Карл Маркс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Маркс Карл)
Перейти до: навігація, пошук
Карл Маркс
Західна філософія
Філософія XIX століття
Karl Marx 001.jpg
Маркс у 1875.
Народився 5 травня 1818(1818-05-05)
Трір, Королівство Пруссія
Помер 14 березня 1883(1883-03-14) (64 роки)
Лондон, Сполучене Королівство Великобританії та Ірландії
запалення легенів
Школа/Традиція марксизм
Основні інтереси політика, економіка, філософія, соціологія, історія, класова боротьба
Значні ідеї засновник марксизму (разом із Енгельсом), додаткова вартість, відчуження, експлуатація, Маніфест комуністичної партії, Капітал, матеріалістичний погляд на історію
Вплинули на нього Гегель, Феєрбах, Бенедикт Спіноза, Кант, Штірнер, Адам Сміт, Вольтер, Давид Рікардо, Віко, Руссо, Гете, Гельвецій, Гольбах,[1] Шекспір, Данте, Фур'є, Гесс
Вплинув на Кропоткін, Сорель, Ленін, Сталін, Троцький, Хо Ши Мін, Ґрамші, Тіто, Мао Цзедун, Адорно, Сартр, Кастро, Чомскі, Че Гевара, Сімона де Бовуар, Роза Люксембург, Енвер Ходжа, Бакунін, Лукач, Корш, Арендт, Луї Альтюссер, Фуко
Підпис Karl Marx Signature.svg

Карл Га́йнрих Маркс (нім. Karl Heinrich Marx, 5 травня 1818, Трір — 14 березня 1883, Лондон) — німецький філософ-матеріаліст, теоретик-суспільствознавець, політеконом, політичний журналіст-публіцист; протагоніст робітничого соціалістичного руху та один із засновників Першого Інтернаціоналу. Його наукові роботи та політекономічні дослідження, об'єднані в теоретичне суспільствознавче вчення, що отримало назву марксизму і стало підґрунтям соціалістичного і, пізніше, комуністичного руху.

Біографія[ред.ред. код]

Юність[ред.ред. код]

Батьки Карла Маркса,— батько, Генріх Маркс (нім. Heinrich Marx, народжений як Гершель Леві Мордехай нім. Herschel Levi Mordechai), і мати, Генрієта Пресбург (нід. Presborck, нім. Presburg), походили з родин рабинів[2]. Дід з боку матері був нідерландським рабином[3]. Родина матері була досить заможною, а сама вона була тіткою одного із членів родини засновників компанії Philips.

Трір, Брюкенштрассе, № 10

Карл Маркс був третьою дитиною у сім'ї адвоката. Він народився у Трірі, у будинку, що знаходився за адресою Брюкерґассе, 664 (нім. Brückergasse)[4] (тепер це будинок на Брюкенштрассе (нім. Brückenstraße), № 10, де знаходиться музей Маркса, нім. Karl-Marx-Haus).

15 жовтня 1819 року сім'я переїхала до нового будинку за адресою Сімеонштрассе, 8 (на цьому місці встановлена пам'ятна плита).

1817 року батько прийняв протестантство, щоб не втратити посади судового радника. Карла охрестили у шість років (1824). Це могло обумовити його критичне ставлення до релігії.

У 18301835 роках Маркс навчався у Трірській міській гімназії і закінчив її на відмінно у 17-річному віці. 1836 року він заручився із своєю майбутньою дружиною Женні фон Вестфален (Jenny von Westphalen). По закінченні гімназії навчався у Боннському, а потім в Берлінському університетах, де вивчав юридичні науки, але згодом захопився історією та філософією.

Розвиток до 1849[ред.ред. код]

У 1841 Карл Маркс закінчив університет, здавши екстерном університетську дисертацію на тему порівняння натурфілософій Демокріта та Епікура. За своїми поглядами Маркс був тоді гегельянцем-ідеалістом. У Берліні він увійшов до гуртка молодогеґельянців (Бруно Бауер і ін.), які прагнули робити з філософії Гегеля атеїстичні і революційні висновки.

Перші твори Маркса також свідчать про його належність до молодогегельянців. У його статтях міститься аналіз і критика Геґелівської філософії.

Після закінчення університету Маркс переселився до Бонна, розраховуючи на професуру. Але реакційна політика уряду примусила Маркса відмовитися від наукової кар'єри. У цей час рейнські радикальні буржуа, що мали конфлікт інтересів з лівими геґельянцями, заснували в Кельні опозиційну газету: «Ное Райніше Цайтунг», яка почала виходити з 1 січня 1842 року. У 18421843 роках Карл Маркс працював журналістом і редактором у «Райніше Цайтунг» у Кельні. Спочатку Маркс висловлювався за скасування цензури, потім перейшов до відкритої критики уряду (багато його статей були заборонені цензурою або піддавалися жорсткому редагуванню).

До початку січня Маркс майже відкрито закликав до революційного повалення прусської монархії та заміни її демократичним правлінням. Це переповнило чашу терпіння уряду, і в березні 1843 газету закрили. Ще раніше Марксу довелося залишити посаду редактора, але навіть його звільнення не врятувало газету. Газетна робота продемонструвала Марксу, що він був недосить знайомий із політичною економією, тож він старанно взявся за її вивчення, продовжуючи працювати журналістом.

У 1843 році Маркс одружився із аристократкою Дженні фон Вестфален, племінницею засновника концерну Philips. Молода сім'я переїхала до Парижа, де Маркс познайомився з Генріхом Гейне та у 1844 започаткував дружбу з Фрідріхом Енгельсом[5], з яким його до кінця життя об'єднувала спільна робота. Саме Енгельс звернув увагу Маркса на становище робітничого класу.

У 1846 його вигнано з Парижа, так само як Енгельса, й він переїхав у Брюссель. Там вони написали працю «Німецька ідеологія», що критикує ідеї Геґеля і молодогегельянців. Навесні 1847 року Маркс і Енгельс долучилися до таємного пропагандистського товариства «Союз комуністів» — товариства німецьких емігрантів, з якими Маркс познайомився у Лондоні. За дорученням товариства вони склали знаменитий «Маніфест Комуністичної Партії», що вийшов 21 лютого 1848.

Коли вибухнула лютнева революція 1848, Маркса вислано з Бельгії. Він приїхав знову до Парижа, а звідти, після березневої революції, до Німеччини, до Кельна. Там він спробував знову видавати «Rheinische Zeitung». Газета виходила з 1 червня 1848 до 19 травня 1849, після чого була закрита через економічні труднощі та цензуру.

Лондонське вигнання[ред.ред. код]

Карла Маркса вислано з Німеччини 16 травня 1849. Він вирушив зі своєю сім'єю спочатку до Парижа, але його вислано, і звідти після демонстрації 13 червня 1849 виїхав до Лондона, де і жив до самої смерті.

Умови емігрантського життя були вкрай важкі. Убогість душила Маркса і його сім'ю. Без постійної фінансової підтримки Енгельса та випадкового заробітку від написання статей до газет Маркс не тільки не зміг би закінчити «Капітал», але й неминуче загинув би під гнітом злиднів. У цей час створено його головні економічні твори.

У період з 1856 до 1857 року Карл Маркс опублікував в газетах «Вільна преса Шеффілда» (The Sheffield Free Press) та «Вільна преса» (The Free Press) серію статей під назвою «Викриття дипломатичної історії XVIII століття» (Revelations of the Diplomatic History of the 18th Century), які в 1899 році були перевидані, за матеріалами, які підготувала його дочка Елеонора, як окрема книга з назвою «Таємна дипломатична історія XVIII століття» (Secret Diplomatic History of the Eighteenth Century).

У 1864 Маркс організував «Міжнародну робітничу асоціацію» (International Workingmen's Association, пізніше перейменована в Перший Інтернаціонал). На урочистій промові з приводу створення асоціації Маркс неправильно процитував прем'єр-міністра Гледстона, спотворивши його слова так, що ті набули прямо протилежного сенсу (Той нібито заявив «Це п'янке зростання багатства повністю обмежене заможними класами». Насправді той сказав «З тривогою і болем дивився б я на п'янке зростання багатства, якщо б воно було обмежене тими, хто знаходиться в сприятливих обставинах.» і пояснив, що зростання багатства Великобританії істотно покращує положення і британських трудящих). Ця фальсифікація (або помилка) сильно дискредитувала організацію.

Могила Карла Маркса

Спочатку організація складалася з анархістів, британських трейд'юніоністів, французьких соціалістів та італійських республіканців. Пізніше розбіжності між Марксом та лідером анархістів Михайлом Бакуніним призвели до розриву з анархістами, яких вигнано з організації. У 1872 році, після розгрому Паризької Комуни і в умовах наростання реакції, Перший Інтернаціонал переїхав до Нью-Йорка, але через 4 роки, в 1876 році, був ліквідований на філадельфійській конференції. Всі спроби відновлення організації впродовж подальших 5 років не були успішними. Другий інтернаціонал, в який сьогодні входять провідні партії Великої Британії, Франції, Німеччини, Іспанії і багатьох інших країн Євросоюзу, був встановлений в 1889 році як спадкоємець Першого інтернаціоналу, через 6 років після смерті його засновника.

1867 вийшов перший том «Капіталу».

Карл Маркс помер у Лондоні, у віці 64 роки і похований там на Хайгейтському цвинтарі (англ. Highgate Cemetery).

Останні томи «Капіталу» Енгельс видав вже після смерті Маркса.

Родина[ред.ред. код]

У Маркса було 7 дітей: Дженні Кароліна (Дженні Лонге, 1844-83), Дженні Лаура (Лаура Лафарг, 1845–1911), Едгар (1847–1855), Генрі Едвард Гай («Гвідо», 1849–1850), Дженні Евелін Френсіс («Францишка», 1851-52), Дженні Джулія Елеонор (1855–1898). Одна дитина померла перш, ніж отримала ім'я в липні 1857. Незважаючи на невеликі статки, Маркс намагався забезпечити для своєї дружини Дженні та дітей умови життя середнього класу. Його дружина померла у 1881. Після її смерті, в останні 15 місяців життя, Маркс захворів на катар, який незабаром перейшов у бронхіт і запалення легень.

Вчення[ред.ред. код]

Маркс разом з Фрідріхом Енгельсом створив цілісну та послідовну матеріалістичну систему поглядів на світ, історію людства та розвиток суспільства. Ця система поглядів отримала назву марксизм і стала ідеологією марксистського руху.

Ідейно-теоретичні джерела поглядів[ред.ред. код]

У розвитку своїх ідей Маркс спирався на спадщину німецької класичної філософії, англійської політекономії і французького утопічного соціалізму[6].

Матеріалістична діалектика[ред.ред. код]

На відміну від ідеалістичної діалектики Геґеля, марксистська діалектика є матеріалістичною. За Марксом не свідомість чи Бог створюють матерію, а навпаки матерія у своєму постійному русі та розвитку створила свідомість. Пізнання можливе через органи чуття та розум, а практика є мірилом, яким вимірюється світ та є єдиним критерієм істини.

Діалектичний метод Маркс застосовує також щодо історії, формулюючи матеріалістичний погляд на історію. Не духовний процес, а матеріальні умови є визначальними у розвитку суспільства. У суспільному виробництві люди протягом свого життя перебувають у виробничих відносинах, які, насамперед, залежать від рівня розвитку продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин є економічним базисом суспільства, на якому ґрунтуються всі інші процеси життя, зокрема, соціальні, політичні та духовні. Отже, не свідомість окремих людей визначає їхнє буття, а суспільне буття визначає їхню свідомість. На певній стадії розвитку матеріальні сили виробництва починають конфліктувати із виробничими (економічними) відносинами. У випадку, коли виробничі відносини гальмують розвиток продуктивних сил чи вступають з ними у протиріччя — виникає підґрунтя для соціальної революції. Зміна економічної бази призводить до зміни суспільства. Але нова форма суспільства виникає тільки там, де існують кращі альтернативи, оскільки людство не ставить собі завдання, які воно не здатне вирішити (див. Гегеля — теза містить антитезу). Буржуазне суспільство є останньою стадією передісторії — останньою формою антагоністичного суспільного виробництва.

В історії людства нічого не трапляється випадково чи стихійно, а все є наслідком чи пов'язано з розвитком економічних та торгових відносин (товарного виробництва). Суспільний розвиток відбувається незалежно від людського мислення, тобто є об'єктивним процесом. Передумовою виникнення безкласового суспільства є, по-перше, розвиток універсальної робочої здатності: універсальність робочої сили через відповідний розвиток навичок в процесі виробництва. Таким чином, робочий клас усвідомлює факт свого становлення універсальними виробниками світу. Другою передумовою виникнення безкласового суспільства є зубожіння населення. Досягнувши певного карколомного пункту, робочий клас скаже: «я є нічим, а мусів би бути усім!». Тоді капіталізм руйнується та виникне соціалізм, а пізніше комунізм.

Релігію Маркс називав «опієм народу» — явищем, яке виникає на певній (ранній) стадії розвитку людства.

Маркс писав, що соціалізм/комунізм буде найбільш вільним, демократичним та соціальним суспільством. Після соціалістичної революції держава поступово вмирає, виникає комунальне самоуправління, децентралізована поліція, замість підприємств — об'єднання. Кожен працює згідно з його можливостями, а отримує відшкодування згідно зі своїми потребами. Такий суспільний стан вимагає як багатства матеріальних речей, так і людей, які можуть контролювати свої потреби.

Відчуження людини[ред.ред. код]

З поділом праці збільшується відчуження людини. Суть людини полягає в єдності її праці, життя та спільноти. Але вона не просто працює, а виробляє те, що потребує для свого життя. В системі поділу праці не споживча вартість, а мінова вартість є визначальною, точніше те, скільки отримує за свою працю, оскільки не є власником виробництва. Людина є колесом у великій машині, робоча сила стає також товаром, який може купуватися та продаватися. У капіталістичному суспільстві працівник відчужується від результатів своєї праці так, що він сам собі стає чужим, а також інші люди стають йому чужими.

Вирішення цієї проблеми полягає в подоланні поділу праці, що не значить повернення до непродуктивної праці та простих умов життя. Нові працівники є універсальними, вони впізнали би себе в своїй продукції, але на вищому рівні, бо стали би універсальними виробниками світу (негація негації — див. Гегеля). А людська суть є сукупністю суспільних відносин (див. Аристотель).

Теорія класів і класової боротьби[ред.ред. код]

К. Маркс сам визначив свій внесок:

Щодо мене, то мені не належить ні заслуга відкриття існування класів у сучасному суспільстві, ні відкриття їх боротьби між собою. Буржуазні історики задовго до мене виклали історичний розвиток цієї боротьби класів, а буржуазні економісти — економічну анатомію класів. Те, що я зробив нового, полягало у доведенні такого: 1) що існування класів пов'язане лише із певними історичними фазами розвитку виробництва, 2) що класова боротьба із необхідністю приводить до диктатури пролетаріату, 3) що ця диктатура сама є лише переходом до знищення усяких класів та до суспільства без класів. [7]

Економічна теорія криз[ред.ред. код]

Маркс визначив природу криз у капіталістичному суспільстві та довів[Джерело?] невипадковість та закономірну періодичність криз у буржуазному суспільстві. Капіталіст (власник фабрики, корпорація) намагається збільшувати свої прибутки, а для цього збільшує норми виробітки та систематично зменшує витрати на оплату найманої праці, тобто заробітну плату працівників. Однак, оскільки, працівники є членами суспільства, яке споживає вироблену продукцію, відповідно зменшується попит та виникає криза перевиробництва, коли вироблену продукцію немає кому купувати.

Як економіст Маркс не розробляє проект майбутніх соціалістичних форм суспільства, тобто його система не є нормативною, а позитивною (він пояснює та аналізує, а не надає рекомендації). Соціалістичні утопії, на його думку, обмежують революційне мислення, оскільки там вимагається підтримка вищих верств населення, які добровільно ніколи не підтримуватимуть такі ідеї. Робочий клас може лише шляхом соціалістичних перетворень реалізувати свою свободу. Ця свобода є для Маркса економічною проблемою. Тому він ретельно аналізує капіталістичну систему. Проте, він не просто критикує вчення англійських класиків, але інтерпретує по-своєму та доповнює їх вчення. Саморуйнація капіталістичної системи є результатом спрямованості всієї історії до остаточної форми суспільства — соціалізму.

У часи, коли жив Маркс, не було таких понять як «глобалізація», «споживацтво», «постіндустріальне суспільство», «інформаційне суспільство», тому у наукових працях Маркса немає відповідей на деякі гострі проблеми сучасної світової економіки. Але це не зменшує методологічного значення творів Маркса як цінного першоджерела для вивчення проблем глобальної економіки.[Джерело?]

Теорія трудової вартості та додаткової вартості[ред.ред. код]

Якщо застосовувати послідовно теорію про трудову вартість товару Рікардо, прибуток підприємців обґрунтувати не можливо. Якщо вартість товару не дорівнює середній кількості робочих годин, які необхідні для його виробництва, тоді прибуток неможливий. З іншого боку, згідно з цією теорією, робітники отримуватимуть тільки ту платню, якої вистачає для виживання. Тому ця теорія не могла бути правильною. Проте, Маркс не намагався запропонувати нову теорію оплати праці, він її тільки по-своєму перетлумачив: вартість товару відповідає виконаній праці, проте, робітники отримують тільки стільки, скільки їм потрібно для виживання. Всі інші години, які не оплачуються, є додатковою вартістю. Її привласнює собі капіталіст, не маючи на це права, оскільки тільки робота є продуктивним фактором. Таке використання робочої сили капіталістами є наслідком капіталістичної системи, а не результатом обману або більшої влади з боку конкретного капіталіста.

Закон про зменшення ставки прибутку[ред.ред. код]

Витрати виробництва (загальний капітал) складаються із робочої сили (змінний капітал) та товарів, що куплені на ринку (постійний капітал). Останній не виробляє додаткової вартості, але, згідно з Марксом, забирає її. Чим капітало-інтенсивнішим є виробництво, тим меншим відсоток прибутку = додаткова вартість / загального капіталу (при константному відсотку використання). Внаслідок цього, із прибутку фінансуються нові інвестиції, які збільшують продуктивність та відсоток додаткової вартості. З іншого боку, через постійну акумуляцію збільшується постійний капітал та відсоток прибутку зменшується. Цей факт, а також конкуренція між підприємцями змушує капіталістів акумулювати в повному обсязі додаткову вартість з метою збільшення загального прибутку для компенсації зменшеного відсотку прибутку.

Кризові фази[ред.ред. код]

  1. Прибуток збільшується внаслідок збільшення виробництва. В свою чергу збільшується зайнятість, а також інвестиції.
  2. Через акумуляцію додаткової вартості та використання її для інвестицій зменшується попит працюючого робочого класу. Окрім цього, через купівлю нових апаратів виробництва люди звільнюються, що призводить до додаткового зменшення попиту.
  3. Виникає загальна криза, зменшуються ціни на товари та робочу силу. Водночас, постійний капітал знецінюється. Відсоток прибутку збільшується й таким чином, збільшення виробництва (збільшення найманих працівників) стає привабливою альтернативою. Це призводить до повернення до 1-ої фази.

Теза щодо виникнення безкласового суспільства[ред.ред. код]

Постійні кризи згубно впливають на соціальну структуру (в сенсі Гегеля — кількісні зміни впливають на якісні). Все більше малих та середніх підприємств банкрутують та відбувається концентрація капіталу в кількох руках. З іншого боку, все більшою стає кількість безробітних, вони зубожіють (теорія зубожіння). Таким чином, маси повстають проти капіталістів та капіталістична система доходить до саморуйнації. Відбувається соціалістична революція та суспільний клас капіталістів зникає. Проте класова структура суспільства зберігається, доки революційний клас пролетарів не саморозчиниться у народі. На шляху до таких змін, писав Маркс у своїх працях, буде багато перешкод, бід і страждань, тобто прихід пролетаріату швидше за все буде ознаменований потужними суспільними змінами та потрясіннями. (Ці думки Маркса зустрічаються у російському перекладі 1920-х років, проте згодом його праці перекладають заново, щоб не було таких явних натяків на тодішній СРСР.[Джерело?])

Сучасники про Карла Маркса[ред.ред. код]

Маркс був суворим пуристом; він часто старанно і довго підшукував правильний вислів. Він ненавидів зайве вживання іншомовних слів, і якщо він, не зважаючи на це, часто вживав іншомовні слова — там, де предмет цього і не вимагав, — то це слід пояснити тим, що він довго перебував за кордоном, головним чином в Англії. Але яку величезну кількість оригінальних, чисто німецьких словотворів і словосполучень знаходимо ми в Маркса, який, не зважаючи на те, що він дві третини свого життя був за кордоном, має величезні заслуги перед німецькою мовою і належить до найбільших майстрів і творців німецької мови…[Джерело?]

Я вже бачив тоді в еміграції його портрети … і сміючись, пам'ятається, сказав йому, що він вражаюче схожий на свій портрет. А він теж сміючись відповів мені, що йому і крім цього випадку бувало дивно чути про свою схожість з своїми портретами, тоді як звичайно портрети схожі з оригіналом. Він був дуже уважний і привітний до мене, хоч і в голосі, і в манерах відчувалася свідомість їм свого видатного становища.[Джерело?]

Пам'ятник Карлу Марксу в м. Житомирі

Маркс у сучасній масовій свідомості[ред.ред. код]

Твори Маркса, більше, ніж будь-кого іншого, вплинули на розвиток суспільної думки й історичні події 20 століття[Джерело?]. Так наприклад, згідно з масовим опитуванням Бі-Бі-Сі у 1999 р., Маркс був названий «найвидатнішим мислителем тисячоліття»[8].

Твори[ред.ред. код]

Видання українською[ред.ред. код]

  • Карл Маркс і Фрідріх Енґельс. Комунїстичний манїфест / Пер. з нім. В.Левинського. — Клівленд: Виданє Української федерації Американської соціялїстичної партії, 1917. — 60 стор.
  • Карл Маркс і Фрідріх Енґельс. Про диктатуру пролетаріяту (зібрав Е.Дран) / Пер. з нім. С.Вікула. — Берлін-Київ, 1921. — 32 стор.
  • Карл Маркс. Заробітна плата, ціна й зиск / Пер. з нім. О.Бондаренка за ред. Г.Петренка. — Харків-Берлін-Нью-Йорк: Українсько-американське видавництво «Космос», 1923. — 70 стор.
  • Карл Маркс. Злидні філософії. Відповідь на «Філософію злиднів» Прудона / Пер. з нім. С.Вікула. — Харків-Берлін-Нью-Йорк: Українсько-американське видавництво «Космос», 1923. — 136 стор.
  • Карл Маркс. Наймана праця й капітал / Пер. з нім. — Харків: «Червоний шлях», 1925.
  • Карл Маркс. Вісімнацяте Брюмера Луї Бонапарта / Пер. з нім. М. та І. Степанови. — Харків: Державне видавництво України, 1925. — 106 стор.
  • Карл Маркс. Громадянська війна у Франції / Пер. з нім. С.Буди. — Харків: «Червоний шлях», 1925. — 72 стор.
  • Карл Маркс. До критики політичної економії / Пер. з нім. М.Порша за ред. Є.Касяненка. — Харків: Державне видавництво України, 1926. — 198 стор.
  • Карл Маркс. Капітал. Критика політичної економії. Том I. Кн. I / Пер. з нім. за ред. А.Річицького і В.Щербаненка. — Харків: Державне видавництво України, 1927.
  • Карл Маркс. Фоєрбах / Пер. з нім. — Харків: Державне видавництво України, 1930.
  • Карл Маркс і Фрідріх Енґельс. Вибрані листи / Уклав В. В. Адоратський. Переклав О.Соболів. — Харків: Партвидав «Пролетар», 1931.
  • Карл Маркс. Клясова боротьба у Франції 1848–1850 / Пер. з нім. П.Бензя. — Харків: Партвидав «Пролетар», 1932. — 116 стор.
  • Карл Маркс. Критичні уваги на книгу А.Ваґнера «Загальна або теоретична національна економія» / Пер. з нім. за ред. Д.Рабиновича. — Харків: Партвидав «Пролетар», 1932. — 40 стор.
  • Карл Маркс. Листи до Куґельмана (з років 1862–1874). — Харків: Партвидав «Пролетар», 1933. — 116 стор.
  • Карл Маркс. Капітал. Критика політичної економії. Том I. Кн. I / Пер. з нім. за ред. Д.Рабиновича. — Київ: Партвидав ЦК КП(б)У, 1934. — 840 стор.
  • Карл Маркс. Капітал. Критика політичної економії. Том III. Ч. I. Кн. III / Пер. з нім. за ред. Д.Рабиновича. — Київ: Партвидав ЦК КП(б)У, 1936. — 440 стор.
  • Карл Маркс. Вибрані твори. Том 1. / Пер. з нім. за ред. Д.Рабиновича. — Київ: Партвидав ЦК КП(б)У, 1936.
  • Карл Маркс. Критика Готської програми. — Київ: Видавництво політичної літератури при РНК УРСР, 1938. — 78 стор.
  • Карл Маркс і Фрідріх Енґельс. Революція в Іспанії. — Київ, 1938.
  • Карл Маркс і Фрідріх Енгельс. З ранніх творів / Пер. з рос. — Київ: Видавництво політичної літератури України, 1973. — 596 стор.
  • Карл Маркс і Фрідріх Енґельс. Маніфест комуністичної партії / Пер. з нім. — Київ: «Вперед», 2010. — 56 стор.

Виноски[ред.ред. код]

  1. Mehring, Franz, Karl Marx: The Story of His Life (Routledge, 2003) pg. 75
  2. Kenneth Allan; Kenneth D. Allan (2 November 2005). Explorations in Classical Sociological Theory: Seeing the Social World. Pine Forge Press. с. 68. ISBN 978-1-4129-0572-5. 
  3. Wheen 2001. pp. 07-09, 12
  4. Wheen 2001 p. 8 and p. 12
  5. «Karl Marx – Stanford Encyclopaedia of Philosophy». Архів оригіналу за 2013-06-25. . First published Tue 26 Aug 2003; substantive revision Mon 14 Jun 2010. Accessed 4 March 2011.
  6. Ленін В. І. Три джерела і три складові частини марксизму. Повне зібрання творів, т. 23. К., 1972.
  7. Із листа К. Маркса до Й. Вейдемейера, 5 березня 1852 року.— В. кн.: К. Маркс и Ф. Энгельс. Сочинения. Изд. 2-е.— М.: Гос. из-во политич. лит-ры, 1962.— С. 424—427
  8. «Marx the millennium's 'greatest thinker'». BBC News World Online. 1 October 1999. Процитовано November 23, 2010. 

Література[ред.ред. код]

  • Аксельрод (Ортодокс) Л.И. Карл Маркс и немецкая классическая философия. (К 25-летней годовщине смерти К. Маркса) // «На очереди» (Петербург). — 1908. —№1.
  • Й. Багмут, П. Шморгун. Видання творів К. Маркса і Ф. Енгельса на Україні. Біб. покажч. Вид. 2ге, доп. — Харьків: Ред.вид. від. кн. палати УРСР, 1965.
  • Ю. Стеклов. Карл Маркс, його життя й діяльність. — Харків-Берлін-Нью-Йорк: Українсько-американське видавництво «Космос», 1922.  — 111 стор.
  • Філософська еволюція Маркса // Георгій Плеханов. Твори. — Харків: Держвидав України, 1930.
  • Ф. Мерінґ. Карл Маркс. Історія його життя / Пер. з нім. П.Бензя. — Харків: Державне видавництво «Пролетар», 1931. — 515 стор.
  • В. І. Ленін. Карл Маркс // Карл Маркс. Капітал. Критика політичної економії. Том I. Кн. I / Пер. з нім. за ред. Д.Рабіновича. — Київ: Партвидав ЦК КП(б)У, 1934.  — Стор. 47-72.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Твори Маркса[ред.ред. код]

Про нього[ред.ред. код]