Очікує на перевірку

Радченко Володимир Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Радченко.
Володимир Іванович Радченко
Віце-прем'єр-міністр України
12 січня 2007 — 25 травня 2007
ПрезидентВіктор Ющенко
Прем'єр-міністрВіктор Янукович
3-й Секретар РНБО України
2 вересня 2003 — 20 січня 2005
ПрезидентЛеонід Кучма
ПопередникЄвген Марчук
НаступникПетро Порошенко
5-й Голова Служби безпеки України
10 лютого 2001 — 2 вересня 2003
ПрезидентЛеонід Кучма
ПопередникЛеонід Деркач
НаступникІгор Смешко
3-й Голова Служби безпеки України
3 липня 1995 — 22 квітня 1998
ПрезидентЛеонід Кучма
ПопередникВалерій Маліков
НаступникЛеонід Деркач
2-й Міністр внутрішніх справ України
21 липня 1994 — 3 липня 1995
ПрезидентЛеонід Кучма
ПопередникАндрій Василишин
НаступникЮрій Кравченко
Народився23 жовтня 1948(1948-10-23)
Київ, Українська РСР, СРСР СРСР
Помер4 січня 2023(2023-01-04) (74 роки)
Київ, Україна
ПохованийБайкове кладовище
Відомий якполітик
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьукраїнець
Alma materКиївський національний університет технологій та дизайну
У шлюбі зВалентина В'ячеславівна
Дітисин Віктор (1971), дочка Олена (1983)
Звання Генерал армії України
Нагороди
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
Відзнака «Ветеран військової служби» (Міністерство оборони України)
Відзнака «Ветеран військової служби» (Міністерство оборони України)
«Хрест Слави» (МВС України)
«Хрест Слави» (МВС України)
Орден «Знак Пошани»
Командор ордена Святого Григорія Великого
Командор ордена Святого Григорія Великого
Іменна вогнепальна зброя
Іменна вогнепальна зброя
Іменна вогнепальна зброя
Іменна вогнепальна зброя

Володи́мир Іва́нович Ра́дченко (нар. 23 жовтня 1948, Київ — пом. 4 січня 2023) — український державний діяч, генерал армії України (з 2001). Міністр внутрішніх справ України (1994—1995). Голова Служби безпеки України (1995—1998, 2001—2003). Секретар Ради національної безпеки і оборони України (2003—2005). Віцепрем'єр-міністр України (12.01.—25.05.2007)[1][2].

Біографічні відомості

[ред. | ред. код]

Народився 23 жовтня 1948 року в Києві, українець.

Освіта: Київський технологічний інститут легкої промисловості (1966—1971), інженер-хімік-технолог; Вищі курси КДБ СРСР (місто Мінськ 1972); курси при Вищій Червонопрапорній школі КДБ СРСР (1986, Москва).

09.1971—09.1972 — курсант Вищих курсів КДБ СРСР.

09.1972—03.1982 — оперуповноважений, старший оперуповноважений, заступник начальника відділу, начальник відділу УКДБ УРСР по м. Києву та Київській області.

03.1982—10.1990 — старший оперуповноважений, начальник відділу, заступник начальника відділу УКДБ УРСР по Рівненській області.

10.1990—07.1991 — у діючому резерві КДБ СРСР.

07.1991—01.1992 — заступник начальника УКДБ УРСР по Рівненській області.

01.1992—08.1993 — начальник УСБУ в Тернопільській області[3].

08.1993—03.1994 — начальник Управління боротьби з корупцією та організованою злочинністю СБУ.

03.1994—07.1994 — заступник Голови СБУ — начальник Управління боротьби з корупцією та організованою злочинністю.

З 21.07.1994 — в.о. Міністра[4], 28.07.1994—03.07.1995 — Міністр внутрішніх справ України[5][6].

03.07.1995—22.04.1998 — Голова СБУ[7][8].

04.1998—02.2001 — перший заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони[9][10].

10.02.2001—02.09.2003 — Голова Служби безпеки України[11][12].

02.09.2003—20.01.2005 — Секретар Ради національної безпеки і оборони України[13][14].

Звільнений з військової служби у відставку за станом здоров'я з правом носіння військової форми (12.02.2005)[15].

08.2006—01.2007 — радник Голови СБУ.

11.2006—01.2007 — радник Прем'єр-міністра України на громадських засадах[16][17].

Був членом Президії Ради національної безпеки при Президентові України; членом Ради з питань збереження національної культурної спадщини (06.1997—01.1998), член Координаційного комітету боротьби з корупцією і організованою злочинністю (12.1994—12.1999); член Координаційної ради з питань судово-правової реформи при Президентові України (10.1997—07.2000); член наглядової ради Національного фонду соціального захисту матерів і дітей «Україна — дітям» (10.2001—01.2004); голова Ради з питань розвідки при Президентові України; член Ради національної безпеки і оборони України (08.1996—02.2005); член Координаційної ради з питань внутрішньої політики (з 09.1998); член Національної ради з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів та місцевого самоврядування (з 03.2001); член Координаційного комітету боротьби з корупцією та організованою злочинністю (з 04.2001); член Антикризового центру (11.2002—06.2005); член Комісії з питань реформування правоохоронних органів в Україні (з 05.2004).

Генерал армії України (з 2001). Генерал-полковник (07.05.1995)[18], генерал-лейтенант (15.06.1994).

Дружина Валентина В'ячеславівна — кандидатка хімічних наук, професор; син Віктор (1971); дочка Олена (1983).

Помер 4 січня 2023 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі[19].[20]

Нагороди

[ред. | ред. код]

Вісім медалей. Почесна відзнака СБУ (1996). Відзнака Міністерства оборони України «Ветеран військової служби» (1997). Відзнака МВС України «Хрест Слави» (1997). Командорський хрест ордена святого Григорія Великого (Ватикан, 11 грудня 2001)[23][24].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Постанова Верховної Ради України від 12 січня 2007 року № 597-V «Про призначення Радченка В.І. на посаду Віце-прем'єр-міністра України»
  2. ↑ Постанова Верховної Ради України від 25 травня 2007 року № 1090-V «Про звільнення Радченка В.І. з посади Віце-прем'єр-міністра України»
  3. ↑ Указ Президента України від 9 січня 1992 року № 33/92 «Про призначення керівного складу в Службі національної безпеки України»
  4. ↑ Указ Президента України від 21 липня 1994 року № 398/94 «Про виконуючого обов'язки Міністра внутрішніх справ України»
  5. ↑ Указ Президента України від 28 липня 1994 року № 415/94 «Про призначення В. Радченка Міністром внутрішніх справ України»
  6. ↑ Указ Президента України від 3 липня 1995 року № 547/95 «Про увільнення В. Радченка з посади Міністра внутрішніх справ України»
  7. ↑ Указ Президента України від 3 липня 1995 року № 534/95 «Про призначення В. Радченка Головою Служби безпеки України»
  8. ↑ Указ Президента України від 22 квітня 1998 року № 349/98 «Про звільнення В. Радченка з посади Голови Служби безпеки України»
  9. ↑ Указ Президента України від 22 квітня 1998 року № 350/98 «Про призначення В. Радченка першим заступником Секретаря Ради національної безпеки і оборони України»
  10. ↑ Указ Президента України від 10 лютого 2001 року № 87/2001 «Про звільнення В. Радченка з посади першого заступника Секретаря Ради національної безпеки і оборони України»
  11. ↑ Указ Президента України від 10 лютого 2001 року № 84/2001 «Про призначення В. Радченка Головою Служби безпеки України»
  12. ↑ Указ Президента України від 2 вересня 2003 року № 952/2003 «Про звільнення В. Радченка з посади Голови Служби безпеки України»
  13. ↑ Указ Президента України від 2 вересня 2003 року № 953/2003 «Про призначення В. Радченка Секретарем Ради національної безпеки і оборони України»
  14. ↑ Указ Президента України від 20 січня 2005 року № 61/2005 «Про звільнення В. Радченка з посади Секретаря Ради національної безпеки і оборони України»
  15. ↑ Указ Президента України від 12 лютого 2005 року № 251/2005 «Про звільнення В.Радченка з військової служби»
  16. ↑ Постанова Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2006 року № 1520 «Про призначення Радченка В.І. радником Прем'єр-міністра України».
  17. ↑ Постанова Кабінету Міністрів України від 24 січня 2007 року № 54 «Про звільнення Радченка В.І. від виконання обов'язків радника Прем'єр-міністра України».
  18. ↑ Указ Президента України від 7 травня 1995 року № 354/95 «Про присвоєння В. Радченку військового звання»
  19. ↑ Дейна, Анастасія (5 січня 2023). Двічі голову СБУ Володимира Радченка сьогодні відспівують у Володимирському соборі. Дзеркало тижня (укр.). Процитовано 8 січня 2023.
  20. ↑ Патріарх Філарет звершив чин похорону колишнього Голови СБУ Володимира Радченка/
  21. ↑ Указ Президента України від 22 жовтня 1998 року № 1176/98 «Про нагородження відзнакою Президента України "Орден Богдана Хмельницького"»
  22. ↑ Органи державної безпеки Київщини (1917—2008) у фотографіях та документах. — К.: Друкарня Діапринт, 2008. — С. 358
  23. ↑ Acta Apostolicae Sedis, 2002. — P. 706. (італ.)
  24. ↑ Папа Римський видав ордени Литвину, Радченку, Дагаєву і т.д. Українська правда. Процитовано 10 квітня 2018.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Служба безпеки України: історія та сучасність. До 20-ї річниці створення. — К.: Видавець Корбуш, 2012. — 384 с. : іл. ISBN 978-966-2955-25-5
  • Органи державної безпеки Київщини (1917—2008) у фотографіях та документах. — К.: Друкарня Діапринт, 2008. — 504 с. ISBN 978-966-8886-09-6

Посилання

[ред. | ред. код]
Попередник: 2-й Міністр внутрішніх справ України
21 липня 1994 — 3 липня 1995 		Наступник:
Василишин Андрій Володимирович
Кравченко Юрій Федорович
Попередник: 3-й Голова Служби безпеки України
3 липня 1995 — 22 квітня 1998 		Наступник:
Маліков Валерій Васильович
 		Деркач Леонід Васильович
Попередник: 5-й Голова Служби безпеки України
10 лютого 2001 — 2 вересня 2003 		Наступник:
Деркач Леонід Васильович
 		Смешко Ігор Петрович
Попередник: 3-й Секретар РНБО України
2 вересня 2003 — 20 січня 2005 		Наступник:
Марчук Євген Кирилович
Порошенко Петро Олексійович
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Радченко_Володимир_Іванович&oldid=40851923