Іваненко Оксана Дмитрівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Оксана Іваненко)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Оксана Дмитрівна Іваненко
Ім'я при народженніІваненко Оксана Дмитрівна
Народилася31 березня (13 квітня) 1906
Полтава, Російська імперія
Померла16 грудня 1997(1997-12-16) (91 рік)
Київ, Україна
ПохованняБайкове кладовище
ГромадянствоСРСР СРСР
Національністьукраїнка
Діяльністьписьменниця
Alma materХНУ ім. В. Н. Каразіна
ЗакладХНУ ім. В. Н. Каразіна
Мова творівукраїнська
Роки активності1930—1996
Напрямокдитяча література
Жанрповість[d]
Magnum opus«Завжди в житті»
ЧленствоСП СРСР
Нагороди
Орден Дружби народівОрден «Знак Пошани»Орден «Знак Пошани»Орден «Знак Пошани»
ПреміїНаціональна премія України імені Тараса Шевченка — 1986

Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Окса́на Дми́трівна Іване́нко (31 березня (13 квітня) 1906(19060413) — 17 грудня 1997) — українська дитяча письменниця та перекладачка. Дочка журналіста та письменника Дмитра Іваненка. Сестра фізика-теоретика Дмитра Іваненка. Мати дитячої письменниці Валерії Іваненко.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народилася 31 березня (13 квітня) 1906 року в Полтаві, в Полтавській губернії Російської імперії. В будинку, що знаходився неподалік від будинку Івана Котляревського — чим все життя пишалася[1].

Батько, Дмитро Олексійович Іваненко, працював редактором газети, а мати, Лідія Миколаївна Іваненко, — вчителькою притулку для сиріт «Дома трудолюбия». Мала старшого брата Дмитра, який згодом став фізиком-теоретиком.

Іваненки мали велику домашню бібліотеку. Вдома часто читали вголос твори Андерсена, Гоголя, Шевченка та інших письменників.

Іваненко згадувала:

Писати я почала дуже рано, як тільки вивчилася читати, а читала я з чотирьох років… Псувала на своє безліч паперу… і в шість років вирішила видавати свій журнал. Він називався «Гриб». Мій журнал, правда, після кількох номерів «прогорів»… Але я продовжувала писати нескінченні повісті.

Навчалася у гімназії, потім — у робітничій школі.

1922 року — вступила до Полтавського інституту народної освіти. У 1923 році — перевелась до Харківського інституту народної освіти, на відділення соціально-правової охорони неповнолітніх факультету соціального виховання, який закінчила у 1926 році. Почала відвідувати літературні вечори, студію, познайомилася з письменниками Павлом Усенком, Олександром Копиленком, а з поетесою Наталею Забілою — здружилася на все життя.

Літо 1924 року провела в Полтаві — була практиканткою в Дитячій колонії імені Максима Горького, яку очолював добрий знайомий матері — Антон Макаренко. Працювала в колонії і влітку 1925 року. А після закінчення інституту — поїхала в колонію на постійну роботу, разом з групою колег-випускників.

25 грудня 1926 року, у Харкові, народила доньку Валерія (Волю), яка згодом стала письменницею.

У 1931 році — закінчила аспірантуру при Українському науково-дослідному інституті педагогіки (назва дисертації — «Дитяча літературна творчість»). Керувала секцією дитячої літератури у Київській філії цього інституту.

У 19321939 роках — працювала у видавництві «Молодий більшовик», у 19471951 роках — у журналі «Барвінок».

У 19391957 роках — мешкала у Києві, в будинку письменників Роліті.

Померла в Києві, 17 грудня 1997 року. Похована на Байковому кладовищі.

Творчість

[ред. | ред. код]

Друкувалася з 1925 року. За роки літературної діяльності видала велику кількість книжок для дітей та юнацтва:

  • «Майка та жабка» (1930);
  • «Дитячий садок» (1931);
  • «Черевички» (1933);
  • «Лісові казки» (1934);
  • «Великі очі» (1936);
  • «Джмелик» (1937);
  • «Три бажання» (1940);
  • «Куди літав журавлик» (1947);
  • «Казки» (1958).

Авторка повістей:

  • «Друкар книжок небачених» (1947, про Івана Федорова);
  • «Рідні діти» (1951);
  • «Богдан Хмельницький» (1954);
  • «Великий шум» (1967).

Авторка романів:

Іваненко багато працювала в галузі художнього перекладу українською мовою. Серед перекладених творів:

Казки братів Гріммів — з німецької.

Автор сценарію фільму «Гірська квітка» (1937), поставленому В. Т. Артеменком в Одесі.

Авторка книги спогадів «Завжди в житті» (1985).

Її твори видано п'ятитомником «Твори» (т. 1—5, 1984—1994).

Нагороди

[ред. | ред. код]

Лауреат літературної премії імені Лесі Українки (1974; за повість «Рідні діти», роман «Тарасові шляхи» та «Лісові казки»). Лауреат Шевченківської премії (1986; за книгу «Завжди в житті»).

Нагороджена орденом Дружби народів, трьома орденами «Знак Пошани», медалями.[2]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Оксана Іваненко // Найкраще. Навчальний посібник для учнів 4 класу / Упоряд. А.І. Мовчун, Л.І.Харсіка. — К.:АВДІ, 2020. — С. 14. — ISBN 978-966-7785-35-2.
  2. Іваненко Оксана Дмитрівна — Енциклопедія історії України. Архів оригіналу за 22 січня 2015. Процитовано 9 жовтня 2011.

Посилання

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]