Тілесна цілісність

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Тілесна цілісність ― недоторканість фізичного тіла, підкреслює важливість особистої автономії, суверенітет особистості та самовизначення людей над власним тілом. У галузі прав людини порушення тілесної цілісності іншого (іншої) розцінюється як неетичне порушення, нав'язливе і, можливо, злочинне.[1][2][3][4][5][6]

Тілесна цілісність ― одна з десяти основних можливостей американської філософині Марти Нусбаум, визначена нею як: «Можливість вільно пересуватися з місця на місце; можливість бути захищеною від насильства, включаючи сексуальне насильство... мати можливості для сексуального задоволення та вибору у питаннях відтворення».[2] Конфіденційність також включається як частина цілісності тіла.[7]

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права стверджує: «Ніхто не може зазнавати тортур або жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Зокрема, ніхто не може піддаватися без їх вільної згоди медичним або науковим експериментам».[8]

Права людини[ред. | ред. код]

Два ключові міжнародні документи захищають ці права: Загальна декларація прав людини та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права. Крім того, Конвенція про права осіб з інвалідністю також вимагає захисту фізичної та психічної цілісності.[9]

Проєкт «Права людини та конституційні права», що фінансується Юридичною школою Колумбії, визначив 4 основні сфери потенційного зловживання з боку урядів: Право на життя, рабство та примусова праця, безпека особи, катування та нелюдське, жорстоке або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання. 

Права жінок[ред. | ред. код]

Докладніше: Права жінок
Частина серії
Насильство проти жінок
Портал Проєкт Стиль

Хоча тілесна недоторканість (відповідно до підходу до можливостей) надається кожній людині, проти жінок частіше чинять насильство на основі статі. Сюди входять сексуальне насильство, небажана вагітність, домашнє насильство та обмежений доступ до контрацепції. Ці принципи були розглянуті на робочій конференції ККЛ з прав жінок як прав людини. Конференція визначила тілесну цілісність як право, якого заслуговують усі жінки: «Тілесна недоторканість об'єднує всіх жінок і жодна жінка не може сказати, що це не стосується її». [10]

Як визначили на конференції, жінкам повинні гарантуватися такі права на недоторканність тіла:

Права на цілісність статевих органів[ред. | ред. код]

Докладніше: Жіноче обрізання

Існує проблема примусового обрізання дітей у несвідомому віці (інтерсекс-операції, калічення вульви). Активістів, які виступають проти модифікації та каліцтва геніталій, іноді називають інтактивістами[11] (портманто) або активістами цілісності геніталій, які прагнуть захищати права жінок, чоловіків та інтерсекс дітей та немовлят на збереження їх статевих органів цілими,[12][13][14][15] щоб підвищити обізнаність про примусове каліцтво геніталій і заборонити його та мимовільне чи примусове обрізання дітей на міжнародному рівні. Спеціально для цього були створені різні організації, інші організації заявили про свою підтримку руху. Деякі інтактивісти вважають себе ЛГБТ-соціальним рухом і беруть участь у прайдах ЛГБТ-гордості з 2006 року. [16] Інтактивісти також сприяють тілесній цілісності[17][18].

Права дітей[ред. | ред. код]

Дебати щодо прав дітей на недоторканність тіла посилилися за останні роки.[19] Після широко розрекламованого суду над Джеррі Сандускі[20] батькам все частіше пропонується пропагувати почуття тілесної цілісності своєї дитини як метод зменшення вразливості дітей до сексуального насильства, торгівлі людьми та дитячої проституції.[21]

Методи підвищення почуття тілесної автономії у дітей включають:

Див. також[ред. | ред. код]

Список літератури [ред. | ред. код]

  1. ↑ Miller, Ruth Austin (2007). The Limits of Bodily Integrity: Abortion, Adultery, and Rape Legislation in Comparative Perspective. Ashgate Publishing. ISBN 9780754683391. Архів оригіналу за 7 червня 2021. Процитовано 6 квітня 2021.
  2. ↑ а б Communication Technology And Social Change [Архівовано 17 травня 2021 у Wayback Machine.] Carolyn A. Lin, David J. Atkin – 2007
  3. ↑ Civil Liberties and Human Rights [Архівовано 23 травня 2021 у Wayback Machine.] Helen Fenwick, Kevin Kerrigan – 2011
  4. ↑ Xenotransplantation: Ethical, Legal, Economic, Social, Cultural [Архівовано 21 травня 2021 у Wayback Machine.] Brigitte E.s. Jansen, Jürgen W. Simon, Ruth Chadwick, Hermann Nys, Ursula Weisenfeld – 2008
  5. ↑ Personal Autonomy, the Private Sphere and Criminal Law [Архівовано 21 травня 2021 у Wayback Machine.] Peter Alldridge, Chrisje H. Brants - 2001, retrieved 29 May 2012
  6. ↑ Privacy law in Australia [Архівовано 23 травня 2021 у Wayback Machine.] Carolyn Doyle, Mirko Bagaric – 2005
  7. ↑ Debatin, Bernhard (2011). Ethics, privacy, and self-restraint in social networking. Privacy Online: 47–60. doi:10.1007/978-3-642-21521-6_5. ISBN 978-3-642-21520-9.
  8. ↑ International Covenant on Civil and Political Rights. 5 липня 2008. Архів оригіналу за 5 липня 2008. Процитовано 20 лютого 2020.
  9. ↑ Convention on the Rights of Persons with Disabilities, Article 17
  10. ↑ а б Bodily Integrity and Security of Person. whr1998.tripod.com. Архів оригіналу за 9 березня 2021. Процитовано 20 лютого 2020.
  11. ↑ Nunn, Gary (20 липня 2019). Foreskin reclaimers: the 'intactivists' fighting infant male circumcision. The Guardian. London. Архів оригіналу за 31 травня 2020. Процитовано 4 січня 2020.
  12. ↑ About NOCIRC. NOCIRC. 2018. Архів оригіналу за 4 березня 2020. Процитовано 4 січня 2020.
  13. ↑ Genital Autonomy and Children's rights. Genital Autonomy America. San Anselmo, California. 2018. Архів оригіналу за 17 грудня 2019. Процитовано 4 січня 2020.
  14. ↑ About Us. Intact America. Tarrytown, New York. 2018. Архів оригіналу за 23 November 2018. Процитовано 4 січня 2020.
  15. ↑ Geisheker, John; Hill, George (February 2016). Male Infant Circumcision: A Brief Overview of The Issues (PDF). Doctors Opposing Circumcision. Seattle. Архів оригіналу (PDF) за 25 вересня 2020. Процитовано 4 січня 2020.
  16. ↑ Chapin, Georganne (7 липня 2016). 5 Reasons Why LBGTQ Supporters 'Get' Intactivism. Huffington Post. Архів оригіналу за 19 травня 2017. Процитовано 4 січня 2020.
  17. ↑ Boyle, Gregory J.; Svoboda, J. Steven; Price, Christopher P.; Turner, J. Neville (2000). Circumcision of Healthy Boys: Criminal Assault?. Journal of Law and Medicine. 7: 301—310. Архів оригіналу за 1 серпня 2020. Процитовано 4 січня 2020.
  18. ↑ Denniston, George C.; Grassivaro Gallo, Pia; Hodges, Frederick M.; Milos, Marilyn Fayre; Viviani, Franco, ред. (2006). Bodily Integrity and the Politics of Circumcision: Culture, Controversy, and Change. New York: Springer-Verlag. ISBN 978-1-4020-4915-6. Архів оригіналу за 7 червня 2021. Процитовано 7 червня 2021.
  19. ↑ Alderson, Patricia. Researching Children's Rights to Integrity in Children's Childhoods: Observed And Experienced. The Falmer Press, 1994.
  20. ↑ Overheard on CNN.com: Are you a 'huggy' person? Would you make a child hug? (англ.). Архів оригіналу за 7 червня 2021. Процитовано 20 лютого 2020.
  21. ↑ Hetter, Katia. I don't own my child's body. CNN. Архів оригіналу за 7 червня 2021. Процитовано 20 лютого 2020.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Тілесна_цілісність&oldid=42317388