Святий Ґрааль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Святий Грааль)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Один із кандидатів на Святий Ґрааль у Валенсії
Галахад, Борз і Персиваль добралися до Ґрааля
Діва Святого Ґрааля Данте Габріеля Россетті

Святи́й Ґра́аль — гіпотетична християнська святиня, за легендою наділена надзвичайними силами. За деякими уявленнями ґрааль — не матеріальний предмет, а священний символ жінки і матері. Ватикан визнав місце розташування його в катедральному соборі м. Валенсії[1][2].

Походження[ред. | ред. код]

Існують різні точки зору. Одні вважають, що це якийсь камінь або ж дорогоцінна реліквія із золота. Існує й інша думка, що є поширенішою — це чаша (кубок), з якої Ісус Христос причащався на Таємній вечері. Послідовники Спасителя буцімто зберегли кілька краплин крові розп'ятого Христа.

Безумовно, легенда про Святий Ґрааль має язичницьке коріння і веде свій родовід від стародавнього індоєвропейського міфу про магічний кубок — символ життя і відродження. Лише набагато пізніше міф набуває християнського забарвлення.

Оповіді про Святий Ґрааль[ред. | ред. код]

Перші варіанти оповіді про Святий Ґрааль належать провансальському поету-трубадуру Кретьєну де Труа та його земляку, також поету Роберу де Борону. В ті часи (80-і роки XII ст.) письменники зазвичай посилалися на якесь джерело. Так, де Борон посилається на дані старовинного рукопису, де розповідається про те, що Ісус дав Йосифу Арімафейському чашу Таємної вечері, після чого Йосиф та його сестра з чоловіком покинули Палестину й облаштувалися в одній із країн Західної Європи, продовжуючи проповідувати християнство.

Провансальцям вторить німець Вольфрам фон Ешенбах (90-і роки XII ст.), творець безсмертного «Парсіфаля». У цій поемі міннезінгер стверджує, що чашу Ґрааля зберігає такий собі лицарський орден «Templaisen». Чи не правда, легко вгадується спотворене — тамплієри? Доля і таємниці ордена тісно переплетена з долею прихильників вчення катарів — альбігойцями. Історія могутнього та багатого Ордену лицарів Храму — це майже двохсотрічна низка перемог і поразок у боротьбі з воїнами ісламу, і нарешті у 1310–1313 роках його розгромив віроломний французький король Філіп IV Красивий за діяльною участі Папи Римського Климента V.

Те, що оповідь про Ґрааль пов'язана з певними стародавніми секретними окультними товариствами, які володіли таємними знаннями, важко як довести, так і спростувати.

У сучасній філософії та літературі[ред. | ред. код]

  • Поняття «Ґрааль» виходить за рамки поширених поглядів і знаходить оригінальне та ясне вираження у праці німецького натур-філософа О. Е. Бернхардта (18751941), який під ім'ям Абд-ру-шин написав грандіозний твір «У Світлі Істини. Послання Ґрааля», де автор вказує, що «Святий Ґрааль» не має матеріального коріння і не є предметом із релігійних переказів, але завжди був найвищою Духовної субстанцією, вічним Джерелом Сили, що породила і підтримує Всесвіт. Це місце зв'язку джерела первісної Сили зі Світом, точка виливу Божественної Сили у Творіння для його підтримки і безперервного формування. Давні поети і містики, сприймаючи духовні образи згори, спотворили суть і надали поняттю про Ґрааль риси, які були близькі їм самим, що жили у свою епоху, в часи галантних лицарів чи таємних містичних орденів. У співзвуччі з легендою, Святий Ґрааль набуває сенсу як Виток Творіння, яке щорічно оновлюється первісною енергією, без якої усе ослабне й загине.
  • Тема Ґрааля несподівано яскраво постає в романі О. Солженіцина «У колі першому» (1958) як піднесений, ідеальний «Образ Довершеності», який зображує художник — герой роману.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Абд-ру-шин. «У Світлі Істини. Послання Грааля» («Im Lichte der Wahrheit. Gralsbotschaft»), доповідь «Святий Грааль».
  • Цибулькін В. В., Лисюк І. П. СС-Аненербе: розсекречені файли. — Київ-Хмельницький: ВАТ "Видавництво «Поділля», 2010. — С. 262–266