Стефан Александер Потоцький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Стефан Александер Потоцький
Народився 1651/1652
Помер 1726/1727
Поховання крипта Цетнерів в Підкамені, Бучач
Підданство Річ Посполита Herb Rzeczypospolitej Obojga Narodow (Alex K).svg
Національність поляк
Діяльність воєначальник, державний діяч, меценат
Батько Ян Потоцький
Мати Тереза (Зоф'я) з Цетнерів
Рід Потоцькі
Дружина Анна з Харленьських, Йоанна з Сенявських
Діти Микола Василій Потоцький
Нагороди

POL Order Orła Białego BAR.svg

POL COA Pilawa Złota.svg

Стефан[1] Александер[2] Потоцький (1651/1652,[a] — 1-а пол. 1726[3]/1 серпня 1727)[4] — польський шляхтич, державний діяч Речі Посполитої. Батько Миколи Василя Потоцького, засновник монастиря ОО. Василіян в Бучачі.

Життєпис[ред.ред. код]

Дружина — Йоанна Потоцька з Сенявських
Син Микола Василь

Його батько — Ян Потоцький, титулярний брацлавський воєвода. Матір — згідно грамоти Миколи Василя Потоцького[5], перша дружина батька — Зофія (Тереза?) Цетнер.[6]

У 1680-х роках сприяв частковій відбудові бучацьку фортецю[7] 29 грудня 1684 р. Галицький сеймик обрав делегатом на Сейм.[8] 7 серпня 1687 року сеймик Галицької землі звільнив маєтки С. А. Потоцького від оподаткування (Бучач, Бариш, Золотий Потік) через знищення. Наступного року сеймик підняв питання, щоб С. А. Потоцького, в чиїх маєтках були розквартировані жовніри, отримав за це належне йому «уконтентування»; справу мали розглядати на січневому сеймі в Гродно.[9] В лютому 1692 року разом з галицьким каштеляном Кшиштофом Скарбеком командували вдалою обороною Рогатина від нападу татар.[10] В 1690-х роках багато часу приділяв військовим справам, керував відділком, що розвідував ситуацію в околицях Кам'янця-Подільського. Король Ян III Собеський зараховував його до кола осіб, які найкраще знають турецько-татарську проблему. Політично був пов'язаний з майбутнім великим гетьманом коронним Адамом Миколаєм Сенявським.

З 1693 р. намагався взяти шлюб з сестрою тоді белзького воєводи А. М. Сенявського Йоанни, принаймні з грудня пару пов'язували взаємні прихильність та симпатія. Дуже неохоче до ймовірного шлюбу ставилась дружина А. М. Сенявського Ельжбета Гелена, яка розпускала на королівському дворі плітки, що «…ловчий валах, а його мати вірменка». Противниками шлюбу були також Яблоновські. С. А. Потоцький при дворі мав репутацію «гуляки, розпусника, людини, яка не вміє панувати над своїми рефлексами».

У 1694 році: сильно побив булавою (або пірначем) шваґра — брацлавського воєводу Яна Ґнінського, тому король (незважаючи на симпатію) не хотів слухати про перепрошення кілька місяців, яке прийняв 14 липня; в липні оголошено про його шлюб з сестрою Адама Миколая Сенявського — Йоанною; наприкінці року Ельжбета Гелена Сенявська стала «героїнею» придворного скандалу, пов'язаного з її романом із сином коронного гетьмана Яном Станіславом Яблоновським. Їх листи за посередництва С. А. Потоцького потрапили до чоловіка — А. М. Сенявського.[11]

2 січня 1695 року відбувся його шлюб з Йоааною (обряд провів львівський латинський арцибіскуп Константи Ліпський), якому перечив А. М. Сенявський який вважав, що майбутній шваґер (свояк) домагається тільки великого посагу (приданого).[12]

У лютому 1695 р. молодий вирушив під Львів, обложений татарами: отримав сильне поранення руки[12] (або плеча[7]) — залишився скаліченим до кінця життя. Після відступу татар разом з дружиною проживав у володіннях, ведучи збір розвідданих, утримував полк з 9 коругв панцерних. Після смерти короля Яна ІІІ Собеського підтримував кандидатуру Фредерика Авґуста Веттіна. Під час безкоролів'я за дорученням королевича Якуба Людвіка Собєського увірвався з військом до Жовкви, взяв місцевий замок; намагався тоді переконати швагра прибути до міста та стати на сторону королевича. На початку січня 1697 р. представник Людовика XIV в Речі Посполитій князь М. Поліньяк твердив, що є дуже можливим здобути прихильність С. А. Потоцького у справі князя Конті за 6000 талерів, незважаючи, що королевич дав йому 25000 з обіцяних 40000 талерів. С. А. Потоцький став на сторону Августа Веттіна (Саса) за обіцянки значних виплат, привів до Кракова для Саса влітку 1697 р. 8 коругв.

1697 р. командував значними частинами військ на Волині, Покутті, Поділлі. 1701 р. Галицький сеймик видав йому мандат на Сейм. 1702 р. загострюються стосунки з родичами через недоданий посаг дружини, також через програш боротьби за булаву польного гетьмана коронного шваґру А. М. Сенявському (намагаючись отримати якусь сатисфакцію, висміював останнього; восени, будучи нетверезим, викликав на дуель, яку заборонив Ієронім Августин Любомирський через вплив С. А. Потоцького серед війська). Не ангажувався виразно серед противників Августа ІІ, хоча дружина в листах обіцяла перейти на бік шведів. Тоді найчастіше перебував у Замості.

1703 р. присвятив частину часу власним володінням, зокрема, 19 серпня видав список прав шевського цеху Золотого Потоку.

1704 р. відмовився від посади старости теребовлянського на користь Александера Цетнера.[13] Схоже, у 1704 р. С. Лещинський покинув Варшаву після засторог С. А. Потоцького.

Під час боротьби за трон не мав чітко вираженої позиції. Вересень 1705 р. — відбив спробу захоплення московитами фортеці в Замості, став мішенню для московитів: Ф. А. Ґоловін казав Івану Мазепі, щоб він зовсім не довіряв інформації С. А. Потоцького, якого найкраще було б піймати, а в його маєтки пустити козаків. Із Замостя писав слізні листи швагру, що дружина покинула дітей, переїхала до Львова, думає тільки, як витягнути найбільше грошей з його маєтків. Наприкінці 1706 р. був готовий присягнути Сандомирській конфедерації Юзефа та Міхала Потоцьких; водночас, Яну Шембеку говорив, що лояльний йому, незважаючи на тиск Потоцьких.[14] 14 листопада 1706 року став хресним батьком сина галицького чесника Кшиштофа Дульського, тоді названий «адміністратором Короліства Польського».[15]

Грудень 1707: цар Пьотр І в листі до А. Меньшикова стверджував, що вся кореспонденція між турками, шведами та С. Лещинський йде через С. А. Потоцького, який підтримує турецьких і татарських посланців, емісарів Юзефа Потоцького. С. А. Потоцький мав агентів при Юсуфу-Паші в Криму. В березні 1708 царський резидент при А. М. Сенявському Олексій Дашков[ru], занепокоєний можливістю його переходу на сторону короля Станіслава, твердив, що це робота С. А. Потоцького.

За його посередництва відновилися перемовини між Станіславом Антонієм Щукою та А. М. Сенявським після перебування першого у Вишнівці в грудні 1708 року.[16]

Після Полтавської битви цар Пьотр наказав арештувати С. А. Потоцького за підозрою в шпигунстві на користь Польщі. Потоцький зумів уникнути арешту, але в його маєтках були розквартировані близько 8 000 московських солдатів під командуванням Кропотова (який перехопив документи, в тому числі 18 листів С. Лещинського, кілька турецьких документів), які грабували, ґвалтували мешканців міст Бучача, Городенки (були цілковито знищені[17]), менше — Золотого Потоку, Бариша. Під час зустрічі в Торуні король Август II Фрідріх нагадав про це царю, який відмахнувся; тому С. А. Потоцький став симпатизувати Станіславу Лещинському. 1710 р. — брав участь у Варшавській раді, на якій боровся проти сваволі московитів у його володіннях.

З 1717 р. почав часто хворіти, що зумовило ослаблення його політичної активності. З очільниками клану Потоцьких — Юзефом, Теодором, Міхалом — не мав тісних стосунків. З 1720 р. жив в основному в Бучачі та Золотому Потоці, намагаючись відбудувати їх.

Мав велику набожність до Підкамінської ікони Матері Божої, значні кошти надавав Підкамінському монастирю, зокрема, 1 січня 1727 р. писав до пріора о. Томаша Новомєйського, щоб той відправив до Гданська людей, які розуміються на гарматах, які (2 шт.) були оплачені С. А. Потоцьким в сумі 16 000 золотих; також відправив до монастиря оздоблений перлами сагайдак.

Помер о 6-й год. ранку 1 серпня 1727 р. Був пишно похований: тіло — в родинній крипті Цетнерів домініканського монастиря містечка Підкамінь, «нутрощі» — в гробівці каплиці святої Анни[4] фарного костелу в Бучачі.[18] Польська дослідниця Божена Попьолек стверджує, що у своєму заповіті, зокрема, «перепросив милу і кохану дружину за всі свої позиції злі».[19]

Посади, звання[ред.ред. код]

1688 р. ловчий великий коронний. 1692 р. стражник великий коронний. Староста теребовлянський (15 вересня 1698-11 лютого 1704,[13] або 22 жовтня 1709 — 12 листопада 1718 р.[2] канівський, яблунівський (1705 р.),[13] городоцький1713 р.[13][b]).[20] Воєвода белзький1720 року). Полковник коронного війська Речі Посполитої.

Маєтності[ред.ред. код]

Коропець (село коло Тлумача[17]), згадані Бучач, Золотй Потік, Городенка; посаг дружини — Гологори, Новосілки та Вільшаниця (нині Велика Вільшаниця) поблизу Золочева.

Меценат, фундатор[ред.ред. код]

7 грудня 1712 року в Любліні видав фундаційну грамоту на заснування монастиря ОО.Василіян в Бучачі[21].
Доброчинець костелу оо. Кармелітів в Теребовли (в захристі був портрет).[13][c]

Нагороди[ред.ред. код]

У 1718 р. р. стає кавалером ордену Білого орла.

Сім'я[ред.ред. код]

Герб Йоанни з Сенявських

Першою дружиною (біля 1688 (чи 1690[17]) р.— до 1693 р.) була Анна з Харленьських (вдова брацлавського воєводи Миколая Леона Сапеги, з якою в них дітей не було.1695  р. — вдруге одружується: дружина — Йоанна Потоцька (з Сенявських на Гранові[22]) — донька польного гетьмана коронного Міколая Єроніма Сенявського, сестра А. М. Сенявського. Близько 500 листів її приватної кореспонденції зберігаються у бібліотеці Чорторийських у Кракові. Народились в шлюбі:

Зауваги[ред.ред. код]

  1. М. Ковальчук припускає, що народився в с. Потоки, тепер Жмеринський район, ВінничинаКовальчук М. Стефан Потоцький… — С. 125.
  2. Городиський Леон та Ігор Зінчишин у своїй книзі «Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині» ствердили, що був старостою до 1727 року → Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині: Історичний нарис-путівник. — Львів : Каменяр, 1998. — 294 с., іл. — С. 109. — ISBN 966-7255-01-8.
  3. інформація може стосуватись референдара Стефана Потоцького

Примітки[ред.ред. код]

  1. іноді Щепан → Buczacz // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1880. — T. I : Aa — Dereneczna. (пол.) — S. 434. (пол.)
  2. а б Urzędnicy województwa ruskiego XIV—XVIII ww.… — S. 100.
  3. Skrzypecki Т. Н. Potok Złoty… — S. 74.
  4. а б Barącz S. Pamiątki buczackie… — S. 54.
  5. також в ПСБ → Link-Lenczowski A. Potocki Stefan h. Pilawa (zm. 1726)… — S. 177.
  6. Деякі польські автори також стверджують, що матір'ю була друга дружина батька — Урсула з Даниловичів.
  7. а б Skrzypecki Т. Н. Potok Złoty… — S. 65.
  8. Аkta grоdskіe і ziеmskіe… — Lwów, 1931. — Т. 24. — 586 s. — S. 447—452. (пол.), (лат.)
  9. Link-Lenczowski A. Potocki Stefan h. Pilawa (zm. 1726)… — S. 177.
  10. Kaźmierczyk A. Skarbek Krzysztof h. Abdank (ok. 1630—1706) // Polski Słownik Biograficzny… — t. XXXVIIІ/1, zeszyt 156. — S. 20. (пол.)
  11. Link-Lenczowski A. K. i Popiołek Bożena. Sieniawska Elżbieta Helena z Lubomirskich (1669—1729) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1996. — t. XXXVII/1, zeszyt 152. — S. 91. (пол.)
  12. а б Link-Lenczowski A. Potocki Stefan h. Pilawa (zm. 1726)… — S. 178.
  13. а б в г д Ковальчук М. Стефан Потоцький… — С. 125.
  14. Link-Lenczowski A. Potocki Stefan h. Pilawa (zm. 1726)… — S. 178—179.
  15. Barącz S. Pamiątki buczackie… — S. 99.
  16. Palkij Henryk. Szczuka St. Antoni h. Grabie, ps. Candidus Veronensis (ok. 1654—1710) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków, 2011. — t. XLVII/3, 4, zeszyty 194, 195. — S. 469—480, 481. (пол.)
  17. а б в Link-Lenczowski A. Potocki Stefan h. Pilawa (zm. 1726)… — S. 179.
  18. Aneks I, aneks II // Kościół parafialny p. w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Buczaczu // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : «Secesja», 1993. — Cz. I. — T. 1. — 126 s., 364 il. — S. 26—28. — ISBN 83-85739-09-2. (лат.)
  19. Popiołek B. Woli mojej ostatniej testament ten--: testamenty staropolskie jako zrodlo do historii mentalnosci XVII i XVIII wieku. — Prace Monograficzne. — Uniwersytet Pedagogiczny im. Komisji Edukacji Narodowej w Krakowie. — S. 215. — ISBN 8372715165, 9788372715166.
  20. а б Potoccy (03) (пол.)
  21. Стоцький Я. Монастир Отців Василіян Чесного Хреста Господнього в Бучачі… — С. 143.
  22. Barącz S. Pamiątki buczackie… — S. 115.
  23. Link-Lenczowski A. Potocki Stefan h. Pilawa (zm. 1726)… — S. 180.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Anna Sylwia Czyż
  2. Bartłomiej Gutowski