Економіка Фінляндії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Економіка Фінляндії
Валюта Євро (EUR) 1999 рік, до цього — фінська марка
Фінансовий рік календарний рік
Організації ЄС, WTO, OECD
Статистика
ВВП 187,6 млрд доларів США (2010) [1]
Ріст ВВП 3,1% (2010)
ВВП на душу населення 35 300 доларів США (2010)
ВВП за секторами сільське господарство - 2,6%; промисловість - 29,1%; сфера послуг - 68,2% (2010)
Інфляція (ІСЦ) 1,2% (2010)
Населення
поза межою бідності
дані відсутні
Індекс Джіні 26,8 (2008)
Робоча сила 2 680 000 чол.
Безробіття 8,1 % (грудень 2010)
Галузі виробництва [сільське та лісове господарство: 4.5%
промисловість: 18.3%
будівництво: 7.3%
торгівля: 16.0%
фінанси, страхування та бізнес:
14.5%
транспорт та комунікації: 7.0% (2009)
Зовнішня діяльність
Експорт 62,69 млрд доларів США (2009)
Експортні товари електричне та оптичне устаткування, машини, транспортні засоби, целюлоза, папір, основні метали, хімікати, деревина (2009)
Партнери Німеччина Німеччина 10,32%
Швеція Швеція 9,79%
Росія Росія 9%
США США 7,85%
Нідерланди Нідерланди 5,9%
Велика Британія Велика Британія 5,24%
КНР КНР 4,1% (2009)
Імпорт 57,68 млрд доларів США (2009)
Імпортні товари продовольчі товари, нафта та нафтопродукти, хімікати, транспортне обладнання, залізо та сталь, машини, текстиль та тканини, збіжжя. (2009)
Партнери Росія Росія 16,28%
Німеччина Німеччина 15,76%
Швеція Швеція 14,55%
Нідерланди Нідерланди 6,99%
КНР КНР 5,29%
Франція Франція 4,22% (2008)
Державні фінанси
Борг 364,9 млрд доларів США (30 червня 2009) чи 41,4% від ВВП (2009)
Доходи 115,7 млрд доларів США (2009)
Витрати 122,6 млрд доларів США (2009)
Економічна допомога донор: ODA, 1,023 млрд доларів США (2007)
Головне джерело: CIA World Fact Book[2]

Фінляндія — одна з типових економічно розвинених країн ЄС, яка також входить до єврозони.

Перевагами Фінляндії є політична стабільність, відкритість економіки, високорозвинена інфраструктура та надійність телекомунікацій, а також високий рівень взаємодії між підприємствами, науково-технічними центрами та університетами. Окрім того, в забеспеченні конткурентоздатності Фінляндії важливими є такі фактори, як дуже швидке освоєння нових технологій, високий освітній рівень населення, сприятливий для бізнесу діловий клімат.

Недоліками Фінляндії в міжнародній конкуренції є високі податки (до 36% на прибуток приватних осіб та 29% корпоративний податок) та значний державний борг (майже 365 мільярдів доларів США у 2009 році)


Темпи зростання реального ВВП

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Фінляндія — високорозвинена індустріально-аграрна країна. Провідні галузі промисловості: металургійна, машинобудівна (суднобудівна, електронне обладнання та ін.), целюлозно-паперова, деревообробна, чорна та кольорова металургія, хімічна, текстильна, швейна, харчова промисловість. Основні природні багатства країни — ліс (бл. 65% всієї тер.) і руди металів (мідні, цинкові, нікелеві та інш.). Розвинені всі види сучасного транспорту. Порти: Гельсінкі, Турку, Коккола, Котка, Ловіса, Оулу, Порі, Раума, Уусікаупункі, Варкаус, Порвоо. Паромне сполучення з Швецією, Естонією, Польщею, Німеччиною. Високорозвинений мобільний зв'язок. Корпорація «Нокіа», заснована у Фінляндії, є найбільшим світовим виробником мобільних телефонів. Фінляндія веде перед також у розвитку системи Інтернет.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A., 2001]: ВВП — $ 144,6 млрд. Темп зростання ВВП — 4,7%. ВВП на душу населення — $ 28075. Прямі іноземні інвестиції — $ 8,2 млрд. Імпорт — $ 37,5 млрд (г.ч. Німеччина — 15,2%; Швеція — 11,7%; США — 8,2%; Великобританія — 7,3%; Росія — 6,6%; Японія — 5,7%). Експорт — $ 48,4 млрд (г.ч. Німеччина — 11,8%; Швеція — 9,4%; Великобританія — 9,2%; США — 7,3%; Росія — 6%; Франція — 5,1%).

Економіка Фінляндії базується на приватному підприємництві, але уряд контролює ряд галузей економіки і навіть монопольно володіє деякими з них. Після Другої світової війни Фінляндія була переважно аграрно-індустріальною країною, в якій були розвинуті лісівництво та гірничодобувна промисловість. Упродовж перших післявоєнних десятиліть економіка була переорієнтована зі сфери виробництва на сферу послуг. Країна стала своєрідним торговельним мостом між країнами Західної Європи і СРСР. На початку 1990-х років економіка Фінляндії пережила сильну кризу, викликану розпадом Радянського Союзу і втратою великого замовника. А з середини 1990-х років почався плавний економічний підйом: Фінляндія стала працювати на ринки західних країн.

У період 1980–1989 ВВП в середньому збільшувався на 3,1% на рік. Потім почалося скорочення: у 1991 ВВП зменшився на 6%, у 1992 — на 4%, у 1993 — на 3%. З 1994 по 1997 реальне зростання ВВП відповідно становило 4,5%, 5,1%, 3,6% і 6,0%. У 1998 році ВВП Фінляндії становив 123502 млн дол. США, а в 1999 році — 126130. На кінець 2001 року реальний ВВП Фінляндії у порівнянні з роками підйому цього показника істотно скоротився.

Історія[ред.ред. код]

Ще у 1860-х роках більша частина фінського населення була зайнята у сільському господарстві. Індустриалізація Фінляндії почалася с будівництва паперових фабрик та прядильних мануфактур в кінці XIX століття[3]

Після проголошення незалежності, блокади зі сторони Антанти та громадянської війни економіка була в край виснажена. Молода фінська держава була розорена громадянською війною, а після від'єднання Фінляндії від Російської імперії було втрачено багато економічних, торгівельних та господарських зв'язків.

У жовтні 1927 року був прийнятий закон про викуп земель та про виплату компенсацій землевласникам. Було надано довгострокові кредити селянам, які мали земельні паї, організовани коопервтиви. Фінляндія вступила в Скандинавський кооперативний союз[4].

Після Другої світової війни Фінляндія втратила частину економічно важливих територій з Виборгом. Крім того вона, як колишній союзник Німеччини, протягом 6 років була змушена виплатити 300 млн доларів репарацій Радянському Союзу. У разі затримки за кожний місяць Фінляндія обкладалася штрафом у розмірі 5% вартості товарів. На вимогу СРСР були встановлені квоти на машини, верстати і готові вироби: третину становили лісопродукти, третину — транспорт, верстати і машини і третину — кораблі і кабель. У СРСР прямувала продукція фінської промисловості: обладнання для целюлозно-паперових підприємств, нові судна, локомотиви, вантажні автомашини, підйомні крани[4]. Відповідні області у фінській промисловості в післявоєнні роки були оголошені пріоритетними. У першу чергу було налагоджено виробництво локомотивів, кораблів, криголамів, деревообробних машин та обладнання для целюлозно-паперової промисловості. Ці виробництва і стали фундаментом для подальшого зростання фінської економіки. Розвиваючи промислові виробництва, Фінляндія дуже вдало зробила ставку на передові технології.

Фінляндія — єдина країна, яка повністю повернула Радянському Союзу борги з репарацій. Незважаючи на необхідність виплати репарацій, економіка поступово налагоджувалося. Уряд надав допомогу (землею і субсидіями) 450 тис. переселенців з територій, переданих СРСР[4].

У 1950-ті роки зріс рівень безробіття; скасування державних дотацій на продовольчі товари викликало підвищення цін, що призвело у 1956 році до загального страйку і спалахів насильства.

У 1966 році новий уряд ввів суворий контроль заробітної плати і цін, щоб приборкати зростання інфляції і збалансувати дефіцит зовнішньої торгівлі[4].

У 1970-ті роки Фінляндія стала піонером в галузі суднобудування і будівництва криголамів, у деревообробній і целюлозно-паперовій промисловості.

Підйом економіки Фінляндії почався в 1970-тих роках завдяки торговим угодам, укладеним в 1973 році з ЄС та РЕВ. Однак у середині 1970-тих років підвищення цін на нафту зумовило спад виробництва і зростання безробіття.

Найсильніше зростання економіки сталось в 1980-ті роки, коли були знижені податки на фізичних осіб і компанії, і Фінляндія відкрила свої ринки для іноземних інвестицій. Лібералізація сприяла досягненню майже повної зайнятості і викликала підйом у будівництві[4].

З 1985 року Фінляндія стала повним членом Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ), а в 1992 році звернулася з проханням про прийом в ЄС. Фінляндія стала членом ЄС та СОТ з 1 січня 1995 року[4].

1990-ті[ред.ред. код]

На початку 1990-тих Фінляндія переживала глибоку кризу: ВВП у 1991 році знизився на 7%, причому обсяг промислового виробництва в тому ж році зменшився на 9%, приватні вкладення в основний капітал — на 23%[5]. У будівельній промисловості Фінляндії в 1994 році безробіття досягла піку — 36%[6].

Економічна криза 1990-х, яку Фінляндія пережила після розпаду Радянського Союзу, фінські джерела порівнюють з післявоєнною ситуацією в економіці. На Радянський Союз у той час припадало 20% зовнішньої торгівлі Фінляндії і безліч договорів про співробітництво в будівельній і лісової промисловості, в машино-та суднобудуванні. Під час кризи 1990-х ВВП Фінляндії впав на 13%, безробіття зросло з 3,5% до 18%, в будівельній промисловості Фінляндії в 1994 році безробіття досягла піку — 36%. Слідом за економічною в Фінляндії вибухнула банківська та житлова криза. Ціни на житло, піднімалися в 1980-ті, на початку 90-тих років обвалилися за пару років[7].

У другій половині 90-х почався бурхливий ріст економіки. Протягом семи років, аж до 2000 року, щорічний приріст ВВП становив в середньому близько 5%. Причому його головною рушійною силою був внутрішній попит і насамперед приватний сектор. Ціни на житло в країні зростали внаслідок низьких процентних ставок і підвищення доходів домашніх господарств у поєднанні з високим попитом на житлову нерухомість у найбільших містах. Крім того, швидко збільшувалися обсяги роздрібної торгівлі та імпорту товарів тривалого користування[5].

Промисловість[ред.ред. код]

Головним промисловим центром є столичне місто Гельсінкі, де зосереджена половина підприємств обробної промисловості країни. Машинобудівні заводи виробляють станки, сільськогосподарську техніку, динамомашини, електромотори і судна. У Гельсінкі знаходяться також підприємства харчової і хімічної промисловості, поліграфічні комбінати і всесвітньо відомі фабрики, що випускають скляний і фарфоровий посуд. Турку, головний порт на південному заході Фінляндії, займає третє місце серед центрів машинобудування і перше місце серед центрів суднобудування в країні. Тампере, найбільший промисловий центр у внутрішній частині Фінляндії, відомий як один з основних центрів текстильної промисловості в скандинавських країнах. Тут знаходяться також різноманітні машинобудівні підприємства. Проте, в останні роки в суднобудуванні і текстильній промисловості відбувається скорочення виробництва. У містах Вааса і Оулу, старовинних центрах лісової торгівлі, функціонують лісопильні і деревообробні комбінати, що випускають целюлозу, папір і інші товари.

Лісова[ред.ред. код]

Зазвичай кажуть, що Фінляндія та її економіка зобов'язані всім лісової промисловості. Дійсно, у Фінляндії немає інших природних ресурсів, ліс — головне багатство Фінляндії. Фінські лісопереробні компанії UPM-Kymmene та Stora Enso одні з найбільших у світі, крім того, багато відомих фінських компаній починали з лісопереробки, у тому числі і гордість фінської економіки компанія Nokia, яка почала свою діяльність в 1865 році з невеликого целюлозного заводу. Цікаво, що Nokia продала свої целюлозні підприємства тільки на початку 1990-х років, коли вирішила зробити ставку на телекомунікації.

Процес індустріалізації спирався на розвиток металургії, машинобудування, хімії і енергетики. До кінця 1990-х років у порівнянні з початком 50-х років за доданою вартістю частка машинобудування зросла з 25% до 36%, частка хімії збільшилася з 7% до 10%, зросла також частка металургії з 3% до 5%, частка енергетики підвищилася з 4% до 9%, поліпшила свої позиції поліграфія з 3% до 6%, лісова промисловість практично зберегла своє положення на рівні 20%, але всередині неї зменшилася частка деревообробки з 10% до 5%, а частка целюлозно-паперової промисловості зросла з 10% до 15%, скоротилася питома вага харчової промисловості з 11% до 8%, легкої промисловості з 17% до 2%, промисловості будматеріалів з 5% до 3%, гірничодобувної промисловості з 3% до 1%[8].

До 2007 року на Фінляндію припадало 10% світового обсягу експорту лісової і целюлозно-паперової продукції, а за друкарського паперу її сегмент у світовому експорті склав 20% .

Електротехнічна та ІТ[ред.ред. код]

Nokia — фінська транснаціональна компанія, один зі світових лідерів в області мобільних комунікаційних технологій, провідний постачальник обладнання для мобільних, фіксованих, широкосмугових і IP-мереж.

Металургійна і машинобудівна[ред.ред. код]

Компанія Sisu Auto виробляє вантажні автомобілі та спецтехніку. Компанія Wärtsilä виробляє суднові двигуни різної потужності, гвинтові механізми, різні типи ущільнювачів, контрольні системи та інше обладнання. Копання Kone спеціалізується на виробництві ліфт ів, ескалатор ів, траволатор ів і пасажирських підйомників. Копання Abloy — відомий виробник замків, систем замикання та будівельних залізних виробів, а також розробник виробів в області технології електромеханічних замків.

Хімічна[ред.ред. код]

На світовому ринку відома косметична компанія Lumene. Nokian Renkaat — великий виробник шин у Скандинавії.

Харчова[ред.ред. код]

Компанія Valio — лідер молочного ринку Фінляндії. Більше ста років працює компанія Fazer, відома перш за все своїм шоколадом. Paulig Group — виробник кави. З 1819 року працює пивоварна компанія Sinebrychoff, також пиво і різні алкогольні і безалкогольні напої виробляє компанія Hartwall.

Сільське господарство і лісівництво[ред.ред. код]

Сільське господарство до Другої світової війни було головним заняттям населення, завжди поєднувалося з лісовим господарством. Однак в післявоєнний період економіка країни стала набагато різноманітнішою. За мирним договором 1947, Фінляндія поступилася СРСР значною територією і взяла на себе тяжкий тягар виплати репарацій. Ці обставини послужили поштовхом для зростання і диверсифікації промислового виробництва. У результаті промисловість обігнала в своєму розвитку сільське господарство і зайняла провідне місце в економіці Фінляндії. У країні виникли нові галузі промисловості, зокрема металургія, машинобудування і суднобудування, які виявилися більш конкурентоздатними, ніж лісопереробні галузі. Частка сільського господарства в ВВП знижувалася і досягла 1,3% у 1997 (в 1990 — 3,4%). Загалом в 1997 первинний сектор (сільське господарство і добувна промисловість) становив 4,4% ВВП, повторний сектор (обробна промисловість і будівництво) — 35,4% і третинний сектор (послуги) — 60,7%.

Основне багатство країни — ліс, тому в обробній промисловості домінують «лісові» галузі, що випускають целюлозу, папір і пиломатеріали. Приблизно 2/3 продукції цих галузей йде на експорт. Обробка деревини хвойних порід зосереджена у районі Фінської затоки, куди надходить сировина з Озерного краю. Близько 30% паперової продукції становить газетний папір; крім того, випускаються картон, обгортковий папір і високоякісний папір для банкнот, акцій та інших цінних паперів. Великий сучасний металургійний комбінат знаходиться в Раахе, а невеликі заводи є в багатьох містах південно-західної Фінляндії. Випускаються машини й устаткування для целюлозно-паперових підприємств, сільськогосподарська техніка, танкери і криголами, кабель, трансформатори, генератори й електромотори. Хімічна промисловість також почала розвиватися після Другої світової війни. Ця галузь виробляє синтетичні волокна і пластмаси з відходів деревообробної промисловості, фармацевтичну продукцію, добрива і косметику.

Енергетичні ресурси[ред.ред. код]

Фінляндія має великий гідроенергетичний потенціал, але він використовується лише наполовину, оскільки в умовах невеликих перепадів висот освоєння цих ресурсів ускладнюється. Понад 50% гідроенергетичних потужностей Фінляндії зосереджена на ГЕС, побудованих на ріках Кемійокі, Оулуйокі і Віронкоскі. Майже вся важка індустрія Фінляндії базується на споживанні великої кількості електроенергії. Залізниці країни в основному електрифіковані. Атомна енергетика почала розвиватися в 1970-х роках, коли були побудовані дві АЕС недалеко від Гельсінкі. У 1980-х роках були споруджені ще дві атомні станції.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Гірничий енциклопедичний словник, т. 3. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2004. — 752 с. ISBN 966-7804-78-X