Сергіївський майдан
| Сергіївський майдан Харків | |
|---|---|
 Вид на Сергіївський майдан і Університетську гірку з протилежного боку річки Лопань. Початок ХХ ст. | |
| Місцевість | Центр |
| Район | Шевченківський район |
| Колишні назви | |
| Базарна площа, Надлопанська площа, Сергіївська площа, Площа Декабристів, Пролетарський майдан | |
| Транспорт | |
| Найближчі станції метро | Майдан Конституції, Історичний музей |
| Покриття | асфальт |
| Зовнішні посилання | |
| У проєкті OpenStreetMap | пошук у Nominatim |
| Мапа | |
 | |
Сергіївський майдан (у XIX — на початку XX століть Надлопа́нська площа, у 1932—1936 роках — Площа Декабри́стів, у 1936—2016 роках — Пролета́рський майдан)[1] — майдан у центрі Харкова, утворився у XVIII столітті. Більша частина відноситься до Шевченківського району Харкова, а невелика південна частина — до Основ'янського району.
Розташований на лівому березі річки Лопань під Университетською гіркою. Сергіївський майдан обмежений з півночі Соборним узвозом, з південного сходу Павлівським майданом. З північної сторони виходить Клочківська вулиця, з західної — Лопанським мостом починається Полтавский шлях. З південної частини площі починається Банний провулок, що веде до Рибного майдану. Купецький міст веде до Благовіщенського майдану.
Історія[ред. | ред. код]
Площа почала формуватися на початку XVIII століття і спочатку мала назву Базарна. Тоді вздовж берега річки Лопань тягнувся ряд дерев'яних їдалень, а зі східного боку площі на колишньому валу Харківської фортеці, нижче Університетської гірки, збудували дерев'яні лавки. Торги на Лопанському базарі відбувалися чотири рази на тиждень. У 1820-х роках був збудований критий дерев'яний ринок. Велика пожежа 1835 року, викликана загорянням мастильних складів, які розташовувалися на схилі Університетської гірки, знищила усі будівлі та сходи, які вели на гірку. Згодом базар з площі прибрали.[2].
У першій половині XIX століття почалися роботи з благоустрою Базарної площі. Тоді ж збудували дерев'яні сходи з площі на гірку, яка розташовувалася північніше сучасної. У 1850-х роках під гіркою поруч із Купецьким узвозом був збудований Сергіївський ряд, що отримав назву на честь губернатора[2]. Між Сергіївським рядом і річкою збудували Московський ряд[3]. Тоді ж площа отримала нову назву — Сергіївська. 1868 року дерев'яні сходи замінили кам'яними, що знаходилися південніше старих навпроти Лопанського моста й початку Катеринославської вулиці. У 1875 році на ділянці від нових сходів до Сергіївського ряду збудували Ново-Сергіївський ряд[2]. 2 листопада 1882 року згідно постанові міської думи другий поверх Ново-Сергіївського ряду був відданий під новостворений міський музей[4]. 14 грудня 1886-го був відкритий міський промислово-художній музей, який став другим провінційним загальнодоступним міським музеєм за часом заснування у Російській імперії (після Саратова)[2] і першимм на території України[5]. Приміщення музею, реконструйовані архітектором С. І. Загоскіним, знаходилися на другому поверсі, а вхід у них був організований з однієї з проміжних майданчиків сходів на гірку. У радянські часи музей став називатися Музеєм історії Слобідської України ім. Г. С. Сковороди[4].
Наприкінці XIX століття Сергіївський ряд згорів і у 1890 році на його місці був збудований двоповерховий Миколаївський ряд за проектом архітектора А. К. Шпігеля. У 1898 році вздовж берега річки Лопань збудували ряд кам'яних будинків та часовню за проектами академіка архітектури Олексія Миколайовича Бекетова[2]. Поруч з ними розташовувався круглий балаган з панорамою «Голгофа», пізніше 1915 року, переобладнаний у «народний кінематограф Маяк». У південній частині площі збудували «Гранд-отель», у радянський час перейменований у готель «Спартак»[2].
 |
 |
 |
| Гранд-отель, розташований на розі Сергіївської і Павлівської площ. | Сергіївський ряд | Кам'яні лавки та балаган з панорамою «Голгофа». |
1932 року з нагоди святкування 15-річчя Жовтневої революції площу перейменували у Пролетарську. У першій половині XX століття площу заасфальтували, розбили новий сквер, звели нові сході на гірку, а біля Лопанського моста була збудована нова пристань з широкими сходами до річки. Під час німецько-радянської війни усі будівлі на площі були знищені. у післявоєнні роки завали розібрали і замінили на сквери[2]. 1957 року на гірку збудували нові широкі сходи за проектом архітекторів Б. Г. Клейна та І. І. Приходько. 1985 року у сквері на площі за проектом архітекторів І. М. Рукавішнікова та Г. М. Макаревича встановили бюст на честь державного діяча, двічі Героя Соцпраці, голови Ради Міністрів СРСР у 1980—1985 роках, одного з найстаріших голів уряду (з 75 до 80 років) у післявоєнній історії Європи Миколи Олександровича Тихонова[3].
2 лютого 2016 року згідно Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» площі повернуто давню назву Сергіївська.[1]
Транспорт[ред. | ред. код]
Недалеко від площі, у районі майдана Конституції знаходиться пересадочний вузол між Холодногірсько-Заводської та Салтівської лініями метро, який складається з станцій Майдан Конституції та Історичний музей На площі прокладені трамвайні колії, здійснюється рух трамвайними маршрутами № 3, 5, 6, тролейбусом № 11. Також діють автобусні маршрути: № 11, 231, 246, 304 і 305[6]. З 1996 по 2005 рік від пристані неподалік площі здійснював прогулянкові рейси річками Лопань та Харків теплохід «Ластівка».
Джерела[ред. | ред. код]
- ↑ а б Розпорядження міського голови «Про перейменування об'єктів топоніміки міста Харкова» [Архівовано 7 лютого 2016 у Wayback Machine.] від 2 лютого 2016 року.
- ↑ а б в г д е ж Дьяченко Н. Т. Улицы и площади Харькова. Очерк. — 4-е изд. — Харків : Прапор, 1977. — 272 с.
- ↑ а б Клейн Б. Г., Лаврентьев И. Н., Лейбфрейд О. Ю. та ін. Харьков : Архитектура, памятники, новостройки : Путеводитель. — Харьков : Прапор, 1987. — 151 с.
- ↑ а б Лейбфрейд О. Ю., Полякова Ю. Харьков. От крепости до столицы: Заметки о старом городе. — Харьков : Фолио, 2004. — 335 с. — ISBN 966-03-0276-2.
- ↑ В. Иващенко. Харьковщина. Четыре удивительных маршрута. Путеводитель. — Харьков : Золотые страницы, 2007. — 168 с. — ISBN 978-966-400-022-9.
- ↑ Маршруты общественного транспорта, проходящие по Пролетарской площади, на сайте «Харьков транспортный». Архів оригіналу за 14 жовтня 2011. Процитовано 10 лютого 2014.