Коц

Коц в експозиції Харківського історичного музею імені М. Ф. Сумцова.

Коц або коць (від д.-рус. кочь, коць < дав.-в.-нім. kozzo):

1. Грубе вовняне однотонне вкривало з начісками.
2. Ворсовий пристрижений однобічний килим з вовни.

Коцами вистилали долівки, їх вішали на стіни, клали у сани, використовували під час весіль тощо. Маленькі коци використовували взимку на богослужіннях.

Коцарство

Виготовленням цього виду килимів займались коцарки, які самі робили шерстяну пряжу, фарбували її у різні кольори саморобними фарбами з мінералів та рослин.

Коцарство на Слобожанщині

Харківські коци мали своєрідний геометричний малюнок, який обрамляла одноколірна кайма. Композиція малюнку складалася із ромбів у вигляді діагональної сітки. Коци були яскравими, переважно використовувались сині, червоні, білі і зелені кольори.

Коцарство на Харківщині процвітало з кінця 18 до середини 19 століття, що було наслідком поширення вівчарства в краї.

Так 1814 році у Харкові було вироблено до 26000 коців і в 50-х роках вироблялося ще до 25000 коців щороку, що становило 3 % від усієї харківської промисловості того часу.

У другій половині 19 сторіччя коцарство почало занепадати. Розвиток промисловості знищив степ, де паслись вівці, та замінив саморобні тканини фабричними.

Коцарством займались переважно жителі західної частини Харкова (налічувалось кілька сотень коцарських господарств, деякі з них мали по 8/12/18 робітниць). В кінці 19 століття цей промисел було витіснено у передмістя Харкова (Новоселівку, Москалівку, Заїківку, Панасівку). В 1879 році тут налічувалось 75 коцарок, з котрих тільки 25 працювали цілий рік, а решта — взимку. Всього у рік виробляли 4000 коців. Вовна подорожчала. Місце килимів у бідних людей все частіше стали займати звичайні конопляні рядна та верети. До 1902 року коцарський промисел у Харкові припинив своє існування.

Згідно із статистичними даними перепису Харківського Губернського Земства 1912 року на Харківщині працювало 8793 ткачів. Найбільш їх було в Зміївському, Богодухівському, Харківському, Охтирському, Валківському, Лебединському повітах. Але з розвитком промисловості все більше розповсюджувалось промислове виробництво тканин. Згідно із статистичними даними за 1913 р. на Харківщині було вже 1182 ткачів.

Для збереження килимарського промислу та інших видів декоративного народного ремесла деякі земства в Україні відкрили майстерні та артілі, які забезпечували збут готової продукції. В цьому часто допомагали любителі-меценати. На Харківщині такого меценатства не було, тому коцарство зникло й було зовсім забуте.

Див. також

• Ліжник
• Кіцмань
• Ковдра

Посилання

• Коц // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 747. — 1000 екз.
• Вєжлівцева (Гарагата, Гайворонська) Маргарита Володимирівна. Розвиток коцарства на Харківщині — Харківський історичний музей
• Харьковское ковроткачество: от величия к забвению. И снова к величию? — Медиа-компания «Время» (рос.)
• Традиции украинского коцарства " Новости и события культуры и искусства Украины (рос.)
• Коцарство — выставка ковров в древней технике ткачества (рос.)
• Килими та килимові вироби — Навчальний посібник (Байдакова Л. І.)^{[недоступне посилання з липня 2019]}