Тілесна цілісність

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Тілесна цілісність ― недоторканість фізичного тіла, підкреслює важливість особистої автономії, суверенітет особистості та самовизначення людей над власним тілом. У галузі прав людини порушення тілесної цілісності іншого розцінюється як неетичне порушення, нав'язливе і, можливо, злочинне.[1][2][3][4][5][6]

Огляд[ред. | ред. код]

Тілесна цілісність ― одна з десяти основних можливостей Марти Нуссбаум. Вона визначає тілесну цілісність як: «Можливість вільно пересуватися з місця на місце; можливість бути захищеною від насильства, включаючи сексуальне насильство... мати можливості для сексуального задоволення та вибору у питаннях відтворення». [2] Конфіденційність також включається як частина цілісності тіла. [7]

Права людини[ред. | ред. код]

Два ключові міжнародні документи захищають ці права: Загальна декларація прав людини та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права. Крім того, Конвенція про права осіб з інвалідністю також вимагає захисту фізичної та психічної цілісності.[8]

Проєкт «Права людини та конституційні права», що фінансується Юридичною школою Колумбії, визначив чотири основні сфери потенційного зловживання з боку урядів: Право на життя, рабство та примусова праця, безпека особи, катування та нелюдське, жорстоке або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання. 

Права жінок[ред. | ред. код]

Хоча тілесна недоторканість (відповідно до підходу до можливостей) надається кожній людині, жінки частіше страждають від гендерного насильства. Сюди входять сексуальне насильство, небажана вагітність, домашнє насильство та обмежений доступ до контрацепції. Ці принципи були розглянуті на робочій конференції ККЛ з прав жінок як прав людини. Конференція визначила тілесну цілісність як право, яке заслуговують усі жінки: «тілесна недоторканість об'єднує всіх жінок і що жодна жінка не може сказати, що це не стосується її». [9]

Як визначили учасники конференції, такі права на недоторканність тіла повинні гарантуватися жінкам:

Права дітей[ред. | ред. код]

Дебати щодо прав дітей на недоторканність тіла посилилися за останні роки.[10] Після широко розрекламованого суду над Джеррі Сандускі[11] батькам все частіше пропонується пропагувати почуття тілесної цілісності своєї дитини як метод зменшення вразливості дітей до жертв сексуального насильства, торгівлі людьми та дитячої проституції.[12]

Методи підвищення почуття тілесної автономії у дітей включають:

Права на цілісність статевих органів[ред. | ред. код]

Існує проблема примусового обрізання дітей у несвідомому віці та насильного обрізання чоловіків. Активістів, які виступають проти модифікації та каліцтва статевих органів, іноді називають інтактивістами[13] (портманто) або активістами цілісності статевих органів, які прагнуть захищати права чоловіків, жінок та інтерсексуальних дітей та немовлят на збереження своїх статевих органів цілими,[14][15][16][17] щоб підвищити обізнаність про примусове каліцтво статевих органів і заборонити каліцтво статевих органів та мимовільне чи примусове обрізання дітей на міжнародному рівні. Спеціально для цього були створені різні організації, інші організації заявили про свою підтримку руху. Деякі інтактивісти вважають себе ЛГБТ-соціальним рухом і беруть участь у парадах ЛГБТ-гордості з 2006 року. [18] Інтактивісти також сприяють тілесній цілісності[19][20] 

Лікування[ред. | ред. код]

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права стверджує наступне: «Ніхто не може зазнавати тортур або жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Зокрема, ніхто не може піддаватися без його вільної згоди на медичні або наукові експерименти». [21]

Див. також[ред. | ред. код]

Список літератури [ред. | ред. код]

  1. ↑ Miller, Ruth Austin (2007). The Limits of Bodily Integrity: Abortion, Adultery, and Rape Legislation in Comparative Perspective. Ashgate Publishing. ISBN 9780754683391. Архів оригіналу за 7 червня 2021. Процитовано 6 квітня 2021. 
  2. ↑ а б Communication Technology And Social Change [Архівовано 17 травня 2021 у Wayback Machine.] Carolyn A. Lin, David J. Atkin – 2007
  3. ↑ Civil Liberties and Human Rights [Архівовано 23 травня 2021 у Wayback Machine.] Helen Fenwick, Kevin Kerrigan – 2011
  4. ↑ Xenotransplantation: Ethical, Legal, Economic, Social, Cultural [Архівовано 21 травня 2021 у Wayback Machine.] Brigitte E.s. Jansen, Jürgen W. Simon, Ruth Chadwick, Hermann Nys, Ursula Weisenfeld – 2008
  5. ↑ Personal Autonomy, the Private Sphere and Criminal Law [Архівовано 21 травня 2021 у Wayback Machine.] Peter Alldridge, Chrisje H. Brants - 2001, retrieved 29 May 2012
  6. ↑ Privacy law in Australia [Архівовано 23 травня 2021 у Wayback Machine.] Carolyn Doyle, Mirko Bagaric – 2005
  7. ↑ Debatin, Bernhard (2011). Ethics, privacy, and self-restraint in social networking. Privacy Online: 47–60. ISBN 978-3-642-21520-9. doi:10.1007/978-3-642-21521-6_5. 
  8. ↑ Convention on the Rights of Persons with Disabilities, Article 17
  9. ↑ а б Bodily Integrity and Security of Person. whr1998.tripod.com. Архів оригіналу за 9 березня 2021. Процитовано 20 лютого 2020.  Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «:0» визначена кілька разів з різним вмістом
  10. ↑ Alderson, Patricia. Researching Children's Rights to Integrity in Children's Childhoods: Observed And Experienced. The Falmer Press, 1994.
  11. ↑ Overheard on CNN.com: Are you a 'huggy' person? Would you make a child hug? (англ.). Архів оригіналу за 7 червня 2021. Процитовано 20 лютого 2020. 
  12. ↑ Hetter, Katia. I don't own my child's body. CNN. Архів оригіналу за 7 червня 2021. Процитовано 20 лютого 2020. 
  13. ↑ Nunn, Gary (20 липня 2019). Foreskin reclaimers: the 'intactivists' fighting infant male circumcision. The Guardian (London). Архів оригіналу за 31 травня 2020. Процитовано 4 січня 2020. 
  14. ↑ About NOCIRC. NOCIRC. 2018. Архів оригіналу за 4 березня 2020. Процитовано 4 січня 2020. 
  15. ↑ Genital Autonomy and Children's rights. Genital Autonomy America. San Anselmo, California. 2018. Архів оригіналу за 17 грудня 2019. Процитовано 4 січня 2020. 
  16. ↑ About Us. Intact America. Tarrytown, New York. 2018. Архів оригіналу за 23 листопада 2018. Процитовано 4 січня 2020. 
  17. ↑ Geisheker, John; Hill, George (February 2016). Male Infant Circumcision: A Brief Overview of The Issues. Doctors Opposing Circumcision. Seattle. Архів оригіналу за 25 вересня 2020. Процитовано 4 січня 2020. 
  18. ↑ Chapin, Georganne (7 липня 2016). 5 Reasons Why LBGTQ Supporters 'Get' Intactivism. Huffington Post. Архів оригіналу за 19 травня 2017. Процитовано 4 січня 2020. 
  19. ↑ Boyle, Gregory J.; Svoboda, J. Steven; Price, Christopher P.; Turner, J. Neville (2000). Circumcision of Healthy Boys: Criminal Assault?. Journal of Law and Medicine 7: 301–310. Архів оригіналу за 1 серпня 2020. Процитовано 4 січня 2020. 
  20. ↑ Denniston, George C.; Grassivaro Gallo, Pia; Hodges, Frederick M.; Milos, Marilyn Fayre; Viviani, Franco, ред. (2006). Bodily Integrity and the Politics of Circumcision: Culture, Controversy, and Change. New York: Springer-Verlag. ISBN 978-1-4020-4915-6. Архів оригіналу за 7 червня 2021. Процитовано 7 червня 2021. 
  21. ↑ International Covenant on Civil and Political Rights. 5 липня 2008. Архів оригіналу за 5 липня 2008. Процитовано 20 лютого 2020. 
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Тілесна_цілісність&oldid=37595529