Назарук Осип Тадейович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Назарук.
Осип Тадейович Назарук
Осип Назарук. З приватної колекції Романа Метельського.
Народився31 серпня 1883(1883-08-31)
Бучач, нині Тернопільська область
Помер31 березня 1940(1940-03-31) (56 років)
Краків, нині Польща
ПохованняРаковицький цвинтар
ГромадянствоАвстро-Угорщина Австро-Угорщина → ЗУНР ЗУНР →  УНР
Діяльністьполітик, державний діяч, прозаїк, публіцист
Alma materВіденський університет
Мова творівукраїнська
Magnum opus«Роксоляна»
CMNS: Назарук Осип Тадейович у Вікісховищі
S:  Роботи у  Вікіджерелах

О́сип Тадейович Назару́к (31 серпня 1883, Бучач, нині Тернопільської області — 31 березня 1940, Краків) — український громадський і політичний діяч, письменник, журналіст, публіцист, правник.

Життєпис

[ред. | ред. код]
Осип Назарук
У першому ряді зліва направо: Сидір Голубович, позаду Осип Назарук, Степан Витвицький, Євген Петрушевич, позаду Євген Коновалець, Стефан Чмелик, Ярослав Селезінка (у Кам'янці на Поділлі, 1919 р.)

Народився 31 серпня 1883 року в м. Бучачі,[1] нині Тернопільська область, Україна (тоді Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина); за іншими даними — у місті Язловець[2]) в родині кушніра (гробівець батьків, Тадея та його дружини Анастазії з Чекановських, розташований біля церкви святого Михайла) у селі Нагірянка — нині частині Бучача).

Навчався в Бучацькій державній гімназії, де був головою таємного драгоманівського гуртка в 1900 р. За пропаґанду соціалізму Осипа відрахували з Бучацької гімназії із забороною складати матуру (іспит на атестат зрілості) в Галичині.[3] Також навчався у Золочівській гімназії. Вивчав право у Львівському університеті, під час хліборобського страйку в Бучаччині 1902 р. разом з адвокатом у Монастириськах доктором Анзельмом Мозлєром на сторінках газети «Служба двірська» (видавали українською, польською — «Służba Dworska» — мовами) друкував матеріали на його підтримку[4]. 1904–1905 рр. очолював роботу «Січі» (української студентської організації у Відні). У 1906–1907 рр. — голова львівської «Академічної Громади». Закінчив юридичний факультет Віденського університету у 1908 році[1].

За спогадами Івана Крип'якевича, мав великий вплив на його формування як особистості.[5]

Покликанням зі студентських років стала політика, водночас шліфував публіцистичну майстерність. Результатом стала видана до 1914 року низка брошур на політичні теми. Після початку Першої світової війни — в Легіоні Українських січових стрільців (УСС), літописець — один з організаторів Пресової кватири УСС. Член Загальної Української Ради з 5 травня 1915 року.

Один із чільних членів Української радикальної партії, в якій перебував до 1922–1923 рр.

Після окупації Львова російськими військами в 1914 році керівники Союзу визволення України, переїхавши до Відня, звернулися через Осипа Назарука до Симона Петлюри з пропозицією організувати і очолити всенародний рух у підросійській Україні. Проте, Петлюра, будучи на той час активним журналістом і політичним діячем, добре розумів ризики, пов’язані з цензурою та політичними репресіями[6]. 18 грудня 1914 року Петлюра, який тоді перебував у Києві, передав відповідь через Осипа Назарука, який перебував у Стокгольмі. Петлюра висловив підтримку ідеям національного визволення, але не міг відкрито закликати до організації збройного повстання через загрозу царської цензури[7].

1915 р. видав у Відні «Співанки УСС». 1916 року з друкарні Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові вийшла ґрунтовна праця Осипа Назарука «Слідами Українських Січових Стрільців»; у Відні побачила світ книжка «Над Золотою Липою»; у Львові вийшла книжка — «З кривавою шляху Українських Січових Стрільців» (був безпосередньо причетний, в цю «ілюстровану збірку оповідань і описів» вклав багато праці як автор, редактор і упорядник).

1915–1918 рр. — керівник Пресової Квартири УСС. Від жовтня 1918  — секретар філії УНРади у Львові[8], делегат Української Національної Ради ЗУНР від Радикальної партії[9]. 6 листопада 1918 р. зустрічався з гетьманом Павлом Скоропадським як представник Української Національної Ради ЗУНР: гетьман пообіцяв 2 млн доларів, ескадрилью літаків, кілька вагонів амуніції, відпустити з Києва Курінь Січових Стрільців (1300 чол.)[10]. Грудень 1918 — червень 1919 — керівник Головного управління преси й пропаганди уряду УНР. Один з авторів «Проскурівської Декларації Січових Стрільців» у березні 1919 р.[11], наприкінці січня — на початку лютого 1919 р. перебував в Одесі та Бірзулі разом із Сергієм Остапенком на перемовинах з начальником штабу французьких військ полковником Фрайденберґом про порозуміння Антанти з Директорією (закінчилися нічим). Виступав на з'їзді УРП 22–23 березня та на селянсько-робітничому (трудовому) з'їзді 30–31 березня 1919 р[12].

Доктор Назарук був адвокатом під час розгляду справ у міському суді Сколього.

Осип Назарук. Ймовірно 1920-ті рр

У складі Українських січових стрільців (УСС) перебував у Кам'янці-Подільському (липень — жовтень 1919). З червня 1919 року керував роботою пресової квартири Української Галицької Армії. Середина липня 1919 — у складі УГА прибув до Кам'янця-Подільського, увійшов до уряду Директорії, одночасно редагував газету УГА «Стрілець». Серпень 1919 р.— здійснив наукову екскурсію до Бакоти. У видавництві «Стрілець» вийшла книжечка Осипа Назарука «До Бакоти». Враження з подорожі до української Помпеї". У Кам'янці-Подільському почав писати повість «Роксоляна».

Могила Осипа Назарука в Кракові
Гробівець батьків Осипа Назарука. Бучач-Нагірянка
Гробівець батьків О. Назарука. Напис на таблиці

У 1922 році на прохання керівника дипломатичного представництво ЗУНР у США Луки Мишуги[13], Осип Назарук був направлений до Канади для очолення фінансової ініціативи уряду Західноукраїнської Народної Республіки в екзилі, спрямованої на залучення коштів від населення та української діаспори Канади шляхом випуску облігацій «Позички Національної Оборони» для підтримки уряду та дипломатичних місій. Продаж облігацій здійснювало представництво ЗУНР у Канаді під керівництвом Осипа та його заступника Івана Боберського[14]. За період 1922—1924 років було продано облігацій «Позички Національної Оборони» на суму 33 290 канадських доларів[15].

Заступник голови делегації УНР на Ризькій мирній конференції у вересні 1920 року[16]. Увійшов до президії Західноукраїнського товариства Ліги націй (22 січня 1922 р.)[17]. 19 квітня 1922 р. — з Відня у складі делегації ЗУНР відбув на Генуезьку конференцію[18]. Один з засновників Центральної Управи УСС 22 квітня 1922 р.[19], авторів звернення «До населення Галицької землі!» 10 вересня 1922 року із закликом бойкотувати вибори[18]. У 1922–1926 роках перебував у США, в 1923–1926 рр. редагував тижневик «Січ» (Чикаго), у 1926–1927 рр. — редактор «Америки» (Філадельфія).

Повернувшись до Львова в 1928 році,[2] став близько до Української Християнської Організації, від січня 1928 року очолював редакцію її газети «Нова Зоря».

У різних видавництвах Львова вийшли друком «Вчасна війна в північній Альберті», «Греко-католицька церква і українська ліберальна інтелігенція», «Галицька делегація в Ризі», «Спомини учасника», «Вибір звання», «Венеція. Катедра св. Марка», «Галичина і Велика Україна», «Замах на церкву», «Значіння партій» та інші книжки і брошури.

Перед загрозою радянської окупації 1939 р. був змушений еміґрувати до Польщі.

Осип Назарук помер від інфаркту 31 березня 1940 року в Кракові, нині Польща (тоді Генерал-губернаторство, Третій Райх) куди виїхав перед вступом радянських військ до Львова. Похований на Раковицькому цвинтарі Кракова. Поховання знаходиться: поле XXXIV, західний ряд, поховання 25, координати поховання: 50.075617, 19.956048[20].

Літературна діяльність

[ред. | ред. код]

З іменем Осипа Назарука пов'язане видання «Вісника Пресової квартири У. С. С.», гумористично-сатиричних журналів стрільців «Бомба», «Самопал». «Самоохотник». щомісячника «Шляхи».

Письменника постійно вабила історична тематика; погляд зупинився, зокрема, на двох яскравих постатях минулого — князі Ярослава Осмомисла та Роксолані, помандрував у часи монгольських набігів. Першою вийшла до читачів у 1918 році «Українська повість з 12-го століття у двох частинах» — «Князь Ярослав Осмомисл». Товариство «Просвіта» нагородило твір престижною «Михайловою премією». Літературні критики відгукнулися на книгу О. Назарука по-різному (полеміка не припинялася кілька років). Читачі дуже активно розкуповували повість, її почали вивчати у школах.

У цей період написав ще дві повісти — «Проти орд Чингісхана» і «Роксоляна», видати не вдалося: на заваді став буревій політичних і воєнних подій, що охопив Україну.

30 грудня 1918 року було утворене Управління преси та інформації УНР, яке він очолив. Після повернення до Галичини у 1919 р. керував Прес-кватирою Української галицької армії. Згодом із урядом ЗУНР еміґрував до Відня, де видав свій «Конспект споминів з української революції» під назвою «Рік на Великій Україні». В цій об'ємній книзі детально описував події від 5 листопада 1918 до 16 листопада 1919 року. Серед дійових осіб спогадів — Володимир Винниченко, Симон Петлюра, інші історичні постаті. 1971 р. побачила світ і двотомна повість «Проти орд Чингісхана».

Влітку 1922 р. виїхав із Відня до Канади, змушений був залишитися за океаном. У Канаді став відомий як співорганізатор гетьманського руху; в США (переїхав у листопаді 1923) одну за одною видав свої книжки і брошури: «Тома Томашевський — піонер української преси в Америці», «Іван Данильчук — найбільший український гуморист в Канаді», «На спокійнім океані», «Організаційний Отченаш», «В лісах Альберти і Скалистих горах», «В найбільшім парку Скалистих гір» та інші.

Повернувся до Львова у 1928 році, почав редагувати газету «Нова зоря» — католицький часопис. Виступав тут із публіцистичними статтями, найкращі з них видавав брошурами. 1930 р. побачила світ його доопрацьована протягом 1923—1929 рр. «Історична повість з XVI століття» під назвою «Роксоляна. Жінка халіфа й падишаха Сулеймана Великого, завойовника і законодавця».

Також у Львові у різних видавництвах вийшли «Вчасна війна в північній Альберті», «Греко-католицька церква і українська ліберальна інтелігенція» (обидві — 1929), «Галицька делегація в Ризі. 1920. Спомин учасника» (1930), «Вибір звання», «Венеція», «Катедра св. Марка», «Галичина і Велика Україна», «Гоги і магоги» (усі — 1934), «Ромаятерна. Вічний Рим — апостольська столиця» (1937), «Вражіння з Волині», «В Будапешті» (обидві — 1938), «Замах на церкву», «Значіння партій» (обидві — 1939) та інші. Статті О. Назарука публікували львівські часописи «Діло», «Українське слово», «Свобода», «Поступ», «Шляхи»…

Чимало з того, що написав, залишилося в рукописах… Але й твори, що побачили світ, чекала сумна доля. Після так званого «визволення» 1939 року книги письменника були вилучені з бібліотек і зараховані до категорії націоналістичних. Ім'я Осипа Назарука зникло з літератури. Нині письменник і його твори повертаються до читача.

Твори

[ред. | ред. код]

Автор історичних оповідань і повістей:

праць:

та багатьох статей, репортажів.

Оцінка діяльності

[ред. | ред. код]

Дмитро Донцов у передмові до третього видання своєї праці «Націоналізм» назвав його «звеличником Петра й Катерини і ненависником козацтва».[21]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Васковський Р., Мельничук Б. Назарук Осип Тадейович… — С. 594.
  2. ↑ а б Станкевич М. Осип Назарук // Бучач та околиці… — С. 226.
  3. ↑ Д-р Ріпецький С. Історія ідейно-духовного життя української молоді (1864—1914) // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 107.
  4. ↑ Витанович І. Від панщини до державної свідомости // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 843.
  5. ↑ Клименко Н. Іван Крип'якевич як особистість і науковець (за новими джерелами) // Український історичний журнал. — 2012. — № 6 (507) (лист.—груд.). — С. 108. — ISSN 0130-5247.
  6. ↑ Сергійчук В. Симон Петлюра. — К. : Україна, 2004. — С. 50. — ISBN 966-524-149-4.
  7. ↑ Сергійчук В. Симон Петлюра… — С. 60.
  8. ↑ Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 31.
  9. ↑ Там само. — С. 86.
  10. ↑ Там само. — С. 125
  11. ↑ Там само. — С. 229
  12. ↑ Там само. — С. 104–106.
  13. ↑ е-ресурс ЗУНР. zunr.arinsy.com. Процитовано 6 жовтня 2024.
  14. ↑ Гнатишак, 1974, с. 224.
  15. ↑ Diasporiana Електронна бібліотека | Звіт з Позички Національної Оборони в Канаді. diasporiana.org.ua. Процитовано 6 жовтня 2024.
  16. ↑ Там само. — С. 322.
  17. ↑ Там само. — С. 331.
  18. ↑ а б Там само. — С. 340.
  19. ↑ Там само. — С. 332
  20. ↑ Парнікоза, Іван. Раковицький цвинтар, українські поховання. Прадідівська слава. Українські пам’ятки. Микола Жарких.
  21. ↑ Дмитро Донцов. Націоналізм

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Баженов Л. Зачарований Поділлям // Кам'янець-Подільський вісник. — 1995. — 29 квітня. — С. 6.
  • Баженов Л. В. Історичне краєзнавство Правобережної України XIX — на початку XX століть: Становлення. Історіографія. Біобібліографія. — Хмельницький, 1995. — С. 144-145, 219—220.
  • Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944 с. — іл.
  • Васковський Р., Мельничук Б. Назарук Осип Тадейович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 594–595. — ISBN 966-528-199-2.
  • Ґачковський М. «Галичина й Велика Україна» — ідея соборності у спадщині Осипа Назарука // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. Нова серія. — Харків, 2014. — Т. 15. — С. 79—96.
  • Завальнюк О. М., Комарніцький О. Б., Стецюк В. Б. Минуле і сучасне Кам'янця-Подільського. — Випуск 2 // Кам'янець-Подільський, 2007. — С. 104—111.
  • Качкан В. А., Качкан О. В. Політологізм Осипа Назарука // Нев'януча галузка калини: Українські літератори, вчені, громадські діячі — в діаспорі. — К., 2011. — С. 130—138.
  • Корновенко С. В. Українська революція: Історичні портрети: навчальний посібник для студ. іст. фак-тів вищ. навч. закл. України // С. В. Корновенко, А. Г. Морозов, О. П. Реєнт. — Вінниця : Фоліант, 2004. — С. 148—149.
  • Листи В'ячеслава Липинського до Осипа Назарука (1921—1930) / Упоряд. М. Дядюк. — Львів, 2004. — 156 с.
  • Лисяк-Рудницький І. Назарук і Липинський: історія їхньої дружби та конфлікту // Історичні есе. — К., 1994. — Т. 2. — С. 173—237.
  • Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАНУ;видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. — ISBN 5-7707-7867-9.
  • Марунчак М. Назарук Осип // Біографічний довідник до історії українців Канади. — Вінніпег : Накладом УВАН, 1986. — С. 455—456.
  • Мельничук Б. Під знаком історії: Світ Осипа Назарука // Вільне життя. — 1990. — 14 груд.
  • Назарук Осип // Енциклопедія Українознавства: Словник. частина / Голов. ред. В. Кубійович. — Перевидання в Україні. — Львів: Наукове товариство ім. Шевченка у Львові, 1996. — Т. 5. — С. 1678—1679.
  • Просалова В. (упорядник). Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
  • Рубльов О. С.. Назарук Осип Тадейович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 161. — ISBN 978-966-00-1061-1.
  • Федунь М. Мемуарна спадщина Осипа Назарука. — Брошнів : Таля, 2000. — 175 с.
  • Чорновол І. Про автора «Роксолани». Осип Назарук // Львівська газета. — 2007. — 14 вересня.
  • Швагуляк М. Назарук Осип // Довідник з історії України. — 2-ге вид. — К., 2001. — С. 493.
  • Микола Гнатишак. Державні гроші України 1917–1920 років: Ілюстрований історико-іконографічний нарис. — Клівленд, 1974. — 356 с.

Література

[ред. | ред. код]
  • В. І. Головченко. Назарук Осип Тадейович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
  • В. Кучер. Назарук Осип // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.474 ISBN 978-966-611-818-2

Посилання

[ред. | ред. код]
S:
 Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проєкту, додавши їх у Вікіджерела.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Назарук_Осип_Тадейович&oldid=43771757