Bell UH-1N Twin Huey

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
UH-1N Iroquois
CH-135 Twin Huey
US Navy 120131-N-XK513-120 A Sailor directs a UH-1N Huey helicopter from Marine Medium Tiltrotor Squadron (VMM) 261, (Reinforced) during flight ope.jpg
UH-1N "Huey" з ескадрильї VMM-261, (Посилений), 2012
Призначення Багатоцільовий гелікоптер
Походження  США
Виробник Bell Helicopter
Перший політ квітень 1969
Дата прийняття на службу жовтень 1970
Статус На озброєнні
Основні користувачі Корпус морської піхоти США
Збройні сили Канади
Повітряні сили США
Військово-морські сили США
Виробництво 1969-1970-ті
Попередня модель Bell UH-1 Iroquois
Варіанти Bell 212
Bell UH-1Y Venom

Bell UH-1N Twin Huey — середній військовий вертоліт з двома двигунами. Є одним з варіантів родини Huey, перший політ здійснив у 1969. CUH-1N Twin Huey (пізніше CH-135 Twin Huey) був початковою версією, яку спочатку замовили збройні сили Канади.

UH-1N має п'ятнадцять місць, один пілот і чотирнадцять пасажирів. У вантажному варіанті внутрішній об'єм становив 6,23 м³. На зовнішній підвісці можно перевозити 2268 кг. UH-1N був пізніше перероблений на цивільну версію Bell 212.[1]

Розробка[ред. | ред. код]

Основою є подовжений фюзеляж Bell 205, Bell 212 був розроблений для ЗС Канади під назвою CUH-1N Twin Huey. Пізніше, з прийняттям ЗС Канади нової системи позначень назву було змінено на CH-135 Twin Huey.[2] Збройні сили підтвердили початок виробництва 1 травня 1968[1] і замовили 50 вертольотів, з закінченням поставок у травні 1971.[3]

Канадський CH-135 Twin Huey на службі з 408 тактичної вертольотної ескадрильї , 1985

Військові США майже не відмовилися від замовлення Twin Huey. Проти замовлення вертольотів для військових США виступав голов Комітету Палати представників США зі збройних сил Л. Мендель Ріверс. Ріверс зайняв цю позицію через силову установку, Pratt & Whitney Canada PT6T виробляли у Канаді. Ліберальний уряд Канади у той час не підтримував дії у В'єтнамі і виступав проти політики США в Південно-Східній Азії, а також приймав тих хто ухилявся від призову. Ріверс був також стурбований тим, що закупівля двигунів призведе до ситуації дефіциту торгового балансу з Канадою. Конгрес схвалив покупку тільки тоді, коли він був упевнений, що у США буде знайдено заміну для двигунів PT6T/T400. У результаті, ЗС США замовили 294 Bell 212 під назвою UH-1N, з початком поставок у 1970.[3]

На відміну від канадців, на службі США, UH-1N залишив офіційну назву «Iroquois» від вертольота UH-1 з одним двигуном, також обслуговуючий персонал називав вертоліт «Huey» або «Twin Huey».[4]

Bell 412 є подальшою розробкою Bell 212, основною відміною було використання композитного чотирилопатевого несного гвинта.[3] UH-1N також був оновлений до чотирилопатевого UH-1Y.[5]

Конструкція[ред. | ред. код]

Несний гвинт UH-1N приводиться у дію турбовальним двигуном PT6T-3/T400 Turbo Twin Pac створений з двох Pratt & Whitney Canada PT6 які працювали на один вал. Потужність до 1342 кВт (1800 к.с.). При збої одного двигуна другий міг працювати з потужністю 671 кВт (900 к.с.) протягом 30 хвилин або 571 кВт (765 к.с.), що дозволяє UH-1N летіти з максимальним навантаженням.[3]

Корпус морської піхоти США (КМП США) встановили на велику кількість своїх UH-1N систему контролю курсової стійкості (СККС), яка представлена сервоприводами розташованими у головці несного гвинта для стабілізації вертольота у польоті. На цій модифікації був відсутній гіроскоп на верхній частині головки несного гвинта, через використання комп'ютерної системи для стабілізації.

Історія використання[ред. | ред. код]

Військова служба[ред. | ред. код]

Вертоліт ВПС США UH-1N під час навчань Exercise Wounded Eagle 1983
Вертоліт КМП UH-1N на злітному майданчику бази Уайтнінг Філд, Флорида, у 1982

З кінця 1970, вертольоти UH-1N поступили на озброєння 20-ої ескадрильї спеціальних операцій ВПС США у В'єтнамі, замінивши там UH-1F та UH-1P з одним двигуном. Вертольоти мали на озброєнні Мінігани (або 40 мм гранатомети) і блоки НАР, і були розфарбовані у камуфляж без розпізнавальних знаків США і лише з знаком Зеленого Шершня, UH-1N підтримували розвідувальні завдання Спеціальних Сил з бази Камрань.[6]

ВПС США використовували UH-1N у місіях МБР для перевезення вантажів між базами  Міно, Франсіс Е Воррен та Мальмстром до пускових майданчиків у Північній Дакоті, Монтані, Вайомінгу, Небрасці та Колорадо. UH-1N також використовували у 36-ій рятувальній ескадрильї (36 RQF) на авіабазі Фейрчайлд, Вайомінг для виконання пошуково-рятувальних і евакуаційних завдань.

Під час Фолклендської війни 1982 ВПС Аргентини використовували два Bell 212 з польового аеродрому у Гуз Грін для виконання різних завдань в тому числі рятування пілотів збитих літаків. Наприкінці бойових дій обидва вертольоти вижили, але були списані аргентинцями.[7][8]

Вертольоти UH-1N використовували у КМП США під час вторгнення до Іраку у 2003. UH-1N проводили розвідку і зв'язок між наземними підрозділами корпусу морської піхоти. Також їх використовували авіапідтримку під час битви у Насирії.[9]

Станом на 2013 рік ВПС США використовували 62 UH-1N Hueys: 25 охороняли пускові установки МБР, 19 знаходяться на об'єднаній базі Ендрюс для евакуації урядовців з Вашингтону у разі надзвичайних ситуацій, і 18 використовують для тестувань і тренувань. Через те, що вертольоти було замовлено у 1969, ВПС шукають заміну Huey за допомогою Common Vertical Lift Support Platform (CVLSP). Можливими кандидатами є UH-72 Lakota, AW139 та UH-1Y Venom. ВПС наполягали на CVLSP з 2006, але програма в даний час не фінансується, хоча чиновники намагаються продовжити її.[10]

У серпні 2013 ВВС заявили, що були близькі до завершення плану з підтримки і модернізації UH-1N від шести до десяти років. Планувалося підтримати флот вертольотів досліджуючі сучасні покращення і зменшуючи небезпеку польотів. На даний час Huey найстаріша платформа на службі, тому необхідно підтримувати флот у «мінімальному ризику.» Оновлення будуть включати прилади нічного бачення які сумісні з фюзеляжним освітленням, ударостійкі місця для екіпажу і установку системи оповіщення вертольота та пристроєм попередження зіткнень під час руху. ВПС не прийняли рішення списувати чи ні Hueys наприкінці терміну служби і бажає придбати колишні вертольоти морської піхоти моделі UH-1N. Морпіхи розробили план про передачу 26 вертольотів ВПС, які можуть прийняти їх на активну службу або залишити у резерві.[11]

 UH-1N прийняв участь у Громадянській війні у Колумбії. 16 жовтня 2013, вертоліт UH-1N розбився у північному департаменті Гуахіра.[12] Зона падіння припадала на зону впливу FARC.[13][14]

Корпус морської піхоти планували списати свої UH-1N Iroquois у вересні 2014 після 43 років служби. HMLA-773 (Ескадрилья Легких ударних вертольотів морської піхоти 773) стала останньою ескадрильєю морської піхоти яка використовувала вертольоти, останнього разу у 2013 два вертольоти перевозилися на кораблі ВМС Нідерландів для розгортання на станції партнерства між країнами Африки. Поставки вертольотів до ВМС та КПМ розпочалося у 1971, загалом було поставлено 205 UH-1N і шість VH-1N у ролі транспортних для Першої ескадрильї Морської піхоти. UH-1N був замінений покращеним UH-1Y Venom; десять моделей N отримали перероблені планери, після чого морпіхи вирішили використовувати нові планери моделі Y. П'ять не озброєних версій HH-1N залишалися на озброєнні у морських піхотинців до заміни їх на UH-1Y і були списані 2015, HH-1N залишились з 44 які були перероблені з 38 UH-1N і шести VH-1N.[15] Останнім бойовим використанням UH-1N морпіхами було використання вертольота у Афганістані у 2010. Морпіхи списали UH-1N під час «церемонії заходу сонця» на військово-морській резервній базі у Новому Орлеані 28 серпня 2014.[16][17]

Варіанти[ред. | ред. код]

Варіанти США[ред. | ред. код]

Кокпіт вертольоту HH-1N ВМС США
UH-1N Iroquois
Перша серійна модельl, використовувалася у ВПС, ВМС і КМП. Протягом років використання, КМП зробили багато оновлень вертольота для покращення авіоніки, оборони і турелей ІЧ сенсорів. ВПС планували замінити свої UH-1N на Common Vertical Lift Support Platform (Загальна Платформа Підтримки Вертикального Зльоту),[18] але зараз вивчають питання про продовження строку служби своїх вертольотів.[19]
VH-1N
Транспорт для VIP-осіб[1]
HH-1N
Варіант SAR[1]
UH-1Y Venom
Заміна і оновлення UH-1N як частина програми оновлення H-1 для КМП, розроблена для сумісництва з оновленням ударного вертольоту AH-1W до стандарту AH-1Z Viper, з однаковими двигунами і іншими загальними системами.

Варіанти Канади[ред. | ред. код]

CUH-1N Twin Huey
Позначення ЗС Канади UH-1N багатофункціонального вертольота.[1][3]
CH-135 Twin Huey
Канадська версія UH-1N.[1][3] Канада замовила 50 CH-135 з початком поставок у 1971. Списання вертольотів зі Збройних сил Канади почалося у 1996 і закінчилося у грудні 1999. 41  CH-135 були придбані урядом США у грудні 1999 і були переведені До національної армії Колумбії і Національної поліції Канади. Принаймні один CH-135 було знищено. CH-135 бв переданий Національній поліції Канади і використовувалися у Dirección Antinarcóticos (DIRAN). Він був знищений повстанцями FARC 18 січня 2002 під час обстрілу. Два CH-135 виставлені у музеях, один у Канадському музеї авіації у Оттаві, а інший у Національному музеї Військово-повітряних сил Канади  на авіабазі Трентон.[20]

Варіанти Італії[ред. | ред. код]

Agusta Bell AB 212 ASW іспанського флоту
Agusta-Bell AB 212
Цивільна або військова багатофункціональна версія. Побудована за ліцензією у Італії компанією Agusta.
Agusta-Bell AB 212EW
Версія для електронної боротьби для Туреччини.
Agusta-Bell AB 212ASW
Мисливець за субмаринами, протикорабельна версія вертольоту AB 212, побудована за ліцензією в Італії компанією Agusta. Використовувалася ВМС Італії, ВМС Греції і ВМС Ірану, Перу, Іспанії, Туреччини і Венесуели.[3]
AB 212ASW це Model 212 Twin Huey з великим обтічником над кокпітом. Спочатку обтічник був куполоподібним, пізніше обтічник став схожий на «барабан». Лебідка ліворуч використовувалася для спуску сонара Bendix ASQ-18. Крім того було посилено структуру для піднімання великої ваги у 5080 кг, РЕП, кріпильні палубні пристрої і захист від корозії. Озброєння складалося з двох торпед Mk 44 або Mk 46 або двох глибинних бомб для боротьби з субмаринами і чотирьох AS.12 керованих ракет класу «Повітря-Поверхня» для атаки кораблів.[21][22]

Оператори[ред. | ред. код]

Австрійський UH-1N (Bell 212)
Вертоліт ВПС Італії AB.212, над Кастільйоне-дель-Лаго Італія
UH-1N з офіцерами філіппінської армії на борту, готовий до посадки
Вертоліт 6-т=ої ескадрильї спеціальних операцій ВПС США UH-1N під час навчань
 Аргентина
 Австрія
 Бахрейн
 Бангладеш
 Бруней
 Колумбія
 Греція
 Гватемала
AB-212 повітряних сил Ірану
 Іран
 Італія
 Мексика
 Панама
 Перу
 Філіппіни
 Іспанія
 Шрі-Ланка
 Таїланд
 Туреччина
 Велика Британія
 США
 Уругвай
 Венесуела

Колишні оператори[ред. | ред. код]

Bell CH-135 ЗС Канади
Вертоліт ВМС США HH-1N з авіабази Чіна Лейк у аеропорту Мохаве
 Канада
 Ізраїль
 Ямайка
 Сінгапур
 США

Вертольоти у музеях[ред. | ред. код]

Льотно-технічні характеристики (модифікований вертоліт UH-1N КМП США)[ред. | ред. код]

UH-1N Twin Huey Drawing.svg
Головка несного гвинта HH-1N

Джерело: USMC UH-1N Fact Sheet,[50] The International Directory of Military Aircraft, 2002—2003[51]

Основні характеристики

  • Екіпаж: 4 (перший пілот, другий пілот, старший екіпажу, стрілець)
  • Пасажиромісткість: 6-8 бійців у повній екіпіровці або еквівалентний вантаж
  • Довжина: 12,69 м
  • Висота: 4,4 м
  • Діаметр несного гвинта: 14,6 м


Літальні характеристики

Озброєння

  • 70 мм блоки НАР,
  • 0.50 in (12,7 мм) кулемет GAU-16,
  • 7,62 мм (0.308 in) мініган GAU-17 або 7,62 мм (0.308 in) легкий кулемет M240 lightweight machine gun



Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Схожі розробки

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е Mutza 1986, pp. 31-33.
  2. Air Force Public Affairs / Department of National Defence (6 April 2004).
  3. а б в г д е ж Drendel 1983, pp. 14-17.
  4. Drendel 1983, p. 9.
  5. Eden 2004, p. 47.
  6. Mutza Air Enthusiast December 1986–April 1987, pp. 30–31.
  7. «H-83 Bell 212 C/N 30834».
  8. FAA official magazine Archived 28 October 2008 at the Wayback Machine.
  9. Stout, Jay A. Hammer from Above, Marine Air Combat Over Iraq.
  10. UH-72 Lakota Could Be a Candidate for Air Force Duty — Defensemedianetwork.com, March 10, 2013
  11. Air Force planning decade-long Huey extension — Militarytimes.com, 22 August 2013
  12. «Se accidentó helicóptero en la frontera con Venezuela».
  13. «Doce soldados muertos deja ataque de las FARC en Maicao | Nación».
  14. «Tres policías muertos en atentado de las Farc en Maicao | 20130201».
  15. Marine Corps to Retire UH-1N Helicopters in September; HH-1Ns in 2015 Архівовано 11 серпень 2014 у Archive.is — Seapowermagazine.org, 4 August 2014
  16. Final Flight of UH-1N Huey for HMLA-773 — Marines.mil, 3 September 2014
  17. Jennings, Gareth (4 September 2014).
  18. USAF 2011 Budget justification, page 4-1. Архів оригіналу за 4 березень 2012. Процитовано 2 листопад 2016. 
  19. «USAF Planning Decade-Long Huey Extension.»
  20. Walker, RWR (June 2006).
  21. Green, William.
  22. Wood, Derek.
  23. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав World Air Forces 2014. Flightglobal Insight. 2014. Процитовано 17 January 2014. 
  24. Argentina Air Force Bell Twin Two-Twelve. Demand media. Процитовано 26 January 2013. 
  25. Bahrain Air Force Bell 212. Процитовано 3 January 2013. 
  26. Guatemala Air Force b212. Процитовано 3 January 2013. 
  27. Islamic Republic of Iran Navy. Процитовано 3 January 2013. 
  28. Il portale dell'Aeronautica Militare - AB.212. difesa.it. 
  29. türk deniz kuvvetleri. Процитовано 3 January 2013. 
  30. Bell 212. army.mod.uk. Процитовано 21 January 2014. 
  31. Bell CH-135 TWIN HUEY. canadianwings.com. Процитовано 21 January 2014. 
  32. а б Air Force Public Affairs / Department of National Defence (24 March 2010). 403 Squadron Activated as Operational Training Squadron. Архів оригіналу за 20 квітень 2013. Процитовано 10 January 2013. 
  33. Air Force Public Affairs / Department of National Defence (22 September 2011). 408 Tactical Helicopter Squadron (THS) History. Архів оригіналу за 20 квітень 2013. Процитовано 10 January 2013. 
  34. Air Force Public Affairs / Department of National Defence (31 August 2010). 424 Squadron History. Архів оригіналу за 13 листопад 2012. Процитовано 10 January 2013. 
  35. Air Force Public Affairs / Department of National Defence (28 November 2008). History of 427 Special Operations Aviation Squadron. Архів оригіналу за 2 вересень 2012. Процитовано 10 January 2012. 
  36. Air Force Public Affairs / Department of National Defence (28 November 2008). 430 Squadron. Архів оригіналу за 22 May 2013. Процитовано 10 January 2012. 
  37. а б Air Force Public Affairs / Department of National Defence (11 April 2012). 444 Squadron History. Архів оригіналу за 29 вересень 2012. Процитовано 10 January 2012. 
  38. AEROWAREdesigns (2012). Utility Squadron VU 32. Процитовано 10 January 2013. 
  39. Shaw, Robbie: Superbase 18 Cold Lake- Canada's Northern Guardians, page 86. Osprey Publishing, London, 1990. ISBN 0-85045-910-9
  40. Air Force Public Affairs / Department of National Defence (3 April 2012). 417 Combat Support Squadron - History. Архів оригіналу за 13 November 2012. Процитовано 10 January 2013. 
  41. Israel Air Force - Aircraft Types. aeroflight.com. Процитовано 22 January 2013. 
  42. Jamaica Defence Force Aircraft. jdfmil.org. Архів оригіналу за 11 травень 2013. Процитовано 26 January 2013. 
  43. 30 Years of Helicopter Operations. mindef.gov.sg. Архів оригіналу за 29 липня 2013. Процитовано 22 January 2013. 
  44. Final Flight of UH-1N Huey for HMLA-773. helihub.com. Процитовано 3 September 2014. 
  45. AirForces Monthly p. 14 January 2014
  46. "Huey" Helicopters Fly Final Flights for the U.S. Navy. ktvn.com. 6 Apr 2009. Процитовано 20 January 2013. 
  47. US Navy Retires The Huey. DTN News. Процитовано 20 January 2013. 
  48. Aircraft collection Архівовано 4 вересень 2012 у Wayback Machine.. ussalabama.com
  49. Canada Aviation Museum.
  50. USMC (4 September 2008). USMC UH-1N fact sheet. Архів оригіналу за 16 June 2007. Процитовано 14 October 2012. 
  51. Frawley, Gerard. The International Directory of Military Aircraft, p. 33. Aerospace Publications Pty Ltd, 2002. ISBN 1-875671-55-2.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Chant, Christopher. Fighting Helicopters of the 20th Century. Graham Beehag Books, Christchurch, Dorset, England, 1996.
  • Debay, Yves. Combat Helicopters. France: Histoire & Collections, 1996.
  • Drendel, Lou. Huey. Squadron/Signal Publications, Carrollton, Texas, 1983. ISBN 0-89747-145-8.
  • Eden, Paul. «Bell 212/412». Encyclopedia of Modern Military Aircraft. London: Amber Books, 2004. ISBN 1-904687-84-9.
  • Francillon, Rene, J. Vietnam: The War in the Air, New York: Arch Cape Press, 1987.
  • Hoyle, Craig. «World Air Forces Directory». Flight International, Vol. 182, No. 5370. pp. 40–64. ISSN 0015-3710.
  • Mesko, Jim, Airmobile: The Helicopter War in Vietnam. Squadron Signal Publications, 1984.
  • Mutza, Wayne. «Covertly to Cambodia». Air Enthusiast, Thirty-two, December 1986–April 1987. pp. 22–31. ISSN 0143-5450.
  • Mutza, Wayne. UH-1 Huey in action. Carrolton, TX: Squadron/Signal Publications, 1986. ISBN 0-89747-179-2.
  • Mutza, Wayne. UH-1 Huey in Colors. Carrolton, TX: Squadron/Signal Publications, 1992. ISBN 0-89747-279-9.
  • Specifications for 204, 205 and 214 Huey Plus

Посилання[ред. | ред. код]