Брановицький Ігор Євгенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ігор Євгенович Брановицький
UA-OR1-REC-GSB-H(2015).png Солдат
Брановицький Ігор Євгенович.jpg
Загальна інформація
Народження 25 квітня 1976(1976-04-25)
Київ, УРСР
Смерть 21 січня 2015(2015-01-21) (38 років)
Донецьк, Україна
Поховання Берковецьке кладовище
Псевдо «Натрій»
Військова служба
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС ЗСУ Збройні сили
Рід військ БЗ ДШВ.svg Десантні війська
Формування
Війни / битви
Нагороди та відзнаки
Герой України
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «Народний Герой України»
Нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту»
CMNS: Брановицький Ігор Євгенович у Вікісховищі

І́гор Євге́нович Бранови́цький (нар. 25 квітня 1976(19760425), Київ, Українська РСР, СРСР — 21 січня 2015, Донецьк, Донецька область, Україна) — український військовик, кулеметник 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир» 81-ї десантно-штурмової бригади, учасник війни на Сході України, захисник Донецького аеропорту. Під час вивезення полонених, потрапив у полон російських силовиків, де і загинув від рук терориста Арсена Павлова (позив. "Моторола"). Герой України (2016, посмертно), лицар Ордену «Народний Герой України» (посмертно).

Біографія[ред. | ред. код]

Закінчив Київський технікум електронних приладів. Служив у складі українського миротворчого контингенту ООН в Анголі. Учасник Революції Гідності. Мобілізований як доброволець, з кінця серпня 2014 року проходив військові навчання під Житомиром, з жовтня перебував у зоні АТО.

Президент України Петро Порошенко вручає нагороду Ніні Костянтинівні, матері Ігоря Брановицького

Під час оборони аеропорту Донецька витягнув на собі двох поранених з нового терміналу (серед них старшина Анатолій Свирид) і повернувся назад — разом із «Сєвєром» та Василем Соколовським, де був захоплений у полон. За повідомленнями очевидців, після тортур і знущань у полоні над побратимами добровільно визнав себе кулеметником, якого розшукували бойовики. Після катування був застрелений двома пострілами у голову російським терористом Павловим («Моторола»)[1]. У березні ідентифікований серед загиблих, яких вивезли з Донецька[2].

Похований 3 квітня на Берковецькому кладовищі Києва (ділянка 86, ряд 11, місце 3)[3][4][5][6][7].

4 червня 2015 року нагороджений першою нагородою Ордена «Народний Герой України» (посмертно). Нагороду вручено матері героя[8].

Нагороди[ред. | ред. код]

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Знак «Кіборги» Брановицького Ігоря Євгеновича

В лютому 2016 року відкрито меморіальну дошку на будівлі технікуму, де навчався Ігор Брановицький.

5 вересня 2016 року Президент України Петро Порошенко в Маріїнському палаці вручив нагородні атрибути звання Герой України — орден «Золота Зірка» та інші — матері загиблого Героя Ніні Костянтинівні[12].

2016 року на честь Ігоря Брановицького названо вулицю Брановицького у Києві[13].

29 грудня 2016 в Києві за підтримки благодійних фондів та участі громадських активістів й волонтерів презентовано колекційну марку, створену на честь воїнів, які загинули в боях на сході України. На ній зображені Ігор Брановицький, Ігор Гольченко, Микола Колосовський, Євген Лоскот, Андрій Матвієнко, Сергій Свищ, Олег Сидор, Сергій Табала, Георгій Тороповський.

8 вересня 2017 року в місті Кам'янець-Подільський на фасаді клубу військової частини А2738, де у 1995—1996 Ігор Брановицький проходив строкову службу, відкрито меморіальну дошку на його честь[14].

25 жовтня 2019 року в Києві на честь Ігоря Брановицького було створено молодіжний простір «Натрій»[15].

Вшановується в меморіальному комплексі «Зала пам'яті», в щоденному ранковому церемоніалі 21 січня[16][17].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Як «Моторола» стратив «кіборга» — розповідь очевидця // «ВВС Україна», 16 квітня 2015. Архів оригіналу за 19 квітня 2015. Процитовано 4 червня 2015. 
  2. Дорогою ціною. Як ми шукали зниклого кіборга // «Українська правда. Життя», 23 квітня 2015. Архів оригіналу за 23 квітня 2015. Процитовано 4 червня 2015. 
  3. Слава Богу! Разговаривал с Толей, киборгом «забытого батальона». // facebook George Tuka, 22 лютого 2015(рос.)
  4. Я хочу, щоб ви запам'ятали ім'я та обличчя цього чоловіка
  5. Війна забирає найкращих
  6. Київ на колінах прощався з кіборгом, який прийняв мученицьку смерть від «Мотороли» (фото) // ГО «Український союз інвалідів, ветеранів Афганістану, учасників бойових дій», 4 квітня 2015. Архів оригіналу за 11 квітня 2015. Процитовано 4 червня 2015. 
  7. Мого сина вбили двічі // «Українська правда. Життя», 30 квітня 2015. Архів оригіналу за 1 травня 2015. Процитовано 4 червня 2015. 
  8. 22 великих украинца удостоились звания «Народный Герой Украины»: среди них известные воины, медики и волонтеры. ФОТО
  9. Указ Президента України від 23 серпня 2016 року № 349/2016 «Про присвоєння І. Брановицькому звання Герой України»
  10. Указ Президента України від 23 травня 2015 року № 282/2015 «Про відзначення державними нагородами України»
  11. Ігор Брановицький. uaheroes.com. Архів оригіналу за 8 лютого 2022. 
  12. «Завдяки їхній самопожертві ми живемо та дихаємо», — Президент вручив ордени «Золота Зірка» Героя України матерям загиблих героїв АТО [Архівовано 6 вересня 2016 у Archive.is] // Офіційне інтернет-представництво Президента України, 5 вересня 2016 р.
  13. Рішення Київської міської ради від 10 листопада 2016 року № 315/1319 «Про перейменування бульвару, вулиць, найменування площі та присвоєння імен скверам в місті Києві» // Хрещатик. — 2016. — № 127 (4897). — 23 листопада. — С. 5.
  14. У Кам'янець-Подільському відкрили меморіальну дошку загиблому в Донецькому аеропорту Герою України Ігорю Брановицькому [Архівовано 9 вересня 2017 у Wayback Machine.] // Офіційний сайт Міністерства оборони України, 8 вересня 2017
  15. На честь «кіборга» Ігоря Брановицького у Києві створюють молодіжний простір «Натрій». Радіо Свобода. Архів оригіналу за 6 листопада 2019. Процитовано 6 листопада 2019. 
  16. В Міноборони вшанували загиблих Українських захисників. mil.gov.ua. Офіційний сайт Міністерства оборони України. Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 21 січня 2022. 
  17. YouTube full-color icon (2017).svg Ранковий церемоніал вшанування загиблих українських героїв 21 січня на YouTube

Посилання[ред. | ред. код]


Попередник: Герой Україникавалер ордена «Золота Зірка»
№ 163
23 серпня 2016
Наступник:
Чибінєєв Валерій Вікторович Колодій Сергій Володимирович