Адміністративний поділ УНР

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Землі УНР

Українська Народна Республіка (УНР) поділялася на землі.

Земля Української Народної Республіки — адміністративно-територіальна одиниця УНР.

Опис[ред.ред. код]

6 березня 1918 року Центральна Рада прийняла Закон «Про адміністративно-територіальний поділ України», відповідно до якого територія УНР поділялася на землі, волості та громади[1][2]. Мало бути створено 32 землі. Однак цей проект так і не був втілений в життя[3]. В реальності залишився адміністративно-територіяльний поділ на губернії і повіти; Михайло Грушевський хотів впровадити новий поділ, за яким кількість населення на землях мала складати приблизно 1 мільйон осіб[4].

Також слід зазначити, що 22 січня 1919 р. була спроба об'єднання українських земель. Подія, відома як Акт Злуки, передбачала об'єднання УНР та ЗУНР в одну державу. Відтоді ЗУНР стала називатися Західна область УНР (ЗОУНР), яка мала автономію. На жаль, об'єднання було не довгим та носило декларативний характер. Акт Злуки був денонсований ЗУНР 4 грудня 1919 р. Офіційна дипломатична делегація ЗУНР (Степан Витвицький, Антін Горбачевський, Михайло Новаківський) заявила посольству УНР у Варшаві та уряду Польської Республіки про денонсацію урядом ЗУНР під керівництвом президента та диктатора ЗУНР Євгена Петрушевича Акту Злуки як протест проти таємних переговорів уряду УНР з урядом Польщі[5].

Список[ред.ред. код]

Землі УНР з містами
  1. Київ з околицями до Ірпеня і Стугни, і за Дніпром на 20 верст,
  2. Деревська земля (головне місто — Коростень), — Радомишльський і Овруцький повіти, Київський повіт без південної частини, північна частина Рівенського повіту
  3. Волинь (Луцьк), — Володимирський, Ковельський, Луцький та частина Дубенського повітів,
  4. Погорина, Погориння (Рівне), — Рівенський, Острозький, Заславський, Кремінецький повіти, а також південна частина Дубенського та західна частина Старокостянтинівського повітів,
  5. Болохівська земля (Житомир), — Житомирський та Новоград-Волинський повіти та частини Бердичівського, Літинського та Вінницького повітів
  6. Поросся (Біла Церква), — Васильківський, Сквирський, Таращанський повіти, а також південна частина Київського та східна частина Бердичівського повітів
  7. Черкаська земля (Черкаси), — Черкаський, Канівський, Чигиринський повіти, а також частина Звенигородського повіту
  8. Побожжя (Умань), Уманський повіт, Гайсинський повіт, частини Липовецького, Балтського та Єлизаветського повітів
  9. Поділля (Кам'янець-Подільський) — Кам'янецький, Проскурівський, Ушицький повіти, частини Могилівського і Старокостянтинівського повітів
  10. Брацлавщина (Вінниця), — Вінницький, Брацлавський повіти, частини Літинського, Липовецького, Могилівського та Ямпільського повітів
  11. Подністров'я (Балта), — Ольгопільський, Тираспільський повіти, частини Ямпільського, Балтського та Ананьївського повітів
  12. Помор'я (Миколаїв), — Одеський повіт, частини Ананьївського, Єлизаветського та Херсонського повітів
  13. Одеса з околицею, — з територією до Дністровського лиману
  14. Низ, Низова Дніпрянщина (Єлизавет), частини Єлизаветського, Олександрівського та Верхньодніпровського повітів
  15. Січ (Катеринослав), — Катеринославський повіт, частини Верхньодніпровського, Херсонського, Новомосковського та Олександрійського повітів
  16. Запоріжжя (Бердянськ), — Мелітопольський та Бердянський повіти
  17. Нове Запоріжжя (Херсон), — Дніпровський повіт та частина Херсонського повіту
  18. Озівська земля, Азовська земля (Маріуполь), — Маріупольський, Павлоградський повіти та частина Олександрівського повіту
  19. Половецька земля (Бахмут), — Старобільський, Слов'яносербський та Бахмутський повіти
  20. Донеччина (Слов'янськ), — Зміївський, Ізюмський, Вовчанський та Куп'янський повіти, частини Корочанського та Білгородського повітів
  21. Подоння (Острогозьк), — Новооскільський, Бирючанський, Острогозький та Богучарський повіти, частини Корочанського й Старобільського повітів
  22. Сіверщина (Стародуб), — Мглинський, Суразський, Новозибківський, Стародубський та Новгород-Сіверський повіти
  23. Чернігівщина (Чернігів), — Чернігівський, Городнянський, Остерський та Сосницький повіти, частини Козелецького, Ніжинського та Борзенського повітів
  24. Переяславщина (Прилуки), — Переяславський, Прилуцький та Пирятинський повіти, частини Козелецького, Ніжинського, Борзенського і Золотоноського повітів
  25. Посем'я (Конотоп), — Кролевецький, Глухівський, Конотопський та Путивльський повіти
  26. Посулля (Ромни), — Роменський, Лохвицький, Гадяцький повіти, частини Лубенського та Миргородського повітів
  27. Полтавщина (Полтава), — Зіньківський, Полтавський та Костянтинівський повіти, частини Миргородського, Хорольського, Валківського, Охтирського та Богодухівського повітів
  28. Самарська земля, Самара (Кременчук), — Кременчуцький повіт, Кобеляцький повіт та частини Золотоноського й Хорольського повітів Полтавської губернії, частина Новомосковського повіту
  29. Слободщина, Слобожанщина (Суми), — Сумський, Лебединський, Суджанський та Грайворонський повіти, частини Охтирського та Богодухівського повітів
  30. Харків з повітом і частиною Валківського та Білгородського повітів
  31. Підляшшя з центром у Бересті
  32. Дреговицька земля з центром у Мозирі.

Організація влади не була завершена. Проіснувала майже 2 місяці до 29 квітня 1918 року й була скасована узв'язку з утворенням Української Держави, на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Шабельников В. І. Реформування адміністративно-територіального устрою України в 1917—1940. Монографія. — Донецьк : Вид-во Донецького національного ун-ту, 2006. — С. 22.
  2. Радим Губань Історія становлення сучасного адміністративно-територіального устрою України(укр.) // Юридичний журнал. — 2009. — № 3.
  3. Радим Губань Історія становлення сучасного адміністративно-територіального устрою України(укр.) // Юридичний журнал. — 2009. — № 3.
  4. Радим Губань Історія становлення сучасного адміністративно-територіального устрою України(укр.) // Юридичний журнал. — 2009. — № 3.
  5. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. — С. 140. — ISBN 5-7707-7867-9.

Джерела та література[ред.ред. код]