Сан-Марино

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Найсвітліша республіка Сан-Марино
Serenissima Repubblica di San Marino

Прапор Сан-Марино Герб Сан-Марино
Прапор Герб
Девіз: лат. Libertas
«Свобода»
Гімн: «Inno Nazionale della Repubblica»
Розташування Сан-Марино
Столиця Сан-Марино
43°56′ пн. ш. 12°27′ сх. д. / 43.933° пн. ш. 12.450° сх. д. / 43.933; 12.450
Найбільше місто Догана
Офіційні мови Італійська
Державний устрій
 - Капітан-регенти Марія-Луїза Берті
Філіппо Тамальїні
Незалежність від Римської імперії 
 - : 3 вересня 301 
Площа
 - Загалом 61 км² (223)
 - Води (%) 0
Населення
 - оцінка 2010 р. 32 284 (лютий 2012) (209)
 - Густота 497 8/км² (20)
ВВП (ПКС) 2001 р., оцінка
 - Повний $904 млн (195)
 - На душу населення $34 600 (12)
Валюта євро (€) (EUR)
Часовий пояс CET (UTC+1)
 - Літній час CEST (UTC+2)
Коди ISO 3166 sm
Домен інтернету .sm
Телефонний код +378

Сан-Мари́но, офіційна назва Найсвітліша республіка Сан-Марино (італ. Serenissima Repubblica di San Marino), країна в центрі Італії; площа 61 км²; столиця — Сан-Марино; знаходиться на схилі гори Титано; глава держави й уряду: два капітан-регенти, що обираються на період 6 місяців; політична система — пряма демократія; експорт: вино, кераміка, фарби, хімікати, будівельний камінь; населення — 32 тис. (2012); мова італійська; недавня історія: незалежність визнана під протекторатом Італії 1862 року; країна керувалася лівими лівоцентристськими коаліціями в 1947 — 86; комуністична і християнсько-демократична коаліція сформована 1986 року.

Економіка країни, в основному, спирається на фінанси, промисловість, сферу послуг і туризм. Одна з найбагатших країн у світі за рівнем ВВП (на душу населення) у порівнянні з найрозвиненішими європейськими регіонами. Сан-Марино вважається державою з високою стабільністю економіки, один з найнижчих рівнів безробіття у Європі, відсутністю державного боргу та профіциту бюджету.

Історія[ред.ред. код]

Символ Сан-Марино — гора Монте-Тітано з комплексом Трьох веж

Сан-Марино, одна з найменших держав світу, має титул найстарішої республіки світу.

За свідченням стародавніх джерел, Сан-Марино було засновано 301 року християнським каменярем Маринусом, який прийшов на цю землю, шукаючи притулку від антихристиянського римського імператора Діоклетіана. Маринус заховався на горі Титано (701 м), заснував там маленьку християнську общину.

Тодішня власниця землі, Феліциссіма, заповідала общині цю землю на горі після своєї смерті.

Земля спочатку мала назву «Земля Сан (святого) Марино».

Перейменована пізніше в Республіку Сан-Марино й носить цю назву і досі. Через своє недоступне розташування й успадковувану бідність Сан-Марино змогла зберегти свою фактичну незалежність.

Первісний уряд країни був складений із самоврядної ради, відомої як «Аренго», до складу якої входив глава кожної сім'ї. 1243 року було засновано посаду Капітанів Регентів (Capitani Reggenti) — спільних керівників держави.

Перші державні писані закони датуються 1263 роком. Папський престол підтвердив давню незалежність Сан-Марино 1291 року.

До 1463 року республіка складалася тільки з гори Титано. У цей час вона приєдналася до союзу проти Сігізмондо Малатеста, володаря Ріміні. Після перемоги над Малатестою Папа Римський Пій II надав Сан-Марино містечка Фіорентіно (Fiorentino), Монтегіардіно (Montegiardino) та Серравалле (Serravalle). Містечко Фаетано (Faetano) приєдналося до республіки того ж року на своїх умовах. З того часу територія Сан-Марино не змінювалася.

Сан-Марино була окупована іноземними військами двічі за свою історію, обидва рази на нетривалий час. 1503 року Чезаре Борджія (Cesare Borgia) окупував Сан-Марино на декілька місяців. 1739 року Кардинал Альбертоні захопив республіку без санкції Папи Климента XII. Однак після одержання таємного листа від сан-маринців Папа підтвердив незалежність республіки.

Сан-Марино прийняла свою офіційну конституцію 8 жовтня 1600 року.

1797 року Італія була окупована військами Наполеона. Наполеон не тільки не захоплює Сан-Марино, а ще й пропонує приєднання навколишніх земель для утворення виходу республіки до моря. Сан-Марино відхиляє таку пропозицію, відповідаючи, що бідній країні краще вдається підтримання незалежності. Після поразки Наполеона незалежність республіки визнається і Віденським Конгресом 1815 року.

1849 року Сан-Марино дає притулок від ворогів прихильникові об'єднання Італії генералові Джузеппе Гарібальді, який обіцяє не руйнувати незалежність республіки. Після об'єднання Італії 22 березня 1862 року уряди Італії та Сан-Марино підписують угоду про незалежність Сан-Марино та співдружність двох держав. Республіка продовжує друкувати свої поштові марки, карбувати монети тощо.

За часів першої та другої світових воєн сан-маринські добровольці воювали на боці Італії. Попри оголошений нейтралітет Сан-Марино було піддано бомбардуванню в перебігу Другої світової війни військами союзників антигітлерівської коаліції.

1944 року через країну пройшли відступальні війська коаліції, а потім за ними наступальні війська союзників, які залишалися там лише протягом кількох тижнів.

1951 року уряд Сан-Марино прийняв рішення відкрити казино і збудувати потужну теле- і радіостанції. Італія висловила протест і оголосила блокаду Сан-Марино. Державі довелось піти на поступки.

З 1945 до 1957 року республікою керувала спілка комуністів із соціалістами. 1957 року до влади прийшла Християнська Демократична Партія. 1978 року правління знову перейшло до комуністів, які 1986 року об'єдналися з християнськими демократами для спільного правління країною. 1988 року спілку було переобрано. Комуністична партія змінила свою назву 1990 року на Демократичну прогресивну партію та керувала країною в союзі з Християнськими Демократами. 1992 року християнські демократи, об'єднавшись із соціалістами, управляли країною до 2000 року.

2000 року, коли соціалісти відійшли від державного управління, нова багатопартійна коаліція на чолі з християнськими демократами стала біля керма держави.

1960 року жінки Сан-Марино одержали право голосу на виборах і 1973 одержали право входу до державних установ.

Сан-Марино стала членом Ради Європи в 1988 р., Організації Об'єднаних Націй — у 1992 р. Не є членом Європейського Союзу та Єврозони, проте використовує євро як свою валюту.

Географія[ред.ред. код]

Мапа країни
Детальна мапа країни

Сан-Марино — анклав в Італії, на кордоні між регіонами Емілія-Романья і Марке, близько 10 км від узбережжя Адріатичного моря в Ріміні, виходу до моря не має. У топографії переважає Апеннінський гірський хребет, країна має пересічену місцевість. Найвища точка країни — вершина Монте-Титано, розташована на висоті 749 м над рівнем моря. Водойми значних розмірів відсутні.

Третя найменша країна Європи після Ватикану та Монако. Має приблизні географічні координати 43 46 N, 12 25 E. Гористий терен.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат середземноморський з континентальним впливом, теплим літом і прохолодною зимою. Національний центр метеорології і кліматології Сан-Марино забезпечує місцеві прогнози.

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

Адміністративний поділ Сан-Марино

Територія Сан-Марино поділяється на 9 областей, що називаються «кастеллі» (castelli; букв. «укріплення, вежі»).

Економіка[ред.ред. код]

Туризм приносить країні понад 50% ВВП. Більш ніж 3 млн туристів відвідало республіку 2000 року. Головними видами промисловості є банківська справа, виробництво одягу, електроніки, кераміки, винне виробництво. Є філії італійських та інших закордонних фірм — підприємства шкіряної, харчової, цементної, паперової, машинобудівної галузей промисловості. Основними сільськогосподарськими товарами республіки залишаються вино та сир. Іншими сільськогосподарськими товарами є виноград, пшениця, маїс (дика кукурудза), оливки, худоба, коні, м'ясо, шкіра. Головним натуральним ресурсом є будівельний камінь з гори Монте-Титано. Сан-Марино сполучене з автострадою і електрифікованою залізницею з італійським портом Риміні.

Рівень життя Сан-Марино приблизно відповідає рівневі життя в найбагатших регіонах Італії. На 2002 рік ВВП дорівнював 935 млн євро, що становить 24054 євро на душу населення. Сан-Марино має найнижчий рівень безробіття в Європі та зовсім не має зовнішнього національного боргу.

Населення[ред.ред. код]

Сан-Марино має населення на рівні близько 33 тис. чол., з 4800 іноземців, більшість з яких є громадянами Італії. Інший 12 тис. санмаринців живуть за кордоном (в Італії 5700, 3000 в США, у Франції — 1900 і 1600 в Аргентині).[1]

Перший перепис населення з 1976 р. проведений у 2010 р.

Основною мовою є італійська; поширений романьольський діалект. Громадяни Сан-Марино мають один з найвищих рівнів тривалості життя у світі.

Релігія[ред.ред. код]

Сан-Марино переважно католицька держава — більше 97% населення сповідують католицьку віру, але вона не є державною релігією. У Сан-Марино відсутня єпископська кафедра. Історично склалося, що різні парафії в Сан-Марино були розділені між двома італійськими єпархіями, в основному — між єпархіями Монтефельтро та Ріміні.

Збройні сили[ред.ред. код]

Гвардія Рок в парадній формі під час інвеститури регента нового капітана на П'яцца делла Ліберта.

Сан-Марино має одні з найменших збройних сил у світі. Захист Вітчизни є, за домовленістю, відповідальністю збройних сил Італії. Різні гілки мають різні функції, в тому числі: виконання церемоніальних обов'язків; патрулювання кордонів, варта біля урядових будівель, надання допомоги поліції у великих кримінальних справах. Поліція не включена у збройні сили Сан-Марино.

Збройні сили Республіки Сан-Марино складаються з постійного контингенту в 75-100 осіб. Основний склад збройних сил держави задіяно у церемоніальних заходах, пов'язаних з національними святами й зустрічами іноземних урядових делегацій. Витрати на армію, закладені в бюджеті країни, становлять 700 000 доларів США (за інформацією 2001 року).

Видатні люди[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]