Panzer VI Tiger

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Panzer VI Тигр)
Перейти до: навігація, пошук
TigerITankTunis.jpg

Танк «Тигр» в Тунісі, 1943

Важкий танк Тигр
Загальні дані
класифікація важкий танк
Виробництво та застосування
країна-виробник Третій Рейх Третій Рейх
роки виробництва 1942-1944
роки експлуатації 1942-1945
війни Друга світова війна
Основні параметри
екіпаж, осіб 5
довжина, мм 6,316 м
ширина, мм 3,705 м
висота, мм 3,000 м
кліренс, мм 0, 470 м
Броня
Озброєння
додаткове озброєння 2-3 кулемети 7,92-мм MG-34
Силова установка, маневреність та мобільність
підвіска індивідуальна, торсіонна

PzKpfw VI «Tiger I», «Тигр» — німецький важкий танк часів Другої світової війни, розроблений в 1941–1942 роках фірмою «Хеншель» під керівництвом Ервіна Адерса. У відомчій класифікації бронетехніки нацистської Німеччини також позначався як «Sd Kfz 181». Вперше танки «Тигр I» пішли в бій у вересні 1942 біля станції Мга під Ленінградом, а масовано почали застосовуватися з битви на Курській дузі, використовувалися вермахтом і військами СС аж до закінчення Другої світової війни. На момент створення машина була найсильнішою з озброєння і бронювання серед усіх танків світу; таке положення зберігалося як мінімум до листопада 1943 року. Спочатку танк називався PzKpfw VI Ausf. H «Tiger», але після прийняття на озброєння однойменного нового важкого танка PzKpfw VI Ausf. B в назву додали римську цифру «I» для відмінності від пізнішої машини, яка в свою чергу іменувалася як «Тигр II». Хоча в конструкцію танка вносилися невеликі зміни, модифікація танка була всього лише одна; позначення машин раннього і пізнього випускуPzKpfw VI Ausf. HіPzKpfw VI Ausf. E були введені суто з адміністративно-обліковою метою. У радянських документах танк «Тигр» позначався якT-6 абоT-VI.

Історія створення[ред.ред. код]

Перші роботи зі створення танка «Тигр» почалися в 1938. До цього моменту на озброєнні вермахту взагалі не було важких танків прориву, аналогічних за призначенням радянським Т-35 або французьким Char B1. З іншого боку, в спланованій військовый доктрині (випробуваній пізніше в Польщі й у Франції) важким малорухливим машинам практично не було місця, тому вимоги військових до такого роду танку були досить розпливчасті. Тим не менше, Ервін Адерс, один з провідних конструкторів фірми «Хеншель» (Henschel) розпочав опрацювання 30-тонного «танка прориву» (Durchbruchwagen). Протягом 1939–1941 рр.. фірма «Хеншель» побудувала два дослідні зразки, відомих під позначеннями DW1 і DW2. Перший із прототипів був без башти, на другий встановлювалася башта від серійного PzKpfw IV. Товщина броньового захисту прототипів не перевищувала 50 мм.

Після вторгнення Третього Рейху на Радянський Союз німецьким військовим стала очевидною необхідність якісного посилення танкового парку Вермахту. Німецький середній танк Panzer IV Ausf. E-F сильно поступався за основними характеристиками радянському середньому танку (в німецькій класифікації тих років Mittlererschwerer — середньо-важкого) Т-34 зр. 1941. Аналога КВ-1 у Вермахті не було зовсім. Хоча за рахунок високої майстерності екіпажів, доброго насичення танкових частин артилерією супроводу, відмінної взаємодії з авіацією німецькі війська більш ніж успішно виводили з ладу як Т-34, так і КВ, у значній кількості бойових епізодів у руках грамотних радянських танкістів тридцятьчетвірки і КВ наочно показали, що хороша оглядовість, відмінна ергономіка все ж таки не компенсують повністю слабке бронювання і озброєння Panzer IV Ausf. E-F. З подоланням хаосу і плутанини в радянському командуванні ці машини стали являти все більшу загрозу для солдатів Вермахту. Крім того, у ході війни німецьким військам все частіше доводилося стикатися із заздалегідь підготовленою обороною противника, де необхідність важкого танка прориву вже не піддавалася сумніву. Рішення виниклих завдань розділилося на два напрямки — модернізація вже існуючих зразків бронетехніки (Panzer III і Panzer IV) і прискорене створення свого аналога радянського КВ-1.

Незабаром після нападу на СРСР конструкторським бюро двох відомих машинобудівних фірм — «Хеншель» і «Порше» — надійшли тактико-технічні вимоги на важкий танк прориву проектної масою 45 тонн. У розпорядженні глави першого КБ Ервіна Адерса вже був значний багаж напрацювань з DW1 і DW2, тоді як Фердинанд Порше, що очолював «конкурентів», тільки пробував себе в танкобудуванні. Представлення дослідних зразків було присвячено до 20 квітня 1942 року — дня народження фюрера, часу на розробку і побудову прототипів було небагато. Ервін Адерс і співробітники його КБ пішли за традиційним шляху німецької танкобудівному школи, вибравши для нового важкого танка ту ж компонувальну схему, що і у Panzer IV, і застосувавши на танку новий винахід конструктора Г. Кніпкампа — «шахове» розташування опорних катків в чотири ряди. До того воно застосовувалося тільки на тягачах і бронетранспортерах фірми «Ганомаг», використання його для танка було нововведенням у світовому танкобудуванні. Таким чином було успішно вирішене завдання підвищення плавності ходу, а отже і підвищення точності стрільби на ходу. Фердинанд Порше, відоміший у той час новаторськими роботами в галузі автомобілебудування (у тому числі спортивного), спробував перенести свій підхід у нову галузь. На його прототипі були реалізовані такі рішення, як високоефективні поздовжні торсиони в системі підвіски і електротрансмісія. Однак у порівнянні з прототипом фірми «Хеншель» машина Ф. Порше була конструктивно складніша і вимагала більше дефіцитних матеріалів, зокрема міді. На останній вдалою конструкцією виявилася башта, яку без особливих змін запозичили «конкуренти».

За результатами показу прототипів фюреру і наступних тестів на Куммерсдорфському полігоні військовим керівництвом Третього Рейху був обраний прототип фірми «Хеншель», незважаючи на особисте заступництво фюрером Ф. Порше. Під найменуванням PzKpfw VI Ausf. H «Тигр» він був запущений в серійне виробництво. Загальна кількість випущених машин — 1355 одиниць.

Тактична роль[ред.ред. код]

На думку низки західних істориків, основним завданням танка «Тигр» була боротьба з танками противника, і його конструкція відповідала рішенням саме цього завдання[1]:

Якщо в початковий період Другої світової війни германська військова доктрина мала в основному наступальну спрямованість, то пізніше, коли стратегічна ситуація змінилася на протилежну, танкам стала відводитися роль засобу ліквідації проривів німецької оборони.

Таким чином, танк «Тигр» замислювався перш за все як засіб боротьби з танками противника, будь то в обороні чи в наступі. Урахування цього факту необхідне для розуміння особливостей конструкції і тактики застосування «Тигрів».

Штатна організація[ред.ред. код]

Основний тактичною одиницею танкових військ Вермахту був танковий батальйон. Батальйони, озброєні «Тиграми», складалися спочатку з двох, а потім з трьох рот. Батальйон 3-ротного складу мав за штатом 45 танків[2]. Як правило, 2 або 3 батальйони складали танковий полк, його зазвичай надавали корпусному командуванню для посилення (проте випадки формування з одних «Тигрів» цілих полків невідомі).

По одній роті «Тигрів» також мали в 1943 році елітна моторизована дивізія Вермахту «Großdeutschland» («Велика Німеччина») і дивізії СС: 2-а танкова дивізія СС «Das Reich» («Рейх»), 1-а дивізія СС-Лейбштандарт «Adolf Hitler» («Адольф Гітлер») і 3-я танкова дивізія СС «Totenkopf» («Мертва голова»).

Варіанти[ред.ред. код]

Танк мав два варіанти:

САУ на базі «Тигра I»[ред.ред. код]

Докладніше: Sturmpanzer VI «Sturmtiger»

38 cm RW61 auf Sturmmörser Tiger, Sturmpanzer VI, «Штурмтигр» — важка САУ, озброєна розміщеним в нерухомій броньованої рубці переробленим 380-мм реактивним корабельним протичовновим бомбометом, не прийнятим на озброєння крігсмаріне. «Штурмтигри» перероблялися з пошкоджених в боях лінійних «Тигрів», всього переобладнано 18 машин.

Бойове застосування[ред.ред. код]

Перший бій[ред.ред. код]

Рано вранці 23 серпня 1942 перші чотири серійних «Тигра» були завантажені на залізничні платформи і відправлені на фронт. Випробувати новітні танки німці хотіли в штурмі Ленінграда. Поки «Тигри» перевозилися залізницею, рано вранці 27 серпня почалася Сінявінська операція радянських військ під Ленінградом. 29 серпня «Тигри» вивантажили з ешелону на станції Мга. Їх хотіли кинути проти успішного радянського наступу. Але вже під час висування на вихідні позиції почалися поломки. У двох танків вийшла з ладу коробка передач, у третього — перегрівся і загорівся двигун. Ці агрегати, які і так перевантажені великою масою танка, зазнали додаткового навантаження через рух мокрою землею[3].

У найкоротші терміни в ремонтних майстернях з використанням надісланих літаком із заводу-виготовлювача деталей танки були відремонтовані і 15 вересня знову стали до строю.

22 вересня все той же укомплектований «Тиграми» взвод разом з танками Panzer III взяв участь у наступі 170-ї піхотної дивізії на частини 2-ї радянської ударної армії, в тій же самій болотистій місцевості під Ленінградом. В результаті цієї битви в одного танка в результаті попадання снаряда заглох двигун, а три інших зуміли дійти до передової противника, отримавши серйозні пошкодження, і зупинилися там через бездоріжжя і технічні проблеми. З чотирьох танків три були евакуйовані, а один, зі знятим німцями обладнанням і підірваний, був захоплений радянськими військами[4].

За іншими даними[5], підбитих «Тигрів» на ленінградському напрямку 21 вересня 1942 а на дорозі Мга — Синявін було шість, і один з них станом на 2009 рік представлений на відкритому танковому майданчику Леніно-Снігурівського військово-історичного музею.

Африканський театр військових дій[ред.ред. код]

Після другого бою під Ель-Аламейном в жовтні — листопаді 1942 танковий корпус «Африка» під командуванням фельдмаршала Роммеля зазнав поразки і поспішно став відступати на захід. Гітлер наказав перекинути до Північної Африки 1 роту 501-го танкового батальйону. 1 грудня 1942 «Тигри» атакували танки противника біля Джедіди, підбивши з дистанції 150 метрів 2 англійських «генерала Лі». Наступного дня «Тигри» знищили 4 протитанкові гармати, 6 легких танків «Генерал Стюарт», 2 американських напівгусеничного бронетранспортера та кілька вантажівок. З 18 по 25 січня 1943 «Тигри» знищили 25 гармат, 9 самохідних гармат і бронетранспортерів, 7 танків, 125 вантажівок, 2 бронеавтомобілі і узяли в полон 235 солдатів противника. У боях в Тунісі з 20 по 24 квітня «Тигри» знищили 75 танків противника. Але німецькі війська в Тунісі капітулювали, і всі вцілілі до цього моменту танки були підірвані екіпажами і потрапили до рук союзників.

Східний фронт, перша половина 1943[ред.ред. код]

Наступний бій «Тигрів» був вдалішим: 12 січня 1943 року чотири «Тигра», що прийшли на підмогу 96-ій піхотній дивізії Вермахту, підбили 12 радянських Т-34. Тим не менше, в ході боїв з прориву блокади Ленінграда 17 січня 1943 року радянські війська захопили один практично неушкоджений «Тигр». Екіпаж залишив його, не знищивши навіть новенький технічний паспорт, прилади та зброю[6].

У грудні 1942 року кілька десятків цих танків отримав у своє розпорядження Манштейн, який намагався деблокувати оточену під Сталінградом 6-у армію Паулюса (підтверджених даних про те, що «Тигри» використовувалися під Сталінградом, немає).

Повноцінний дебют «Тигрів» відбувся під час боїв під Харковом в лютому — березні 1943-го. Зокрема, моторизована дивізія «Велика Німеччина» мала до початку боїв 9 танків «Тигр», що становили 13-у роту танкового полку[7],тд СС «Адольф Гітлер» мала 10 «Тигрів» (1-й танковий полк)[8],тд СС «Рейх» — 7,тд СС «Мертва голова» — 9[9].

Курська битва[ред.ред. код]

У німецьких військах, що брали участь в операції «Цитадель», знаходилося 134 танка «Тигр» (ще 14 — командирські танки, озброєні кулеметами). «Тигри» використовувалися для прориву радянської оборони, часто очолюючи групи інших танків. Потужне озброєння і бронювання PzKpfw VI дозволяло їм ефективно вражати будь-який зразок бронетехніки противника, що вело до вельми великих рахунків німецьких екіпажів, які воювали на «тиграх» на Курській дузі.

Тактика[ред.ред. код]

21 липня 1943 командир 3-го танкового корпусу Герман Брайт, видав наступну інструкцію з бойового застосування танка «Тигр-I»[10]:

…З урахуванням міцності броні і сили зброї «Тигр» повинен застосовуватися в основному проти танків і протитанкових засобів
противника, і лише в другу чергу — як виняток — проти піхотних частин.

Як показав досвід боїв, зброя «Тигра» дозволяє йому вести бій з танками противника на дистанціях 2000 метрів і більше, що
особливо впливає на моральний дух противника. Міцна броня дозволяє «Тигру» йти на зближення з противником без ризику серйозних
пошкоджень від влучень. Тим не менш, слід намагатися починати бій з танками противника на дистанціях понад 1000 метрів.

Основною формою організації «Тигрів» був окремий важкий танковий батальйон. За штатом 1945 батальйон складався з трьох рот по 14 танків в кожній. Ще три танки було в штабі батальйону. Усього батальйон мав 45 «Тигрів». У батальйоні також були п'ять ремонтно-евакуаційних танків «Бергепантера», 34 тягача, 171 автомобіль і 11 зенітних танків. Батальйон надавався цілком або поротно як засіб посилення піхотному, танковому або мотопіхотної з'єднанню.

Основною проблемою «Тигрів» був швидкий вихід з ладу під час маршу. Цей недолік був особливо чутливим під час оборонних боїв, коли часто напрямок удару противника не було вгадано, і доводилося форсованим маршем переміщатися до місця прориву для його парирування. Це посилювалося дефіцитом палива, якого «Тиграм» потрібно було багато. У результаті цього чимало танків було просто кинуто вздовж доріг через поломки або порожні баки.

Однак коли бої перемістилися на територію Німеччини, дистанції маршів скоротилися. Тому «Тигри» проходили потрібну відстань.

Італійський театр військових дій[ред.ред. код]

Східний фронт, 1944–1945[ред.ред. код]

Західний фронт, 1944–1945[ред.ред. код]

Оцінка проекту[ред.ред. код]

Важкий танк PzKpfw VI Ausf. H «Тигр I», без сумнівів, був однією з найвдаліших конструкцій, прийнятих на озброєння Вермахту. Аж до кінця 1943 року він був за сукупністю своїх бойових властивостей найсильнішим танком світу, надавши, таким чином, вирішальний вплив на подальшу еволюцію як класу важких танків, так і протитанкових засобів. До переваг машини слід віднести потужні озброєння і бронювання, продуману ергономіку, якісні прилади спостереження та зв'язку. Після усунення «дитячих хвороб» до літа 1943 року надійність «Тигра I» нарікань в цілому не викликала, танк користувався популярністю у Вермахті і мав хорошу репутацію у своїх екіпажів. Це було значною мірою наслідком істотних напрацювань конструкторів фірми «Хеншель» за дослідними машин, які не пішли в серію. З технічної точки зору танк був типовим представником німецької школи танкобудування з низкою оригінальних рішень, застосованих в його конструкції (наприклад, нестандартне відношення довжини і ширини бронекорпуса). З іншого боку (і як зворотна сторона його достоїнств), «Тигр I» мав і недоліки, до яких відносилися висока складність і вартість виробництва, низька ремонтопридатність машини.

Озброєння[ред.ред. код]

Основна зброя «Тигра I», — 88-мм гармата KwK 36 L/56 аж до появи на полі бою радянських КВ-85 і ІС-1 не мала скільки-небудь істотних проблем в ураженні будь-якого бронеоб'екта країн антигітлерівської коаліції на будь-яких дистанціях бою і ракурсах, і лише поява ІС-2 і пізніх модифікованих «Черчіллів» зробило ці проблеми дійсно серйозними. 75-мм броня радянських танків КВ-1 за певних умов могла вистояти проти 88-мм снарядів, але, з огляду на слабкість озброєння КВ-1 проти броні «Тигра I», це в ситуації відкритого бою на дальній дистанції в цілому не давало першому скільки-небудь помітного шансу на виживання — «Тигр I» цілком спокійно міг вразити КВ другим, а якщо треба — то й подальшими влученнями. Танків КВ-85, здатних краще протистояти «Тигру I», що випускалися восени 1943 року, було випущено не надто багато. І лише танки серії ІС (ІС-1 та ІС-2) мали бронювання, що дозволяло витримати обстріл з KwK 36 з лобових ракурсів і середніх дистанцій. Верхня лобова деталь танка ІС-2 з поліпшеним бронезахистом корпусу зразка 1944 не пробивалася з 88-мм гармати «Тигра I» навіть при обстрілі впритул (дані для бронебійних каліберних снарядів).

Фотогалерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Wilbeck, Christopher W. «Sledgehammers: Strengths and Flaws of Tiger Heavy Tank Battalions in World War II». ISBN 0-9717650-2-2
  2. Г. Гудеріан «Танки — вперед!»,—Смоленськ: Русич |isbn = 5-88590-994-6)
  3. http://militera.lib.ru/h/isaev_av6/05.html Исаев А. В. «Вогняне чарівництво» Коли раптовості вже не було. Історія ВВВ, яку ми не знали, 2006
  4. http://www.wio.ru/tank/ww2tanru.htm
  5. Полювання на «Тигра». Улюблений танк Адольфа Гітлера вартістю в десятки мільйонів доларів іржавіє і розтягується частинами. С. Плотніков. «Версія». (рос.)
  6. http://pz-division.clan.su/bronetech/4tigerp.htm
  7. http://militera .lib.ru/h/isaev_av6/13.html Ісаєв А. В. «Стрибок» в нікуди «Коли раптовості вже не було. Історія ВВВ, яку ми не знали», 2006
  8. Ріплі, стор. 117
  9. Ріплі, стор 341
  10. http://www.fprado.com/armorsite/tiger1.htm%7Ctitle=Panzerkampfwagen Tiger Ausf. E (Tiger I) The Armor Site!англ.

Джерела[ред.ред. код]

  • Otto Carius. Tiger im Schlamm. — 234 p. ASIN B0007JUK0O(англ.)
  • Барятинский М. «Тигры» в бою. — М.: Яуза, Эксмо, 2007.
  • Тим Рипли История войск СС 1925 — 1945. — М.: Центрполиграф, 2009.

Посилання[ред.ред. код]

Бронетехніка Це незавершена стаття про бронетехніку.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.