Безсмертний Роман Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Роман Безсмертний)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Роман Безсмертний
Роман Безсмертний
Прапор
Представник Президента України у Верховній Раді
вересень 1997 — квітень 2002
Президент: Леонід Кучма
Прапор
Віцепрем'єр-міністр України з питань адміністративно-територіальної реформи
4 лютого 2005 — 8 вересня 2005
Прем'єр-міністр: Юлія Тимошенко
Прапор
Віцепрем'єр-міністр України з регіональної політики
22 вересня 2005 — 4 серпня 2006
Прем'єр-міністр: Юрій Єхануров
Прапор
6-й Посол України в Білорусі
24 лютого 2010 — 3 червня 2011
Президент: Віктор Ющенко
Віктор Янукович
Попередник: Ігор Ліховий
Наступник: Віктор Тихонов
 
Народження: 15 листопада 1965(1965-11-15) (56 років)
Мотижин, Макарівський район, Київська область, Українська РСР, СРСР
Національність: українець
Країна: СРСР СРСРУкраїна Україна
Освіта: Київський педагогічний інститут ім. М. Горького
Ступінь: Кандидат політичних наук
Партія: Українська республіканська партіяНДПНаша УкраїнаНДП«Третя Українська Республіка»Аграрна партія України
Батько: Петро Кирилович
Мати: Ольга Дем'янівна
Шлюб: Тетяна Мокріді
Діти: четверо дітей
 
Військова служба
Роки служби: 1983—1985
Приналежність:  Радянська армія
Звання: рядовий
 
Наукова діяльність
Наукова сфера: політологія
Місце роботи: Київський університет культури і мистецтв (КНУКіМ)
Нагороди:
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Рома́н Петро́вич Безсме́ртний (нар. 15 листопада 1965(19651115), Мотижин, Макарівський район, Київська область, Українська РСР, СРСР) — український політик і дипломат. Відомий, насамперед, як один з авторів Конституції України, а також як учасник Мінського переговорного процесу у 2015—2016, 2019 роках.

Кандидат політичних наук, Народний депутат України ІІ, ІІІ, IV та V скликань. 6-й Посол України в Білорусі у 2010—2011 роках. Двічі обіймав посаду Віцепрем'єр-міністра України: у першому уряді Юлії Тимошенко займався питанням адміністративно-територіальної реформи, а уряді Юрія Єханурова — регіональною політикою. Викладач і почесний професор Київського університету культури і мистецтв і Педагогічного університету імені М. П. Драгоманова.

Біографія[ред. | ред. код]

Роман Петрович Безсмертний народився 15 листопада 1965 року в селі Мотижин Макарівського району (нині — Бучанського району) на Київщині. 1983 року поступив на історичний факультет Київського педагогічному інституті імені М. О. Горького (нині — Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова), який закінчив 1990 року зі спеціальністю «вчитель історії». Під час навчання служив строкову службу в Радянській армії. На старших курсах Роман викладав історію у школі № 3 міста Вишневе, що на Бучанщині, а 1989 року в сім'є Романа та його дружини, Людмили, народилась донька.

Після випуску з інституту Роман Петрович до 1994 року працював вчителем історії в селищній школі № 2 Бородянки, приймав участь в облаштуванні місцевого креєзнавчого музею. У ті ж роки він розпочав займатися політикою, вступивши в першу в новітній історі України Українську республіканську партію. Створена на основі Української Гельсінської спілки й очолювана Левком Лук'яненком, на відміну від інших українських демократичний сил під час розвалу СРСР, сповідувала неоконсерватизм.[1]

Початок політичної кар'єри[ред. | ред. код]

Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg Народний депутат України Україна
2-го скликання
УРП 11 травня 1994 12 травня 1998
3-го скликання
НДП 12 травня 1998 14 травня 2002
4-го скликання
Блок В.Ющенка «Наша Україна» 14 травня 2002 3 березня 2005
5-го скликання
Блок «Наша Україна» 25 травня 2006 15 червня 2007

Під час дострокових парламентських виборів 1994 року Роман Безсмертний пройшов у Верховну Раду II скликання, отримавши перемогу на мажоритарному окрузі № 220 у Макарівському районі Київщини. На той час Безсмертному було 28 років. У Раді був секретарем депутатської групи «Державність», пізніше — член групи «Конституційний центр». У квітні 1997 року президент України, Леонід Кучма, призначив Романа Петровича Представником Президента України у Верховній Раді (на цій посаді він перебував і впродовж наступного склакання аж до квітя 2002 року).

Пізніше Безсмертний вийшов з лав «республіканців» і вступив до лав Народно-демократичної партії (НДП), у складія якої пройшов у парламент III скликання на виборах 1998 року. Входив у фракції НДП і ПРП «Реформи-Конгрес».[1]

Подальша політична кар'єра[ред. | ред. код]

На парламентських виборах 2002 року Роман Безсмертний був керівником передвиборчого штабу Блоку Віктора Ющенка «Наша Україна». Пройшов у Верховну Раду, разом з блоком, IV скликання під №13 у списку.[1]

На той час був безпартійним. З травня 2002 р. — член фракції «Наша Україна». Член Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування (з червня 2002 року). 3 березня 2005 р. склав депутатські повноваження. Під час президентських виборів 2004 р. — керівник виборчого штабу кандидата в президенти Віктора Ющенка; заступник керівника центрального штабу коаліції «Сила народу», створеної «Нашою Україною» та Блоком Юлії Тимошенко. У листопаді-грудні 2004 р. — комендант наметового містечка на Майдані під час Помаранчевої революції. З березня 2005 р. по грудень 2006 р. — голова ради партії «Наша Україна».

З 4 лютого по 29 листопада 2005 р. — віце-прем'єр-міністр з питань адміністративно-територіальної реформи в урядах Юлії Тимошенко і Юрія Єханурова. Після відставки уряду Юлії Тимошенко зайнявся підготовкою «Нашої України» до парламентських виборів 2006 року. Очолив виборчу кампанію блоку «Наша Україна». 2005 — віцепрем'єр-міністр України з питань адміністративно-територіальної реформи. Голова ради партії «Народний Союз — Наша Україна» (2005—2006), голова виконкому партії (2006—2007), керівник фракції «Наша Україна» у ВРУ (травень — грудень 2006). Заступник Глави Секретаріату Президента України (2007—2008).

Безсмертний, Юлія Тимошенко й Олександр Мороз під час «коаліціади», 2006 рік

Народний депутат V скликання з квітня 2006 р. від блоку «Наша Україна», № 23 у партійному списку. Член Комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування. У квітні 2007 р. склав повноваження депутата Верховної Ради. З травня по грудень 2006 р. — голова фракції «Нашої України» у Верховній Раді. З грудня 2006 р. по липень 2007 р. — голова Центрального виконавчого комітету партії «Народний Союз Наша Україна».

4 квітня 2007 р. призначений заступником Глави Секретаріату Президента України. Перебував на цій посаді до травня 2009 р., після чого знову повернувся до партійної роботи керівником виконкому «Нашої України».

  • З 24 лютого 2010 р. по 3 червня 2011 р. — Надзвичайний і Повноважний посол України в Республіці Білорусь[2]. Роман Безсмертний був солідарний з європейським дипломатичним корпусом щодо подій, що відбулися під час і після президентських виборів у Білорусі в 2010 році. У січні 2011 р. проігнорував інаугурацію президента Білорусі Олександра Лукашенка. З березня 2016 р. вступив до лав Аграрної партії України, ставши керівником Центрального апарату партії. Наприкінці 2017 р. склав із себе повноваження керівника апарату цієї політичної партії.

У січні 2018 р., підсумовуючи свою попереднє політичне життя, заявив, що «стомився підносити патрони тим, хто не вміє стріляти». (Інтерв'ю на каналі ZIK, січень 2018 р.[3]).

29 травня 2018 року заявив про намір брати участь у виборах Президента України 2019 року.[4]

26 січня 2019 року на Установчих зборах обраний головою нової партії «РУХ +380».[5]

4 лютого 2019 року Центральна виборча комісія зареєструвала Романа Безсмертного кандидатом в Президенти на чергових виборах 31 березня[6].

На Президентських виборах 2019 року Роман Безсмертний набрав 0,14 % виборців.

Викладач і почесний професор КНУКіМ.

Мінський процес[ред. | ред. код]

2015 — представник України у політичній підгрупі контактної групи з врегулювання конфлікту на сході України (Мінський процес). Відстоює суверенітет та територіальну цілісність України, наполягає на припиненні вогню та звільненні заручників. Першим з представників України надав публічності Мінському процесу, відверто розповідаючи про внутрішні процеси переговорів з російською стороною та представниками окупованих територій. У квітні 2016 року вийшов зі складу перемовників Мінського процесу[7].

9 липня 2019 року Зеленський призначив Безсмертного представником України в робочій підгрупі з політичних питань Тристоронньої контактної групи[8][9][10]. Однак, уже 13 серпня 2019 року указом Президента України Зеленського Роман Безсмертний був звільнений з посади.

Позиція під час Мінського процесу:[ред. | ред. код]
  1. Окуповані території сходу належать Україні.
  2. Окупованим територіям слід дати шанс повернутися до України. Діалог потрібно вести насамперед із тими мешканцями Донбасу, які непричетні до прийняття рішень та не використовують зброю проти власної держави.
  3. Окуповані території можуть повернутися до України на умовах Конституції. Будь-які розмови про внесення змін до Основного закону (заради повернення окупованих територій) мають бути припинені. Сувереном є весь український народ, а не його частина.
  4. Україна повинна розробити стратегію щодо реінтеграції Донбасу.
  5. Українська держава повинна мілітаризувати економіку, створити сильну армію.
  6. Мінськ поки залишається єдиним майданчиком, де обговорюються питання звільнення заручників і припинення вогню. Він має існувати, доки на кону стоїть життя навіть однієї людини. Але українська влада, з метою посилення своїх позицій, повинна ініціювати переговори в іншому форматі у країні, яка не перебуває під впливом Росії (Швейцарія, Австрія тощо).
  7. Окупація Донбасу є ілюстрацією безпекових проблем у всьому світі. Відтак Мінські переговори повинні стати відправною точкою для проведення загальноєвропейських та загальносвітових конференцій по глобальній безпеці.
  8. Будучи представником Контактної групи з врегулювання конфлікту на сході України, Безсмертний окремо акцентував також на питанні повернення Криму. Його позиція: Крим, як і Донбас, завжди був, є і буде частиною України; йому також потрібно дати шанс повернутися до складу Української держави; для повернення Криму українська влада повинна розробити окрему стратегію. Процеси реінтеграції Донбасу та Криму мають бути різними і за часом, і за методикою.  

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

Виступав за звільнення українського режисера Олега Сенцова під час його ув'язнення в Росії[11]

Родина та особисте життя[ред. | ред. код]

Батьки Безсмертного: Петро Кирилович (нар. 1941 — пом. 2005) та Ольга Дем'янівна (нар. 1941). Батько працював землевпорядником у Мотижині, а мати — молодшою медсестрою Мотижинської дільничної лікарні, зараз на пенсії.

Роман Петрович був двічі одружений. Вперше з Людмилою Леонідівною (нар. 1963), вчителем історії київської школи № 286. 1989 року в них народилася донька, Лілія. Вдруге Безсмертний одружився з Тетяною Олександрівною Мокріді (нар. 1971). У Тетяни Мокріді від першого шлюбу є син, Владислав (нар. 1991).[1] Також у пари народились дві спільні доньки — Єлізавета та Анастасія (нар. 2012).

Політик грає у футбол, волейбол і баскетбол. Подобається як класична так і інструментальна музика, розводити рослини. Полюбляє відпочивати в рідному селі, роман «Третя Рота» Володимира Сосюри та кролів.[1]

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д Бессмертный Роман Петрович. Лівий берег (рос.). 10 лютого 2016. Процитовано 5 червня 2022. 
  2. Про призначення Р. Безсмертного Надзвичайним і Повноважним Послом України в Республіці Білорусь. Архів оригіналу за 10 лютого 2018. 
  3. Я стомився підносити патрони тим, хто не вміє стріляти. Архів оригіналу за 10 лютого 2018. 
  4. Роман Безсмертний заявив, що йде у президенти. BBC News Україна (en-GB). 29 травня 2018. Архів оригіналу за 21 жовтня 2018. Процитовано 29 травня 2018. 
  5. Маніфест "Про Майбутнє". Архів оригіналу за 19 січня 2019. 
  6. Постанова Центральної виборчої комісії "Про реєстрацію кандидата на пост Президента України Безсмертного Романа Петровича на чергових виборах Президента України 31 березня 2019 року". Архів оригіналу за 29 травня 2019. 
  7. Безсмертний вийшов з переговорів у "мінському форматі". Архів оригіналу за 10 лютого 2018. 
  8. Безсмертний повернувся в політичну підгрупу ТКГ [Архівовано 10 липня 2019 у Wayback Machine.] LB.ua (9 липня 2019)
  9. Указ Президента України від 9 липня 2019 року № 504/2019 «Про внесення зміни до Указу Президента України від 19 червня 2019 року № 414»
  10. Це важка робота, але ми крок за кроком досягаємо результатів — Роман Безсмертний про переговори Тристоронньої контактної групи [Архівовано 23 липня 2019 у Wayback Machine.] president.gov.ua (18 липня 2019)
  11. Путін в заручниках у Сенцова [Архівовано 4 липня 2018 у Wayback Machine.] // Новое время, 03.07.2018
  12. Указ Президента України № 38/2009 від 23 січня 2009 року «Про нагородження Р. Безсмертного орденом „За заслуги“»
  13. Указ Президента України № 21/2007 від 18 січня 2007 року «Про відзначення державними нагородами України»
  14. Указ Президента України № 1191/96 від 11 грудня 1996 року «Про нагородження відзнакою Президента України — орденом „За заслуги“»

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник:
'
Flag of the President of Ukraine.svg
Представник Президента України у Верховній Раді

вересень 1997квітень 2002
Наступник:
'
Попередник:
Ігор Ліховий
20062010
Flag of Ukraine.svg
6-й Посол України в Білорусі

24 лютого 20103 червня 2011
Наступник:
Віктор Тихонов
20112012