Сідниці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сідниці
Human buttocks.jpg
Сідниці:
жіночі (вгорі) та чоловічі (внизу).
Латинська назва nates, clunes
Артерія верхня сіднична артерія, нижня сіднична артерія
Нерв верхній сідничний нерв, нижній сідничний нерв, nervi clunium superiores, nervi clunium medii, nervi clunium inferiores
MeSH Buttocks

Commons-logo.svg Сідниці у Вікісховищі

Сідни́ці (лат. nates, clunes) — великі парні групи м'язів, належать до зовнішньої групи м'язів тазу людини. Розташовані у сідничній і на латеральній поверхні тазу. Виконують важливу функцію підтримки випрямленого положення тіла і переміщення, а також належать до первинних ерогенних зон[1].

Етимологія і синоніми[ред.ред. код]

Анатомія[ред.ред. код]

Під сідницями розуміють, у першу чергу, опуклості на нижній задній частині тулуба, утворені м'язами і сухожиллям (сідничну область), вони також включають також періанальну зону, приховану в глибокій міжсідничній складці. Сіднічна область (regio glutea) обмежена згори гребенем клубової кістки (де межує з попереково-крижевим ромбом), знизу — сідничною складкою, зсередини — крижами й куприком, ззовні — лінією, проведеною від передньо-верхньої ості клубової кістки до великого вертлюга.

Кістковою основою сідничної області є задні поверхні сідничної і клубової кісток, крижів, куприка, тазостегнового суглобу й стегна.

Іннервація і кровопостачання[ред.ред. код]

Іннервація сідничної області здійснюється короткими гілками крижового сплетіння, верхнім і нижнім сідничними нервами. Кровопостачання виконують гілки верхньої й нижньої сідничних артерій.

М'язи[ред.ред. код]

Власно сіднична м'язова група включає великий, середній і малий сідничні м'язи, проте, форма сідниць визначається не тільки ними, але й групою підколінних м'язів.

  • Великий сідничний м'яз (gluteus maximus) знаходиться у сідничній фасції, яка складається з двох листків — поверхневого й глибокого.
  • Середній сідничний м'яз (gluteus medius).
  • Малий сідничний м'яз (gluteus minimus) розташований безпосередньо на окісті клубової кістки.

Див. докладніше Сідничні м'язи

Волосяний покрив[ред.ред. код]

Діти мають, як правило, гладку шкіру сідниць, у дорослих чоловіків і жінок присутній більш чи менш рясний волосяний покрив. У жінок він може спостерігатися у міжсідничній борозні (у тому числі навколо ануса), іноді поширюючись на нижні ділянки самих сідниць. Чоловіки можуть мати його на всій сідничній поверхні, причому ступінь оволосіння може значно різнитися.

Походження[ред.ред. код]

Сідниці виникли у процесі переходу до ходіння на двох кінцівках. Вони уможливили приматам сидіти прямо, не переносячи вагу на ноги, подібно чотириногим тваринам. Деякі примати, які зазвичай пересуваються на чотирьох кінцівках (павіани, гібонові) мають замість сідниць так звані сідничні мозолі, завдяки яким вони можуть відпочивати, сидячи на землі або на деревах.

Еволюційне значення[ред.ред. код]

Сексолог Альфред Кінд вважав, що сідниці у приматів є найдавнішим способом сексуальної демонстрації. Також деякі антропологи і біосоціологи припускають, що фетишизм грудей походить від фетишизму сідниць завдяки їхній зовнішній схожості[2].

Венера Леспюзька. Копія фігурки 26 000-24 000 рр. до н. е. Музей людини, Париж

Жіночі сідниці мають округлу і пишну форму. Це пояснюється тим, що під впливом естрогену жир накопичується у ділянці сідниць, тазу і стегон. Навпроти, тестостерон перешкоджає утворенню у цих ділянках жирових відкладень. Окрім того, сідниці жінок містять більше жирової тканини, ніж чоловічі, особливо по досягненні стетевої зрілості. Згідно з одною з теорії еволюційної психології, округлі сідниці могли еволюціонувати як приваблива риса: вони слугують для чоловіка візуальним індикатором молодого і плодючого жіночого організму. Вони дають йому позасвідомий сигнал про присутність естрогену і значних запасів жиру, необхідних для виношування дитини і годування її грудьми. Окрім того, форма і розмір сідниць вказують на обсяг тазу, прямо пов'язаним зі здатністю жінки народжувати. Оскільки розвиток і увиразнювання сідниць починається з фази менархе і спадає з віком, повні сідниці також позасвідомо пов'язуються і з молодістю[3].

Американська дослідниця, антрополог Х. Фішер припустила, що «можливо, соковиті, округлі сідниці приваблюють чоловіків під час зносин у «позиції на колінах»»[4]. Інші науковці вважають, що жіночі сідниці «еволюціонували за умов боротьби самиць за увагу і «батьківські обов'язки» впливових у зграї самців», як «наочне свідчення жирових запасів». Втім, інші уникають подібних висновків, стверджуючи, що жирові відклади на жіночих стегнах, поліпшуючи індивідуальну пристосовуваність самиць, пов'язані з природним, а не статевим добором[5].

У культурі. Історичний огляд[ред.ред. код]

Венера Калліпіга, І ст. до н. е. Археологічний музей Неаполя

На світанку людської історії жіночі сідниці були символом плодючості, отже, ознакою жіночої краси. Доїсторічні жіночі статуетки, такі як «Віллендорфська Венера», «Леспюзька Венера» та інші, створені близько 24 000 років до нашої ери, мають гіпертрофовані стегна і сідниці[3].

Еротичним символом жіночі сідниці були й у Стародавній Греції. Давньогрецький ритор і письменник Афіней у своїй збірці «Дейпнософісти» («Бенкет мудрих») розповів таку історію. Дві вродливі сестри, що жили поблизу Сіракуз, сперечалися про те, яка з них має гарніші сідниці. Вони запросили одного молодого мандрівця (який виявився сином багатиря) розсудити їх. Сестри показали свої принади молодику, який віддав перемогу старшій. Вражений її вродою і закохавшись у неї, юнак захворів. Дізнавшись про подію, його молодший брат вирушив до сестер, після чого закохався у свою чергу, у молодшу. Батько братів мусив дозволити їм одружитись на своїх обраницях. Сіракузяни прозвали сестер Καλλίπυγοι («Гарнозадими») і вони збудували на своє несподіване багатство новий храм Афродіті, теж названій з цієї нагоди «Калліпігою».

У XVI ст. у Римі під час розкопок знайшли мармурову статую жінки з оголеними, ретельно пропрацьованими сідницями. Вона виявилася давньоримською копією незбереженого грецького оригіналу, датованого 300 р. до нашої ери. У XVIII-XIX ст. цю статую стали пов'язувати з одною зі сестер з оповідання Афінея, або навіть з культом самої Афродіти Калліпіги, який існував у Сіракузах, і назвали її «Венера Калліпіга» («Венера Гарнозада») — ім'ям, під яким вона залишилась в історії мистецтва.

В. Соковнін у книжці «Фасцинація тіла» стверджує, що у Стародавній Греції проходили конкурси, де жінки змагалися з краси своїх сідниць. Певно, звідси й веде своє походження легенда, розповідана Афінеєм.

«Одаліски» Ф. Буше

Одаліска-блондинка («Дівчина на відпочинку»)

Оголені сідниці вважалися важливим еротичним елементом і у Китаї, у добу Мін, де їх часто порівнювали з яскравим повним Місяцем[6].

На Заході сідничну область протягом століть вважали важливою ерогенною зоною. Еротизація жіночих сідниць, спостережувана у творах мистецтва, насамперед у скульптурі й живопису, має бути пов'язаною з їхньою близкістю до органів дітонародження. У європейському мистецтві тема жіночих сідниць сягає апогею у добу Рококо. Визнаним майстром зображення цієї частини тіла був придворний живописець Людовика XV Франсуа Буше. Найбільш його відомими картинами, де сідниці є центром композиції, без сумніву слід визнати його «Одалісок».

З іншого боку, тема сідниць часто була табуйована: через їхнє близьке розташування до ануса і асоціюванням з дефекацією. Психоаналітик Зігмунд Фрейд вважав, що психосексуальний розвиток проходить у три стадії: «оральну», «анальну» і «генітальну», і застигання на анальному етапі тягне за собою «анальну фіксацію» з подальшою «еротизацією» ануса. [3]

Жінки деяких південноафриканських народів мають цікаву особливість — непропорційно збільшені сідниці. Найбільші сідниці спостерегли у готтентотів, бушменів та деяких інших племен — вони сягали розмірів 60-90 см. Примітно, що ці народи вважали цю гіпертрофію задньої частини тіли ознакою жіночої вроди, тому жінки з величезними сідницями завжди мали популярність серед чоловіків. Ця аномалія відома зараз як стеатопігія або «готтентотські сідниці», зустрічається і серед жінок інших народностей, у тому числі європейок.

Широко відома готтентотка Саарті Баартман, яка мала від природи не тільки сильно розвинуті сідниці, але й гіпертрофовані малі статеві губи — аномалія, яку часто звуть «готтентотським фартухом». У 1810 року Баартман за гроші показували всім бажальникам у Європі, і вона отримала прізвисько «Готтентотської Венери».

Сучасність[ред.ред. код]

Загальне[ред.ред. код]

У Бразилії, де пишні сідниці традиційно вважаються зразком жіночої привабливості (епітет «бразильська» нерідко застосовують до опуклої «п'ятої точки»), з 2011 року проходить конкурс краси Miss BumBum. Єдиним критерієм відбору на ньому є ідеальна форма сідниць. Створений підприємцем Какау Олівером, він негайно став культовим заходом у країні. Переможниця конкурсу стає зіркою національного масштабу, отримуючи неабиякі можливості для подальшої кар'єри у шоу-бізнесі й світі моди[7].

Аналогічний конкурс, Miss Reef, з 1984 року проводить на Гаваях компанія з виробництва пляжного взуття Reef (зараз цей бренд належить компанії VF Corporation). З 2009 року компанія видає однойменний календар з фотографіями фіналісток конкурсу, одягнутих у міні-бікіні з трусиками танга[8].

Сідницям часто приділяється особлива увага у порнографії. Афроамериканська постмодерністська письменниця Патрісія Гілл Коллінз припускає, що це стається через стереотип: чорні жінки нерозбірливі у зв'язках, тому їхні сідниці увиразнюють у порнографічних матеріалах[9].

Сідничний парціалізм (сідничний фетишизм) — стан, при якому сідниці стають центром сексуального потягу[10]. Не у всіх, але у низці випадків це може зв'язуватися з такими збоченнями, як копрофілія, білизняний фетишизм, епроктофілія і схильністю до мазохістських ігор з флагеляцією сідниць[11].

Американський дослідник популярної культури Рей Браун[en] зв'язував зросле увиразнювання сідниць з модою на джинси: «слідом за увиразнюванням верхньої частини тулуба акцент був недавно перенесений на нижню частину тіла, зокрема на сідниці. Така зміна сталася зовсім недавно, коли увійшли у моду денімові джинси. З метою підкреслити фігуру, виробники увиразнюють стегна. Зростання популярності бренду, імені розробника, написаному на задній кишені, тільки посилило це підкреслення задньої частини. Чим більш ростуть обсяги продажів, тим більш реклами уживають для увиразнення заду, це сягає таких меж, що ця ділянка врешті-решт перевершить груди як головну деталь сексуального образу жіночого тіла»[12].

Багато які знаменитості відомі не в останню чергу своїми сідницями. Зокрема, до них належать Ніколь Остін, Джессіка Біл, Віда Гуерра, Скарлетт Джонссон, Кім Кардашян[13], Бейонсе, Дженніфер Лопес, Керол Вордерман, Нікі Мінаж, Шакіра, Софія Вергара, Серена Вільямс[14], Іггі Азалія, Том Круз[15] і Крістофер Мелоні[16].

У музиці[ред.ред. код]

Темі сідниць присвячене чимало популярних пісень. От деякі з них:

З початку 2000-х років кількість пісень на тему жіночих сідниць різко збільшилась, особливо у жанрах хіп-хоп, регі (денсхол) і R&B[3].

Корекція форми сідниць[ред.ред. код]

Фізичні вправи для поліпшення форми сідниць залишаються у жіночому фітнесі одними з найпопулярніших. Окрім того, чимало жінок вдаються до послуг пластичної хірургії, щоб зробити свою «п'яту точку» виразнішою. Хірургічна кореція форми сідниць зоветься глютеопластикою і полягає в установленні спеціальних імплантантів під великий сідничний м'яз або фасцію сідничного м'язу. Виконують її не тільки жінкам, але й чоловікам, по досягненні повноліття.

Інше[ред.ред. код]

  • Макропі́гія (лат. macropygia) означає «з великим задом» і зустрічається у біологічній номенклатурі — у видових назвах.
  • Пігалгі́я — біль у сідницях
  • Пігопа́ги (від грец. πυγη — «сідниці» і πάγειν — «зрощений») — сіамські близнюки, зрощені у ділянці крижів.
  • Пігофі́лія — отримання сексуального збудження від вигляду сідниць[17]. Любителів сідниць зовуть пігофілами.
  • Пігоскопі́я — спостерігання сідниць; пігоскопофо́бія — патологічний страх бути об'єктом пігоскопії

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Письменник І. А. Єфремов, розповідаючи у своєму романі «Лезо бритви» про випробування дівчат на готовність до шлюбу й дітонародження, описує і такий спосіб: випробувану саджали на лаву з розсипаними горіхами, і дівчина повинна була їх розчавити своїми сідничними м'язами[18].
  • У місті Бєлокуріха[ru] в Алтайському краї (Росія) місцева жительниця поскаржилася у прокуратуру на те, що вихованцям дитячого табору при місцевій школі дали слухати пісню Wiggle Джейсона Деруло і Snoop Dogg. Слова пісні, у якій музиканти закликають «повиляти сідницями», обурили також і батьків школярів. Проте, вчитель англіської мови не визнав зміст пісні аморальним, а директор підтримав його, підкресливши, що для дітей у школах не існує музичних стандартів[19].
  • Станом на 2012 рік до сотні українок корегували форму своїх сідниць за допомогою пластичних хірургів. Ціна сідниць «як у Дженніфер Лопес» тоді становила від 2 до 6 тисяч доларів[20].
  • Припускають, що непристойне слово «пизда», уживане зараз щодо жіночих статевих органів, колись мало інше значення, а саме «сідниці». Згідно з етимологією, запропонованою американським лінгвістом Ериком П. Гемпом у 1968 році, праслов'янське *pizda походить через прабалтослов'янське *pīˀsdāˀ від праіндоєвропейського *písdeh₂ (утворене з коренів *h₁epi  — «на», «чим» і *sed- — «сидіти»). Буквально: «на чому сидять», «чим сидять».[21].

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Діденко С. В., Козлова О. С. Ерогенні зони // Психологія сексуальності. — 2009.
  2. Slade, Joseph W. (2001). Pornography and sexual representation: a reference guide. Greenwood Press. с. 404–405. 
  3. а б в г Singleton, Alena J. (2008). Cultural History of the Buttocks. У Pitts-Taylor, Victoria. Cultural Encyclopedia of the Body. ABC-CLIO/Greenwood. ISBN 978-0-313-34145-8. 
  4. Fisher, Helen E. (1982). The Sex Contract: The Evolution of Human Behavior. New York: William Morrow & Company, Inc. 
  5. Caro, T.M.; Sellen, D. W. (1990). The Reproductive Advantages of Fat in Women. Ethology and Sociobiology 11 (5). с. 1–66. doi:10.1016/0162-3095(90)90005-q. 
  6. van Gulik, Robert Hans (2004). Erotic colour prints of the Ming period: with an essay on Chinese sex life from the Han to the Chʼing Dynasty, B.C. 206-A.D. 1644. с. 223. 
  7. В Бразилии выбрали обладательницу самых красивых ягодиц. Лента.ру. 
  8. Reef (офіційний сайт). 
  9. Dines, Gail (2010). Pornland: How Porn Has Hijacked Our Sexuality. с. 128. 
  10. Browne, Ray B. (1982). Objects of Special Devotion: Fetishes and Fetishism in Popular Culture. с. 35–36. 
  11. Steele, Valerie (1997). Fetish: Fashion, Sex and Power. Oxford University Press. с. 124. 
  12. Browne, Ray B. (1982). Objects of Special Devotion: Fetishes and Fetishism in Popular Culture. с. 111. 
  13. Riordan, Teresa (26 September 2007). Oh, That Darling Derrière. Slate. Процитовано 7 August 2011. 
  14. Roberts III, Thomas L.; Weinfeld, Adam B.; Bruner, Terrence W.; Nguyen, Karl (2006). "Universal" and Ethnic Ideals of Beautiful Buttocks are Best Obtained by Autologous Micro Fat Grafting and Liposuction. Clinics in Plastic Surgery 33 (3). с. 371–394. doi:10.1016/j.cps.2006.05.001. 
  15. Стаття у Los Angeles Times 2012-04-25
  16. Стаття у Huffington Post 7 травня 2014 яку також згадує у своєму телеінтерв'ю Конану О'Браєн, присвяченому цій темі
  17. Hickey, Eric W. (2006). Sex crimes and paraphilia. Pearson Education. с. 84. 
  18. И. А. Ефремов. Лезвие бритвы. 
  19. Жители Алтайского края пожаловались прокурору на песню о ягодицах. Лента.ру. 
  20. Пластичні хірурги не радять українкам робити сідниці, як у Джей Ло. 
  21. Appendix:Proto-Indo-European/písdeh₂
  22. Також відома під назвою — «Венера Калліпіга з довгим волоссям»