Єжель Михайло Броніславович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Михайло Броніславович Єжель
Mykhailo Yezhel.jpg
10-й Міністр оборони України
11 березня 2010 — 8 лютого 2012
Президент Віктор Янукович
Прем'єр-міністр Микола Азаров
Попередник Валерій Іващенко (т.в.о)
Наступник Дмитро Саламатін
Командувач ВМС України
Жовтень 1996 — Червень 2003
Попередник Володимир Безкоровайний
Наступник Ігор Князь
Народився 19 жовтня 1952(1952-10-19) (69 років)
Слобода-Ялтушківська, Барський район, Вінницька область, Українська РСР, СРСР[1]
Відомий як політик, дипломат
Громадянство Україна Україна
Alma mater Академія військово-морських сил імені П. С. Нахімова[d]
У шлюбі з Лукша Тетяна Вiкторiвна
Діти син Олексій (1970);
дочка Маріанна (1977); син Михайло (2013)
Рідня мати Марія Петрівна (1912—1980)
Професія морський офіцер
Нагороди
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
Відзнака «Доблесть і честь» (Міністерство оборони України)
Відзнака «Знак пошани» (Міністерство оборони України)
Відзнака «Ветеран військової служби» (Міністерство оборони України)
Медаль «10 років Збройним Силам України» (Міністерство оборони України)
Медаль «15 років Збройним Силам України» (Міністерство оборони України)
Орден «За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР» III ступеня
Відзнака Міністерства оборони України «Вогнепальна зброя»

Миха́йло Бронісла́вович Єжель (19 жовтня 1952(1952-10-19), Слобода-Ялтушківська, Барський район, Вінницька область, Українська РСР, СРСР[1]) — український військовик, адмірал запасу України; Головнокомандувач Військово-морських сил ЗСУ (2001—2003), перший адмірал незалежної України; Міністр оборони України (11 березня 2010 — 8 лютого 2012). Радник Президента України (від 2012). З 3 квітня 2013 по 11 травня 2015 — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Білорусі.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 19 жовтня 1952 року в селі Слобода-Ялтушківська на Вінниччині.

1970 — закінчив 10 класів Республіканської спеціалізованої середньої школи-інтернату спортивного профілю в місті Києві.

1975 — закінчив Чорноморське вище військово-морське училище ім. Нахімова за фахом — радіотехнічні засоби і системи управління протичовнових крилатих ракет. Офіцерську службу розпочав на кораблях Тихоокеанського флоту.

1987 — закінчив командний факультет Військово-морської академії імені А. А. Гречка.

1987—1990 — проходив службу на посаді начальника штабу бригади протичовнових кораблів Тихоокеанського флоту.

1990—1993 — командир дивізії протичовнових кораблів Тихоокеанського флоту.

1993—2003 — у Збройних силах України.

1996 — закінчив факультет підготовки фахівців оперативно-стратегічного рівня Академії Збройних сил України. По закінченні навчання в Академії був призначений на посаду адмірал-інспектора Військово-морських сил Головної інспекції Міністерства оборони України. Контр-адмірал (21 серпня 1996)[2].

1996—2001 — заступник Міністра оборони України — командувач Військово-морських сил Збройних сил України[3].

2001—2003 — Головнокомандувач Військово-морських сил Збройних сил України[4][5].

Указом Президента України від 6 жовтня 2003 року звільнений з військової служби у запас за станом здоров'я[6]. Адмірал запасу.

З червня по грудень 2007 — радник Прем'єр-міністра України[7][8].

З лютого 2008 по березень 2010 — Головний інспектор Міністерства оборони України.

З березня 2010 по 8 лютого 2012 року[9] — Міністр оборони України. На думку адмірала Ігоря Воронченка, Єжель руйнував структури ЗС України, які вже практично були адаптовані під структуру НАТО[10].

24 лютого 2012 року був призначений радником Президента України[11].

Дипломатична робота[ред. | ред. код]

3 квітня 2013 року, президент України Віктор Янукович призначив Єжеля послом України в Білорусі[12][13]. 11 травня 2015 року, президент України Петро Порошенко звільнив його з цієї посади[14].

Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]

Розслідування[ред. | ред. код]

У березні 2016 року, військова прокуратура ГПУ склала повідомлення про підозру Єжелю за неналежне виконання службових обов'язків під час погодження 2011 року переліку військового майна ЗСУ, що підлягало відчуженню. Через це, за даними слідства, МО України передало два важких бомбардувальника Ту-95МС приватній компанії, що спричинило збитки у 24 млн грн. Оскільки Єжель знаходиться за межами території Україні, його розшук здійснювався СБУ[16].

22 грудня 2018 року, Солом'янський районний суд Києва задовольнив клопотання прокуратури щодо надання дозволу на затримання Єжеля у випадку перетину ним кордону України або на території країни[17].

8 серпня 2022 року, ДБР повідомило Єжелю про підозру в державній зраді у справі про харківські угоди[18][19][20].

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  1. Кожин Б. Шануймося, панове офіцери. До 10-річчя Спілки офіцерів України 1991—2001 рр. — К.: Варта, 2001.
  2. Данілов А. Український флот: біля джерел відродження. — К.: Вид-во ім. О. Теліги, 2000, 2001.
  3. Мамчак М. Флотоводці України. Історичні нариси, хронологія походів. — Снятин: ПрутПринт, 2005. — 400 с.; іл. — ISBN 966-8209-08-7.
  4. Мамчак М. Україна: шлях до моря. Історія українського флоту. — Снятин: ПрутПринт, 2007. — 404 с.; [12] с. іл. — ISBN 978-966-8209-47-5.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б https://mil.in.ua/uk/d0-bf-d1-80-d0-b5-d0-b7-d0-b8-d0-b4-d0-b5-d0-bd-d1-82-d0-bf-d1-80-d0-b5-d0-b4-d1-81-d1-82-d0-b0-d0-b2-d0-b8-d0-b2-d0-bc-d1-96-d0-bd-d1-96-d1-81-d1-82-d1-80-d0-b0-d0-be-d0-b1-d0-be-d1-80-d0-be/
  2. Указ Президента України від 21 серпня 1996 року № 722/96 «Про присвоєння військових звань»
  3. Указ Президента України від 28 жовтня 1996 року № 997/96 «Про призначення М. Єжеля заступником Міністра оборони України - командувачем Військово-Морськими Силами України»
  4. Указ Президента України від 20 серпня 2001 року № 648/2001 «Про призначення М. Єжеля Головнокомандувачем Військово-Морських Сил Збройних Сил України»
  5. Указ Президента України від 25 квітня 2003 року № 371/2003 «Про звільнення М. Єжеля з посади Головнокомандувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України»
  6. Указ Президента України від 6 жовтня 2003 року № 1154/2003 «Про звільнення М. Єжеля з військової служби»
  7. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 червня 2007 року № 389-р «Про призначення Єжеля М.Б. радником Прем'єр-міністра України».
  8. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 19 грудня 2007 року № 1157-р «Про звільнення Єжеля М.Б. від виконання обов'язків радника Прем'єр-міністра України».
  9. Указ Президента України № 70/2012 від 8 лютого 2012 «Про звільнення М.Єжеля з посади Міністра оборони України». Архів оригіналу за 10 лютого 2012. Процитовано 8 лютого 2012. 
  10. «Был шанс „выкурить“ захватчиков из Крыма». Как Россия забирала полуостров [Архівовано 13 вересня 2021 у Wayback Machine.]. (рос.)
  11. Указ Президента України № 151/2012 від 24 лютого 2012 року «Про призначення М.Єжеля Радником Президента України». Архів оригіналу за 29 листопада 2020. Процитовано 8 вересня 2020. 
  12. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 184/2013. Архів оригіналу за 29 листопада 2020. Процитовано 8 вересня 2020. 
  13. Екс-міністра оборони Єжеля призначено послом України в Білорусі. Архів оригіналу за 6 квітня 2013. Процитовано 3 квітня 2013. 
  14. Указ Президента України № 262/2015 «Про звільнення М.Єжеля з посади Надзвичайного і Повноважного Посла України в Республіці Білорусь». Архів оригіналу за 18 травня 2015. Процитовано 12 травня 2015. 
  15. Указ Президента України від 22 липня 1999 року № 917/99 «Про відзначення нагородами України військовослужбовців Військово-Морських Сил України»
  16. ГПУ: Єжеля розшукуватиме Служба безпеки. Архів оригіналу за 12 березня 2016. Процитовано 11 березня 2016. 
  17. Суд дозволив заарештувати колишнього міністра оборони Єжеля. 22.12.2018, 22:40. Архів оригіналу за 23 грудня 2018. Процитовано 22 грудня 2018. 
  18. Підписання Харківських угод: ексміністру оборони Єжелю повідомили про підозру. 08.08.2022, 14:21
  19. Харківські угоди: ексміністру оборони Єжелю повідомили про підозру у держзраді за сприяння РФ в окупації Криму. 08.08.2022, 14:40
  20. Екс-міністра оборони підозрюють у держзраді за "Харківські угоди". РБК-Украина (рос.). Процитовано 8 серпня 2022. 

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник: Емблема МОУ.png
10-й Міністр оборони України
з 11 березня 2010 по 8 лютого 2012
Наступник:
т. в. о.
Іващенко Валерій Володимирович
5 червня 200911 березня 2010

Саламатін Дмитро Альбертович
з 8 лютого 2012