Економіка Тунісу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Центральний банк Тунісу

Економіка Тунісу

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Туніс – аграрно-сировинна країна, одна з найрозвиненіших у Африці. Основні галузі промисловості: нафтодобувна та нафтопереробна, хімічна, гірничо-металургійна, харчова, текстильна, цементна. В Т. розвинуті всі види транспорту. Осн. порти: Туніс, Сфакс, Бізерта, Габес, Сехіра, Сус. Нафтовий термінал в Сехірі на березі затоки Габес пов'язаний з внутрішніми районами нафтовидобутку нафтопроводами. П'ять великих міст мають в своєму розпорядженні власні аеропорти: Аль-Увайна (Туніс-Картаж), Монастір, Джерба, Таузар і Табарка.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП – $ 21,3 млрд. Темп зростання ВВП – 5%. ВВП на душу населення – $2283. Прямі закордонні інвестиції – $ 0,577 млрд. Імпорт – $ 9,6 млрд. (г.ч. Франція – 27%; Італія – 19,5%; Німеччина – 12,3%; Іспанія – 4,3%; Бельгія – 3,8%). Експорт – $ 9 млрд. (г.ч. Франція –27%; Італія – 21,4%; Німеччина – 15,1%; Бельгія – 6,4%; Лівія – 4%). Основні статті імпорту - машини і обладнання, сира і перероблена нафта, продовольчі товари, транспортні засоби, деревина, а також бавовна-сирець і бавовняна пряжа. Експортують текстильні товари і шкіру, хімічні і супутні товари, машини і транспортне обладнання, сільськогосподарські продукти і продовольчі товари, мінеральну сировину, паливо і мастильні матеріали. Важливі статті експорту – фосфорити і продукти їх переробки, оливкова олія, вино, свинець, залізо і сталь.

Коли в 1956 Туніс отримав незалежність, він був аграрною країною. Відтоді значно розширилася промислова база Туніса, домінуюча роль в якій належить декільком великим секторам. Розвиток туніської економіки залежить від експорту нафти і мінеральної сировини, зростання обробних галузей, розвитку туризму і надходжень з-за кордону. Внутрішній валовий продукт (ВВП) Туніса в 1997 становив 18,7 млрд дол., а у 2000 – понад 21 млрд дол США. У останні роки неухильно збільшувався прибуток на душу населення, з 1956 по 2000 він зріс з 300 до 2283 дол.

Негативний вплив на розвиток економіки справили жорстока посуха у 1980-х, раптове падіння світових цін на нафту в 1986 (викликало кризу платежів). Це спонукало уряд Туніса звернутися за фінансовою допомогою до Міжнародного валютного фонду (МВФ). Наслідки кризи були згладжені в 1987, коли були підвищені світові ціни на нафту, а часті осади дозволили зібрати хороший урожай. Проте внаслідок негативного впливу військових дій в зоні Персидської затоки на розвиток експорту і туризму в 1991 уряд Туніса було вимушений вдатися до жорсткої економії державних коштів. Країна швидко оправилася від наслідків війни, і в 1992 ВВП збільшився на 8,6%. У 1995 між Тунісом і Європейським союзом була досягнута угода про лібералізацію торгівлі.

У 1994 в економіці Туніса було зайнято 2,8 млн чоловік, бл. 77% з них чоловіки. Приблизно 22% трудових ресурсів було зосереджено в сільському господарстві, 20% - в обробній промисловості, 29% - в сфері послуг, 14% - в торгівлі, ресторанному і готельному бізнесі і 13% - в сфері будівництва.

Сільське господарство[ред.ред. код]

Сільськогосподарське виробництво - основа економіки країни, в ньому зайнята майже чверть працездатного населення. Дві третини території Туніса мають сприятливі умови для сільського господарювання. Є п'ять сільськогосподарських районів: родючі гірські долини півночі, де вирощується пшениця; північно-східні області, включаючи п-ів Ет-Тіб, що спеціалізуються на виробництві цитрусових і винограду; північна частина центрального району, відома своїми оливками; центральний район - центр вівчарства і оазиси посушливої південної частини центральної області. Головні сільськогосподарські культури - пшениця, ячмінь, кукурудза, овес і сорго. Обсяги виробленої в Тунісі сільськогосподарської продукції не покривають потреби населення, тому країна вимушена імпортувати пшеницю і інші продовольчі культури. Важливе місце займає виробництво фрукти, які складають важливу статтю експорту. На експорт вирощуються оливки, апельсини, фіги, фініки і виноград. Крім того, в країні обробляють помідори, картоплю, дині, зелену перець-чилі і інші види перцю, цукровий буряк, абрикоси і мигдаль. Важливе місце в тваринництві займає вирощування овець, курчат і кіз, велика увага приділяється також розведенню великої рогатої худоби, коней і верблюдів.

Промисловість[ред.ред. код]

Обробна промисловість. Найрозвиненішими є текстильна і швейна промисловість. Велика частина текстильного виробництва йде на експорт. Інші важливі галузі виробництва: нафтопереробка, металургія, виробництво енергоустаткування, машин і транспортних коштів, хімічних товарів на основі фосфоритів, цементу, взуття, тютюнових виробів, паперу і меблів. Підприємства розташовані передусім в м.Туніс, за ним йдуть Сус, Сфакс, Габес і Бізерта.

Енергозабезпечення[ред.ред. код]

У 1994 джерелом приблизно 54% споживаних в країні енергії служила сира нафта. Країна закуповує за кордоном понад 50% споживаних нафтопродуктів. У 1994 в країні було вироблено біля 6 млрд кВт/год, приблизно в чотири рази більше в порівнянні з 1975.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Гірничий енциклопедичний словник, т. 3. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2004. — 752 с. ISBN 966-7804-78-X