Білефельд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Бі́лефельд (ˈbiːləfɛlt ) — місто, культурний, індустріальний, релігійний і адміністративний центр округи Білефельд (землі Нордрайн-Вестфален, Німеччина). Розташований на Східній землі поблизу шляху, який ішов від Рейну до Ельби через гори, що звуться Тойтбурзький ліс. Білефельд має 320 тисяч мешканців.

Історія заснування[ред.ред. код]

Панорама центральної частини Біллефельда

Місто заснував граф фон Равенсберґ в 1214 році згідно з Мюнстерським правом. У XV столітті місто входило до Ганзейского союзу. Відоме, перш за все, як центр з виготовлення тканин з льону. Під час 30-літньої війни Білефельд був під юрисдикцією тодішньї держави Бранденбурґів. У Другій світовій війні 1939—1945 Білефельд, що має пам’ятки середніх віків, був дуже пошкоджений, згодом відбудований в оригінальному стилі. Табір переміщених осіб у Білефельд заснований восени 1945 і проіснував до січня 1950 (мешканців перевезено до міжнародного табору в м. Гекстер на Везері).

Географія[ред.ред. код]

Розташоване недалеко від таких великих міст, як Ганновер (100 км, на північний схід), Оснабрюк (60 км, на північний захід), Мюнстер (70 км, на захід), Дортмунд (100 км на південний захід) і Падерборн (50 км, на південний схід), в Тевтобургському лісі . 18-те за кількістю мешканців місто Німеччини. Найвища точка міста - 320 м, а найнижча - 73 м. Населення міста близько 330 тис. чоловік, місто розділене на 10 округів.

Інфраструктура[ред.ред. код]

У місті знаходиться відомий медичний центр з реабілітації хворих з важкими формами психічних розладів з біблійним назвою Бефіль (або Бетель) - «Будинок Бога» (з івриту ), особливо хворих на епілепсію. У Бефіле ( нім. Bethel ) живуть, навчаються і працюють 6000 хворих. З ними працюють 9600 співробітників. Численна мережа установ соціального спрямування визначає обличчя і сьогоднішнього Білефельда: це і дитячі притулки, і будинки для літніх людей, і численні центри відпочинку для всіх вікових груп. Засновник Бетелю - шоста дитина прусського міністра Ернста фон Бодельшвінга, Фрідріх фон Бодельшвінг, який в 1866 заснував в Білефельді притулок для інвалідів і тих, хто потребує допомоги. Виникло поселення з більш ніж 4 000 хворими і здоровими, які жили і працювали разом, як у великій родині.

Білефельд - розвинутий промисловий центр, світову популярність Білефельд здобули такі галузі промисловості, як харчова (найбільш відомий виробник ньому Dr.Oetker ), машинобудування, легка промисловість та інформаційні технології.

У 1969 в Білефельді був побудований Університет , який є сьогодні великим науково-дослідним центром Німеччини (17 458 студентів до початку зимового семестру 2009/2010). Університет Білефельда знаменитий своїм Факультетом соціології, де свого часу викладали Ніколас Луман і Норберт Еліас.

Українська громада у Білефельді[ред.ред. код]

Українська греко-католицька церква у Білефельді

Після Другої світової війни понад 900 українців жило У Білефельді в трьох приміщеннях, а головним чином у школі Дістервеґшуле. Деякі з них проживали приватно у ближніх селах. Табір Білефельд підлягав британській військовій команді міста. Окрім народної школи й гімназії, там діяло 7 фахових курсів, 2 хори, драматичний гурток, бібліотекака, 4 громадські організації, серед них медична служба під керівництвом Г. Францівної та 2 парафії — православна (настоятель отець Д. Остапчук) і католицька (приїжджий настоятель студит отець Й. Петерс). 19471950 у Білефельді перебував святоюрський канонік отець Л. Лужницький. Релігійні громади користувалися однією церквою й відправляли спільні молебні та панахиди, відзначаючи ювілеї національних героїв та історичних подій. У таборі діяли українська 7-річна школа, директором якої був М. Смик (псевдонім Сахно), пізніше головний редактор газети “Українські вісті” в Детройті (США). У таборі проживали й діяли видатні українці, серед них — член гетьманського проводу доктор Борис Гомзин, сотник УНР І. Наталенко, сотник УГА І. Рудницький, В. Несторович, видатний економіст і публіцист, автор роману-репортажу “Серця і буревії” (1965). Місцеве представництво української еміграції продовжувало свою діяльність і після ліквідації таборів. Кілька десятків українських родин були направлені до німецької економії, а інших перевезли до табору у Гекстер.

Бургомістри Білефельда з 1780 року[ред.ред. код]

  • 1780-1812: Флоренс Консбрух
  • 1812-1817: Конрад Вільгельм Делиус
  • 1817-1831: Ернст Фрідріх Делиус
  • 1831-1834: Адам Юнкерман
  • 1835-1853: Фрідріх Вільгельм Едуард Кернер
  • 1853-1857: Фрідріх Кларі Крон
  • 1857-1881: Людвіг Хубер
  • 1881-1910: Герхард Буннеман
  • 1910-1932: Рудолф Штапенхорст
  • 1932-1934: Паул Пріс
  • 1934-1945: Фрідріх Будді ( НСДАП )
  • 1945-1946: Йозеф Ністру
  • 1946-1952: Артур Ладебек ( СДПН )
  • 1952-1954: Герман Колхазе ( ВДП )
  • 1954-1961: Артур Ладебек ( СДПН )
  • 1961-1962: Рудолф Нірхоф ( ХДС )
  • 1963-1975: Герберт Гіннендаль ( СДПН )
  • 1975-1989: Клаус Швікерт ( СДПН )
  • 1989-1994: Еберхард Давид ( ХДС )
  • 1994-1999: Ангеліка Допхейде ( СДПН )
  • 1999-2009: Еберхард Давид ( ХДС )
  • 2009 -: Піт Клаусен ( СДПН )

Література[ред.ред. код]

  • DP-Lager werden bis Monatsende gerämnt // Westfalen Zeitung, 1950, 26 Jan.;
  • Зеленецький О. На громадській ниві: До 25-ліття Центр. представництва укр. еміграції в Німеччині. Мюнхен, 1972;
  • Маруняк В. Українська еміграція в Німеччині і Австрії по другій світовій війні. Мюнхен, 1985—98. Т. 1—2;
  • Шарко Б. На громадській ниві: З діяльності Центр. представництва укр. еміграції в Німеччині (1968—1987). Мюнхен, 1988.
  • В. С. Леник, Л. І. Рудницький Енциклопедія сучасної України. — Т. 2. — Київ, 2003., стор. 769-770