Гао Сінцзянь
| Гао Сінцзянь | |
| 高行健 | |
 Гао Сінцзянь, 2008 |
|
| Дата народження: |
4 січня 1940 |
|---|---|
| Місце народження: |
 Ганьчжоу, Цзянсі, Республіка Китай |
| Громадянство: |  КНР →  Франція (з 1997) |
| Мова творів: | китайська |
| Рід діяльності: | письменник, драматург, художник |
| Жанр: | проза, драма |
| Magnum opus: | «Гора духів» |
| Премії: |
 |
Гао Сінцзянь (кит. 高行健 , піньїнь Gāo Xíngjiàn) (нар. 4 січня 1940, Ганьчжоу) — китайський і французький[1] прозаїк, новеліст, драматург та критик. Лауреат Нобелівської премії з літератури 2000 року за «Твори всесвітнього значення, відмічені гіркотою за стан людини в сучасному світі».
Зміст |
Біографія [ред.]
Гао Сінцзянь народився в Ганьчжоу, Цзянсі, Китай. Гао став громадянином Франції у 1997 року. Проживає в Парижі. У 1992 році він був нагороджений орденом мистецтв і літератури від французького уряду.
Ранні роки в провінціях Цзянсі і Цзянсу [ред.]
Батько Гао був клерком в банку «Bank of China», а його мати була членом YMCA. Його мати була актрисою у анти-японському театрі під час Другої японо-китайської війни. Під впливом своєї матері, Гао полюбив малювання, писання та театр з малолітства. Під час навчання у середній школі Гао читав багато західної літератури в перекладі, і вивчав малювання ескізів, малювання тушшю, живопис маслом та глиняну скульптуру під керівництвом художника Юн Чжоньїна (кит. 郓 宗嬴, піньїнь Yun Zōngyíng).
У 1950 році його сім'я переїхала в Нанкін, столицю провінції Цзянсу. У 1952 році Гао пішов до середньої школи № 10 у Нанкіні, яка була середньою школою при Університеті Нанкіна.
Роки в Пекіні та провінції Аньхой [ред.]
У 1957 році Гао закінчив школу, і за порадою своєї матері, вибрав Пекінський університет іноземних мов (BFSU, 北京 外国语 大学) замість Центральної академії мистецтв (中央 美术 学院), хоча він вважався талановитим у мистецтві.
У 1962 році Гао закінчив факультет французької мови, BFSU, та став працювати перекладачем у Китайському міжнародному книжковому магазині (中国 国际 书店). У 1970-х, з-за офіціальної політики «вниз до села», він пішов і залишився в селі і працював на фермах у провінції Аньхой. Короткий час він працював вчителем китайської мови у середній школі у провінції Аньхой. У 1975 році йому було дозволено повернутися в Пекін і стати керівником групи французького перекладу для журналу «Будівництво в Китаї» ("中国 建设").
У 1977 році Гао працював у Комітеті зі зовнішніх відносин Китайської асоціації письменників (中国 作家协会 对外 联络 委员会). У травні 1979 року він відвідав Париж, разом з іншими китайськими письменниками, у тому числі з Ба Цзінь, і був франко-китайським перекладачем в групі. У 1980 році Гао став сценаристом і драматургом Пекінського народного художнього театру (北京 人民 艺术 剧院).
Гао відомий як піонер абсурдистської драми в Китаї, де п'єси «Сигнал тривоги» ("绝对信号", 1982) та «Автобусна зупинка» ("车站", 1983) були поставлені в період його роботи драматургом в Пекінському народному художньому театру з 1981 по 1987. Бувши під впливом європейської театральної моделі, Гао заробив репутацію авангардистського письменника. Інші його п'єси, «Дика людина» (1985) та «Протилежний беріг» ("彼岸", 1986), відкрито критикували державне правління.
У 1986 році Гао було помилково діагнозовано на рак легенів, і він почав 10-місячний похід уздовж Янцзи, результатом якого став роман «Гора духів» ("灵山"). Цій твір — частково мемуари, частково роман — був вперше опублікований в Тайвані у 1989 році, змішує жанри і розповіді від різних персонажів. Він був наведений шведським Нобелівським комітетом, як "один з цих сингулярних літературних творів, що, здається, неможливо порівняти ні з чим, окрім самих себе". Книга докладно викладає його подорож з провінції Сичуань до узбережжя, і життя серед китайських меншин, таких, як цян, мяо, і ї на околицях цивілізації хань.
Роки в Європі і в Парижі [ред.]
У 1987 році Гао переїхав у Баньоле під Парижем. Політичний твір «Втікачі» (1989), який посилається на протести на площі Тяньаньмень у 1989 році, привів до заборони всіх його творів у Китаї.
Бібліографія [ред.]
- 寒夜的星辰 («“Зимові зорі», 1979)
- 现代小说技巧初探 («Перші розвідки в мистецтво сучасної художньої літератури», 1981)
- 绝对信号 («Сигнал тривоги», 1982)
- 车站 («Автобусна зупинка», 1983)
- 野人 («Дика людина», 1985)
- 有只鸽子叫红唇儿 («“Голуб, якого називають червоногубий», 1984) — збірка повістей
- 彼岸 («Протилежний беріг», 1986)
- 给我老爷买鱼竿 («Вудка для мого дідуся», 1986) — збірка розповідей
- 灵山 («Гора духів», 1990)
- 没有主义 (Without -isms, «No Ideology», 1995)
- 一个人的圣经 (One Man’s Bible, 1998)
Примітки [ред.]
- ↑ Французький письменник не лише за місцем проживання, але й за мовою деяких драматичних творів
Посилання [ред.]
 |
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Гао Сінцзянь |
- Нобелівська біографія (англ.)
- Станіслава Семенюк, Володимир Урусов. Подорож Гао Сінцзяня. Уривки творів
- Гао Сінцзянь. Нобелівська лекція 2000 року. Право літератури на існування
|
|||||||||||||||||
