Ананьїв

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ананьїв
Ananyiv coat of arms.png
Герб міста Ананьїв російської доби
Пам’ятник П.І. Ніщинському в місті Ананьїв
Пам’ятник П.І. Ніщинському в місті Ананьїв
Ананьїв
Розташування міста Ананьїв
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Одеська область
Район/міськрада Ананьївський район
Код КОАТУУ 5120210100
Засноване 1753
Статус міста з 1941 року
Населення 9318 (01.01.2011)[1]
Площа 5 км²
Густота населення 1743.6 осіб/км²
Поштові індекси 66400—409
Телефонний код +380-4863
Координати 47°43′36″ пн. ш. 29°57′39″ сх. д. / 47.72667° пн. ш. 29.96083° сх. д. / 47.72667; 29.96083Координати: 47°43′36″ пн. ш. 29°57′39″ сх. д. / 47.72667° пн. ш. 29.96083° сх. д. / 47.72667; 29.96083
Висота над рівнем моря 83 м
Водойма р. Тилігул
Відстань
Найближча залізнична станція Жеребкове
До станції 15 км
До обл./респ. центру
 - залізницею 230 км
 - автошляхами 160 км
До Києва
 - автошляхами 347 км
Міська влада
Адреса 66400, Одеська область, Ананьївський район, м. Ананьїв, вул. Незалежності, 20
Міський голова Кисельова Лариса Вікторівна

Ана́ньїв — місто, адміністративний центр Ананьївського району Одеської області України розташоване на річці Тилігул за 15 км від залізничної станції Жеребкове. Відстань до облцентру становить 160 км і проходить автошляхом Т 1605 та E95.

Походження назви[ред.ред. код]

За народним переказом, назва слободи походить від імені першого поселенця — запорізького козака Ананя (Ананія). За іншими джерелами тут проживали єврейські народи , а назва міста походить від ім'я тюрського хана Анана.[2]

Історія міста[ред.ред. код]

Територія, на якій розмістилося місто, була заселена з давніх часів. Поблизу Ананьєва виявлені залишки неолітичного поселення (VI–V тисячоліття до н. е.), На його околиці є кургани епохи бронзи (II тисячоліття до н. е.).

Місто виникло в середині 18 століття як слобода Анані (Ананів), з 1834 перейменоване в Ананьїв. Було адміністративним центром Ананьївського повіту.

Вперше згадується 1767 року, також є версія щодо 1753 р. Колишня слобода — одна з так званих «ханських слобід», яких було багато у 18 столітті між Бугом і Дністром — на території, що належали Кримському ханству і Османській імперії. Тут селилися селяни-утікачі з України і Молдавії.

За Яським мирним договором 1791 року ця територія відійшла до Росії. Ананьїв увійшов до складу Вознесенського намісництва, а в 1803 році — Херсонської губернії. У 1792 році поселення приписано до казенного відомства. Його жителі брали активну участь у боротьбі проти іноземних загарбників. У період Вітчизняної війни 1812 року ананьївці збирали кошти для спорядження загонів народного ополчення, які допомагали регулярної армії обороняти країну від наполеонівського навали. Всього передано 1,1 тис. руб. грошима, 180 чвертей хліба та 27 волів.

Будинок жіночої прогімназії — тепер Ананьївська центральна районна лікарня

У 1834 році Ананьїв став повітовим містом Херсонської губернії. Через 10 років в ньому проживало 1773 осіб, а в 1859 році — вже 8935 осіб (4759 чоловіків і 4176 жінок), переважно міщан і державних селян. Землі у жителів було мало, тому що царська влада роздали її поміщикам. До того ж в 1834 році для потреб міста місцева влада відібрала в ананьївці 9375 десятин. Таким чином, на початку 50-х років XIX ст. на 2074 ревізькі душі припадало всього 2429 десятин землі. Як повідомляли чиновники херсонському губернатору, в «Ананьєві державні селяни прийшли в повний розлад і накопичили на 1 січня 1853 понад 50 тис. руб. недоїмок». Втративши надію стягнути борг, влада перевела державних селян на становище міщан, а землі передали міській управі. Напередодні реформи 1861 року в Ананьєві проживали 67 поміщицьких селян, доля яких була ще більш важкою.

Після скасування кріпосного права 89,4% всіх земель залишилося в руках поміщиків, а колишні кріпаки отримали всього 167,5 десятини і ті за викуп, що в три рази перевищував ринкову вартість землі. 27,4% селянських дворів не мали земельних наділів, 40% — тяглової і продуктивної худоби. Безземельні селяни і міщани орендували землю у міської управи на кабальних умовах — по 11 — 12 руб. за десятину. Таку орендну плату, найвищу в губернії, могли заплатити небагато, а біднякам залишалося одне — йти на ринки сільськогосподарських робітників у Голту, Бірзулу, Березівку. У другій половині XIX ст. і Ананьїв стає одним з таких ринків. Наймати наймитів сюди приїжджали поміщики та їх прикажчики не тільки з Ананьївського, а й з інших повітів, тому що тут робочі руки були найбільш дешевими. Якщо в Херсонській губернії в 70-80-х роках середня заробітна плата сільськогосподарського робітника на день становила 57 коп., то в Ананьївському повіті — 21,6 копійки.

Трохи біднякам вдавалося влаштуватися робітниками на кам'яних кар'єрах. Частина жителів трудилася на дрібних промислових підприємствах, кількість яких в Ананьєві швидко зростала. Якщо в 40-х роках XIX ст. тут були сукновальня, що виробляла 700 аршин сукна на рік (на 2,3 тис. руб.), і 3 винокурні (виробляли продукції на 7,9 тис. руб.), то до кінця сторіччя в місті вже налічувалося близько 20 напівкустарних підприємств, головним чином із переробки сільськогосподарської сировини. Серед них — свічосалотопний і миловарний заводи, 3 фабрики фруктових та газованих вод, 2 олійниці, 5 цегельних заводів, тютюнова фабрика, 2 парових і кінний млин. Всі ці підприємства випускали продукції на 16 тис. руб. на рік. У них налічувалося 23 постійних робітників, а сезонних — значно більше. Успішно розвивалася торгівля, зокрема зерном. Серед міст Херсонської губернії Ананьїв за торговим обсягом посідав дев'яте місце. Ярмарки влаштовувались два рази в році, базари — щодня. Торгували зерном, борошном, овочами, місцевими промисловими і ремісничими виробами.

З розвитком економіки в місті зростала кількість промислових робітників, ремісників, а також інтелігенції — інженерів і техніків, яких запрошують на роботу власники підприємств, викладачів двох гімназій та інших навчальних закладів. Серед місцевої інтелігенції було чимало прогресивно мислячих людей. У 80-х роках навколо Ананьївської чоловічої гімназії згрупувалася революційно налаштована молодь. Тут з 1882 по 1884 рік існувала нелегальна бібліотека, діяв народницький гімназійний гурток. Його члени встановили зв'язок з Кишиневом, звідки отримували заборонену літературу, зокрема програму, прийняту Одеським з'їздом народницьких гуртків. У серпні 1902 року в Ананьєві та повіті розгорнув революційну агітацію гурток, створений з представників інтелігенції. Гуртківці отримували газету «Іскра» та іншу нелегальну літературу. Незабаром вони примкнули до революційної соціал-демократії. Великий вплив на їхню діяльність справляв Одеський комітет РСДРП, що стояв на позиціях ленінської «Іскри». З Одеси приїжджали пропагандисти, надходила партійна література.

Пам'ятники[ред.ред. код]

Пам'ятники: Леніну, Пушкіну, Шевченку, Ніщинському, Кірову, Марксу.

Промисловість та сільське господарство[ред.ред. код]

Цегельно-черепичний завод, промкомбінат, харчокомбінат, маслозавод, РТС.

У районі вирощують зернові, виноград та розводять велику рогату худобу (свині, вівці).

Освіта[ред.ред. код]

Бухгалтерський технікум, училище механізації с. г., 2 середні школи, школа-інтернат, школа робітничої молоді, клуб.

Персоналії видатних мешканців Ананьєва[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. М. Т. Янко. Топонімічний словник-довідник української РСР, К., «Радянська школа», 1973, стор. 15

Література[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Одеська область Це незавершена стаття з географії Одеської області.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.