Брановицький Ігор Євгенович
Перейти до навігації
Перейти до пошуку
 | В іншому мовному розділі є повніша стаття Брановицкий, Игорь Евгеньевич(рос.). Ви можете допомогти, розширивши поточну статтю за допомогою перекладу з російської.
|
| Ігор Євгенович Брановицький | |||||
|---|---|---|---|---|---|
 Солдат | |||||
 | |||||
| Загальна інформація | |||||
| Народження |
25 квітня 1976 Київ, УРСР | ||||
| Смерть |
21 січня 2015 (38 років) Донецьк, Україна | ||||
| Поховання | Берковецьке кладовище | ||||
| Псевдо | «Натрій» | ||||
| Військова служба | |||||
| Приналежність |
 Україна | ||||
| Вид ЗС |
 Збройні сили | ||||
| Рід військ |
 Десантні війська | ||||
| Формування | |||||
| Війни / битви | |||||
| Нагороди та відзнаки | |||||
| |||||
 Брановицький Ігор Євгенович у Вікісховищі | |||||
І́гор Євге́нович Бранови́цький (25 квітня 1976, Київ — 21 січня 2015, Донецьк) — український військовик, кулеметник 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир» 81-ї десантно-штурмової бригади, учасник війни на Сході України, захисник Донецького аеропорту. Під час вивезення полонених, потрапив у полон російських силовиків, де і загинув від рук терориста Арсена Павлова (позив. "Моторола"). Герой України (2016, посмертно), лицар Ордену «Народний Герой України» (посмертно).
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 25 квітня в місті Київ. Батько — Євген Брановицький, офіцер радянської армії, учасник афганської війни, помер в 1990 від поранень. Мати — Ніна Костянтинівна, працювала фармацевтом. Ігор мав молодшого брата Юрія. Закінчив Київський технікум електронних приладів. Проходив службу в українській армії, служив у складі українського миротворчого контингенту ООН в Анголі. Учасник Революції Гідності. На момент смерті був розведений, дітей не мав[1].
Війна на сході України[ред. | ред. код]
Мобілізований як доброволець, з кінця серпня 2014 року проходив військові навчання під Житомиром, з жовтня перебував у зоні АТО.
Під час оборони аеропорту Донецька витягнув на собі двох поранених з нового терміналу (серед них старшина Анатолій Свирид) і повернувся назад — разом із «Сєвєром» та Василем Соколовським, де був захоплений у полон. За повідомленнями очевидців, після тортур і знущань у полоні над побратимами добровільно визнав себе кулеметником, якого розшукували бойовики. Після катування був застрелений двома пострілами у голову російським терористом Павловим («Моторола»)[2]. У березні ідентифікований серед загиблих, яких вивезли з Донецька[3].
Похований 3 квітня на Берковецькому кладовищі Києва (ділянка 86, ряд 11, місце 3)[4][5][6][7][8].
4 червня 2015 року нагороджений першою нагородою Ордена «Народний Герой України» (посмертно). Нагороду вручено матері героя[9].
Нагороди[ред. | ред. код]
- Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (23 серпня 2016, посмертно) — за виняткову особисту мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[10];
- Орден «За мужність» III ст. (23 травня 2015, посмертно) — за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[11];
- Указом № 1 від 4 червня 2015 р. нагороджений відзнакою Орден «Народний Герой України» (посмертно)[12];
- Нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно, 2015 р.).
Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]
В лютому 2016 року відкрито меморіальну дошку на будівлі технікуму, де навчався Ігор Брановицький.
5 вересня 2016 року Президент України Петро Порошенко в Маріїнському палаці вручив нагородні атрибути звання Герой України — орден «Золота Зірка» та інші — матері загиблого Героя Ніні Костянтинівні[13].
2016 року на честь Ігоря Брановицького названо вулицю Брановицького у Києві[14].
29 грудня 2016 в Києві за підтримки благодійних фондів та участі громадських активістів й волонтерів презентовано колекційну марку, створену на честь воїнів, які загинули в боях на сході України. На ній зображені Ігор Брановицький, Ігор Гольченко, Микола Колосовський, Євген Лоскот, Андрій Матвієнко, Сергій Свищ, Олег Сидор, Сергій Табала, Георгій Тороповський.
8 вересня 2017 року в місті Кам'янець-Подільський на фасаді клубу військової частини А2738, де у 1995—1996 Ігор Брановицький проходив строкову службу, відкрито меморіальну дошку на його честь[15].
25 жовтня 2019 року в Києві на честь Ігоря Брановицького було створено молодіжний простір «Натрій»[16].
Вшановується в меморіальному комплексі «Зала пам'яті», в щоденному ранковому церемоніалі 21 січня[17][18].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Цензор.НЕТ. "Можливо, Захарченко попаде під амністію, але ж ця с#ка пальцем показала на мою дитину і сказала: "Розстріляти!"", – мама убитого в плену бойца Игоря Брановицкого. Цензор.НЕТ (рос.). Процитовано 3 квітня 2023.
- ↑ Як «Моторола» стратив «кіборга» — розповідь очевидця // «ВВС Україна», 16 квітня 2015. Архів оригіналу за 19 квітня 2015. Процитовано 4 червня 2015.
- ↑ Дорогою ціною. Як ми шукали зниклого кіборга // «Українська правда. Життя», 23 квітня 2015. Архів оригіналу за 23 квітня 2015. Процитовано 4 червня 2015.
- ↑ Слава Богу! Разговаривал с Толей, киборгом «забытого батальона». // facebook George Tuka, 22 лютого 2015(рос.)
- ↑ Я хочу, щоб ви запам'ятали ім'я та обличчя цього чоловіка
- ↑ Війна забирає найкращих
- ↑ Київ на колінах прощався з кіборгом, який прийняв мученицьку смерть від «Мотороли» (фото) // ГО «Український союз інвалідів, ветеранів Афганістану, учасників бойових дій», 4 квітня 2015. Архів оригіналу за 11 квітня 2015. Процитовано 4 червня 2015.
- ↑ Мого сина вбили двічі // «Українська правда. Життя», 30 квітня 2015. Архів оригіналу за 1 травня 2015. Процитовано 4 червня 2015.
- ↑ 22 великих украинца удостоились звания «Народный Герой Украины»: среди них известные воины, медики и волонтеры. ФОТО
- ↑ Указ Президента України від 23 серпня 2016 року № 349/2016 «Про присвоєння І. Брановицькому звання Герой України»
- ↑ Указ Президента України від 23 травня 2015 року № 282/2015 «Про відзначення державними нагородами України»
- ↑ Ігор Брановицький. uaheroes.com. Архів оригіналу за 8 лютого 2022.
- ↑ «Завдяки їхній самопожертві ми живемо та дихаємо», — Президент вручив ордени «Золота Зірка» Героя України матерям загиблих героїв АТО [Архівовано 6 вересня 2016 у Archive.is] // Офіційне інтернет-представництво Президента України, 5 вересня 2016 р.
- ↑ Рішення Київської міської ради від 10 листопада 2016 року № 315/1319 «Про перейменування бульвару, вулиць, найменування площі та присвоєння імен скверам в місті Києві» // Хрещатик. — 2016. — № 127 (4897). — 23 листопада. — С. 5.
- ↑ У Кам'янець-Подільському відкрили меморіальну дошку загиблому в Донецькому аеропорту Герою України Ігорю Брановицькому [Архівовано 9 вересня 2017 у Wayback Machine.] // Офіційний сайт Міністерства оборони України, 8 вересня 2017
- ↑ На честь «кіборга» Ігоря Брановицького у Києві створюють молодіжний простір «Натрій». Радіо Свобода. Архів оригіналу за 6 листопада 2019. Процитовано 6 листопада 2019.
- ↑ В Міноборони вшанували загиблих Українських захисників. mil.gov.ua. Офіційний сайт Міністерства оборони України. Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 21 січня 2022.
- ↑
Ранковий церемоніал вшанування загиблих українських героїв 21 січня на YouTube
Посилання[ред. | ред. код]
- Он никогда не вернется домой… [Архівовано 28 вересня 2015 у Wayback Machine.], Валерий Логинов, офицер, позывной «Аскольд», Обозреватель, 27.09.2015 (рос.)
- У Києві відкрили меморіальну дошку Ігорю Брановицькому
- «День незалежності. Ігор Брановицький» з циклу документальних фільмів «Нескорені», телеканал СТБ, 2016 [Архівовано 26 квітня 2020 у Wayback Machine.]
- Ірина Штогрін. «Я хочу довести, що убивство мого сина є воєнним злочином» — Ніна Брановицька [Архівовано 22 січня 2019 у Wayback Machine.] // «Радіо Свобода», 21 січня 2019
- Брановицький Ігор Євгенович [Архівовано 20 січня 2022 у Wayback Machine.] // Книга пам'яті полеглих за Україну
- Брановицький Ігор Євгенович [Архівовано 8 лютого 2022 у Wayback Machine.] // Український меморіал
| Попередник: | Герой України — кавалер ордена «Золота Зірка» № 163 23 серпня 2016 |
Наступник: |
| Чибінєєв Валерій Вікторович | Колодій Сергій Володимирович |
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Категорії:
- Статті, які варто перекласти з російської
- Солдати (Україна)
- Народились 25 квітня
- Народились 1976
- Померли 21 січня
- Померли 2015
- Поховані на Берковецькому кладовищі
- Військовики 81-ї окремої аеромобільної бригади
- Герої України — кавалери ордена «Золота Зірка»
- Кавалери ордена «За мужність» III ступеня
- Лицарі Ордена «Народний Герой України»
- Нагороджені знаком «За оборону Донецького аеропорту»
- Уродженці Києва
- Померли в Донецьку
- Українські воїни, загиблі у російсько-українській війні (з 2014)
- Українські миротворці
- Військовополонені
- Жертви вбивств
- Люди, на честь яких названо вулиці
- Кіборги Донецького аеропорту