Попов Олександр Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександр Павлович Попов
Олександр Павлович Попов
Голова КМДА
16 листопада 2010 — 14 грудня 2013
Президент Віктор Янукович
Попередник Леонід Черновецький
Наступник Анатолій Голубченко (в. о.), Володимир Макеєнко
Міністр з питань житлово-комунального господарства України
11 березня 2010 — 17 червня 2010
Президент Віктор Янукович
Прем'єр-міністр Микола Азаров
Попередник Олексій Кучеренко
Наступник Юрій Хіврич
Міністр з питань житлово-комунального господарства України
21 березня 2007 — 18 грудня 2007
Президент Віктор Ющенко
Прем'єр-міністр Віктор Янукович
Попередник посада заснована
Наступник Олексій Кучеренко
Народився 22 листопада 1960(1960-11-22) (61 рік)
Кривий Ріг, Дніпропетровська область, Українська РСР
Відомий як політик
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність українець
Освіта Tyumen State University of Architecture, Building and Civil Engineeringd (1982)
Політична партія Партія регіонів
ОПЗЖ
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Підпис [[Зображення:|128px]]
Україна Народний депутат України
6-го скликання
Партія регіонів 12 листопада 2007 11 березня 2010[1]

Олекса́ндр Па́влович Попо́в (нар. 22 листопада 1960, Кривий Ріг, Дніпропетровська область, Українська РСР, СРСР) — український політик, член Партії регіонів, міністр з питань житлово-комунального господарства України (2007, 2010), народний депутат Верховної Ради України 6-го скликання, голова Київської міської державної адміністрації з 16 листопада 2010 року — 14 грудня 2013. Відсторонений від обіймання посади 14 грудня 2013 року[2] у зв'язку з підозрою у причетності до порушення конституційних прав громадян, які 30 листопада 2013 року перебували на Майдані Незалежності в м. Києві[3][4]. Звільнений з посади 25 січня 2014 року[5][6].

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 22 листопада 1960 у місті Кривий Ріг. Мати Ганна Харитонівна (19362012) — будівельник; дружина Ірина Володимирівна (1961) — музичний керівник дитсадка; син Дмитро (1985); дочка Ольга (1993).

Освіта[ред. | ред. код]

Випускник ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2 м. Горішні Плавні (тодішнє м. Комсомольськ). Тюменський інститут на факультет промислового і цивільного будівництва (19771982),

Кар'єра[ред. | ред. код]

19821984 — служба в армії.

19841986 — майстер дільниці БУ № 1 тресту «Кременчукрудбуд».

19861987 — виконроб РБУ Полтавського гірничо-збагачувального комбінату.

19871993 — служба в органах КДБ, СБУ, в підрозділах захисту національної економіки.

19931994 — начальник відділу маркетингу, віце-президент з маркетингу та економіки фірми «Інкомбуд».

1994—2007 — голова Комсомольської міської ради народних депутатів; Комсомольський міський голова.

19952000 — заступник голови правління Асоціації міст Полтавщини. У 2000-2006 — голова правління Асоціації міст Полтавщини. Також в цей період — член Української делегації в Конгресі місцевих та регіональних рад Ради Європи.

19982000 — член Координаційної ради з питань місцевого самоврядування при Президентові України.

1 березня — 12 травня 2007 — заступник міністра будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України[7].

12 травня 2007-18 грудня 2007 — Міністр житлово-комунального господарства України[8].

18 грудня 2007 — 11 березня 2010 — Народний депутат України 6-го скликання, обраний за списком Партії регіонів (№ 19). Заступник голови Комітету ВРУ з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики.

11 березня — 17 червня 2010 — Міністр житлово-комунального господарства України[9].

17 червня — 16 листопада 2010 — перший заступник голови Київської міської державної адміністрації.

16 листопада 2010 — 14 грудня 2013 — голова Київської міської державної адміністрації.

14 грудня 2013 року названий серед відповідальних за силовий розгін та побиття мітингувальників Євромайдану (разом з очільником київської міліції Валерієм Коряком та заступником секретаря РНБО Володимиром Сівковичем. На першому ж допиті повідомив, що виконував розпорядження секретаря РНБО Андрія Клюєва[10].

З 27 жовтня 2014 — співзасновник компанії OFFER UA, яка займається зовнішньоекономічною діяльністю (експортно-імпортні операції).

З 16 травня 2017 — голова Наглядової ради Спілки малих та середніх експортерів, яка є активним учасником Канадського проекту «Проміс».

Нагороди та звання[ред. | ред. код]

Захоплення[ред. | ред. код]

Спорт, риболовля.

Сім'я[ред. | ред. код]

Одружений, має сина та доньку.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Постанова Верховної Ради України від 11 березня 2010 року № 1980-VI «Про дострокове припинення повноважень народного депутата України Попова О.П.»
  2. Указ Президента України від 14 грудня 2013 року № 684/2013 «Про відсторонення О. Попова від посади» Архівовано з першоджерела 14 грудня 2013.
  3. Президент відсторонив від посад голову КМДА О. Попова та заступника Секретаря РНБОУ В. Сівковича. // Прес-служба Президента України. 14 грудня 2013. Архів оригіналу за 2013-12-14. Процитовано 2013-12-14.  Архівовано з першоджерела 14 грудня 2013.
  4. УНІАН: Поки Попова допитують, обов'язки голови КМДА виконуватиме Голубченко
  5. Указ Президента України від 14 грудня 2013 року № 684/2013 «Про відсторонення О. Попова від посади» Архівовано з першоджерела 14 грудня 2013.
  6. Указ Президента України від 25 січня 2014 року № 42/2014 «Про звільнення О. Попова з посади голови Київської міської державної адміністрації». Архівовано 8 липень 2014 у Wayback Machine.
  7. Постанова Кабінету Міністрів України від 1 березня 2007 року № 365 «Про призначення Попова О.П. заступником Міністра будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України».
  8. Постанова Верховної Ради України від 21 березня 2007 року № 796-V «Про призначення Попова О.П. на посаду Міністра з питань житлово-комунального господарства України»
  9. Постанова Верховної Ради України від 17 червня 2010 року № 2345-VI «Про звільнення Попова О.П. з посади Міністра з питань житлово-комунального господарства України»
  10. Попов «сдал» Пшонке реального «заказчика» кровавого разгона Евромайдана
  11. Указ Президента України № 435/2012 від 5 липня 2012 року «Про відзначення державними нагородами України». Архів оригіналу за 15 жовтень 2012. Процитовано 7 липень 2012. 
  12. Указ Президента України № 845/2011 від 23 серпня 2011 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 20-ї річниці незалежності України»
  13. Указ Президента України № 1040/2006 від 6 грудня 2006 року «Про відзначення державними нагородами України»
  14. Указ Президента України № 1192/2001 від 6 грудня 2001 року «Про відзначення державними нагородами України»

Посилання[ред. | ред. код]