з переходом на однобаштовий танк не очікувалося і планувалося почати його виробництво вже з весни 1933 року, але через затримки з поставками гармат і оптичних прицілів до нього приступили тільки влітку. [47] Крім виробництва Т-26 з вежами конструкції заводу № 174, що випускалися на Іжорському і Маріупольському заводах, невелика кількість танків отримало і башти першого варіанту з малою кормовою нішею. За одними даними, була виготовлена ​​єдина партія таких машин з баштами дослідної партії Іжорського заводу, числом не більше 10-15 одиниць[43], по іншим незначна кількість Т-26 отримали вежі танкового типу з числа 230, виготовлених Маріупольським заводом для танків БТ-5[46]. З самого початку виробництва однобаштового Т-26 конструкторам заводу № 174 довелося вирішувати ряд проблем. Однією з них було те, що надійної роботи механічної напівавтоматики гармати 20-К домогтися так і не вдалося — згідно з доповіддю директора заводу № 8, влітку напівавтоматика давала до 30% відмов, а в зимовий час — «суцільні відмови»[48]. Для усунення цього, спеціальним конструкторським бюро заводу № 8 була введена нова напівавтоматика інерційного типу і змінені противідкатні механізми. Доопрацьовані механізми гармати при стрільбі осколковими снарядами працювали тільки як ¼ автоматики, забезпечуючи напівавтоматичну стрільбу тільки бронебійними снарядами, але на випробуваннях число відмов скоротилося до 2%. Серійне виробництво такої гармати, що отримала позначення «зр. 1932/34 рр..», Почалося в грудні 1933 року і аж до закінчення виробництва Т-26 вона без значних змін складала його основне озброєння[49].

Трофейний однобаштовий Т-26 із зварними корпусом і баштою та штампованою маскою гармати, з фінськими емблемами (Танковий музей в м. Парола, Фінляндія)

Іншою проблемою був двигун Т-26, потужність якого, становила в той час 85-88 к.с., яка виявлялася в тому, що була недостатньою через дедалі зростаючу масу танка, а з переходом на однобаштову модифікацію вона збільшилася ще на тонну. Восени 1932 року фірма «Віккерс-Армстронг» запропонувала радянській стороні свій модернізований варіант двигуна потужністю 100 к.с., але після вивчення його технічного опису фахівцями заводу № 174 було запропоновано провести аналогічну модернізацію двигуна своїми силами. Очікувалося, що установка нового карбюратора дозволить підняти потужність двигуна до 95 к.с., проте випробування дослідної партії модифікованих двигунів показали їх низьку надійність. Домогтися задовільної роботи двигуна вдалося лише в травні 1933 року, зменшивши потужність до 92 к.с. [50] З 1933 року заводом № 174, а згодом Ленінградський завод дослідного машинобудування № 185 імені С. М. Кірова велася розробка для Т-26 карбюраторного двигуна повітряного охолодження МТ-4 потужністю 200 к.с., а також двотактного або чотиритактного дизельного двигуна ДТ-26 потужністю 95 л. с., але виробництво їх розпочато так і не було, хоча моторне відділення танка з 1934 року було дещо змінено для можливості установки дизеля.[50]

Продовжувався і розвиток танка по інших напрямках. Так як 45-мм гармата при стрільбі створювала неприпустиму концентрацію вуглекислого газу в танку, з 1934 року був встановлений вентилятор в правій частині даху бойового відділення. [50] У 1935–1936 роках був остаточно здійснений перехід до зварних корпусів, а трудомістка у виготовленні зварна маска гармати була з 1935 року замінена штампованою. Із запланованих заходів з підвищення рухливості, крім розробки нового двигуна включали вдосконалення КПП і бортових передач, вдалося здійснити тільки збільшення запасу ходу, розмістивши в моторному відділенні додатковий паливний бак. Був введений і ряд інших змін, спрямованих на зниження вартості виробництва і підвищення експлуатаційної надійності. З кінця 1935 року на Т-26 почала встановлюватися додаткова шарова установка з кулеметом ДТ-29 в кормовому листі башти, а частина кулеметів почали обладнувати оптичними прицілами замість діоптричних. В кінці 1935 року для танка була розроблена шкворнева зенітна кулеметна установка все з тим же ДТ-29, але за результатами випробувань у військах вона була визнана незручною і в серійне виробництво не пішла. Крім цього, з 1935 року, з розрахунку на кожен п'ятий танк, Т-26 для ведення бойових дій вночі почали обладнувати двома закріпленими на масці гармати фарами-прожекторами —- так званими «фарами бойового світла».[51]

Розвиток і виробництво Т-26 у 1937–1941 роках[ред.ред. код]

Виробництво Т-26[52]
Рік 1931 1932 1933 1934 1935 1936 1937 1938 1939 1940 1941 Всього
Завод № 174
Т-26 двобаштовий 100 1361 576 1 2038
Т-26 однобаштовий 693 489[зн 4] 553 447 945 1018 47 4192
Т-26РТ 20 457 650 826 550 716 83 114 3416
Т-26 с установкою П-40 267 204 471
Сталінградський тракторний завод
Т-26 всіх варіантів 5 23 115 н/д 30[зн 5] н/д 10 не менше 183
Всього 17 1032 1212 969 1288 1273 550 716 1293 1336 10 300
Поставки Т-26 промисловістю в РККА
Год 1931 1932 1933 1934 1935 1936 1937 1938 1939 1940 1941 Всего
Т-26 двобаштовий 17 1032 576 1 1626
Т-26 однобаштовий 616 511 553 447 690 814 3631
Т-26РТ 20 457 735 826 550 716 336 318 3958
Т-26 з установкою П-40 267 204 471
Всього 17 1032 1212 969 1288 1273 550 716 1293 1336 9686

У 1940 році військове керівництво видало наказ двом Ленінградським заводам — Кіровському і заводу № 174 терміново створити танк вагою близько 14 т, озброєний 45-мм гарматою і захищений протиснарядною бронею помірної товщини. Спочатку цей танк числився під маркою Т-126СП (СП — супровід піхоти). Дослідні зразки його були створені в кінці 1940 року і успішно випробувані. Перевагу віддали танку заводу № 174. Дещо пізніше, у квітні 1940 року було видано постанову про прийняття його на озброєння Червоної армії і про постановку в виробництво на заводі № 174 під індексом Т-50.

З 1941 року передбачалося перевести завод на виробництво танка Т-50, в зв'язку з чим виробництво танка Т-26 повинно було бути припинено з 1 січня 1941 р. Однак з виробництвом танка Т-50 виникли проблеми, до початку Німецько-радянської війни завод № 174 не випустив жодного серійного танка цього типу і фактично продовжував випускати Т-26. Найбільш серйозні труднощі виникли з освоєнням дизельного двигуна В-4 (харківський завод № 75).

Модифікації[ред.ред. код]

Хімічний танк ХТ-26
Хімічний танк ХТ-26. Двобаштова модифікація (вид ззаду)
  • Т-26 зразка 1931 — лінійний танк, двобаштова версія з кулеметним озброєнням;
  • Т-26 зразка 1932 — лінійний танк, двобаштова версія з гарматно-кулеметним озброєнням (37-мм гармата в одній з башт і кулемет в інший);
  • Т-26 зразка 1933 — лінійний танк, однобаштова версія з циліндричною баштою і 45-мм гарматою. Наймасовіший варіант.
  • Т-26 зразка 1938 — лінійний танк, однобаштова версія з конічною баштою і зварним корпусом.
  • Т-26 зразка 1939 — варіант Т-26 зразка 1938 року з посиленим бронюванням. Також встановлена ​​покращена конічна башта і підбаштова коробка з похилими стінками.
  • Т-26РТ — двобаштовий танк з радіостанцією 71-ТК-1 (1933), випущено 96 машин.
  • Т-26ТУ — командирська версія з радіостанцією.
  • Т-26A — танк артилерійської підтримки. Встановлено нову, більш простору башту Т-26-4 з короткоствольною 76-мм танковою гарматою. Вироблено кілька дослідних зразків.
  • OT-26 — вогнеметний танк, озброєння розташовувалося в одній малій башті.
  • OT-130 — вогнеметний танк, варіант моделі 1933 року, вогнемет встановлений в циліндричної башті замість гармати.
  • OT-133 — вогнеметний танк, варіант моделі 1938 року, вогнемет встановлений в конічній башті.
  • OT-134 — вогнеметний танк, варіант моделі 1939 року. Озброєння: 45-мм танкова гармата 20K зразка 1932/38 рр., Вогнеметна установка в корпусі, 2 кулемети ДТ, випущений дослідний зразок.

Остання модифікація танка мала бронювання 20 мм і 45-мм гармату зразка 1938 р. і конічну зварну башту. Танків з конічною баштою було виготовлено 1975 одиниць.

  • Т-26Т («трактор Т-26», «тягач Т-26») артилерійський тягач з брезентовим верхом. Випущено 183 тягачі.
  • Т-26Т артилерійський тягач з броньованим верхом. Випущено 10 тягачів.

Тактико-технічні характеристики[ред.ред. код]

ТТХ модифікацій Т-26 і танка «Віккерс» Mk.E
Mk.E Model A[12] Т-26 зр. 1931 р. Т-26 зр. 1932 р. Т-26 зр. 1933 р. Т-26 зр. 1939 р.
Розміри
Бойова маса, т 7,10 8,00 8,40 9,40 10,25
Довжина, м 4,62
Ширина, м 2,44 2,45
Висота, м 2,08 2,19 2,24 2,33
Броня, мм
Лоб корпуса 13 15 15 15
Борти і корма корпуса 13 15 15 15
Лоб башти 13 15 15 15
Борти і корма башти 13 15 15 15
Криша 10 10 10 10
Днище 6 6 6 6
Озброєння
Гармата 1 × 37-мм «Гочкіс» або Б-3 1 × 45-мм 20-К 1 × 45-мм 20-К
Кулемети 2 × 7,7-мм «Віккерс» 2 × 7,62-мм ДТ-29 1 × 7,62-мм ДТ-29 1 × 7,62-мм ДТ-29 1 × 7,62-мм ДТ-29
Боєкомплект, пострілів / набоїв 6489 113 / 3087 96—136[зн 6] / 2898 165—186[зн 6] / 3528
Силова установка, маневреність та мобільність
Двигун бензиновий
4-циліндровий
80 к. с.[зн 7]
бензиновий
4-циліндровий
90 к. с.
бензиновий
4-циліндровий
95 к. с.
Питома потужність, к.с./т 11,26[зн 7] 11,25 10,71 9,57 9,27
Максимальна швидкість по шосе, км/год 35,2 31,3 30
Середня швидкість по пересічній місцевості, км/год н/д 15 18
Запас ходу по шосе, км н/д 130—140 200—225
Запас хода по пересічній місцевості, км н/д 70—80 150—170
Питома вага на грунт, кг/см² н/д 0,57 0,60 0,65 0,71
Подоланий рів, м н/д 2,0 2,0—2,65
Подолана стінка, м н/д 0,75
Подоланий брід, м н/д 0,8

Конструкція[ред.ред. код]

Компоновка танка Т-26 зр 1932 р.

Т-26 мав компоновку з розміщенням моторного відділення в кормовій, трансмісійного — у лобовій і суміщеного бойового відділення та відділення управління — в ​​середній частині танка. Т-26 зр. 1931 і зр. 1932 мали двобаштову компоновку, Т-26 зр. 1933 та подальші модифікації — однобаштову. Екіпаж танка складався з трьох осіб: на двобаштовому — механіка-водія, стрільця лівої башти і командира танка, що виконував також функції стрільця правої башти; на однобаштовому — механіка-водія, навідника і командира, який виконував також функції заряджаючого.

Броньовий корпус та башти[ред.ред. код]

Озброєння[ред.ред. код]

Двобаштові модифікації[ред.ред. код]

Озброєння Т-26 обр. 1931 становили два 7,62-мм кулемети ДТ-29, що розміщувалися в шарових установках в лобовій частині башт. Наведення кулеметів здійснювалося за допомогою діоптричного прицілу. ДТ-29 мав дальність ефективної стрільби 600–800 м і максимальну прицільну дальність до 1000 м. Живлення кулемета здійснювалося з дискових магазинів ємністю 63 патрони, темп стрільби становив 600 , а бойова скорострільність — 100 пострілів в хвилину. Для стрільби застосовувалися патрони з важкою, бронебійною, трасуючою, бронебійно-трасуючою і пристрілювальною кулею. Як і на інших радянських танках, установка кулеметів була швидкоз'ємною для забезпечення використання їх екіпажем поза танка, для чого кулемети комплектувалися сошками. Боєкомплект кулеметів складав 6489 патронів в 103 магазинах

На двобаштовому Т-26 з гарматно-кулеметним озброєнням в правій башті замість кулемета встановлювалася 37-мм нарізна гармата «Гочкіс» або Б-3. Переважна більшість танків озброювалися гарматами «Гочкіс», і лише на малій частині, порядку 20-30 машин, встановлювалися Б-3[53]. Гармата «Гочкіс» мала ствол-моноблок довжиною 22,7 калібра/840 мм, вертикальний клиновий затвор, гідравлічний відкатник і пружинний накатник. Для наведення гармати використовувався телескопічний оптичний приціл виробництва ММЗ, який мав збільшення 2,45 × і поле зору у 14°20'[54]. Скорострільність гармати «Гочкіс» становила до 15 пострілів на хвилину[зн 8]. Гармата розміщувалася на в лобової частини башти на горизонтальних цапфах і у вертикальній площині, в межах від −8 до +30°, наводилася хитанням за допомогою плечового упору. Наведення гармати у горизонтальній площині здійснювалося поворотом башти.

Боєприпаси гармати «Гочкіс»[54]
Тип снаряда Довжина пострілу, мм Маса пострілу, кг Маса снаряда, кг Маса ВР, г Дульна швидкість, м/с Дальність таблична, м
чавунне ядро Гочкіса 162 0,71 0,50 440 н/д
сталева осколкова граната 165 0,71 0,50 40 440 н/д
чавунна осколкова граната 167 0,72 0,51 н/д 440 н/д
картеч 205 н/д н/д 75 куль н/д н/д
картеч, коротка 162 0,65 0,51 50 куль н/д н/д

Однобаштові модифікації[ред.ред. код]

Башта Т-26 зр. 1933 р. Видні казенна частина 45-мм гармати і її механізми наведення також спарений з гарматою ДТ-29. Зліва від гармати видно приціл ТОП, панорамний приціл ПТ-1 демонтований

Основне озброєння однобаштових модифікацій становила 45-мм нарізна напівавтоматична гармата зр. 1932 (20-К), а з 1934 року — її модифікований варіант зр. 1932/34 рр.. Гармата мала ствол з вільною трубою, скріпленої кожухом, довжиною 46 калібрів / 2070 мм, вертикальний клиновий затвор з напівавтоматикою механічного типу на гарматі зр. 1932 і інерційного типу на зр. 1932/34 рр.. Противідкатні пристрої складалися з гідравлічного гальма відкату і пружинного накатника, нормальна довжина відкату становила 275 мм для гармати зр. 1932 і 245 мм для зр. 1932/34 рр.. Напівавтоматика гармати зр. 1932/34 рр.. працювала лише при стрільбі бронебійними снарядами, тоді як при стрільбі осколковими, через меншу довжини відкату, вона працювала як ¼ автоматики, забезпечуючи тільки автоматичне закриття затвора при вкладанні в нього патрона, тоді як відкриття затвора і екстракція гільзи здійснювалися вручну[55]. Практична скорострільність гармати становила 7-12 пострілів в хвилину[56].

Гармата розміщувалася в спареній з кулеметом установці, на цапфах в лобовій частині башти. Наведення в горизонтальній площині здійснювалося поворотом башти за допомогою гвинтового поворотного механізму. Механізм мав дві передачі, швидкість обертання башти на яких за один оборот маховика навідника становила 2 або 4°. Наведення у вертикальній площині, з максимальними кутами від −6 до +22 °, здійснювалося за допомогою секторного механізму[57]. Наведення спареної установки здійснювалося за допомогою панорамного перископіченого оптичного прицілу ПТ-1 зр. 1932 і телескопічного ТОП зр. 1930 ПТ-1 мав збільшення 2,5× і поле зору 26°, а його прицільна сітка була розрахована на ведення вогню на дальність до 3,6 км бронебійними снарядами, 2,7 км — осколковими і до 1,6 км — з спареного кулемета. Для стрільби вночі і в умовах зниженої освітленості приціл забезпечувався підсвічуванням шкал і перехрестя прицілу. ТОП мав збільшення 2,5×, поле зору 15°, і прицільну сітку, розраховану на ведення вогню на дальність до, відповідно, 6,4, 3 і 1 км. З 1938 а на частині танків встановлювався телескопічний приціл ТОП-1 (ТОС-1), стабілізований у вертикальній площині, з аналогічними ТОП оптичними характеристиками. Приціл забезпечувався коліматорним пристроєм, при коливаннях гармати у вертикальній площині автоматично робив постріл при збігу положення гармати з лінією прицілювання. Гармата зр. 1934 р., пристосована для використання із стабілізованим прицілом, позначалася як зр. 1938 Через складність використання та навчання навідників, до початку Німецько-радянської війни стабілізований приціл був знятий з озброєння.

Боєприпаси гармати 20-К[58]
Марка пострілу Тип снаряда Марка снаряда Довжина пострілу, мм Маса выстрела, кг Маса пострілу, кг Маса ВР, кг Марка детонатора Дульна швидкість, м/с Дальність прямого пострілу по цілі висотою 2 м Рік приймання на озброєння
Бронебійні снаряди
УБР-243 бронебійний тупоголовий, трасувальний БР-240 453 2,45 1,43 18,5 (тротил) МД-2 або МД-5 760
УБРЗ-243 бронебійно-запалювальний тупоголовий, трасувальний БРЗ-240 453 2,45 1,43 12,5 + 13 МД-2 або МД-5 760
УБР-243СП бронебійний суцільний, трасувальний БР-240СП 453 2,45 1,43 760
УБР-243П бронебійний підкаліберний «катушкового» типу, трасувальний БР-240П н/д 1,84 0,85 985 1942
Осколкові снаряди
УО-243 осколковий сталевий О-240 456 2,91 1,98 / 2,14 / 2,45 118 / 118 / 135 (А-IX-2)[зн 9] КТ-1 або КТМ-1 або М-50 343 1934[49]
УО-243А осколковий сталистий чавун О-240А 456 2,91 1,98 / 2,14 / 2,45 118 / 118 / 135 (А-IX-2)[зн 9] КТ-1 або КТМ-1 або М-50 343
Картеч
УЩ-243 картеч Щ-240 н/д 2,36 1,62 137 сталевих куль 343

Засоби спостереження і зв'язку[ред.ред. код]

Засоби спостереження на Т-26 першої партії були рудиментарні і в механіка-водія обмежувалися оглядовим люком, а у командира і стрільця — прицілами кулеметів. Лише з осені 1931 ріку були введені відкрита оглядова щілина в кришці люка механіка-водія і башти збільшеної висоти, у верхній частині яких було по оглядовому лючку, в кришці якого знаходилися дві оглядові щілини[59].

Базовим засобом зовнішнього зв'язку на Т-26 служила прапорцева сигналізація і всі двобаштові танки мали тільки її. [60]. На частині однобаштових танків, які отримували позначення Т-26РТ, з осені 1933 року встановлювалася радіостанція моделі 71-ТК-1. Частка РТ-26 визначалася лише обсягом поставок радіостанцій, якими в першу чергу оснащувалися машини командирів підрозділів, а також частина лінійних танків[49]. З 1934 року був прийнятий на озброєння модернізований варіант 71-ТК-2, а з 1935 - 71-ТК-3. 71-ТК-3 являла собою спеціальну танкову короткохвильову симплексну телефонно-телеграфну радіостанцію і мала робочий діапазон 4-5,625 МГц, що складався з 65 фіксованих частот, рознесених через 25 кГц. Максимальна дальність зв'язку в телефонному режимі становила 15-18 км в русі і 25-30 км з місця, у телеграфному — до 40 км; при наявності перешкод від одночасної роботи безлічі радіостанцій, дальність зв'язку могла знижуватися удвічі. Радіостанція мала масу 60 кг і займаний об'єм близько 60 дм³. Для внутрішнього зв'язку між командиром танка і механіком-водієм на танках ранніх випусків використовувалася переговорна труба, пізніше замінена світлосигнальним пристроєм[59]. На оснащених радіостанцією танках з 1937 року встановлювався танковий переговорний пристрій ТПУ-3 для всіх членів екіпажу

Двигун і трансмісія[ред.ред. код]

На Т-26 встановлювався рядний 4 — циліндровий чотиритактний карбюраторний двигун повітряного охолодження, що представляв собою копію британського «Армстронг-Сидлі Пума»(англ.)укр. і мав позначення Т-26. Двигун мав робочий об'єм 6600 см³ і розвивав максимальну потужність в 91 к.с./66,9 кВт при 2100 об/хв і максимальний крутний момент в 35 кг·м/343 Н · м при 1700 об/хв. У 19371938 роках на танк встановлювався форсований варіант двигуна. За одними даними, його потужність становила 95 к.с., по інших же — могла коливатися від 93 до 96 к.с. навіть за паспортними даними[64]. Паливом для форсованого двигуна служив бензин 1-го сорту, так званий «грозненський»[64]. Питома витрата палива становила 285 г/к.с.·год.

Двигун розташовувався в моторному відділенні уздовж поздовжньої осі танка, особливістю його конфігурації було горизонтальне розташування циліндрів. Праворуч від двигуна в моторному відділенні розміщувався паливний бак ємністю 182 літри, а система охолодження, що включала один відцентровий вентилятор, розміщувалася в кожусі над двигуном. З середини 1932 року замість одного паливного бака на танк стали встановлюватися два, ємністю 110 і 180 літрів[65][66].

До складу трансмісії Т-26 входили:

  • Однодисковий головний фрикціон сухого тертя (сталь по феродо), змонтований на двигуні.
  • Карданний вал, що проходив через бойове відділення.
  • П'ятиступінчаста (5 +1) механічна триходова коробка передач, розміщена у відділенні керування зліва від механіка-водія.
  • Механізм повороту, який складався з двох багатодискових бортових фрикційних безпружинного типу і стрічкових гальм з накладками феродо.
  • Одноступінчасті бортові передачі.
Передній візок і ведуча зірочка підбитого Т-26

Ходова частина[ред.ред. код]

Ходова частина Т-26 стосовно до одного борту складалася з восьми здвоєних гумованих опорних катків діаметром 300 мм, чотирьох здвоєних гумованих підтримуючих катка діаметром 254 мм, лінивця і ведучого колеса переднього розташування[59]. Підвіска опорних катків — зблокована у взаємозамінних візках по чотири, на листових ресорах. Кожен візок складався з двох коромисел з двома катками, одне з яких шарнірно з'єднувалося з литим балансиром, в свою чергу шарнірно закріпленому на корпусі танка, а інше кріпилося на двох паралельних чвертьеліптичних ресорах, жорстко з'єднаних з балансиром.[67] Єдиною зміною підвіски за час серійного виробництва танка було її посилення в 1939 році за рахунок заміни трилистових ресор пятилистовими, ​​у зв'язку із збільшенням масою танка. Гусениці Т-26 — шириною 260 мм, з відкритим металевим шарніром, одногребіневі, цівкового зачеплення, виготовлювані литтям з хромонікелевої або марганцевистої сталі[59].

Машини на базі Т-26[ред.ред. код]

Самохідні артилерійські установки[ред.ред. код]

Після прийняття на озброєння Т-26, на його базу були перенесені більш ранні роботи по створенню самохідних артилерійських установок (САУ), що проводилися на базі Т-18 та Т-19. Відповідно до постанови Реввійськради СРСР 1931 ріку по дослідній системі озброєння, передбачалася розробка на базі Т-26 САУ для механізованих з'єднань:

СУ-1 була розроблена конструкторським бюро заводу «Більшовик» за виданим навесні 1931 року завданням на установку полкової гармати на шасі Т-26. САУ була озброєна 76-мм полковою гарматою зразка 1927 року, розміщеної на тумбової установці в повністю закритій броньовий рубці над бойовим відділенням, за рівнем захисту відповідала базовому танку. Екіпаж САУ складався з трьох чоловік. Єдиний прототип СУ-1 був виготовлений в жовтні 1931 року і в листопаді того ж року пройшов випробування. За результатами випробувань була відзначена принципова працездатність конструкції і навіть деяке поліпшення влучності гармати в порівнянні з буксированим варіантом, але були відзначені і серйозні недоліки — незручність роботи екіпажу в тісному бойовому відділенні, відсутність боєукладок і оборонного озброєння. За рішенням УММ і ГАУ, після доопрацювання конструкції СУ-1 повинна була бути випущена серією в 100 одиниць, але в травні 1932 року роботи над нею були припинені на користь артилерійського танка Т-26-4[68].

Більш активні роботи по самохідної артилерії були розгорнуті після прийняття РПО 22 березня 1934 року постанови про переозброєння РККА сучасною артилерійської технікою.


СУ-5, так званий «малий триплекс»[69] — сімейство САУ, розроблене в 1934 році конструкторським бюро Дослідного заводу Спецмаштреста. Всі машини сімейства розташовувалися на перекомпонованому шасі Т-26, що відрізнялося перенесенням моторного відділення в середню частину корпусу, зліва від відділення управління, і розміщенням у кормовій частині корпуса напіввідкритого бойового відділення, захищеного бронею лише спереду. Товщина бронювання у порівнянні з базовим танком була зменшена — корпус збирався з листів товщиною 6 і 8 мм, і лише захист бойового відділення мав товщину 15 мм. Екіпаж САУ складався з механіка-водія і чотирьох чоловік гарматної обслуги. Всі варіанти САУ розрізнялися лише типом гармати і пов'язаних з нею механізмів. СУ-5-1 була озброєна 76-мм дивізійною гарматою зразка 1902/30 років,СУ-5-2 несла 122-мм гаубицю зразка 1910/30 років, а СУ-5-3 озброювалася 152-мм мортирою зразка 1931 року (НМ). Через відсутність в САУ місця для розміщення необхідного боєкомплекту передбачалося використання броньованого підвозчика боєприпасів, також на базі Т-26.

Дослідні зразки кожної з САУ були закінчені до осені 1934 року і в 1935 році пройшли заводські випробування, що супроводжувалися інтенсивним доопрацюванням конструкції[70]. Всі три варіанти СУ-5 були прийняті на озброєння, але з них тільки СУ-5-2 надійшла в серійне виробництво — від СУ-5-1 відмовилися на користь АТ-1, а озброєння СУ-5-3 виявилося занадто потужним для шасі Т-26[70]. За одними даними, всього було виготовлено 6 СУ-5-1 і 3 СУ-5-3, по іншим же — тільки по одному зразку кожної з них[71]. СУ-5-2 ж, крім прототипу, в 1936 році була випущена дослідною серією з 30 екземплярів[70]. Передбачалося за результатами військових випробувань допрацювати конструкцію і почати великосерійний випуск, але в 1937 році всі роботи по програмі СУ-5 були згорнуті. Чотири СУ-5-2 застосовувалися РККА в боях біля озера Хасан в 1938 році, а до початку Німецько-радянської війни військові мали 28 САУ цього типу, які були втрачені в перший же тиждень боїв[72].


СУ-6 — ЗСУ на базі Т-26, також розроблена КБ Дослідного заводу в 1934 році. Озброєння СУ-6 становила 76-мм напівавтоматична зенітна гармата зр. 1931 (3-К), розміщувалася на тумбової установці в середній частині танка, в напіввідкритому бойовому відділенні, на марші захищалася відкидними бортами. Для самооборони ЗСУ оснащувалася двома кулеметами ДТ-29 в лобовому і кормовому відкидних аркушах. В порівнянні з базовим танком, корпус САУ, що збирався з бронелистів товщиною 6-8 мм, був збільшений, між візками підвіски доданий додатковий каток з індивідуальною пружинною підвіскою, а до складу всієї підвіски введена гідравлічна система її блокування при стрільбі. У 1935 році дослідний зразок СУ-6 був виготовлений і пройшов випробування, в ході яких були відзначені численні поломки і перевантаженість установки, а також недостатня стійкість при стрільбі. В результаті, на озброєння СУ-6 прийнята не була, але в жовтні — грудні 1936 року вона випробовувалася з 37-мм автоматичною гарматою конструкції Б. Шпитального. Було почато виготовлення ще чотирьох СУ-6 з таким озброєнням, але на випробуваннях 37-мм гармати виявилися її численні недоліки, в результаті чого подальші роботи по проекту були припинені[73].

Бронетранспортери[ред.ред. код]

ТР-26

Було створено кілька БТР на базі Т-26, які брали участь у боях.

  • ТР-4 — бронетранспортер.
  • ТР-26 — бронетранспортер.
  • ТР-4-1 — транспортер боєприпасів.
  • ТВ-26 — транспортер боєприпасів.
  • Тц-26 — транспортер пального.
  • Т-26ц — транспортер пального.

Розвідувальні машини[ред.ред. код]

Інженерні машини[ред.ред. код]

Тягачі[ред.ред. код]

Тягачі Т-26Т мали зверху відкритий корпус, а Т-26Т2 закритий. Кілька таких машин збереглося до 1945 року.

Телетанки[ред.ред. код]

Докладніше: Телетанк

ТТ-26 і ТУ-26.

Історія[ред.ред. код]

Радіокерований танк ТТ-26 (217-й окремий танковий батальйон 30-ї хімічної танкової бригади), лютий 1940

10 січня 1930 року командувач Ленінградським військовим округом Михайло Тухачевський робить доповідь про реорганізацію Збройних сил РККА наркому з морських і військових справ Клименту Ворошилову про необхідність створення дистанційно керованих танків. Тухачевський ознайомився з роботою КБ Бекаурі, де з 1921 року розроблялася радіокерована зброя (спочатку це були радіокеровані літаки), і був захоплений ідеєю автоматизації бойової техніки. Тухачевський пропонує створювати кілька дивізій радіокерованих танків.

У 1931 році Сталіним був затверджений план реорганізації військ, в якому робилася ставка на танки.

Склад групи[ред.ред. код]

У складі телемеханічної танкової групи була пара з двох танків: танк управління (ТУ), в якому оператор виконував управління по радіо телетанками які знаходяться попереду в межах видимості, в яких не було екіпажу; керований з ТУ телетанк. Всього в строю була 61 пара.

Телетанки (ТТ) і ТУ представляли собою серійні танки Т-26 зі встановленим на них спеціальним обладнанням.

Протягом року танкісти навчалися застосуванню ТТ-26. Крім зміни вектора руху, можна було змінювати кут повороту башти, керувати роботою вогнемета, здійснювати лавірування танком в умовах обстрілу, пускати димову завісу.

Дуже скоро у цих конструкцій виявилася «ахіллесова п'ята»: одного разу, в ході навчань, машини раптово втрачали керування. Після ретельного огляду техніки ніяких пошкоджень виявлено не було. Трохи пізніше було встановлено, що високовольтна лінія передачі струму, що проходить поблизу навчань, створювала перешкоди для радіосигналу. Також радіосигнал губився на пересіченій місцевості, зокрема при попаданні в велику вирву, утворену вибухом снаряда.

Модифікація «Підривник» ТТ-ТУ[ред.ред. код]

Телемеханічна група танків Т-26, виготовлена ​​в 1938 році. Склад: телемеханічний танк зі скидним підривним зарядом і танк управління.

  • Повна маса зі спорядженням: 13,5 т.
  • Маса вибухового пристрою: 300–700 кг.
  • Дистанція управління: 500–1500 м.
  • Озброєння: вогнемет і кулемет ДТ.

Телетанки на базі Т-26 успішно застосовувалися в Радянсько-фінській війні в лютому 1940 року, при прориві лінії Маннергейма. Точно відомо про два епізоди підриву фінських дотів на складній ділянці.   З початком Німецько-радянської війни розробки з удосконалення телетанків припинились, обладнання з танків було знято, а самі танки в звичайному вигляді відправилися на фронт.

Випуск бронетехніки на шасі Т-26[ред.ред. код]

  • ТТ-26 — телетанк.
  • ТУ-26 — танк управління телетанками ТТ-26 у складі телемеханічної групи.
  • СУ-5-1 — САУ з 76,2-мм гаубицею (невелике число).
  • СУ-5-2 — САУ з 122-мм гаубицею (невелике число).
  • СУ-5-3 — САУ зі 152,4-мм мінометом (невелике число).
  • Т-26-Т — броньований артилерійський тягач на основі шасі Т-26. Рання версія була з незахищеною вежею, пізніша Т-26-Т2 була повністю броньована. Невелике число танків було вироблено в 1933 році для моторизованої артилерійської батареї, для буксирування дивізійних 76,2-мм гармат. Деякі з них залишалися аж до 1945 року.
  • ТН-26 (Спостерігач) — експериментальна спостережницька версія Т-26-Т, з радіостанцією і екіпажем в 5 чоловік.
  • Т-26ФТ — танк-фоторозвідник (фототанк), випущений дослідний екземпляр.
  • T-26E — У фінській армії після фінської кампанії 1940 року танки «Віккерс Mk.E», переозброєні радянською 45-мм гарматою, отримали назву T-26E. Вони використовувалися в 1941–1944 роках, а деякі залишалися в строю аж до 1959 року.
  • ТР-4 — бронетранспортер.
  • ТР-26 — бронетранспортер.
  • ТР4-1 — транспортер боєприпасів.
  • ТВ-26 — транспортер боєприпасів.
  • Т-26Тс — транспортер пального.
  • ТТС-26 — транспортер пального.
  • СТ-26 — саперний танк (мостоукладчик). Вироблявся з 1933 по 1935 рік. Всього зібрано 65 машин.

Ленінградським заводом дослідного машинобудування № 185 імені С. М. Кірова було випущено велику кількість зразків бронетехніки. Тільки на шасі легкого танка Т-26 було спроектовано більше 20 моделей. Конструкторське бюро заводу під керівництвом П. Н. Сячінтова на виконання постанови РВР СРСР від 5 серпня 1933 року «Система артозброєння РККА на другу п'ятирічку» розробило в 1934 році так званий «малий триплекс» (СУ-5). Він включав в себе три самохідно-артилерійських установки на уніфікованому шасі танка Т-26 — СУ-5-1, СУ-5-2 і СУ-5-3 — розрізнялися в основному озброєнням. 152-мм мортира встановлювалася на експериментальну самохідну артилерійську установку СУ-5-3, створену на базі танка Т-26. САУ успішно пройшла заводські випробування в кінці 1934 року, причому експериментальна машина була навіть відправлена ​​на традиційний парад на Червоній площі. У 1935 році, однак, від її серійного виробництва було вирішено відмовитися — шасі танка Т-26 виявилося недостатньо міцним для нормальної експлуатації гармати такого значного калібру. Доля дослідного зразка невідома, за деякими відомостями, він був перероблений в САУ СУ-5-2 з 122-мм гаубицею зр. 1910/30 рр..

У 1933 році завод приступив до проектування на базі Т-26 безбаштового артилерійського танка АТ-1 (самохідно-артилерійської установки закритого типу), озброєного новою перспективною 76-мм гарматою ПС-3. Випробування танка відбулися в 1935 році.

Відповідно до Постанови СТО № 51 від червня 1933 року «про виготовлення двох дослідних зразків неплаваючихх колісно-гусеничних танків типу ПТ-1», у 1934 році завод виготовив два дослідні зразки колісно-гусеничних танків, які отримали найменування Т-29-4 і Т-29-5. Дослідний зразок еталонного танка Т-29 був виготовлений заводом в 1935 році.

У 1933 році під керівництвом П. Н. Сячінтова почалося проектування і виготовлення самохідної установки для «триплексу ТАОН» (невдовзі отримав індекс СУ-14). Перше шасі було готове в травні 1934 року, але через поломки трансмісії, яку запозичили від середнього танка Т-28, його доведення протривало до кінця липня 1934 року. Використовуючи досвід, отриманий під час роботи над СУ-14, конструкторський відділ заводу розробив креслення для побудови еталонного зразка самохідної установки СУ-14-1, поліпшеного варіанту СУ-14, який був виготовлений на початку 1936 року. В кінці того ж року була розроблена модифікація цієї самохідної установки — СУ-14-Бр-2 з 152-мм довгоствольною гарматою Бр-2.

До середини жовтня 1935 року на базі танка Т-26 була виготовлена ​​самохідна установка СУ-6

Німецькі САУ на шасі трофейних Т-26 (Pak 97/38)[ред.ред. код]

В кінці 1943 року німці в польових умовах встановили 10 гармат Pak 97/38 (франко-німецьких) на шасі трофейних радянських танків Т-26. Отримана протитанкова САУ отримала назву 7,5 cm Pak 97/38(f) auf Pz.740(r). Нові САУ надійшли на озброєння 3-ї роти п'ятсот шістьдесят третього протитанкового дивізіону. Втім, їх бойова служба тривала недовго — 1 березня 1944 року вони були замінені на САУ Marder III.

Перебував на озброєнні[ред.ред. код]

Т-26 в Китаї
  • СРСР СРСР
  • Фінляндія Фінляндія — 126 танків, декілька десятків з них були списані тільки в 1961 році.
  • Іспанія Іспанія — 116 танків Т-26В.
  • Flag of German Reich (1935–1945).svg Третій Рейх— декілька десятків машин (Panzerkampfwagen T-26 737(r)).
  • Flag of the Republic of China.svg Республіка Китай — 82 танка Т-26В (модель 1933).
  • Туреччина Туреччина — 60 танків.
  • Афганістан Афганістан — 2 танка (перша модель).
  • Flag of Hungary 1940 Угорщина — 1 екземпляр, Т-26 зразка 1938 р., номер: Н-035.
  • Румунія Румунія — захоплено близько 30 танків, але відомо про використання тільки одного танка.
  • Flag of First Slovak Republic 1939–1945 Словаччина — 2 екземпляра, один з яких експонувався на виставці трофейного озброєння в Братиславі.

Експлуатація та бойове застосування[ред.ред. код]

Т-26, встановлений біля музею-діорами «Прорив блокади Ленінграда» біля Кіровська
Танк Т-26 з радіостанцією

Т-26 брали участь в боях громадянської війни в Іспанії, біля озера Хасан і на річці Халхин-Гол, у польській кампанії та радянсько-фінській війні.

Поряд з БТ, танки Т-26 складали основу радянського танкового парку перед початком Німецько-радянської війни та в її початковий період.   Слід зазначити, що танки типу Т-26 в свій час були популярні, але відсутність координації в танкових частинах (деколи в танку просто не було рації) і тихохідні Т-26 робили його легкою здобиччю для танків противника. Але було кілька прийомів, характерних саме для Т-26, які перетворювали його в м'ясорубку на передовій. Ось що відомо з хронік: "Танки Т-26 забезпечені двома баштами використовувалися як танки вогневої підтримки піхоти. Довжина (колісної) бази була близько 2 метрів. Ширина окопів піхоти була близько 50-70 см. Це дозволяло використовувати Т-26 в першій лінії атаки і зачищати окопи противника. Танк вставав на окоп, розгортав башти під 90 градусів до курсу, так щоб права башта прикривала правий бік танка, аналогічно для лівої. Потім кулеметники вели щільний прицільний вогонь по піхоті, прострілюючи весь окоп однією чергою. "

Одним із суттєвих недоліків двухбаштових моделей було те, що стрільці правий і лівий періодично заважали один одному вести вогонь. З появою протитанкових рушниць застосування Т-26 стало більш ризикованим. Броню на останніх моделях зробили товщу і поставили під більш гострим кутом (вважалося, що це сприяє рикошету куль і снарядів, що далеко не завжди виручало). У однобаштовому Т-26 зварна башта була зміщена вліво. Гармата і кулемет монтувалися в спареній установці, захищеній бронемаскою. Частина танків отримала додатковий кулемет в кормовій ніші башти, який також міг встановлюватися в якості зенітного на турелі командирського люка башти. Але після модернізації танк став важчим (броня товща) і незначно втратив у швидкості. При цьому бронювання танка залишалося протикулевим. Незважаючи на слабкий бронезахист, танк був живучий через те, що двигун і баки розташовувалися в кормовому відділенні за перегородкою. У цього танка був рекордний для того часу боєзапас — 230 37-мм снарядів, як бронебійних, так і запалювальних.

Громадянська війна у Іспанії[ред.ред. код]

Силуети 15 танків, 15 надсучасних машин ледь вимальовувалися в досвітніх сутінках. Позаду був нічний марш-кидок, а попереду … попереду — лінія оборони фашистів. Що чекає там радянську танкову роту? Для неї 26 кілометрів марш-кидка були дрібницею, а от як піхота, чи не втомилися люди? Чи не відстануть вони від танків? Чи точні відомості розвідки? Чи встигли фашисти обладнати на захопленому рубежі вогневі точки? Через кілька годин все стане ясно.

Пора. Заревли мотори. Танки капітана Армана рвонулися вперед.

Поль Матіссовіч Арман не був французом. Родом він з Латвії, але підлітком прожив кілька років у Франції, і перше посвідчення особи отримав там, звідси і незвичайне ім'я. До війни був командиром танкового батальйону під Бобруйськом.

Протитанкових засобів у фашистів не виявилося, лише по броні горохом сипалися кулеметні черги. «Кулемет — найлютіший ворог піхоти», — так написано в повчанні, і танкісти прочесали помічені вогневі точки вогнем і гусеницями. Піхота таки відстала. Затримуватися не можна, засічуть і накриють авіацією або артилерією. Відступати? Капітан Арман був швидкий у рішеннях. На командирському танку замиготіли прапорці: «Роби як я», — і танки понеслися вперед. Ось і околиці містечка. Рейду радянських танків ніхто не чекає, та й фашистів у містечку за даними розвідки немає. Танки несуться з відкритими люками, у головний машині — Арман.

Раптом з-за рогу вибігає італійський офіцер, розмахуючи руками, щось кричить. «Прийняв за своїх», — зрозумів Арман. Зачинились танкові люки. Фашистському мотопіхотному батальйону не пощастило. По бруківці котяться колеса, летять уламки вантажівок, вцілілі солдати ховаються за кам'яними парканами. Але збентежені фашисти швидко оговталися, летять пляшки з бензином, на дахи будинків витягали вцілілі гармати. Командир добре знає, що в місті однією бронетехнікою воювати не можна, відразу спалять. Нове рішення — йдемо далі. Танки проносяться крізь містечко, на околиці змітають дві артилерійські батареї.

А ось і італійські танки. Коротка дуель — і три «італійця» горять, інші п'ять відступили. Нашим танкам їх стрільба не пошкодила.

Далі діяти в тилу противника ризиковано, та й боєкомплект під кінець. Рота знову пронизує лінію фронту, тепер уже у зворотному напрямку.

Піхота за день так і не прорвала оборону фашистів. Після відходу танків ожили вцілілі кулемети, налетіла авіація супротивника … Бій не вдався. І хоча Арману є чим пишатися … що доповідати командирові?

Але комбриг Кривошеїн не засмучений. Не все так погано. Танки цілі, втрати невеликі, а головне — наступ фашистів зупинено. І полковник Воронов доповів, що на допоміжному напрямі — успіх. Зайнято дві вузлові залізничні станції.

У антрацитно-чорному небі горять яскраві зірки. Помер тяжко поранений баштовий стрілець — вилазив різати телефонні дроти. Брязкає залізо, метушаться тіні від переносних ламп — це техніки возяться біля танків.

Закінчується день 29 жовтня 1936 року.

Час дії — жовтень 1936 року, місце — містечко Сесенья, на південний захід від Мадрида.

Андрій Паршев. Коли почалася і коли закінчилася Друга світова

Німецько-радянська війна[ред.ред. код]

На правому фланзі, в нейтральній смузі, рухається до нас Т-26, ведучи на буксирі інший, підбитий. Гармата підбитого дивиться вниз, його корма трохи димить. До повільно повзучого буксиру швидко наближається ворожий танк. Він йде йому строго в потилицю, а за ним удалечині зупинилося декілька інших німецьких машин. Я розумію його маневр: прикриваючись підбитим, буксированим танком, він прагне підійти ближче, Щоб потім, розвернувшись у бік, з ходу розстріляти буксирну машину. З башти буксира один за одним вивалюються двоє. Перестрибнувши з корми на буксируваний танк, вони зникають у відкритому отворі люка механіка-водія. Гармата підбитого танка здригнулася, піднялася назустріч переслідувачу і двічі блиснула полум'ям. Німецький танк спіткнувся і завмер …

— Зі спогадів Г. Пенежко, Героя Радянського Союзу

Найбільш інтенсивне використання танків цього типу було в ході Зимової війни на фінському фронті в 1940 році, а також на початку Німецько-радянської війни в 1941 році. Танки Т-26 були найбільш численними в радянській армії на початок Німецько-радянської війни. У перші ж місяці війни більшість цих танків (поряд з танками інших, більш досконалих моделей) було втрачено. Станом на 28 жовтня 1941 року на Західному фронті було 441 танки, з них 33 КВ-1, 175 Т-34, 43 БТ, 50 Т-26, 113 Т-40 і 32 Т-60.[74] Останній раз Т-26 застосовувався в 1945 році проти Квантунської армії в Маньчжурії.

Оцінка проекту[ред.ред. код]

Танки серій БТ і Т-26 складали основу танкового парку РККА в кінці 1930-х років. Броньовий захист Т-26 був розрахований максимум на протидію гвинтівковим бронебійним кулям і осколкам снарядів. Тому одним з напрямків розвитку радянського танкобудування стало радикальне підвищення бронезахисту танків від вогню найбільш масових протитанкових засобів.

Громадянська війна в Іспанії, в якій взяли активну участь поставлені республіканському уряду легкі танки Т-26 і БТ-5, продемонструвала збільшення ролі протитанкової артилерії і насичення нею армій розвинутих країн. При цьому основною протитанковою зброєю стали не протитанкові рушниці і великокаліберні кулемети, а скорострільні малокаліберні гармати калібру 25-47 мм. Які, як показала практика, легко вражали танки з протикулевим бронюванням, і прорив оборони яка мала подібні гармати міг коштувати великих втрат в бронетехніці. Аналізуючи розвиток зарубіжної протитанкової зброї, головний конструктор заводу № 174 С. Гінзбург писав:

Т-26 зр. 1939 р. (Фінляндія, 1940)

Потужність і скорострільність сучасних протитанкових 37-мм гармат є достатньою, щоб зробити безуспішною атаку роти тонкобронних танків, що виробляється в строю повзводно, за умови наявності 1-2 протитанкових гармат на 200–400 м оборони фронту …

Т-26 республіканської 11-й інтербригади в бою під Більче, 1937. Танк Т-26 однобаштовий, зр. 1933 р., з циліндричною баштою

Вже на початку 1938 року радянські військові усвідомили, що Т-26 почав стрімко застарівати, що було відзначено С. А. Гінзбургом ще за півтора року до цього. До 1938 року Т-26, все ще перевершуючи закордонні машини по озброєнню, став поступатися їм по решті параметрів. В першу чергу відзначалися слабкість бронювання і недостатня рухливість танка в зв'язку з малою потужністю двигуна і перевантаженістю підвіски. Більш того, тенденції у розвитку світового танкобудування в той час були такі, що вже в самому найближчому майбутньому Т-26 міг втратити і останнім свою перевагу в озброєнні, тобто до початку 1940-х рр.. стати остаточно застарілим. Однак відразу перейти до проектування принципово нового танка підтримки піхоти радянське керівництво не зважилося, порахувавши, що конструкція Т-26 ще має можливості для її серйозної модернізації.

Т-26 на марці воєнного часу Пошти СРСР "Вперед на штурм ! "

На 22 червня 1941 року в РККА налічувалося близько 10 тисяч Т-26. Слабке (протикульне) бронювання і низька рухливість танка були одними з факторів, що призвели до низької ефективності застосування цих танків в початковий період Німецько-радянської війни. Тим не менш, слід зазначити, що бронювання більшості німецьких танків того часу було вразливим для 37 — або 45-мм гармат Т-26. Більшість танків Т-26 було втрачено радянською стороною в перші півроку війни.

Значна частина втрат танкових військ РККА влітку 1941 року носила небойовий характер. Зношені старі танки Т-26 і БТ разом з недоведеними Т-34 та КВ під час зверхфорсованих маршів ламалися і кидалися на захопленій ворогом території, в результаті глибоких проривів вермахту деякі танки були захоплені навіть на залізничних платформах — їх не встигли вивантажити для вступу в бій або евакуювати в тил для ремонту. Поразки РККА в перший період Німецько-радянської війни деякі спостерігачі пояснювали низькою кваліфікацією вищого і середнього командного складу. Як повідомив на допиті потрапивши в полон під Сенно (Див. Лепельскій контрудар) колишній командир гаубичної батареї 14-ї танкової дивізії, Я. Й. Джугашвілі:

Невдачі [радянських] танкових військ пояснюються не поганою якістю матеріалів або озброєння, а нездатністю командування і відсутністю досвіду маневрування[…]. Командири бригад-дивізій-корпусів не в змозі вирішувати оперативні завдання. В особливій мірі це стосується взаємодії різних видів збройних сил.

Т-26 у комп'ютерній і ігрової індустрії[ред.ред. код]

Т-26 можна побачити в наступних іграх:

  • в серії ігор «Sudden Strike»;
  • в серії ігор «Бліцкриг»;
  • в модифікації «Визволення 1941-45» (Liberation mod) для Operation Flashpoint: Resistance;
  • в грі «Друга світова»;
  • в MMO-грі «World of Tanks»[75];
  • в серії ігор «В тилу ворога».

Відображення тактико-технічних характеристик бронетехніки та особливостей її вживання в бою в багатьох комп'ютерних іграх (крім серії ігор «В тилу ворога») часто далеко від реальності.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Зноски[ред.ред. код]

  1. На серійному Т-18, як і на Т-19, доступ до двигуна був можливий з бойового відділення танка через люки в перегородці.
  2. яка вважалася на той час керівництвом СРСР як найбільш ймовірний військовий супротивник.
  3. У тодішній радянській термінології — гармата з більшою, в порівнянні з тими що знаходяться на озброєнні, початковою швидкістю снаряда.
  4. Крім цього, 6 комплектів Т-26 були в розібраному вигляді відправлені на Сталінградський тракторний завод.
  5. В тому числі 15 радійних з циліндричною баштою, 5 радійних з конічною баштою і 10 лінійних с конічною баштою.
  6. а б Відповідно, в радійному і лінійному варіантах.
  7. а б По британській методиці визначення потужності.
  8. Технічна скорострільність без урахування часу на прицілювання. Реальна скорострільність навіть у найкращих умовах була нижчою, так як після кожного пострілу і перезарядження, внаслідок застосованого методу наведення, стрільцю доводилося наводити гармату заново.
  9. а б 80% флегматизованого гексогена + 20% алюмінієвої пудри.

Джерела[ред.ред. код]

  1. Вітчизняні броньовані машини 1905-1941 С. 71.
  2. Випущені серією з 15 одиниць «Рено-Руський» вже до 1930 року були виведені з бойових частин до військових навчальних закладів // Вітчизняні броньовані машини 1905-1941. — С. 60.
  3. М. Н. Свірін, А. А. Бескурніков. Перші радянські танки. — С. 10. — ISBN 5-85729-045-7
  4. Свірін, 2005, С. 91
  5. М. Н. Свірін, А. А. Бескурніков. Перші радянські танки. — С. 15. — ISBN 5-85729-045-7
  6. Свірін, 2005, С. 120
  7. Свірін, 2005, С. 127
  8. а б в М. Коломієць, М. Свірін. Легкий танк Т-26 1931—1941. — С. 3. — ISBN 5-90126-601-3
  9. М. В. Коломієць. Т-26. Тяжка доля легкого танка. — С. 6. — ISBN 978-5-69921-871-4
  10. а б Свірін, 2005, С. 128
  11. а б М. Б. Барятиньский. Легкий танк Т-26. — С. 2.
  12. а б P. Chamberlain, C. Ellis. Tanks of the World. 1915—1945. — P. 83. — ISBN 0-30436-141-0
  13. М. Коломієць, М. Свірін. Легкий танк Т-26 1931—1941. — С. 4. — ISBN 5-90126-601-3
  14. а б Свірін, 2005, С. 164
  15. Свірін, 2005, С. 165
  16. а б Свірін, 2005, С. 169
  17. М. В. Коломіець Т-26. Важка доля легкого танка. — С. 9. — ISBN 978-5-69921-871-4
  18. а б в г д М. В. Коломієць. Т-26. Важка доля легкого танка. — С. 10. — ISBN 978-5-69921-871-4
  19. а б в г М. Б. Барятинський. Легкий танк Т-26. — С. 4.
  20. М. Н. Свірін, А. А. Бескурніков. Перші радянські танки. — С. 43. — ISBN 5-85729-045-7
  21. Вітчизняні броньовані машини 1905-1941. — С. 17.
  22. а б Свірін, 2005, С. 175
  23. а б в г д е ж и Свірін, 2005, С. 176
  24. а б в г д М. В. Коломієць. Т-26. Важка доля легкого танка. — С. 11. — ISBN 978-5-69921-871-4
  25. Свірін , 2005, С. 181
  26. а б в М. В. Коломієць. Т-26. Важка доля легкого танка. — С. 13. — ISBN 978-5-69921-871-4
  27. а б Свірін, 2005, С. 177
  28. Свірін, 2005, С. 188
  29. Свірін, 2005, С. 178
  30. а б Свірін, 2005, С. 179
  31. а б в Свірін, 2005, С. 180
  32. а б М. В. Коломієць. Т-26. Важка доля легкого танка. — С. 14. — ISBN 978-5-69921-871-4
  33. а б в М. Б. Барятинський. Легкий танк Т-26. — С. 5.
  34. М. В. Коломієць. Т-26. Важка доля легкого танка. — С. 16. — ISBN 978-5-69921-871-4
  35. Свірін, 2005, С. 184
  36. Свірін, 2005, С. 77
  37. М. Б. Барятинський. Легкий танк Т-26. — С. 9.
  38. а б М. В. Коломієць. Т-26. Важка доля легкого танка. — С. 18. — ISBN 978-5-69921-871-4
  39. а б М. В. Коломієць. Т-26. Важка доля легкого танка. — С. 21. — ISBN 978-5-69921-871-4
  40. Свірін, 2005, С. 210
  41. а б в Свірін, 2005, С. 212
  42. Свірін, 2005, С. 212
  43. а б в М. В. Коломієць. Т-26. Важка доля легкого танка. — С. 31. — ISBN 978-5-69921-871-4
  44. а б М. В. Коломієць. Т-26. Важка доля легкого танка. — С. 32. — ISBN 978-5-69921-871-4
  45. Свірін, 2005, С. 213—214
  46. а б М. Б. Барятинський. Легкий танк Т-26. — С. 10.
  47. Свірін, 2005, С. 216
  48. М. В. Коломієць. Т-26. Важка доля легкого танка. — С. 35. — ISBN 978-5-69921-871-4
  49. а б в М. В. Коломієць. Т-26. Важка доля легкого танка. — С. 40. — ISBN 978-5-69921-871-4
  50. а б в Свірін, 2005, С. 218
  51. Свірін, 2005, С. 329
  52. М. Коломієць, М. Свірін. Легкий танк Т-26 1931—1941. — С. 77. — ISBN 5-90126-601-3
  53. М. Коломієць, М. Свірін. Легкий танк Т-26 1931-1941. — С. 13. — ISBN 5-90126-601-3
  54. а б М. Н. Свірін, А. А. Бескурніков. Перші радянські танки. — С. 37. — ISBN 5-85729-045-7
  55. автобронетанкове управління РСЧА. Танк Т-26. Керівництво служби. — М.: Державне військове видавництво Міністерства оборони СРСР, 1940. — С. 63.
  56. М. Н. Свірін. Артилерійське озброєння радянських танків № 4. — 2000 прим.
  57. автобронетанкове управління РСЧА. Танк Т-26. Керівництво служби. — М.: Державне військове видавництво Міністерства оборони СРСР, 1940. — С. 57.
  58. автобронетанкове управління РСЧА. Танк Т-26. Керівництво служби. — М.: Державне військове видавництво Міністерства оборони СРСР, 1940. — С. 89.
  59. а б в г М. Б. Барятинський. Легкий танк Т-26. — С. 6.
  60. Свірін, 2005
  61. Легкий танк Т-26 — Бойові дії Червоної Армії під час ВВВ.
  62. а б http://www.avtomash.ru/pred/muzei_a/1932/1932-8.html Історія вітчизняного автомобілебудування. 1932—1940 роки. Двигуни].
  63. Мелія А. А. Додаток № 4. Мобілізаційний план на 1941 рік по рідкому паливу // Мобілізаційна підготовка народного господарства СРСР. — М.: «Альпіна Паблішер», 2004. — 352 с. — 500 прим. — ISBN 5 -9614-0026-3
  64. а б М. В. Коломієць. Т-26. Важка доля легкого танка. — С. 50. — ISBN 978-5-69921-871-4
  65. М. В. Коломієць. Т-26. Важка доля легкого танка. — С. 17. — ISBN 978-5-69921-871-4
  66. М. Б. Барятинський. Легкий танк Т-26. — С. 17.
  67. В. Чобіток. Ходова частина танків. Підвіска М.: Техінформ (2005) С. 35.
  68. М. В. Коломієць, М. Н. Свірін. Т-26: машини на його базі. — С. 30. — ISBN 5-90126-601-3
  69. М. В. Коломієць, М. Н. Свірін. Т-26: машини на його базі. — С. 34. — ISBN 5-90126-601-3
  70. а б в М. В. Коломієць, М. Н. Свірін. Т-26: машини на його базі. — С. 35. — ISBN 5-90126-601-3
  71. М. В. Коломієць, М. Н. Свірін. Т-26: машини на його базі. — С. 79. — ISBN 5-90126-601-3
  72. М. В. Коломієць, М. Н. Свірін. Т-26: машини на його базі. — С. 39-41. — ISBN 5-90126-601-3
  73. М. В. Коломієць, М. Н. Свірін. Т-26: машини на його базі. — С. 42-43. — ISBN 5-90126-601-3
  74. М. Коломієць. Битва за Москву 30 вересня — 5 грудня 1941 року / / Фронтова ілюстрація № 1/2002.
  75. Моделі радянських танків з щоденників розробників WoT, Ігровий журнал «PC ігри», листопад 2009 року, стор. 128–129.

Література[ред.ред. код]

  • М. В. Коломіець. Т-26. Важка доля легкого танка. — М.: Яуза, Стратегия КМ, Эксмо, 2007. — 128 с. — (Арсенал коллекция). — 4000 прим. — ISBN 978-5-69921-871-4(рос.)
  • М. В. Коломієць, М. Н. Свірін. Легкий танк Т-26 1931—1941. — М.: Стратегия КМ, 2003. — 78 с. — (Фронтова ілюстрація № 1 / 2003). — 4000 прим. — ISBN 5-90126-601-3(рос.)
  • М. В. Коломієць, М. Н. Свірін. Т-26: машини на його базі. — М.: Стратегия КМ, 2003. — 79 с. — (Фронтова ілюстрація № 4 / 2003). — 3000 прим. — ISBN 5-90126-601-3(рос.)
  • М. Б. Барятинський. Легкий танк Т-26. — М.: Моделист-конструктор, 2003. — 64 с. — 2500 прим.(рос.)
  • Автобронетанкове управління РККА. Танк Т-26. Посібник служби. — М.: Государственное военное издательство Министерства обороны СССР, 1940. — 228 с.(рос.)
  • Броня міцна 1919-1937.(рос.)
  • Свірін - Броньовий щит Сталіна.(рос.)
  • Вітчизняні броньовані машини 1905-1941.(рос.)
  • Вітчизняні броньовані машини 1941-1945.(рос.)
  • М. Н. Свірін, А. А. Бескурніков. Перші радянські танки. — М.: М-Хобби, 1995. — 62 с. — (Армада № 1). — 5000 прим. — ISBN 5-85729-045-7(рос.)
  • В. Чобіток. Ходова частина танків. Підвіска М.: Техинформ (2005).(рос.)
  • Широкорад А. Енциклопедія вітчизняної артилерії. — 599 с.(рос.)
  • P. Chamberlain, C. Ellis. Tanks of the World. 1915—1945. — 2002 edition. — Arms and Armour Press / Cassell & Co, 1972. — P. 83. — 256 p. — ISBN 0-30436-141-0(англ.)

Посилання[ред.ред. код]

Відео[ред.ред. код]