Гао Сінцзянь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гао Сінцзянь
高行健
Гао Сінцзянь, 2008
Гао Сінцзянь, 2008
Дата народження 4 січня 1940(1940-01-04) (74 роки)
Місце народження КНР Ганьчжоу, Цзянсі, Республіка Китай
Громадянство КНР КНРФранція Франція1997)
Мова творів китайська
Рід діяльності письменник, драматург, художник
Жанр проза, драма
Magnum opus: «Гора духів»
Премії

Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з літератури (2000)

Nobel prize medal.svg

Гао Сінцзянь (кит. 高行健 , піньїнь Gāo Xíngjiàn) (нар. 4 січня 1940, Ганьчжоу) — китайський і французький[1] прозаїк, новеліст, драматург та критик. Лауреат Нобелівської премії з літератури 2000 року за «Твори всесвітнього значення, відмічені гіркотою за стан людини в сучасному світі».

Біографія[ред.ред. код]

Гао Сінцзянь народився в Ганьчжоу, Цзянсі, Китай. Гао став громадянином Франції у 1997 року. Проживає в Парижі. У 1992 році він був нагороджений орденом мистецтв і літератури від французького уряду.

Ранні роки в провінціях Цзянсі і Цзянсу[ред.ред. код]

Батько Гао був клерком в банку «Bank of China», а його мати була членом YMCA. Його мати була актрисою у анти-японському театрі під час Другої японо-китайської війни. Під впливом своєї матері, Гао полюбив малювання, писання та театр з малолітства. Під час навчання у середній школі Гао читав багато західної літератури в перекладі, і вивчав малювання ескізів, малювання тушшю, живопис маслом та глиняну скульптуру під керівництвом художника Юн Чжоньїна (кит. 郓 宗嬴, піньїнь Yun Zōngyíng).

У 1950 році його сім'я переїхала в Нанкін, столицю провінції Цзянсу. У 1952 році Гао пішов до середньої школи № 10 у Нанкіні, яка була середньою школою при Університеті Нанкіна.

Роки в Пекіні та провінції Аньхой[ред.ред. код]

У 1957 році Гао закінчив школу, і за порадою своєї матері, вибрав Пекінський університет іноземних мов (BFSU, 北京 外国语 大学) замість Центральної академії мистецтв (中央 美术 学院), хоча він вважався талановитим у мистецтві.

У 1962 році Гао закінчив факультет французької мови, BFSU, та став працювати перекладачем у Китайському міжнародному книжковому магазині (中国 国际 书店). У 1970-х, з-за офіціальної політики «вниз до села», він пішов і залишився в селі і працював на фермах у провінції Аньхой. Короткий час він працював вчителем китайської мови у середній школі у провінції Аньхой. У 1975 році йому було дозволено повернутися в Пекін і стати керівником групи французького перекладу для журналу «Будівництво в Китаї» ("中国 建设").

У 1977 році Гао працював у Комітеті зі зовнішніх відносин Китайської асоціації письменників (中国 作家协会 对外 联络 委员会). У травні 1979 року він відвідав Париж, разом з іншими китайськими письменниками, у тому числі з Ба Цзінь, і був франко-китайським перекладачем в групі. У 1980 році Гао став сценаристом і драматургом Пекінського народного художнього театру (北京 人民 艺术 剧院).

Гао відомий як піонер абсурдистської драми в Китаї, де п'єси «Сигнал тривоги» ("绝对信号", 1982) та «Автобусна зупинка» ("车站", 1983) були поставлені в період його роботи драматургом в Пекінському народному художньому театру з 1981 по 1987. Бувши під впливом європейської театральної моделі, Гао заробив репутацію авангардистського письменника. Інші його п'єси, «Дика людина» (1985) та «Протилежний беріг» ("彼岸", 1986), відкрито критикували державне правління.

У 1986 році Гао було помилково діагнозовано на рак легенів, і він почав 10-місячний похід уздовж Янцзи, результатом якого став роман «Гора духів» ("灵山"). Цій твір — частково мемуари, частково роман — був вперше опублікований в Тайвані у 1989 році, змішує жанри і розповіді від різних персонажів. Він був наведений шведським Нобелівським комітетом, як "один з цих сингулярних літературних творів, що, здається, неможливо порівняти ні з чим, окрім самих себе". Книга докладно викладає його подорож з провінції Сичуань до узбережжя, і життя серед китайських меншин, таких, як цян, мяо, і ї на околицях цивілізації хань.

Роки в Європі і в Парижі[ред.ред. код]

У 1987 році Гао переїхав у Баньоле під Парижем. Політичний твір «Втікачі» (1989), який посилається на протести на площі Тяньаньмень у 1989 році, привів до заборони всіх його творів у Китаї.

Бібліографія[ред.ред. код]

  • 寒夜的星辰 («“Зимові зорі», 1979)
  • 现代小说技巧初探 («Перші розвідки в мистецтво сучасної художньої літератури», 1981)
  • 绝对信号 («Сигнал тривоги», 1982)
  • 车站 («Автобусна зупинка», 1983)
  • 野人 («Дика людина», 1985)
  • 有只鸽子叫红唇儿 («“Голуб, якого називають червоногубий», 1984) — збірка повістей
  • 彼岸 («Протилежний беріг», 1986)
  • 给我老爷买鱼竿 («Вудка для мого дідуся», 1986) — збірка розповідей
  • 灵山 («Гора духів», 1990)
  • 没有主义 (Without -isms, «No Ideology», 1995)
  • 一个人的圣经 (One Man’s Bible, 1998)

Примітки[ред.ред. код]

  1. Французький письменник не лише за місцем проживання, але й за мовою деяких драматичних творів

Посилання[ред.ред. код]