Кузня на Рибальському

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Завод «Кузня на Рибальському»
Тип ПрАТ
Заснування 1862[1]
Штаб-квартира 01000, Київ, вул. Електриків, 29-а[2]
Ключові особи Валерій Шандра
Галузь машинобудівна промисловість, металообробна промисловість
Продукція судна, танкери, продуктовози, хімвози та ін.
Дочірні компанії «ЛК-Металургія» ПАТ «Завод „Кузня на Рибальському“»
Код ЄДРПОУ 14312364
Сайт zkr.com.ua

Завод «Кузня на Рибальському» — суднобудівельне приватне акціонерне товариство в Києві. Входила до складу групи компаній «Укрпромінвест». Приватне акціонерне товариство «Завод „Кузня на Рибальському“» є одним з найстаріших підприємств Києва. Кінцевими бенефіціарами підприємства є Петро Порошенко та Ігор Кононенко[3].

Історія[ред.ред. код]

1862—1917[ред.ред. код]

Завод заснований в 1862 році інженером-технологом Федіром Донатом. Спершу це було механічне підприємство зі сталеливарним виробництвом. У 1928-му завод зайнявся суднобудуванням.

1868: Заводом виготовлені металеві конструкції для нового мосту через р. Дніпро, будівництвом якого керував відомий інженер Струве.

1889: Перетворення товариства «Донат, Липківський і К» у товариство під назвою «Київський машинобудівний завод».

1894: Завод переходить у власність акціонерного товариства «Південноросійський машинобудівний завод». У цей час завод спеціалізувався на виробництві чавунного лиття, а також машин для винокурних, цукрових заводів і млинів.[1]

Робітники заводу входили до складу марксистських гуртків київського «Союзу боротьби за визволення робітничого класу» й брали участь в революції 1905 року.[1]

У 1913 році завод освоїв виробництво буксирних пароплавів.[1]

1918—1991[ред.ред. код]

Червоногвардійці заводу брали участь в січневому заколоті 1918 року проти Центральної Ради.[1]

У березні 1919 року завод було націоналізовано.[1] Першим документом, який регламентує статус підприємства в складі радянської оборонної промисловості[ru] можна вважати Постанову Ради оборони України № 290 від 24 червня 1919 р. про визнання Київської верфі оборонним підприємством, відповідно до якої, підприємство офіційно іменувалося Перша Київська радянська верф, на неї покладалися завдання щодо своєчасного забезпечення кораблями Дніпровської флотилії[ru], з цією метою всі робітники й службовці верфі визнавалися мобілізованими[4].

1924: Постановою Київського губернського виконкому «Південноросійський машинобудівний завод» був перейменований в завод «Ленінська кузня».

1928: Після початку індустріалізації, Верховна Рада Української РСР прийняла рішення про організацію річкового суднобудування в Україні та спеціалізації в цій царині заводу «Ленінська кузня» й будівництва корабельні. На лівому березі Дніпра на Рибальському півострові була закладена суднобудівна верф.

1929: До цього року завод «Ленінська кузня» не мав спеціалізації, однак після надходження в 1929 році великого замовлення від Дніпровського річкового пароплавства було прийнято рішення про розширення виробничих потужностей і технічне переоснащення підприємства. Всього на переоснащення й розширення заводу в 1930—1934 рр. було виділено 22 млн карбованців, обладнання для заводу виготовляли московський завод «Червоний пролетарій[ru]», ленінградський «Червоний путиловець[ru]» і горьковський «Двигун революції».[5]

1931: Був спущений на воду буксирний пароплав з суцільнозварним корпусом потужністю 150 к.с.

1932: Було побудовано новий котельний цех заводу об'ємом 100 тис. м³. На лівому березі Дніпра на Рибальському півострові була побудована суднобудівна верф, яка забезпечувала можливість будівництва до 30 суден на рік.[5] Почали будувати річкові буксирні пароплави потужністю 300 к.с.

1934: Будівництво річкових буксирних пароплавів потужністю 400 к.с., на які були встановлені клапанні парові машини власного виробництва.

1941: Влітку на заводі було освоєно ремонт кулеметів, артилерійських систем й іншого озброєння для радянської армії; робітники заводу брали участь в будівництві укріплень і барикад[6]. З наближенням до міста лінії фронту основне обладнання заводу було евакуйовано на схід[1], до Татарської АРСР, де завод почав випуск військової продукції[7].

У період німецької окупації на заводі діяла підпільна диверсійна група (в організаційному відношенні підпорядкована Залізничному підпільному райкому КП(б)У)[8], керівником якої був А. В. Шохін, а також кілька робітників, що діяли в ініціативному порядку:[9][10].

  • в грудні 1941 року серед робітників заводу підпільниками були поширені листівки про початок радянського контрнаступу під Москвою[8]
  • Підпільна група А. В. Шохіна, яка діяла у відкритому німцями на території заводу автомобільному цеху за весь період окупації вивела з ладу 40 відремонтованих автомашин, близько 150 коробок передач і понад 200 моторів[9]. Кроме того, А. В. Шохин и П. И. Перевертун переправили несколько человек в партизанский отряд «Победа» под командованием С. Е. Науменко
  • німецьке замовлення на термінове виготовлення копера (необхідного для відновлення зруйнованого Петровського залізничного мосту через Дніпро), на виготовлення якого в нормальних умовах потрібно було витратити не більше чотирьох змін було затягнуте робочими ливарного цеху і тривало понад два тижні[10]
  • під керівництвом підпільника В. С. Новікова робітники заводу пошкодили 80 гармат, які доставляли на завод для ремонту[10]. 25 зенітних гармат вивів з ладу робочий П. Фішенко — після виконаного їм ремонту жодна з гармат не могла стріляти (що підтвердилося в ході спроби проведення німцями стрільб з відремонтованих гармат на полігоні). Після цього П. Фішенко був розстріляний німцями[9]
  • електромонтер Мостицький вивів з ладу заводську електропідстанцію, зірвавши цим терміновий ремонт автомашин для німецької військової частини[10]
  • робітник-комуніст С. Т. Завіна під час роботи ховав нові деталі, замінюючи їх старими (після звільнення Києва, з захованих ним деталей було зібрано 7 автомашин)[9]

Відновлення заводу почалося незабаром після Київської наступальної операції у листопаді 1943 року, в ході реевакуації промисловості обладнання заводу було повернуто до Києва. На підприємстві було освоєно ремонт важких танків і вже в березні 1944 року робітники заводу почали перевиконувати встановлені планові показники продуктивності праці[11]. На пожертви робітників і службовців заводу, перераховані до Фонду оборони для РСЧА було побудовано танк «Ленінська кузня»[12].

Повоєнні роки: Крім вищезгаданої продукції, завод будував землесоси, продуктивністю 250 м/год, пасажирські пароплави потужністю 400 к.с., рейдові морські буксири і морські самохідні шаланди.

1948: Колектив працівників заводу був нагороджений Сталінською премією — за розробку та впровадження у виробництво в 1947 році вдосконаленої конструкції стандартного річкового буксира[13].

1950: Було повністю завершено відновлення заводу.[1]

1954: Завод освоїв виробництво середньотоннажних морських рибопромислових суден, багатоковшевих землечерпалок та інших земснарядів.[1]

1957: Завод освоїв виробництво суднових машин і котлів.[1]

1959: Завод освоїв випуск устаткування для хімічної промисловості.[1]

1962: Завод був нагороджений орденом Леніна.[1]

1954—1962: Початок будівництва середніх морських рибальських траулерів з кормовим траленням, оснащених двигуном потужністю 800 к.с. і гвинтом регульованого кроку з дистанційним управлінням власного виробництва, з механізмами для вибору знаряддя для ловлі риби та потокові лінії для її обробки, консервним цехом, потужним холодильним обладнанням, рибопошуковими приладами.

Значний обсяг від загального обсягу виробництва займало машинобудування. Завод виробляв великий асортимент котлоагрегатів, насосів, оснащення для хімічної промисловості, гвинти регульованого кроку, морозильне обладнання та ін.

Один з робітників заводу «Ленінська кузня», бригадир слюсарів-складальників Н. Р. Молодченко став Героєм Соціалістичної Праці[14].

На початку 1970-х років група фахівців заводу «Ленінська кузня» тривалий час працювала на будівництві комбінату хімічного волокна в місті Видин, допомагаючи при монтажі й налаштуванні обладнання. Після закінчення робіт, три працівники заводу були нагороджені болгарськими урядовими нагородами (старший інженер-конструктор В. І. Босуновський був нагороджений орденом НРБ III степеня[ru], слюсар А. А. Міщенко і старший технік Б. Н. Поліщук були нагороджені орденом Праці[ru])[15].

1979: Завод взяв шефство над навчально-виробничим комбінатом Дніпровського району Києва, де були обладнані 52 робочих місця для виробничого навчання понад 100 старшокласників[16].

1981: Відповідно до прийнятої в жовтні Київським міськвиконкомом комплексної науково-технічної програми «Охорона навколишнього середовища міста і раціональне використання природних ресурсів і сировини» була проведена реконструкція та вдосконалення очисних споруд заводу[17].

У 1982 році лабораторія автоматизації конструювання корпусів суден ЦКБ «Ленінська кузня» підвищила рівень уніфікації корпусних конструкцій для суден, що випускалися, дозволивши знизити витрату листового металу[18].

1986: Завод виконував великий обсяг робіт з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

На момент розпаду СРСР на заводі працювало понад 6000 працівників.

Після 1991[ред.ред. код]

22 травня 1993 року побудований і в 1994 — введений до складу військово-морських сил України корвет проекту 1124М «Луцьк»[19].

1995: Зміна форми власності та перетворення у відкрите акціонерне товариство «Завод „Ленінська кузня“».

З 1995 по 1998 рік виробництво на заводі практично зупинилося[20].

1999: У вересні був спущений на воду побудований заводом річковий суховантаж-контейнеровоз «ROBO-1», виготовлений на замовлення нідерландської фірми[21].

2000: В кінці травня був спущений на воду побудований заводом суховантаж вантажністю 1,5 тис. тонн, виготовлений на замовлення німецької фірми "Schiffswerft Schlomer GmbH Co. KG "[22].

11 жовтня 2001 року було спущено на воду побудований заводом річковий суховантаж «Y408», призначений для транспортування контейнерних і сипучих вантажів[23].

У 1991—2002 рр. на заводі був побудований і 15 березня 2002 — спущений на воду і введений до складу військово-морських сил України корвет «Тернопіль».

У лютому 2004 року на заводі почалося виробництво двох річкових бронекатерів проекту 58150 «Гюрза» для прикордонної служби Узбекистану (їх виробництво було завершено в грудні 2004).

Станом на 2008 рік, підприємством було освоєно випуск водонагрівного котлоагрегату КОАВ-68, а також парових котлоагрегатів КВА-0,25/3-1, КВА-0,63/5-1, КВА-1,0/5-1 і КВА-1,0/6-1[2].

У 2011—2012 рр. на заводі були побудовані перші два 7,4-тонні катери «UMS -1000» (5 жовтня 2012 року катери були доставлені до Севастополя і 10 жовтня 2012 — включені до складу Севастопольського загону морської охорони ДПСУ під найменуванням BG-16 і BG-17).

25 жовтня 2012 року на заводі відбулася урочиста церемонія закладки двох малих броньованих артилерійських катерів проекту 58155 «Гюрза-М» для військово-морських сил України[24]. У листопаді 2013 року їхнє виробництво було припинено, але в жовтні 2014 знову відновилося[25]

У 2013 році на підприємстві було освоєно випуск 40-мм[ru] автоматичного гранатомета УАГ-40.

У 2014 році на заводі був побудований ще один катер «UMS -1000» (31 липня 2014 року включений до складу Маріупольського загону морської охорони ДПСУ під найменуванням BG-22).

24 вересня 2014 на виставці «Зброя та безпека-2014» завод «Ленінська кузня» представив нові розробки:

30 січня 2015 було оголошено, що завод почав роботи зі створення двох нових бронемашин: 10-тонної «Тритон» та 15-тонної «Арбалет»[29].

У квітні 2015 року підприємства ВАТ Завод «Ленінська кузня», ПАТ «Чернігівський завод радіоприладів» і ХК «Укрспецтехніка» завершили розробку проекту захисту державного кордону[30]

До початку серпня 2015 року чисельність працівників підприємства становила 350 осіб, завод виконував судноремонтні роботи й продовжував будівництво двох бронекатерів «Гюрза-М» для ВМС України (замовлених міністерством оборони України в 2012 році)[31].

31 серпня 2015 було оголошено, що підприємство завершує розробку бронемашини «Тритон», перший зразок якої планується виготовити до кінця 2015 року[32]. 22 вересня 2015 завод представив демонстраційний зразок бронемашини «Тритон» на збройовій виставці «Зброя та безпека-2015»[33].

15 жовтня 2015 державна прикордонна служба України замовила заводу будівництво малого патрульного катера для морської охорони ДПСУ вартістю 14,96 млн гривень[34].

10 листопада 2015 завод спустив на воду перші два артилерійські катери «Гюрза-М» для ВМС України, які згодом отримали назви «Аккерман» і «Бердянськ».

7 квітня 2016 року у заводі були закладені ще 4 бронекатери «Гюрза-М» для ВМС України[35].

28 грудня 2016 року на заводі було урочисто закладено перші два десантно-штурмових катери проекту 58181 «Кентавр».[36]

30 березня 2017 року на річних загальних зборах акціонерів публічного акціонероного товариства "Завод «Ленінська кузня», які відбулися 30.03.2017 року, акціонерами товариства було прийнято рішення про зміну найменування товариства на приватне акціонерне товариство "Завод «Кузня на Рибальському»[37]

В жовтні 2017 року під час міжнародної виставки «Зброя та безпека — 2017» завод представив аналог радянської корабельної шестиствольної 30-мм зенітної автоматичної артилерійської установки АК-306.[38]

Сьогодення[ред.ред. код]

Підвищені вимоги до столичного заводу сприяли зростанню загального технічного рівня, підготовці кадрів, творчої організації виробництва, внаслідок чого завод «Кузня на Рибальському» не загубився серед велетнів вітчизняного суднобудування, розташованих біля моря — в Миколаєві, Херсоні, Керчі. Технічний потенціал заводу дозволяв будувати судна і плавзасоби практично будь-якого призначення з вимірами, які максимально використовують пропускну можливість шлюзів та мостів на Дніпрі. Завдяки цьому будівництво суден і споруд особливої складності завжди вважалося найдоцільнішими саме на стапелях верфі «Кузня на Рибальському».

10 цех заводу.

Завод має значний досвід у будівництві морозильних траулерів і тунцелова, автоматизованих землечерпалок, танкерів-хімвозов, протичовнових кораблів, науково-дослідних і геолого-розвідувальних судів. Досягнутий науково-технічний рівень виробництва сприяв визнанню високого міжнародного авторитету заводу, продукція якого експортується до Фінляндії, Болгарії, Туреччини, Румунії, В'єтнаму, Індії, Сенегалу, Іраку, Індонезії, Мозамбіку, Єгипту та інших країни. Висококваліфікований персонал, який має великий досвід роботи, забезпечує виготовлення машинобудівної продукції будь-якої складності. Підприємство постійно відвідують делегації та окремі бізнесмени з різних країн світу, що дозволяє розширювати ділові контакти. Ефективна кредитна політика підприємства, вміння працювати з великими кредитними установами, виконання термінів будівництва суден призвели до того, що в останні роки більшість замовників корпусів суден — закордонні клієнти.

Судна на заводі «Кузня на Рибальському» будуються під наглядом найвідоміших світових класифікаційних товариств:

Виробництво[ред.ред. код]

Суднобудування[ред.ред. код]

Завод «Кузня на Рибальському» будує такі типи суден:

  • Швидкісні патрульні катери водотоннажністю 10 — 120 т;
  • Малі сторожові кораблі водотоннажністю 400—500 т для охорони закритих морів і дальньої прибережної зони;
  • Патрульні кораблі відкритого моря водотоннажністю 1600—1800 т;
  • Рибопромислові судна потужністю до 4000 кВт;
  • Буксири портові буксири й рятувальники, сміттєзбирачі й пожежні судна;
  • Універсальні суховантажні судна і контейнеровози вантажністю до 4500 т;
  • Танкери, хімвози дедвейтом до 5000 т;
  • Судна технічного флоту: багаточерпакові земснаряди, землесоси, ґрунтовідвізні шаланди;
  • Баржі несамохідні;
  • Плавучі доки вантажністю 2500 — 3000 т;
  • Корпуси суден різного призначення.

Машинобудування і металообробка[ред.ред. код]

Поряд з верф'ю завод має високорозвинуте машинобудівне виробництво, яке має такі напрямки:

  • Ливарне виробництво спеціалізується на виготовленні литих виробів зі сталі, чавуну і кольорових металів;
  • Механічна обробка різних деталей;
  • Котельне виробництво, на якому виготовляються суднові допоміжні автоматизовані котлоагрегати й печі (інсінератори) для спалювання судових відходів і сміття;
  • Виробництво гребних валів і гвинтів регульованого кроку;
  • Обладнання для нафтовидобувної промисловості (превентори, ключі гідравлічні);
  • Виробництво морозильних апаратів, призначених для заморожування таких продуктів як риба, м'ясо, овочі та ін.;
  • Насоси заглибні й електронасосні відцентрові агрегати, призначені для зрошення та водопостачання житлових і громадських будівель.

Побудовано на заводі[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н Киевский судостроительный завод "Ленинская кузница" // Украинская Советская Энциклопедия. том 5. Киев, «Украинская Советская энциклопедия», 1981. стр.45
  2. а б Ленинская кузница, завод // Предприятия оборонно-промышленного комплекса стран Польши и Литвы . Справочник. изд. 4-е, пер. М., 2008. стр.184
  3. Картка контрагента із довідника юридичних осіб
  4. Киевщина в годы гражданской войны и иностранной военной интервенции (1918—1920 г.): Сборник документов и материалов. / Сост.: Ю. Ф. Борщ, Ф. И. Ильин, М. А. Коломойский и др. — К.: Государственное издательство политической литературы УССР, 1962. — С.255 — 538 с.
  5. а б История Киева в 3-х тт. том 3. Киев социалистический, книга 1. / редколл., отв. ред. Н. И. Супруненко. Киев, «Наукова думка», 1985. стр.180
  6. «Останавливаем машину возле одной из баррикад. Распоряжался здесь сурового вида старик, с вьющейся шевелюрой цвета мыльной пены и желтыми от табачного дыма вислыми усами. Познакомились. Он оказался кадровым рабочим „Ленинской кузницы“. Старик охотно рассказал, что уже строил баррикады на улицах Киева… Поглаживая заросшие седой щетиной щеки, старый ветеран труда сказал, что все опытные рабочие сейчас по суткам не выходят из цехов, даже обедают у своих станков. Все, что могут, делают для фронта. На „Ленинской кузнице“ уже освоен ремонт пулеметов, артиллерийских орудий и другого оружия»
    И. Х. Баграмян. Так начиналась война. — М.: Воениздат, 1971. стр.207
  7. История Киева в 3-х тт. том 3, книга 1. Киев социалистический / редколл., отв. ред. Н. И. Супруненко. Киев, «Наукова думка», 1985. стр.319
  8. а б А. Палажниченко. Неопалимая купина // Люди легенд. Очерки о партизанах и подпольщиках — Героях Советского Союза. сб., сост. В. В. Павлов, И. П. Селищев. вып. 5. М., 1974. стр.123-145
  9. а б в г История Киева в 3-х тт. том 3, книга 1. Киев социалистический / редколл., отв. ред. Н. И. Супруненко. Киев, «Наукова думка», 1985. стр.339-340
  10. а б в г канд. ист. н. П. Т. Тронько, канд. ист. н. П. М. Овчаренко. Солдаты киевского подполья // Герои подполья. О подпольной борьбе советских патриотов в тылу немецко-фашистских захватчиков в годы Великой Отечественной войны. М., 1965. стр.398-399
  11. История Киева в 3-х тт. том 3, книга 1. Киев социалистический / редколл., отв. ред. Н. И. Супруненко. Киев, «Наукова думка», 1985. стр.359
  12. История Киева в 3-х тт. том 3, книга 1. Киев социалистический / редколл., отв. ред. Н. И. Супруненко. Киев, «Наукова думка», 1985. стр.389
  13. Постановление Совета Министров СССР № 1897 от 2 июня 1948 года «О присуждении Сталинских премий за выдающиеся изобретения и коренные усовершенствования методов производственной работы за 1947 г.»
  14. История Киева в 3-х тт. том 3, книга 2. Киев социалистический / редколл., отв. ред. Ю. Ю. Кондуфор. Киев, «Наукова думка», 1986. стр.87
  15. История Киева в 3-х тт. том 3, книга 2. Киев социалистический / редколл., отв. ред. Ю. Ю. Кондуфор. Киев, «Наукова думка», 1986. стр.382-383
  16. История Киева в 3-х тт. том 3, книга 2. Киев социалистический / редколл., отв. ред. Ю. Ю. Кондуфор. Киев, «Наукова думка», 1986. стр.212
  17. История Киева в 3-х тт. том 3, книга 2. Киев социалистический / редколл., отв. ред. Ю. Ю. Кондуфор. Киев, «Наукова думка», 1986. стр.323
  18. История Киева в 3-х тт. том 3, книга 2. Киев социалистический / редколл., отв. ред. Ю. Ю. Кондуфор. Киев, «Наукова думка», 1986. стр.306
  19. Боевое судно может быть названо в честь… киевской мэрии // газета «Сегодня», № 76 (577) от 23 мая 2000
  20. «С 1995 по 1998 год производство на заводе практически остановилось, из восьми тысяч рабочих осталось чуть более двух.»
    Будет и в вашей общаге праздник // газета «Сегодня», № 40 (792) от 19 февраля 2001
  21. Голландцы будут плавать на украинских судах // газета «Сегодня», № 180 (435) от 28 сентября 1999
  22. Петр Ижик. Новое судно «обмыто» // газета «День» (Киев), № 89 от 23 мая 2000
  23. С рельсов сошел сухогруз // газета «Сегодня», № 229 (981) от 12 октября 2001
  24. На ПАО «Завод „Ленинская кузница“» заложены два катера «Гюрза-М» для ВМС Украины // «Новости ЦАМТО» от 26 октября 2012
  25. Завод Порошенко возобновил строительство бронекатеров // «Взгляд. RU» от 4 октября 2014
  26. Украина начала выпускать оружие по стандартам НАТО // «Аргументы и факты — Украина» от 30 января 2015
  27. Алексей Сердюк. HMMWV: служба в Украине // «Defense Express», № 5 (май) 2015. стр.18-19
  28. ПАО «Завод „Ленинская кузница“» впервые представило новый боевой модуль ОБМ // «Украина промышленная» от 26 сентября 2014
  29. Украина начала выпускать оружие по натовским стандартам // УКРИНФОРМ от 30 января 2015
  30. «Укроборонпром» представил проект комплексной защиты границы // РИА «Новости» — Украина от 17 апреля 2015
  31. Анна Михайлюк, Владислав Швец. Судостроительная отрасль Украины: заводы разграблены, специалистов нет // УНИАН от 13 августа 2015
  32. В Украине заканчивают разработку нового бронеавтомобиля «Тритон» // AUTO-Consulting.UA от 31 августа 2015
  33. «Зброя та безпека-2015»: нам є чим захищатись // газета «Народна армiя» вiд 24 вересня 2015
  34. Завод Порошенка продав прикордонникам катер за 15 мільйонів // «Нашi грошi» вiд 23 жовтня 2015
  35. Павло Багмут. На «Ленінській кузні» почали будівництво чотирьох броньованих катерів // «Укринформ» от 7 апреля 2016
  36. У Києві закладено два десантно-штурмові катери типу «Кентавр» для Військово-Морських Сил. Ukrainian Military Pages. 28.12.16. 
  37. Leninska Kuznya Plant Joint Stock Co.. lk.com.ua. Процитовано 2017-03-31. 
  38. Завод “Кузня на Рибальському” представила на “Зброя та безпека – 2017” шестиствольну 30-мм зенітну артустановку. http://mil.in.ua/. Український мілітарний портал. 2017-10-12. Процитовано 11 жовтня 2017. 

Посилання[ред.ред. код]

Компанії Це незавершена стаття про підприємство.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.