Марко Вовчок

Детальніші відомості про ймовірного справжнього автора україномовних творів виданих під псевдонімом Марко Вовчок ви можете знайти в статті Опанас Маркович.

Марко Вовчок
Опанас Маркевич та Марія Вілінська
Загальні дані про письменника
Псевдо	Марко Вовчок
Справжнє ім'я	Опанас Маркович (чи Марія Вілінська)
Марко Вовчок у Вікіджерелах Марко Вовчок у Вікіцитатах

Марія Лобач-Жученко
Мария Лобач-Жученко
Марія Вілінська (Марія Маркович, згодом Марія Лобач-Жученко)
Ім'я при народженні	Марія Олександрівна Вілінська
Псевдонім	Марко Вовчок, Я. Канонин, Украинка
Народилася	10 (22) грудня 1833(1833-12-22) Єкатерининське, Єлецький район
Померла	28 липня (10 серпня) 1907(1907-08-10) (73 роки) Нальчик, Терська область, Російська імперія
Поховання	Нальчик
Підданство	Російська імперія
Національність	росіянка
Діяльність	прозаїк, перекладач
Мова творів	російська французька
Напрямок	реалізм
Жанр	проза
Magnum opus	повість Маруся (1871)
Рід	Вілінські
Брати, сестри	Вілінський Дмитро Олександровичd
У шлюбі з	Опанас Маркевич Михайло Лобач-Жученко
Діти	Богдан Маркович
Нагороди	Монтіонівська премія (1879)
Марко Вовчок у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах
Роботи у  Вікіджерелах

Маркович Опанас Васильович
Маркович Опанас Васильович
Опанас Маркович, невідомий рік
Ім'я при народженні	Маркович Опанас Васильович
Псевдонім	Марко Вовчок
Народилася	27 січня (8 лютого) 1822(1822-02-08) Кулажинці (Гребінківський район)
Померла	20 серпня (1 вересня) 1867(1867-09-01) (45 років) Чернігів
Поховання	Чернігів
Громадянство	Російська імперія
Національність	українець
Діяльність	письменник, фольклорист-етнограф, громадський діяч
Alma mater	Київський університет св. Володимира
Мова творів	українська
Роки активності	1840-60-ті
Напрямок	реалізм
Жанр	художня проза
Magnum opus	збірка Народні оповідання (1857-1865) повість Інститутка (1862)
Рід	Марковичі
Батько	невідомо
Мати	невідомо
Брати, сестри	невідомо
У шлюбі з	Марія Вілінська
Діти	Богдан Маркович
Нагороди	невідомо
Марко Вовчок у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах
Роботи у  Вікіджерелах

Марко́ Вовчо́к  — псевдонім письменника, під яким було надруковано оригінальні твори українською, російською та французькою мовами та переклади інших авторів російською мовами. До цього часу немає одностайного консенсусу щодо авторства українських творів Марка Вовчка. Зокрема, прибічником тези, що всі україномовні твори Вовчка були насправді написані першим чоловіком Марії Вілінської, Опанасом Маркевичем, був Пантелеймон Куліш — редактор magnum opus Марка Вовчка «Народні оповідання».^[⇨]

Марія Вілінська була дружиною українського етнографа Опанаса Маркевича та російського офіцера Михайла Лобача-Жученка, матір'ю російського математика Богдана Марковича, троюрідною сестрою російського літературного критика Дмитра Писарєва, старшою сестрою російського письменника Дмитра Вілінського та тіткою українського дипломата російського походження Олександра Вілінського. Як письменник Вілінська багато написала російських творів, однак її доробок в російську літературу залишився не оцінений російськими літкритиками й не мав хоч якогось визнання серед них. На літературній ниві Вілінська прославилася своєю неетичністю та готовністю приписувати чужі літературні твори як свої: у 1850-60-их роках вона, скоріше за все, присвоїла собі україномовні твори написані її чоловіком Опанасом Марковичем й видавала їх як свої під псевдонімом Марко Вовчок, а у 1860-70-их роках вона, скоріше за все, присвоїла собі російськомовні переклади західних літераторів зроблені росіянками-перекладачками й видавала їх як свої під тим-же псевдонімом Марко Вовчок.^[⇨]

Опанас Маркович був першим чоловіком Марії Вілінської. Маркович - видатний український письменник, фольклорист, етнограф, та громадський діяч - був активним в українських націєтворчих проєктах 1800-их років, й зокрема брав активну участь у проукраїнському суспільно-літературному об'єднанні Кирило-Мефодіївське товариство, де він працював разом з Тарасом Шевченком та іншими українськими інтелектуалами 1860-их років й за що його згодом було на певний час відправлено на заслання углиб Росії російсько-царською владою.

Українські твори Марка Вовчка, які тематично переважно оповідали про історичне минуле України, мали антикріпацьке спрямування й у 1860-их роках принесли Вовчку значну літературну славу в Україні після публікації у 1857-1865 роках україномовної збірки «Народні оповідання» та у 1862 році україномовної повісті «Інститутка». Російські твори Марка Вовчка описували історичне минуле Росії й не були високо оцінені російськими літкритиками та забуті практично відразу після їх появи.

Життєпис

Раннє дитинство у Росії

Марія Вілінська

Марія Олександрівна Вілінська за першим чоловіком — Маркович, за другим чоловіком — Лобач-Жученко; 10 (22) грудня 1833(18331222), маєток Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії, тепер Липецька область РФ — 28 липня (10 серпня) 1907, Нальчик, Росія). Вілінська народилася 10 (22) грудня 1833 року в маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії у збіднілій російській дворянській сім'ї. Зростала в російськомовному середовищі. Будучи підлітком, у 1845 році виховувалася в приватному пансіоні в Харкові.. На формуванні поглядів майбутньої письменниці позначилося тривале перебування в інтелігентних сім'ях її російських родичів, зокрема батьків Д. І. Писарєва (пізніше — видатного критика й близького друга письменниці).

Український період

В салоні її тітки К. П. Мардовіної в Орлі часто збиралися відомі письменники й фольклористи і саме там, у 16 років, Марія познайомилася з майбутнім своїм чоловіком, українським фольклористом і етнографом Опанасом Маркевичем, який відбував заслання в Орлі за участь у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства. 1850 чи 1851 року Опанас Маркович та Марія Вілінська одружилися. Проживаючи з Опанасом Маркевичем у 1851—1858 у Чернігові, Києві, та Немирові, Марія глибоко вивчила життя, культуру та мову українського народу.

Збірка перших україномовних творів Марка Вовчка, написаних у Немирові та надрукованих під назвою «Народні оповідання» (Санкт-Петербург, 1857), відразу стала надзвичайно популярною серед української інтелігенції. Попри те, що до першої збірки «Народних оповідань» увійшло лише 11 невеликих творів (серед них оповідання «Сестра», «Козачка», «Чумак», «Одарка», «Сон», «Панська воля», «Викуп» тощо), вона справила велике враження на літературно-громадську думку. У Немирові письменниця почала писати повість «Інститутка» яка пізніше з'явилася у журналі «Основа» й яку вона завершила наступного року в Петербурзі.

Марко Вовчок

Перший російський період

У 1859 році Вовчок переїздить до Петербурга разом із своїм чоловіком Опанасом Маркевичем. У 1859 році у Москві з'являються друком більшість її перших оповідань російською мовою у збірці «Рассказы из народного русского быта» (укр. Розповіді з народного російського побуту, 1859). У Петербурзі Вовчок потрапляє в коло українських письменників та культурних діячів, зокрема колишніх кирило-мефодіївських побратимів Маркевича Василя Білозерського, Миколи Костомарова, Пантелеймона Куліша та Тараса Шевченка. По-дружньому прийняла співвітчизницю громада російських літераторів, зокрема Іван Тургенєв, Микола Некрасов, Олексій Плещеєв, Олексій Писемський, та Едвард Желіговський-Сова

Перебування за межами Російської імперії

Марко Вовчок

В 1859 році Марковичі поїхали за кордон, але скоро, через подружню зраду Марії, Опанас Маркевич повернувся звідти сам. Більше з жінкою й сином він вже не бачився, хоча і посилав ще кілька років гроші за кордон для сім'ї, сподіваючись на повернення дружини, але так і не дочекався ні жінки, ні сина. Останні роки життя Опанас Маркевич провів у скрутних обставинах, розбитий морально, і помер на самоті 1867 року в Чернігові в земському шпиталі.

Під час перебування в 1859—1867 рр. за кордоном Російської імперії (Франція, Німеччина, Швейцарія, Італія) Марко Вовчок зустрічається з Дмитром Менделєєвим, Олександром Бородіним, Іваном Сєченовим. За сприяння Івана Тургенєва відбулося її знайомство з Жулем Верном, Олександром Герценом та Левом Толстим. Також Вовчок пише оповідання та казки французькою мовою, друкуючи їх в паризькому «Журналі виховання й розваги» П.-Ж.Сталя (Етцеля).

За кордоном Вовчок зустрічалася з чеськими письменниками Йосифом Фрічем, Яном Нерудою та була близькою до кола польських літераторів і революційних емігрантів. Згодом, письменниця брала участь у розповсюдженні в Росії революційних видань Герцена, організовувала для «Колокола» матеріали політично-викривального характеру.

У перші роки проживання за кордоном закінчено оповідання «Ледащиця», «Пройдисвіт», написано оповідання «Два сини» (1861). Період побуту за кордоном характерний тим, що Марко Вовчок як український прозаїк розробляла жанри психологічної повісті («Три долі») й оповідання («Павло Чорнокрил», «Не до пари»), історичної повісті й оповідання для дітей («Кармелюк», «Невільничка»), створила жанр соціально-побутової казки («Дев'ять братів і десята сестриця Галя»). Частина цих творів увійшла до другої збірки «Народних оповідань» (Санкт-Петербург, 1862).

На матеріалі французької дійсності, пізнаної під-час перебування письменниці у Парижі, Вовчок створила цикл художніх нарисів, об'єднаних назвами «Листи з Парижа» (журнал «Мета», Львів, червень-липень 1865) та «Витяги листів з Парижа» (газета «Санкт-Петербурзькі вісті», рос. Отрывки писем из Парижа, «Санкт-Петербургские ведомости», 1864—1866).

Другий російський період

Марко Вовчок в останні роки свого життя у Нальчику

Повернувшись до Петербурга у 1867 році, Вовчок почала свій плідний внесок у російську літрературу. Вовчок написала наступні повісті російською: «Жили да были три сестры» (укр. Жили були три сестри), «Червонный король» (укр. Чирвовий король), «Тюлевая баба» (укр. Тюлівське бабище), «Глухой городок» (укр. Глухе містечко). Вовчок зблизилася з видавцями Журналу «Вітчизняні нотатки» (рос. Отечественные записки) М.Некрасовим, М.Салтиковим-Щедріним, Г.Єлисеєвим, вела в цьому журналі рубрику зарубіжної літератури, публікувала свої оригінальні російськомовні твори й переклади європейських класиків з французької, англійської, німецької, польської на російську.

У 1867—1872 роках Вовчок яскраво розкрила свій талант письменниці російської прози. У журналі «Вітчизняні нотатки», вона надрукувала свої російські романи «Живая душа» (укр. Жива душа), «Записки причетника» (укр. Нотатки паламаря), «Сельская идиллия» (укр. Сільська ідилія) тощо. Також в цей період вона переклала російською мовою багато творів з французької, англійської, німецької, польської літератур, зокрема, 15 романів Жюля Верна. Виступає Марко Вовчок і як критик (цикл «Мрачные картины», (укр. Похмурі картини)), редакторка петербурзького журналу «Переклади кращих іноземних письменників» (рос. Переводы лучших иностранных писателей, 1871—1872). До участі в журналі вона залучила багатьох жінок-перекладачок із провінції.

Будинок в с. Хохітва поблизу Богуслава, де мешкала Марко Вовчок

Після набуття значного розголосу плагіату Вовчок, коли вона приписувала собі російськомовні переклади інших людей, та краху в зв'язку з цим журналу «Переклади кращих іноземних письменників», Вовчок 1872 року виїжджає з Петербурга та оселяється в маєтку своїх знайомих у Тверській губернії. Мешкаючи відтак у «провінції», продовжувала писати російською мовою. Зокрема, у цей час з'явилися її романи й повісті «Теплое гнездышко» (укр. Тепле гніздечко, 1873), «В глуши» (укр. У дичині, 1875), «Отдых в деревне» (укр. Відпочинок у селі, 1876—1899) тощо.

1878 — вдруге виходить заміж за значно молодшого за неї Михайла Лобача-Жученка, відтак протягом наступних 30 років мешкає в місцях служби чоловіка у різних місцевостях Російської імперії (Ставрополь, Богуслав, Нальчик). Зокрема, у 1887—1893 — у с. Хохітва (Київська губернія). Згодом сім'я Лобач-Жученків оселилась у російському місті Нальчик Терської області й прожили там аж до самої смерті Марії Лобач-Жученко. Померла письменниця на 74 році життя 28 липня 1907 року.

Творчість

Доробок в українську літературу

Меморіальна дошка на будинку по вулиці Трьохсвятительській в Києві, де в 1902 році перебувала письменниця

Марко Вовчок збагатив українську літературу 20 оповіданнями, що вийшли у 1857-1865 роках трьома томами (до появи окремого книжного видання, ці оповідання з'являлися в єдиному україномовному журналі Санкт-Петербугу того часу "Основа"). Жанрово ці 20 оповідань можна розділити на оповідання соціально-проблемного жанру («Козачка», «Одарка», «Горпина», «Ледащиця», «Два сини»), оповідання баладного жанру («Чари», «Максим Гримач», «Данило Гурч»), оповідання психологічного жанру («Павло Чорнокрил», «Три долі»), оповідання соціально-казкового жанру («Дев'ять братів і десята сестриця Галя»). Окрім 20 оповідань що вийшли у книжному форматі трьом томами у 1857-1865 роках, лише у журнальному вигляді вийшли ще два оповідання Марка Вовчка: оповідання «Від себе не втечеш» (пізніша назва «Павло Чорнокрил»; Спб: журнал «Основа», Кн.1, 1862) та оповідання-казка «Чортова пригода» (початкова назва «Чортище»; написана Опанасом Марковичем ще в 1860-ті роки, однак вперше надрукована вже посмертно у 1902 році у газеті «Кіевская старина»).

Видання першого тому збірки «Народні оповідання» побачило світ у 1857 році, й до першого тому увійшли 11 оповідань: Сестра, Козачка, Чумак, Одаpка, Сон, Панська Воля (пізніша назва «Горпина»), Викуп, Свекруха, «Знай, Ляше!» (пізніша назва «Отець Андрій»), Максим Гримач, та Данило Гурч (пізніша назва «Козацька кров»). Це видання пізніше було передруковано у 1861 році; декілька назв оповідань змінили для оновленого видання 1861 року, зокрема оповідання «Панська Воля» у цьому виданні вийшло з назвою «Горпина», оповідання «Знай, Ляше!» — з назвою «Отець Андрій», а оповідання «Данило Гурч» — з назвою «Козацька кров». У 1862 році з'явився другий том збірки «Народні оповідання», до якого увійшли 5 оповідань: «Три долі», «Ледащиця», «Два сини», «Не до пари», та «Чари». У 1865 році з'явився другий том збірки «Народні оповідання», до якого увійшли 4 дитячі оповідань та повістей: «Девять братів та десята сестриця Галя», «Ведмідь», «Кармелюк», та «Невільничка».

Окрім оповідань Вовчок також збагатив українську літературу повістю «Інститутка».

З творчістю Марка Вовчка зросла міжнародна роль української літератури. За свідченням Петка Тодорова, проза письменниці у 1860—1870-х рр. мала вирішальний вплив на розвиток болгарської белетристики. Твори Марка Вовчка за її життя, починаючи з 1859, з'являлися в чеських, болгарських, польських, сербських, словенських перекладах, виходили у Франції, Англії, Німеччині, Італії й інших європейських країнах.

Внесок у російську літературу

Російська повість «Маруся» ще за життя Марка Вовчка стала найвідомішим твором автора за кордоном, адже цю повість, у переробці П.-Ж. Сталем, переклали кількома європейськими мовами, включно з французькою, й вона стала улюбленою дитячою книжкою у Франції: її відзначено премією Французької академії, міністерство освіти Франції рекомендувало її для шкільних бібліотек.

Крім того Марко Вовчок збагатила російську літературу оповіданнями «Надежда» (укр. Надія), «Маша» (укр. Марічка), «Катерина» (укр. Катерина), «Саша» (укр. Сашко), «Купеческая дочка» (укр. Купеча доня), «Игрушечка» (укр. Цяцька), які увійшли до збірки «Рассказы из народного русского быта» (укр. Розповіді з російського народного побуту, 1859). Також Вовчок проявила себе і як майстер великих прозових жанрів, виступивши в ролі автора проблемних романів і повістей: «Червонный король» (укр. Чирвовий король, 1860), «Тюлевая баба» (укр. Тюлівське бабисько, 1861), «Жили да были три сестры» (укр. Жили були три сестри), пізніша назва — «Три сестры» (укр. Три сестри, 1861), «Глухой городок» (укр. Глухе містечко, 1862), «Живая душа» (укр. Жива душа, 1868), «Записки причетника» (укр. Нотатки паламаря, 1869—1870), «Теплое гнездышко» (укр. Тепле гніздечко, 1873), «В глуши» (укр. У дичині, 1875), «Отдых в деревне» (укр. Відпочинок у селі, 1876—1899) тощо.

Бібліографія

Твори українською

Три томи «Народних оповідань»

• Перше видання I тому «Народні оповідання» Марка Вовчка" видане Пантелеймоном Кулішем (Спб: Издавъ П.А. Кулішъ [Типографія П.А. Куліша], кінець 1857) До збірки увійшли 11 творів: Сестра, Козачка, Чумак, Одаpка, Сон, Панська Воля (пізніша назва «Горпина»), Викуп, Свекруха, «Знай, Ляше!» (пізніша назва «Отець Андрій»), Максим Гримач, Данило Гурч (пізніша назва «Козацька кров»). (pdf (Ukrainica)) (pdf (Chtyvo))

• (2-га редакція першого видання видане Миколою Тібленом зі словником українсько-російсько-польським): «Повістки (народні оповідання) Марка Вовчка» (Спб: Типографія Николая Тиблена и Комп., 1861). До збірки увійшли 11 творів: Сестра, Козачка, Чумак, Одарка, Сон, Панська Воля (пізніша назва «Горпина»), Викуп, Свекруха, «Знай, Ляше!» (пізніша назва «Отець Андрій»), Максим Гримач, Данило Гурч (пізніша назва «Козацька кров») (pdf (Ukrainica)) (pdf (Google Books)) (pdf (Chtyvo))

• Перше видання II тому «Народні оповідання» Марка Вовчка" видане Пантелеймоном Кулішем (Спб: Издавъ П.А. Кулішъ [коштомъ П.А. Лобка], 1862). До збірки увійшли: «Два сини», «Не до пари», «Ледащиця», «Чари» «Три долі» (pdf (Chtyvo)) (pdf (Google Books))

• Перше видання III тому «Оповідання» Марка Вовчка" видане Пантелеймоном Кулішем (Спб: Изд. Яковлева; [Дpук. П.А. Куліша], 1865). До збірки увійшли: «Кармелюк», «Невільничка», «Дев'ять братів та десята сестриця Галя», «Ведмідь» (пізніша назва «Сестричка Мелася»). (pdf (Ukrainica)) (pdf (Google Books)) (pdf (Chtyvo))

Окремо надруковані повісті та оповідання

• Повість «Інститутка» (початкова назва «Панночка»; Спб: журнал «Основа» No.3, 1862)

• Оповідання «Від себе не втечеш» (пізніша назва «Павло Чорнокрил»; Спб: журнал «Основа», No.1, 1862)

• Оповідання-казка «Чортова пригода» (початкова назва «Чортище»; написана ще в 1860-ті роки, вперше надрукована 1902 року у газеті «Кіевская старина»).

Незавершені та втрачені твори

• Незавершена повість «Гайдамаки» (написана ще в 1860-ті роки, незавершена версія знайдена у рукописах посмертно й вперше надрукована посмертно у 1908 році у львівському часописі «ЛНВ», 1908).
• Незавершена повість «Дяк», (написана ще в 1860-ті роки, незавершена версія знайдена у рукописах посмертно й вперше надрукована посмертно у 1908 році у львівському часописі «ЛНВ», 1908)
• Незавершене казка-оповідання «Як Хапко солоду відрікся» (написана ще в 1860-ті роки, незавершена версія знайдена у рукописах посмертно й вперше надрукована посмертно у 1908 році у львівському часописі «ЛНВ», 1908)
• Незавершені казки-оповідання «Левко», «Їжак», «Праведний суд», «Ольга Ситниченко», «Весною» (написані ще в 1860-ті роки; знайдені рукописи уривків цих оповідань посмертно й надруковано у 7 томі, книзі 1 збірки Творів Марка Вовчка у 7 томах (Київ: Наукова думка, 1965)).
• Втрачене оповідання «Мотря» (втрачено повністю)

Етнографічно-фольклорні збірки пісень

• Двісти украінських пісень. Співи і слова зібрав: Марко Вовчок; У ноти завів Эдуард Мердке. Лейпциг; Винтертур: Власность и виданне Ритер Бидерманна. 1866. 56 стор.

Твори російською

Переклади російською

• Переклад російською 9 з 11 оповідань з першого тому «Народних оповідань» вперше надруковано у московському часописі Російський вісник (рос. Русский вестник) у липні-серпні 1858 та у лютому 1859 років. Переклад підписаний як автопереклад самого Марка Вочка/Опанаса Марковича.

• Переклад російською всіх 11 оповідань із першого тому Народних оповідань під назвою Українські народні оповідання Марка Вочка (рос. Украинские народные рассказы Марка Вовчка) вперше надруковано окремою книжкою у 1859 році (СПб.: Изд. Д. Е. кожанчикова, 1859). Переклад підписаний Іваном Тургенєвим, хоча справжнім перекладачем цього видання найімовірніше був Панько Куліш

• Переклад російською повісті Інститутка під назвою «Институтка» вперше надруковано у 1860 році в журналі Вітчизняні нотатки (рос. Отечественные записки) у російському перекладі підписаному Іваном Тургенєвим, хоча справжнім перекладачем цього видання скоріше за все був Пантелеймон Куліш

• Переклад російською 2 з 5 оповідань з другого тому Народних оповідань (Ледащиця, Три долі) вперше надруковано окремою книжкою у збірці під назвою Нові повісті та оповідання Марка Вовчка. (рос. Новыя повѣсти и рассказы Марка Вовчка) у 1861 році (СПб: Д. Е. Кожанчиков, 1861). Переклад не підписаний, але найімовірніше це автопереклад самого Марка Вочка/Опанаса Марковича.

• Переклад російською всіх 4 оповідань з третього тому Народних оповідань («Девять братів та десята сестриця Галя», «Ведмідь», «Кармелюк», та «Невільничка») вперше надруковано окремою книжкою у збірці під назвою Казки Марка Вовчка (рос. Сказки Марка Вовчка у 1864 році (СПб: Изд. В. Яковлева, 1864).

• Переклад російською решти 3 з 5 оповідань з другого тому Народних оповідань (Два сини, Не до пари, Чари) та оповідання з журналу Основа Від себе не втечеш (пізніша назва Павло Чорнокрил) вперше надруковано у першому томі 4-томної збірки під назвою Оповідання Марка Вовчка (рос. Сочинения Марка Вовчка у 1867 році (СПб: Изд. И. Папина, 1867). Переклад підписаний як автопереклад самого Марка Вочка/Опанаса Марковича.

• Переклад російською оповідання-казки Чортова пригода (початкова назва Чортище; оповідання написаного ще в 1860-ті роки, але вперше надрукованого вже посмертно у 1902 році у газеті Кіевская старина) вперше надруковано у 1902 році у московському тижневику “Народное благо” (NoNo 47, 48) підназвою “Чертова напасть”. Переклад підписаний як автопереклад самого Марка Вочка/Опанаса Марковича.

В оригіналі російською

• Збірка російською мовою «Рассказы из русского народного быта» (укр. Розповіді з російського народного побуту, Москва, 1859).

• Оповідання «Лемеривна» (укр. Лимерівна) початкова назва «Бондаровна» (укр. Бондарівна) написане за мотивами балади Панаса Мирного з однойменною назвою, але яке своєю сюжетною будовою, ідейно-художнім змістом значно відрізнялася від п'єси останнього. Уперше надруковано російською у 1863 у журналі «Библиотека для чтения» (укр. Бібліотека для прочитання) у листопаді 1863 році. За життя письменниці, оповідання передрукувалося у 1867 році у I томі збірки «Сочинения Марка Вовчка» (укр. "Оповідання Марко Вочка", Спб: вид. І. Папіна) та у 1896 році у I томі збірки «Полное собрание сочинений» (укр. "Повне зібрання творів", Саратов: Изданіе книжнаго магазина «Саратовскага Дневника» (типографія Штерцерь и Ко.)). У 1904 році оповідання з'явилося в українському перекладі Василя Доманицького у III томі збірки «Народні оповідання» (Белєтристична бібліотека. Ч. 66).

• Повість «Пройдисвіт» (написана у 1859 — 1861 роках; вперше 1 розділ надруковано російською мовою під назвою Пройди-свѣтъ в журналі «Русское слово» , кн. 5 за 1862 рік; вперше всі 16 розділів вийшли у першому томі 4-томної збірки під назвою Оповідання Марка Вовчка: Т.1: Оповідання з українського народного побуту (рос. Сочинения Марка Вовчка: Т.1: Рассказы изъ украинскаго народнаго быта у 1867 році (СПб: Изд. И. Папина, 1867)
  • російськомовний оригінал: «Русское слово». 1862, кн. 5. С.: 1-7 (1 розділ); Сочинения Марка Вовчка: Т.1: Рассказы изъ украинскаго народнаго быта. 1867 (2-16 розділи)
  • україномовний переклад : У 1904 році повість з'явилася в українському у перекладі Василя Доманицького у III томі збірки «Народні оповідання» (Белєтристична бібліотека. Ч. 66).
    • ймовірна спроба автоперекладу повісті Вілінською на українську: Львів: журнал «Вечерниці» №10, 1863 (1 розділ); Київ: Друкарня 1-ї Київської Друкарської Спілки. 1919 (1 та 8-16 розділи)). Перший розділ цього ймовірного україномовного автоперекладу Вілінської 1 розділу з'явився у у часописі «Вечерниці» у 1863 році. Решта розділів ймовірного автоперекладу «Вечерниць» за життя Вілінської не друкувались, а посмертно були знайдені та оприлюднені рукописи ймовірного автоперекладу лише 8-16 розділів (у книзі «Марко Вовчок. Посмертні оповідання», Київ, 1919); Див. більше: ЛНВ, Том 7, Випуски 7-9. стор. 18

• Повісті та оповідання «Тюлевая баба» (укр. Тюлівське бабисько; україномовний переклад Василя Доманицького під назвою Тюлева баба з'явився у 1904 році у III томі збірки «Народні оповідання» (Белєтристична бібліотека. Ч. 66)), «Глухой городок» (укр. Глухий городок; україномовний переклад Василя Доманицького з'явився у 1904 році у III томі збірки «Народні оповідання» (Белєтристична бібліотека. Ч. 66)), «Маруся» (укр. Марічка; україномовний переклад К. Подолинськго (невідомого року) та Василя Доманицького (1904 року; надруковано у III томі збірки «Народні оповідання» (Белєтристична бібліотека. Ч. 66)) тощо.

• Близько ста перекладів російською, зокрема російські переклади 16 книг Жуля Верна. Авторство більшості перекладів авторки російською оскаржується літературними критиками, детальніше див. розділ «Скандали».

Твори французькою

Перелік французькомовних Марії Вілінської дається за 6 томом семитомного зібранням творів Марка Вовчка виданого у 1964–1965 роках у київському видавництві Наукова думка. Однак навіть твори, які подаються тут як "власні оповідання французькою" та "власні переклади власних творів французькою" найімовірніше були зроблені у співавторстві з П'єром-Жулем Етцелем (псевдо P.-J. Stahl), а деякі французькомовні твори, авторство яких російські літературознавці приписують Вілінській, як от оповідання «Cerf-Agile: Histoire D'Un Petit Sauvage» (укр. «Прудкий олень: оповідання про маленького дикуна», 1876) чи «La petite soeur. Souvenir D'un Voyage En Diligence» (укр. «Маленька сестричка. Спомини про подорож каретою», 1870) насправді взагалі є творами лише П'єр-Жуль Етцелеля (псевдо P.-J. Stahl).

Власні оповідання французькою

• Оповідання «Dure-Epine et Bonne-Rose» (укр. «Зла колючка і добра троянда», 1866-1867). Це оповідання написано й вперше надруковано у парижському журналі «Magazin d’éducation et de récréation» (укр. «Журнал виховання і розваги») у 1867 році.

Власні (авто)переклади власних творів французькою

• Переклад повісті «Лихой человек» (укр. Лиха людина) під назвою «Un amour fatal» (укр. Фатальне кохання) - цей переклад вперше надруковано 1870 року у парижському журналі «Revue contemporaine» (укр. «?»))
• Переклад повісті «Записки причетника» (укр. Нотатки паламаря) під назвою «Popes et popesses»» (укр. «Татки й матки»).) - цей переклад вперше надруковано 1870 року у парижському журналі «Le Temps» (укр. «?»))
• переклад повісті «Совершенная курица» під назвою «Fingal et Poulette» (укр. «Фінгал та курочка») - цей переклад вперше надруковано у 1906 році окремою книжкою у виданні Оллендоффа

Оповідання французькою у спів-авторстві з П'єром-Жулем Етцелем (псевдо P.-J. Stahl)

• Повість «Le chemin glissant» (укр. «Слизький шлях», 1871) - цей твір написано у спів-авторстві з П'єром-Жулем Етцелем (псевдо P.-J. Stahl). Цей твір вперше надруковано у 1871 році у парижському журналі «Magazin d’éducation et de récréation» (укр. «Журнал виховання і розваги»))
• Оповідання «L’ours de Sibérie et mademoiselle Qatre-Epingles» (укр. «Сибірський ведмідь та пані Кватре-Епінґле», 1869) - цей твір написано у спів-авторстві з П'єром-Жулем Етцелем (псевдо P.-J. Stahl). Цей твір вперше надруковано у 1869 році окремою книжкою у серії видань Bibliotheque d'education el de recration. Collection Hetzel (укр. «Бібліотека освіти та відпочинку. Колекція Етцеля»

Переклади французькою власних творів у спів-авторстві з П'єром-Жулем Етцелем (псевдо P.-J. Stahl)

• Французький переклад оповідання-казки «Ведмідь» під назвою «Melassia» та французький переклад повісті-казки «Маруся» під назвою «Marussia» у спів-авторстві з П'єром-Жулем Етцелем (псевдо P.-J. Stahl). Французькомовна Marussia підписана як оригінальний твір П'єр-Жуль Етцеля "за сюжетом Марка Вовчка". Ці переклади вперше надруковано у парижському журналі «Magazin d’éducation et de récréation» (укр. «Журнал виховання і розваги»))
• Спрощений та скорочений французький переклад оповідання-казки «Королевна Я» (укр. «Королева я») під назвою «Mademoiselle Moi» (укр. «Панянка я», 1868-1869) у спів-авторстві з П'єром-Жулем Етцелем (псевдо P.-J. Stahl). Цей спрощений переклад вперше надруковано у 1868-1869 роках у парижському журналі «Magazin d’éducation et de récréation» (укр. «Журнал виховання і розваги»))
• Французький переклад невідомого оповідання-казки під назвою «Le voyage en glaçon» (укр. «Мандрівка на крижні», 1868—1869), У журналі після підпису «Marko Wovzok» зазначено: «Imité du russe par P.J. Stahl» («з російської переклав П.-Ж. Сталь»), проте невідомо з якого саме російськомовного твору Вілінської зроблений цей переклад. Цей переклад вперше надруковано у 1868-1869 роках у парижському журналі «Magazin d’éducation et de récréation» (укр. «Журнал виховання і розваги»))

Переклади українською

Маруся

Перший переклад повісті Маруся на українську здійснив К. Подолинський. Другий переклад на українську здійснив та вперше видав у 1904 році відомий український літературознавець Василь Доманицький.

• Марко Вовчок. Промітний Чміль. Пер з рос.: Микола Гладкий // Твори Марка Вовчка в 3 томах: Т. 3. Пер з рос.: Василь Доманицький, Микола Гладкий та ін.; за ред., з вступ. ст і прим. Олександра Дорошкевича. Хаків: Держвидав України. 1927. 356 стор.: ?-? (Бібліотека українських класиків)
  • (передрук) Марко Вовчок. Промітний Чміль. Пер з рос.: Микола Гладкий. // Твори Марка Вовчка в 3 томах: Т. 3. Пер з рос.: Василь Доманицький, Микола Гладкий та ін.; за ред., з вступ. ст і прим. Олександра Дорошкевича. Хаків: ЛіМ; Інститут Тараса Шевченка. 1932. 248 стор.: ?-? (2-ге вид.)

Тематика та особливості творчості

Найвищого мистецького рівня досягла Марко Вовчок у зображенні трагічної долі української жінки-кріпачки, яка в тогочасному суспільстві була найбільш гнобленою, приниженою й безправною істотою. Цей образ посідає центральне місце в «Народних оповіданнях». Основною тематикою творчості Вовчок є трагізм життя селянства за часів кріпаччини.

Скандали

Справжність авторства україномовних творів

До цього часу немає однозначності щодо справжнього авторства україномовних творів Марка Вовчка. Зокрема, окрім Пателеймона Куліша, який у 1857 році був редактором та видавцем збірки «Народні оповідання» ніхто з українських літературознавців не мав нагоди побачити оригінальні автографи «Народних оповідань» й до цього дня ці автографи не знайдено.

Ще за життя Вовчок, її українські колеги-письменники піднімали питання щодо справжності авторства її українських творів. Наприклад, такі письменники як Пантелеймон Куліш (редактор її Magnum Opus «Народні оповідання»), Омелян Огоновський, та Олена Пчілка стверджували що всі українські твори Вовчка були написані насправді її першим чоловіком, Опанасом Маркевичем, і що вона просто приписала собі їх авторство.

Серед аргументів прибічників теорії що Вовчок не була справжнім автором її українських творів, виділяються три найпереконливіші. Перше, те що рідна мова Вовчок була російська й українську вона вивчила лише у зрілому віці. Так, Олена Пчілка, у одному з своїх листів адресованих Огоновьскому, зокрема, зазначила

«Бо справді, яке-то колись було неславне для української мови й літератури переконання, що нібито якась перша-ліпша кацапка, зроду не чувши української мови, ледве захотіла, у два дні перейняла мову зо всіма найтонкішими її властивостями й почала писати по-українськи, та ще як – краще всіх українських повістярів.»

Друге, те що Вовчок дуже раптово перестала писати українською наприкінці 1860-х, відразу після розлученням зі своїм першим чоловіком, Опанасом Маркевичем, та не написала жодного українського твору впродовж наступних 40 років. Так, Сергій Єфремов у своєму некрологу Вовчку згадує слова Омеляна Огоновського, які той написав невдовзі після смерті Опанаса Маркевича

"Коли вмер Опанас Маркович у 1867 році то й Марія вмерла для літератури української."

Третє, всі її твори російською були набагато слабшими за її українські твори, що наштовхує на думку про різне авторство її українських та російських творів. Так, Іван Франко у своєму некрологу під назвою Марія Маркович (Марко Вовчок). Посмертна згадка зазначив

Ще одна рiзниця заходить мiж її українськими i росiйськими творами. Хто читав українського Марка Вовчка, той хоч би який запеклий теоретик, напевно стоятиме пiд впливом чару й розкiшностi його чудової мови. В московських творах Марка Вовчка, на дивне диво, зовсiм навпаки: мова ординарна, безбарвна, неорганiчна мiшанина людової великоруської з мовою канцелярiї та школи, густо пiдсипана українiзмами, українськими поговiрками та пiснями. Так i чуєш, читаючи тi оповiдання, що вони неначе переклади з якоїсь iншої мови, рiдної i натуральної мови авторки. Тут у неї i горренднi партиципiальнi конструкцiї, яких нiколи не побачите в її українських писаннях, i безбарвнi та шаблоновi розмови панiв, а навiть розмови властивих її героїнь, крiпачок, не мають того блиску i колоритностi, що в українських оповiданнях.

Справжність авторства російськомовних перекладів

24 травня 1870 Марко Вовчок підписала контракт з петербурзьким видавцем Семеном Звонарьовим про укладання нею та редагування ілюстрованого місячника «Переводы лучших иностранных писателей». За цю роботу щороку їй мали платити 2 тис. карбованців сріблом. Крім того, якби М. Вовчок погодилася ще й перекладати твори для цього видання, то отримувала б по 25 крб за кожен друкований аркуш перекладу. Письменниця погодилася, бо мала чимало боргів, які нажила за свого кількарічного перебування у Парижі.

Роботи й без перекладів було чимало. Письменниця всього не встигала, тому найняла перекладачок — дівчат із провінції, яким платила по 10 крб за друкований аркуш перекладу. Перекладені ними твори підписувала своїм прізвищем, справжні авторки претензій не висували. Тож Вовчок на тому непогано заробляла.

Перший номер місячника розійшовся дуже гарно. Кілька наступних теж. Але письменниця казала своїм перекладачкам, що продажі йдуть погано, тож поки вона може виплатити кожній лиш половину гонорару. Решту обіцяла віддати пізніше, але так того й не зробила. Одна з дівчат, Катерина Керстен, якій дуже були потрібні гроші, почала вимагати свій законний гонорар. Вовчок не віддавала. Тоді Катерина вирішила помститися. Вона взяла на переклад ще кілька казок Андерсена, нібито для того, аби хоч трохи підробити. Насправді ж самостійно їх не перекладала — згодом віддала Вовчок переклади, зроблені і видані кілька років тому Марією Трубниковою та Надією Стасовою. Вовчок не читала рукописи, відразу підписала їх своїм прізвищем і віддала в друк. Щойно місячник вийшов у світ, Катерина надіслала його примірники Трубніковій та Стасовій. Ті спочатку вирішили не зчиняти галасу і не псувати репутацію відомої письменниці. Та за кілька місяців знову з'явилися переклади казок, вкрадені у них і підписані прізвищем Марко Вовчок. Після цього, брат однієї з перекладачок, критик і публіцист Володимир Стасов, опублікував у газеті «Санкт-Петербургские ведомости» статтю «Щось дуже негарне», у якій і звинуватив Вовчок у плагіаті.

Скликали третейський суд із 19 літераторів, які визнали Вовчок винною у плагіаті. Зізнатися в тому, що цей переклад вкрала не вона, письменниця не могла. Адже тоді ніхто не знав про найманих нею перекладачок. Це б ще більше зганьбило Вовчок, репутація якої і так вже була зіпсована. Після цього випадку, який осоромив письменницю, вона переїхала жити в глушину — в маєток своїх знайомих у хуторі Долинський поблизу м. Нальчик тодішньої Терської губернії.

Вшанування пам'яті Марії Вілінської

Поштова марка, 2008 р.

4 серпня 1978 року у російському місті Нальчик Кабардино-Балкарської краю відкрито пам'ятник Марії Вілінській. Автор скульптури — український скульптор Василь Фещенко. Будинок у Нальчику, де Вілінська жила в останні роки життя було перетворено у музей після смерті Вілінської у 1907 році..

10 серпня 1985 року в українському місті Богуслав Київської області відкрито меморіальний музей-садибу Марка Вовчка у будинку, де Марія Вілінська та її другий чоловік Михайло Лобач-Жученко мешкали у 1885—1886 роках, а на подвір'ї меморіального музею-садиби встановлено погруддя Марії Вілінської роботи харківського скульптора Тараса Братерського..

У літературі з'явилося кілька художньо-біографічних книги про життя Марії Вілінської. Зокрема у 1930 році Віктор Домонтович зробив спробу написати художньо-біографічний роман Мовчуще божество (у 1930 році Домонтович видав у No. а (1-му номері) альманаху "Авангард-Альманах" лише коротку версію роману під назвою Марко Вовчок. «Мовчуще божество», але так і не зміг завершити й видати цей роман повністю за життя, й твір у незавершеній формі було вперше видано у книжному форматі вже посмертно у Ню-Йорку у 1988-1989 роках у тритомнику Проза у трьох томах, Ню-Йорк: Сучасність, серія «Бібліотека Прологу і Сучасності»). А у 1973 році Оксана Іваненко написала й видала художньо-біографічний роман Марія, який широко перевидавали в Підрадянській Україні (1973, Київ: Радянський письменник»; 1977, Київ: Дніпро; 1986, Київ: Дніпро; 1988, Київ: Радянська школа; рос. переклад Арсена Островского: 1985, Москва: Совецкий писатель)

У кінематографі з'явилося кілька документальних фільмів про життя Марії Вілінської; зокрема у 2014 році з'явився короткометражний телевізійний документальний фільм Марко Вовчок. Таємнича зірка про життю та творчість Марії Вілінської.

В українських державних установах, на державному рівні у 2007 році відзначали 100 років з дня смерті Марії Вілінської.

Див. також

• Максим Гримач

Додаткова література

• Пчілка О. Марія Марковичка (Марко Вовчок): некрольоґ. Полтава: Рідний Край. Число 1-6 від 20 жовтня 1907 року. С.4
• Барвінок Г. Спомини про Марка Вовчка. Полтава: «Рідний край», число 1 за Січень 1909. С. 9-11 (стаття датована 30 серпня 1907 року)
• Єфремов С. Помер Марко Вовчок. Київ: газета Рада. 1907, № 206—208, 210—211
• Д[орошенко] Д.. Памяти М. О. Маркович (Марко Вовчок). — Київ : журнал Україна, Рік перший. Том III липень-серпень, 1907. — С. 218-223.
• Франко І. Марія Маркович (Марко Вовчок): Посмертна згадка. — Львів : часопис ЛНВ, Т. 39, 1907. — С. 381–384.
• Барвінський Б. Писання Марка Вовчка в Галичині. Київ: журнал «Україна». 1929. січень-лютий. № 32. стор. 46–47
• Брандіс Є. Марко Вовчок. Переклад з російської: Л. Малахова та Н. Петрушевська. Київ: Дніпро, 1975. 365 стор.
• Грицай М. Марко Вовчок. Творчий шлях. — К., 1983.
• Зеров М. Марко Вовчок; Марко Вовчок. Творчість; Критика про Марка Вовчка // Зеров М. Твори: У 2 т. — К., 1990. — Т. 2. — С. 224—235.
• Крутікова Н. Сторінки творчого життя (Марко Вовчок в житті і праці). — К., 1965.
• Куліш П. Взгляд на малороссийскую словесность по случаю вьіхода в свет книги «Народні оповідання Марка Вовчка» // Куліш П. Твори: У 2 т. — К., 1989. — Т. 2. — С. 477—484.
• Лобач-Жученко Б. Про Марка Вовчка: сторінки до біографії письменниці. Переклад з російської: Оксана Василенко. Київ: Дніпро, 1979. 312 стор.
• Лобач-Жученко Б. Літопис життя і творчості Марка Вовчка. Переклад з російської: Оксана Василенко. Київ: Дніпро, 1983 2-ге вид., доповнене. 462 стор. (1-ше видання 1969)
• Марко Вовчок в критиці: Збірник статей, рецензій, висловлювань. — К., 1955.
• Марко Вовчок: Статті і дослідження: збірник наукових праць. Редакторська колеґія: О. Зазенко, Н. Крутікова, Д. Чалий. Київ: Видавництво АН. УРСР, 1957. 360 стор.
• Недзвідський А. Марко Вовчок. Семінарій. — К., 1981.
• Погребенник В. Марко Вовчок (Марія Вілінська) // Українська класична література (кінець ХІ — ХХ ст.). — Львів, 1998. — С. 56 — 61.
• Тараненко М. Марко Вовчок: Літературний портрет. — К., 1958.
• Томенко М. Марко Вовчок: «Фатальна жінка» української літератури — Слово Просвіти, № 1-2, січень 2020
• Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. — К., 1976—1986. — Т. 41. — С. 301—302.
• Хоменко Б. Народні джерела творчості Марка Вовчка: На матеріалах української прози. — Київ: Вища школа, 1977. — 174 с.
• Чопик Р. Вовчок // Слово і час. — 2007. — № 8. — С. 3-14.
• Олекса Засенко. Марко Вовчок. Життя, творчість, місце в історії літератури. — Київ : Видавництво АН УРСР, 1964. — 655 с.

Посилання

• Марко Вовчок в Електронній бібліотеці «Культура України»
• Зібрання творів Марка Вовчка онлайн
• Твори Марка Вовчка в електронній бібліотеці «Чтиво»
• Твори Марка Вовчка в електронній бібліотеці «Відкрита книга»
• Твори Марка Вовчка на сайті ukrlit.org
• Твори Марка Вовчка на «Читанці»
• Біографія і твори Марка Вовчка на «Українському Центрі»
• Марко Вовчок. Ведмідь. Казка. З ілюстраціями Ніни Денисової.
• Вовчок М. Три долі: повісті, оповідання, казки / Марко Вовчок. — Харків: Фоліо, 2017. — 407 с. — (Шкільна бібліотека української та світової літератури).
• Вовчок М. Маруся ; Інститутка: оповідання / Марко Вовчок. — Харків: Фоліо, 2017. — 154 с. — (Шкільна бібліотека української та світової літератури).
• Вовчок М. Козачка ; Чумак ; Свекруха: оповідання / Марко Вовчок. — Львів: Коштом і заходом Т-ва «Просвіта», 1917. — 32 с. — (Просвітні листки ; ч. 44).
• Вовчок М. Сон ; Одарка ; Чари ; Ледащиця: нар. оповідання / Марко Вовчок. — Коломия: Галиц. накладня Я. Оренштайна в Коломиї, — 67 с., включ. обкл. — (Загальна бібліотека).
• Вовчок М. Кармелюк / Марко Вовчок ; Пед. бюро Полтав. губерн. земства. — Полтава : 1917. — 48 с. — (Твори рідних письменників для читання в класі).
• Олекса Засенко. Нове зібрання творів Марка Вовчка — міститця у виданні: Марко Вовчок Твори в семи томах. Київ: Наукова думка, 1964. Том 1, стор. 5-20
• Ганна Черкаська. Моцарт кохання // UAHistory, 2015
• Ростислав Чопик. Вовчок // Журнал «Ї»
• Марко Вовчок: фатальна жінка української літератури
• Біографія Марка Вовчка на ukrlib.com.ua
• Роксоляна Зорівчак. Твори Марка Вовчка в англомовному світі // Всесвіт
• Що Ви знаєте про Марка Вовчка?. 17 маловідомих фактів з життя письменниці та нетривіальні спогади видатних сучасників
• МАРКО ВОВЧОК: ТОП-10 ТАЄМНИЦЬ ЖИТТЯ «ФАТАЛЬНОЇ ЖІНКИ»
• Вовчок М. Твори Марка Вовчка. Т. 1 / за ред. і з критич.-біогр. розвідкою Ол. Дорошкевича. — Вид. 2-ге. — Б. м. : Держ. вид-во України, 1928. — 385, 1 с. : портр. — (Бібліотека українських класиків).
• Вовчок М. Твори Марка Вовчка. Т. 2 / за ред. і з критич.-біогр. розвідкою Ол. Дорошкевича. — Вид. 2-ге. — Б. м. : Держ. вид-во України, 1928?. — 385, 1 с. : портр. — (Бібліотека українських класиків).
• Вовчок М. Твори Марка Вовчка. Т. 3 / за ред. і з критич.-біогр. розвідкою Ол. Дорошкевича. — Вид. 2-ге. — Б. м. : Держ. вид-во України, 1928. — 357 с. — (Бібліотека українських класиків).
• Вовчок М. Твори Марка Вовчка. Т. 4 / за ред. і з критич.-біогр. розвідкою Ол. Дорошкевича. — Вид. 2-ге. — Б. м. : Держ. вид-во України, 1928. — 699 с., 10 л. іл. — (Бібліотека українських класиків).
• Вовчок М. Твори в одному томі / Марко Вовчок ; вступ. ст. Є. Кирилюка. — Харків ; Київ: Літ. і мистецтво, 1933. — 434, 2 с.
• Вовчок М. Повісті та оповідання / Марко Вовчок. — Київ: Рад. письменник, 1949. — 231 с.
• Вовчок М. Маша ; Игрушечка / Марко Вовчок. — Київ: Держ. вид-во худож. літ., 1949. — 84 с.
• Вовчок М. Інститутка / Марко Вовчок. — Київ: Держ. вид-во худож. літ., 1949. — 61 с.
• Вовчок М. Вибрані твори / Марко Вовчок ; ред. і вступ. ст. Є. Кирилюка. — Харків ; Київ: Кникоспілка, 1930. — XXII, 2, 230, 2 с., 1 арк. портр. — (Літературна бібліотека).
• Вовчок М. Вибрані оповідання / Марко Вовчок. — Київ: Рад. шк., 1949. — 428 с. — (Шкільна бібліотека класиків).
• Вовчок М. Три долі: повісті, оповідання, казки / Марко Вовчок. — Харків: Фоліо, 2017. — 407, 2 с. — (Шкільна бібліотека української та світової літератури).
• Вовчок М. Маруся ; Інститутка : [оповідання] / Марко Вовчок. — Харків: Фоліо, 2017. — 154, 2 с. — (Шкільна бібліотека української та світової літератури).
• Вовчок М. Козачка ; Чумак ; Свекруха: оповідання / Марко Вовчок. — Львів: Коштом і заходом Т-ва «Просвіта», 1917. — 32, 2 с. : іл. — (Просвітні листки ; ч. 44).
• Вовчок М. Сон ; Одарка ; Чари ; Ледащиця: нар. оповідання / Марко Вовчок. — Коломия: Галиц. накладня Я. Оренштайна в Коломиї, 19–?. — 67 с., включ. обкл. — (Загальна бібліотека).
• Бойко В. Марко Вовчок: іс.-літ. начерк / В. Бойко. — Київ: Печ. Вид. т-ва «Друкар», 1918. — 240 с.
• Вовчок М. Кармелюк / Марко Вовчок ; Пед. бюро Полтав. губерн. земства. — Полтава: б. в., 1917. — 48 с. — (Твори рідних письменників для читання в класі).
• Вовчок М. Маруся Марка Вовчка: с 10 рис. — СПб. : Изд. Книгопродавца С. В. Звонарева, 1872. — 132 с. : ил.
• Вовчок М. Кармелюк / Марко Вовчок. — Київ: Держ. вид-во худож. літ., 1950. — 39 с.