Турівка (Згурівський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Турівка
Турівка. Згурівський район Київської області.jpg
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Згурівський
Рада/громада Турівська сільська рада
Код КОАТУУ 3221986401
Облікова картка Турівка 
Основні дані
Засноване 1640
Населення 589
Площа 2,835 км²
Густота населення 207,76 осіб/км²
Поштовий індекс 07631
Телефонний код +380 4570
Катойконіми турівчанин, турівчанка
Географічні дані
Географічні координати 50°30′53″ пн. ш. 31°58′40″ сх. д. / 50.51472° пн. ш. 31.97778° сх. д. / 50.51472; 31.97778Координати: 50°30′53″ пн. ш. 31°58′40″ сх. д. / 50.51472° пн. ш. 31.97778° сх. д. / 50.51472; 31.97778
Середня висота
над рівнем моря
121 м
Водойми р. Перевід
Відстань до
обласного центру
128 км
Відстань до
районного центру
22,4 км
Місцева влада
Адреса ради 07631, Київська обл., Згурівський р-н, с. Турівка, вул. Київська, 15, тел. 5-72-42
Сільський голова Волочнюк Валентин Якович
Карта
Турівка. Карта розташування: Україна
Турівка
Турівка
Турівка. Карта розташування: Київська область
Турівка
Турівка
Locator Dot2.gif
Розташування села Турівка

Турі́вка — село в Україні, в Згурівському районі Київської області.

Загальні відомості[ред.ред. код]

Населення становить 589 осіб. Центр сільради, до складу якої входять також села Іллінське, Полковниче та Урсалівка.

Село розташоване на межі із Прилуцьким районом Чернігівської області. Біля села протікає річка Перевід.

Сільський голова — Волочнюк Валентин Якович.

У 2009 році була відкрита нова школа, котра названа ім'ям Миколи Маркевича.

Історія[ред.ред. код]

Упродовж історії село неодноразово відносили до різних адміністративних утворень: Прилуцького району — 1640, Турівської сільради — 1920, Згурівського району — 1935, Яготинського району — 1963, Згурівського району — 1986

Видатні особи[ред.ред. код]

Кононенко Мусій Степанович — народився 22 серпня (3 вересня) 1864 року в селі Турівка Прилуцького повіту Полтавської губернії — український поет і прозаїк, активний діяч кооперативного руху та головний координатор Братства тарасівців. Почав писати вірші у шістнадцятирічному віці, вперше опублікувався 1883 року, видавши у Києві поему «Нещасне кохання». До раннього періоду творчості належить «Ліра» (К., 1885) — збірник поезій, «Москаль, змій та царівна» (1889), «Княгиня-кобзар» (К., 1889) та «З Богом не змагайсь» (К., 1895; в подальшому видавалась під назвою «Багатий Марко»). Друкувався в Галичині, в часописах «Зоря», «Правда», «Дзвінок», «Літературно-науковий вісник». Є автором збірок поезій «Струни» (1908), «Хвилі» (кн. 1—6, 1917—1918). Серед віршів Кононенка є покладені на музику та стали піснями: «За нелюбом» («Одружили мене силою»), «Вечір» («Сховалось сонце за горою»). Створив поеми «Мати», «Свекруха», легенду «Покута». В 1914 році видав книжку «Кооперативи Лубенського повіту», де подав чимало цінного матеріалу з життя та побуту селян. Окрему цікавість становить його праця «Оповідання про Т. Шевченка: 3 народних уст» (1892) та нарис «На Шевченковій могилі» (1894). Помер 14 червня 1922 року похований в Нових Санжарах.

Маркевич Микола Андрійович — відомий український історик, поет, автор поетичної збірки «Украинские мелодии», етнограф, фольклорист, музикант, що поклав на музику вірш Шевченка «Нащо мені чорні брови», а Шевченко присвятив Миколі Маркевичу вірш «Бандуристе, друже сизий». Народився в селі Дунаєць, Глухівського району, Сумської області. Матір'ю Миколи Андрійовича була графиня Анастасія Василівна Гудович гербу Одровонж. Він мав маєток у Москві, але все життя прожив у Турівці. Завдяки йго творчій діяльності Турівку неодноразово відвідували Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Віктор Забіла, композитор Глінка й Олександр Пушкін. У селі на могилі М. А. Маркевича в 1989 році встановлений пам'ятник.

Міхновський Микола Іванович — село Турівка — Батьківщина видатного українського політичного та громадського діяча (18731924) — правника, публіциста, основоположника, ідеолога і лідера самостійницької течії українського руху кінця XIX — початку ХХ ст., автора славнозвісної брошури «Самостійна Україна», одного з організаторів українського війська, борця за незалежність; співзасновника першої політичної партії у Наддніпрянській Україні — Революційної української партії (РУП); лідера Української народної партії, співорганізатора Української демократично-хліборобської партії, члена Братства самостійників; ідеолога державної самостійності України.[1]. 5 квітня 2013 року в селі відкрито пам'ятник Миколі Міхновському.

Пам'ятки[ред.ред. код]

  • Миколі Андрійовичу Маркевичу
  • Миколі Івановичу Міхновському
  • Християнська церква «Всіх Святих»

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. 100 видатних українців. — К.: Видавництво Арій, 2006. — с. 324