Брановицький Ігор Євгенович
 | В іншому мовному розділі є повніша стаття Брановицкий, Игорь Евгеньевич(рос.) |
| Ігор Євгенович Брановицький | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
 Солдат | ||||||
 | ||||||
| Загальна інформація | ||||||
| Народження |
25 квітня 1976 Київ, УРСР | |||||
| Смерть |
21 січня 2015 (38 років) Донецьк, Україна поховання: Берковецьке кладовище | |||||
| Громадянство |
 СРСР Україна | |||||
| Псевдо | «Натрій» | |||||
| Військова служба | ||||||
| Приналежність |
Україна | |||||
| Вид ЗС |
 Збройні сили | |||||
| Рід військ |
 Десантні війська | |||||
| Формування |
 | |||||
| Війни / битви | ||||||
| Нагороди та відзнаки | ||||||
| ||||||
І́гор Євге́нович Бранови́цький (25 квітня 1976, Київ, Українська РСР — 21 січня 2015, Донецьк, Донецька область, Україна) — український військовик, кулеметник 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир» 81-ї десантно-штурмової бригади, учасник війни на Сході України, захисник Донецького аеропорту. Герой України, лицар Ордену «Народний Герой України» (посмертно).
Біографія[ред. | ред. код]
Закінчив Київський технікум електронних приладів. Служив у складі українського миротворчого контингенту ООН в Анголі. Учасник Революції Гідності. Мобілізований як доброволець, з кінця серпня 2014 року проходив військові навчання під Житомиром, з жовтня перебував у зоні АТО.
Під час оборони аеропорту Донецька витягнув на собі двох поранених з нового терміналу (серед них старшина Анатолій Свирид) і повернувся назад — разом із «Сєвєром» та Василем Соколовським, де був захоплений у полон. За повідомленнями очевидців, після тортур і знущань у полоні над побратимами добровільно визнав себе кулеметником, якого розшукували бойовики. Після катування був застрелений двома пострілами у голову російським терористом Павловим («Моторола»)[1]. У березні ідентифікований серед загиблих, яких вивезли з Донецька[2].
Похований 3 квітня на Берковецькому кладовищі Києва (ділянка 86, ряд 11, місце 3)[3][4][5][6][7].
4 червня 2015 року нагороджений першою нагородою Ордена «Народний Герой України» (посмертно). Нагороду вручено матері героя[8].
Нагороди[ред. | ред. код]
- Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (23 серпня 2016, посмертно) — за виняткову особисту мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[9];
- Орден «За мужність» III ст. (23 травня 2015, посмертно) — за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[10];
- Орден «Народний Герой України» (2015, посмертно);
- Нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно, 2015 р.).
Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]
В лютому 2016 року відкрито меморіальну дошку на будівлі технікуму, де навчався Ігор Брановицький.
5 вересня 2016 року Президент України Петро Порошенко в Маріїнському палаці вручив нагородні атрибути звання Герой України — орден «Золота Зірка» та інші — матері загиблого Героя Ніні Костянтинівні[11].
2016 року на честь Ігоря Брановицького названо вулицю Брановицького у Києві[12].
29 грудня 2016 в Києві за підтримки благодійних фондів та участі громадських активістів й волонтерів презентовано колекційну марку, створену на честь воїнів, які загинули в боях на сході України. На ній зображені Ігор Брановицький, Ігор Гольченко, Микола Колосовський, Євген Лоскот, Андрій Матвієнко, Сергій Свищ, Олег Сидор, Сергій Табала, Георгій Тороповський.
8 вересня 2017 року в місті Кам'янець-Подільський на фасаді клубу військової частини А2237, де у 1995—1996 Ігор Брановицький проходив строкову службу, відкрито меморіальну дошку на його честь[13].
25 жовтня 2019 року в Києві на честь Ігоря Брановицького було створено молодіжний простір «Натрій»[14].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Як «Моторола» стратив «кіборга» — розповідь очевидця // «ВВС Україна», 16 квітня 2015
- ↑ Дорогою ціною. Як ми шукали зниклого кіборга // «Українська правда. Життя», 23 квітня 2015
- ↑ Слава Богу! Разговаривал с Толей, киборгом «забытого батальона». // facebook George Tuka, 22 лютого 2015(рос.)
- ↑ Я хочу, щоб ви запам'ятали ім'я та обличчя цього чоловіка
- ↑ Війна забирає найкращих
- ↑ Київ на колінах прощався з кіборгом, який прийняв мученицьку смерть від «Мотороли» (фото) // ГО «Український союз інвалідів, ветеранів Афганістану, учасників бойових дій», 4 квітня 2015. Архів оригіналу за 11 квітень 2015. Процитовано 4 червень 2015.
- ↑ Мого сина вбили двічі // «Українська правда. Життя», 30 квітня 2015
- ↑ 22 великих украинца удостоились звания «Народный Герой Украины»: среди них известные воины, медики и волонтеры. ФОТО
- ↑ Указ Президента України від 23 серпня 2016 року № 349/2016 «Про присвоєння І. Брановицькому звання Герой України»
- ↑ Указ Президента України від 23 травня 2015 року № 282/2015 «Про відзначення державними нагородами України»
- ↑ «Завдяки їхній самопожертві ми живемо та дихаємо», — Президент вручив ордени «Золота Зірка» Героя України матерям загиблих героїв АТО // Офіційне інтернет-представництво Президента України, 5 вересня 2016 р.
- ↑ Рішення Київської міської ради від 10 листопада 2016 року № 315/1319 «Про перейменування бульвару, вулиць, найменування площі та присвоєння імен скверам в місті Києві» // Хрещатик. — 2016. — № 127 (4897). — 23 листопада. — С. 5.
- ↑ У Кам'янець-Подільському відкрили меморіальну дошку загиблому в Донецькому аеропорту Герою України Ігорю Брановицькому // Офіційний сайт Міністерства оборони України, 8 вересня 2017
- ↑ На честь «кіборга» Ігоря Брановицького у Києві створюють молодіжний простір «Натрій». Радіо Свобода.
Посилання[ред. | ред. код]
- Он никогда не вернется домой…, Валерий Логинов, офицер, позывной «Аскольд», Обозреватель, 27.09.2015 (рос.)
- У Києві відкрили меморіальну дошку Ігорю Брановицькому
- «День незалежності. Ігор Брановицький» з циклу документальних фільмів «Нескорені», телеканал СТБ, 2016
- Ірина Штогрін. «Я хочу довести, що убивство мого сина є воєнним злочином» — Ніна Брановицька // «Радіо Свобода», 21 січня 2019
| Попередник: | Герой України — кавалер ордена «Золота Зірка» № 163 23 серпня 2016 |
Наступник: |
| Чибінєєв Валерій Вікторович | Колодій Сергій Володимирович |
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
- Статті, які варто перекласти з російської
- Солдати (Україна)
- Народились 25 квітня
- Народились 1976
- Померли 21 січня
- Померли 2015
- Поховані на Берковецькому кладовищі
- Військовики 81-ї окремої аеромобільної бригади
- Герої України — кавалери ордена «Золота Зірка»
- Кавалери ордена «За мужність» III ступеня
- Лицарі Ордена «Народний Герой України»
- Нагороджені знаком «За оборону Донецького аеропорту»
- Українські воїни, загиблі у російсько-українській війні (з 2014)
- Уродженці Києва
- Українські миротворці
- Військовополонені
- Померли в Донецьку
- Жертви вбивств
- Люди, на честь яких названі вулиці
