Сибірське обласництво

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Прапор сибірського областництва

Сибірське обласництво — суспільно-політична течія серед сибірської інтелігенції (середина 1850-х років — початок XX століття). Також в якійсь формі і мірі існує і до сьогодні. Сибірське областництво має історію у більш ніж 150 років, боротьби за незалежність Сибіру.

Зародження[ред. | ред. код]

Обласництво зародилося в петербурзькому гуртку сибірських студентів, в який входили Григорій Потанін, Микола Ядрінцев, Серафим Шашков, Микола Наумов, Федір Усов та інші. У 1860-ті роки областники виступали за революційну боротьбу з самодержавством, за демократичні свободиі права людини. Після повернення до Сибіру (1863) активізували свою діяльність. Виступали на захист «інородців», проти колоніального гніту. Діючи в контакті з політичними засланцями росіянами і поляками, областники готували повстання проти Росії. Розглядаючи Сибір як політичну та економічну колонію Росії, а сибіряків — як нову сибірську націю, окремі областники висунули гасло відділення її від Росії або надання Сибіру автономного статусу. Влітку 1865 року Г. Н. Потанін і інші областники були заарештовані у справі «Товариства незалежності Сибіру», притягнуті до суду і засуджені до різних жорстоких покарань.

Для діяльності сибірських областників 1870-х роках характерно захоплення революційним народництвом. На початку 1880-х років відбувалася еволюція обласників в сторону ліберального народництва, а з 2-ї половини 1890-х років — буржуазного лібералізму. На початку XX століття серед обласників відбулося розмежування на праве (Олександр Адріанов, А. Н. Гаттенбергер, Н. Н. Козьмін та ін .) і ліве перебіг. Останнє (Е. Е. Колосов, Петро Дербер) та інші були тісно пов'язано з партією есерів.

У роки громадянської війни[ред. | ред. код]

Сибірська республіка у вересні 1918 року

Конференція в Томську (2-9 серпня) 1917 року прийняла постанову «Про автономний устрій Сибіру» в рамках федерації з самовизначенням областей і національностей, і навіть затвердила біло-зелений прапор Сибіру. 8 жовтня відкрився I Сибірський обласний з'їзд. Він постановив, що Сибір повинен володіти всією повнотою законодавчої, виконавчої та судової влади, мати Сибірську обласну думу і кабінет міністрів. Передбачалася можливість перетворити саму Сибір у федерацію.

Взимку-навесні 1918 року ряд обласників взяв участь у підготовці антибільшовицького повстання в Сибіру і увійшов у Тимчасовий Сибірський уряд. Після Повстання чехословацького корпусу, завдяки якому була ліквідована влада більшовиків у Сибіру, 4 липня 1918 року була проголошена державна самостійність Сибірської республіки. У вересні того ж року разом з іншими регіональними та національними урядами сибірські обласники взяли участь у Уфімській нараді. Після узурпації влади Олександром Колчаком деякі обласники співпрацювали з ним, а після завоювання більшовиками Сибіру емігрували. У період між світовими війнами у Японії та Китаї діяла сибірська обласницька емігрантська організація.

Сучасність[ред. | ред. код]

На початку 1990-х років ідея Сибірської республіки була відроджена. У березні 1992 доку відбувся З’їзд народних депутатів Сибіру за участі 136 делегатів - депутатів усіх сибірських регіонів. На ньому Аман Тулєєв заявив, що "Центр штовхає нас до створення нікому не потрібної Сибірської Республіки"[1]. У той же час представник Тюмені Б. Перов пропонував наступне: "З’їзд приймає декларацію про державну незалежність Сибіру та проголошує себе вищим органом державної влади Сибіру, при цьому усі органи колоніальної російської влади на місцях скасовуються..."[2]. Був створений ряд партій на організацій, що виступали за автономію або незалежність Сибіру.

У 2000-х нова генерація сибірських обласників об’єдналася у "Сибірську Раду", а на основі сибірських діалектів російської була розроблена сибірська мова.

У липні 2013 року представниками Громадської палати Новосибірської області та засновники громадське об'єднання «Сибірська національно-культурна автономія» Олександр Бакаєв та Євген Митрофанов у відкритому листі повпреду президента в Сибіру Віктору Толоконському попросили його «ініціювати на рівні вищого керівництва країни процес об'єднання сибірських регіонів у макрорегіон Сибір з підвищенням податкових, управлінських і законодавчих повноважень суб'єктів Федерації». На думку Бакаєва та Митрофанова, максимальна централізація розподілу податкової бази між регіонами та федеральним центром перешкоджає розвитку Сибіру. Наприклад, в Томській області в 2012 році з 130 млрд рублів зібраних податків до бюджету РФ пішло 92 млрд, а назад регіон отримав лише 10,3 млрд[3].

Марш[ред. | ред. код]

1 серпня 2014 року влада Росії заблокувала спільноту вконтакте «Марш за федералізацію Сибіру» і Артема Лоскутова. Роскомнадзор виніс попередження 14 ЗМІ про неприпустимість розміщення інформації про «Марші за федералізацію Сибіру», який планується провести в Новосибірську 17 серпня 2014 року і більшість ресурсів була змушена видалити будь-яку інформацію про цей Марш[1].

Цікаві факти[ред. | ред. код]

  • Групу сибірських літераторів «Памір», створену в 1928 році, звинувачували в обласницьких прагненнях, що закінчилося для її членів в 1932 році великою письменницькою кримінальною справою.
  • У грудні 2012 року московська рок-група «Подія» випустила пісню «Вільний Сибір», присвячену сибірському обласництву. Автором слів і музики став фронтмен колективу Олексій Караковський. Пісня прозвучала на хвилях радіо «TOK-FM» і стала набирати популярність в Інтернеті[2].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Тулеев Аман-гельды Молдагазыевич // Агентство Федеральных Расследований
  2. Андрей Зубов. Будущее российского федерализма // «Знамя» 1996, №3
  3. Олексій Тарасов. Сибір у пошуках себе. Новосибірці попросили про деколонізацію — «Нова газета», 24.07.2013

Література[ред. | ред. код]

  • Лапін Н. А. Революційно-демократичний рух 60-х рр.. XIX в. в Західному Сибіру. Свердловськ, 1967.
  • Перейра Н. областнічества і державність в Сибіру під час громадянської війни // Громадянська війна в Росії: перехрестя поглядів. М.: Наука, 1994.
  • Розгін І. М., Плотникова М. Е. Г. Н. Потанін в роки соціалістичної революції та громадянської війни в Сибіру // Питання історії Сибіру. Вип. 2. Томськ, 1965.
  • Сесюніна М. Г. Г. Н. Потанін і Н. М. Ядрінцев — ідеологи сибірського обласництва. Томськ, 1974.
  • Сибірське обласництво: Біобібліографічний довідник / Гол. ред. С. С. Бикова. Томськ: Водолій, 2001. 228 с.

Посилання[ред. | ред. код]