Адміністративний поділ УНР
Навесні 1918 року було прийнято закон, за яким Українська Народна Республіка (УНР) адміністративно ділилася на 32 землі. Невдовзі у Конституції УНР було закріплено поділ України на землі, волості та громади.[1] Втім, переворот Скоропадського завадив впровадженню цієї реформи, а сам гетьман повернув у силу російський поділ на губернії, повіти і волості,[2] які були ліквідовані в Українській СРР у 1923–1925 роках.[3][4]
6 березня 1918 року Українська Центральна Рада прийняла «Закон про поділ України на землі», відповідно до якого поділ України на губернії і уїзди (повіти) скасовувався, а територія УНР поділялася на 32 землі. Водночас у законі були визначені лише адміністративні центри земель, а точне розмежування земель планувалося провести пізніше. Також було вказано, що у випадку розмежування УНР із сусідніми державами кількість земель може бути змінено.[5]
Мало бути створено 32 землі (ідея Грушевського полягала в тому, щоби населення кожної землі складало приблизно 1 мільйон осіб)[6]. Уже після прийняття закону було проголошено дві нові землі — Підляшшя та Дреговицьку землю, на які претендувала також Білоруська Народна Республіка.[джерело?]
29 квітня 1918 року Центральна Рада ухвалила Конституцію Української Народної Республіки, якою землям, волостям і громадам надавалися права широкого місцевого самоврядування на принципах децентралізації.[1]
Прийшовши до влади 30 квітня 1918 року, Гетьман Павло Скоропадський скасував попередній адміністративно-територіальний поділ і повернувся до старої схеми (губерній, повітів і волостей). Водночас Київ, Одесу і Миколаїв було виділено в окремі адміністративні одиниці.[2][7]
Після повалення гетьманату до влади прийшла Директорія, яка прийняла закон «Про організацію адміністративної влади УНР». Відповідно до нього УНР поділялася на Західну і Східну області. Східна область складалася з Київської, Харківської, Полтавської, Чернігівської, Катеринославської, Херсонської, Волинської, Подільської й Холмської губерній, а Західна область мала охоплювати територію ЗУНР.[2][8]
1919 року окремою адміністративною одиницею повинна була стати територія Західноукраїнської Народної Республіки. Акт Злуки 22 січня 1919 р. передбачав возз'єднання УНР та ЗУНР в одну державу, з автономним статусом ЗУНР (під назвою Західна область УНР, ЗОУНР). Втім через умови війни об'єднання носило декларативний характер, а невдовзі територію ЗУНР окупували польські загарбники.[8]
Більшовики на контрольованих ними територіях скликали волосні з'їзди рад селянських і батрацьких депутатів, які на противагу волосним земствам створювали волосні ради депутатів та волосні виконкоми, а також волосні комітети бідноти. Волості залишилися після утворення УСРР як адміністративно-територіальні одиниці, якими керували волосні з'їзди рад та обрані ними волосні виконкоми. Після проведення адміністративної реформи УСРР (7 березня 1923 року) волості замінили на 706 районів (починаючи з 1 січня 1924-го — 700).[9]
- ↑ а б Конституція Української Народньої Республіки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР). Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 24 серпня 2021.
- ↑ а б в Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 2 березня 2022. Процитовано 21 травня 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Постанова II Сесії Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету VII скликання. ЗУРРСУУ/1923/1/45/Про новий адміністраційно-територіяльний поділ України — Вікіджерела. uk.wikisource.org (укр.). Архів оригіналу за 24 серпня 2021. Процитовано 24 серпня 2021.
- ↑ ЗУРРСУУ/1925/1/29-30/Про ліквідацію губерень й про перехід на трьохступневу систему управління — Вікіджерела. uk.wikisource.org (укр.). Архів оригіналу за 27 жовтня 2021. Процитовано 24 серпня 2021.
- ↑ Українська Центральна Рада : документи і матеріали: у двох томах. Том 2: 10 грудня 1917 р. — 29 квітня 1918 р. / упоряд. В. Ф. Верстюк [та ін.] — Київ : Наукова думка, 1997. — С. 181‒182. Архівовано з джерела 24 серпня 2021
- ↑ Радим Губань. Історія становлення сучасного адміністративно-територіального устрою України : [арх. 19 серпня 2014] : [укр.] // Юридичний журнал. — 2009. — № 3.
- ↑ Бойко, Олена. Територія, кордони і адміністративно-територіальній поділ Української Держави гетьмана П. Скоропадського (1918) [Архівовано 30 вересня 2018 у Wayback Machine.] // Регіональна історія України. Збірник наукових статей. — 2009. — Випуск 3.— С.232.
- ↑ а б Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР [Архівовано 24 серпня 2021 у Wayback Machine.]. — Львів : Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. — С. 140. — ISBN 5-7707-7867-9.
- ↑ Любченко В. Волость [Архівовано 3 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 624. — ISBN 966-00-0734-5.
- Текст «Закону про поділ України на землі» від 6 березня 1918 року: Українська Центральна Рада : документи і матеріали: у двох томах. Том 2: 10 грудня 1917 р. — 29 квітня 1918 р. / упоряд. В. Ф. Верстюк [та ін.] — Київ : Наукова думка, 1997. — С. 181‒182. Архівовано з джерела 24 серпня 2021
- Броніслав Райковський, Юрій Донченко, Сергій Смолянніков. Михайло Грушевський — засновник системи демократичних виборів в Україні : [арх. 24 вересня 2015] : [укр.] // Вісник Центральної виборчої комісії. — 2006. — № 1. — С. 95.
- Радим Губань. Історія становлення сучасного адміністративно-територіального устрою України : [арх. 19 серпня 2014] : [укр.] // Юридичний журнал. — 2009. — № 3.
- Олена Бойко. Територія, кордони і адміністративно-територіальный поділ Української держави гетьмана П. Скоропадського : [укр.] // history.org.ua. — 2009. — С. 217.
- О. М. Мироненко. Адміністративно-територіальний поділ УНР [Архівовано 25 липня 2015 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
