Економіка Японії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Економіка Японії
Skyscrapers of Shinjuku 2 7 Desember 2003.jpg
Валюта японська єна (JPY)
Фінансовий рік 1 квітня - 31 березня
Організації АПЕК, СОТ, ОЕСР, G-20, G8, тощо
Статистика
ВВП $5,458 трлн (2010) (номінал; 3-я)
$4,309 трлн (2010) (ПКС; 3-я)
Ріст ВВП 3,9% (2010) -3,7% (2011 Q1)[1]
ВВП на душу населення $42,500 (2010) (номінал; 18-а)
$34,200 (2010) (ПКС; 28-а)
ВВП за секторами первинний: 1,5%, вторинний: 22,8%, третинний: 75,7% (2010)
Інфляція (ІСЦ) 0% (2011.1)[2]
Індекс Джіні 38,1 (2002)
Робоча сила 65,64 млн (2010)
Робоча сила
за секторами
первинний: 4%, вторинний: 28%, третинний: 68% (2009)
Безробіття 4,9% (2011)
Галузі виробництва автомобілебудування, машинобудування, хімічна промисловість, харчова промисловість, металургія, електроніка
Зовнішня діяльність
Експорт $765,2 млрд (2010)
Імпорт $636,8 млрд (2010)
Зовнішній борг $2,246 трлн (2010.7.30)
Державні фінанси
Борг 225,80% of GDP (2010)
Доходи $1,638 трлн (2010)
Витрати $2,16 трлн (2010)
Економічна допомога $9,7 млрд ODA (2007.12)
Головне джерело: CIA World Fact Book[3]

Еконо́міка Япо́нії — одна з найрозвиненіших економік світу. За розміром ВВП і обсягом промислового виробництва Японія займає 3-є місце серед країн світу після США і КНР. Вона випереджає інші азіатські держави за рівнем розвитку промисловості, основні галузі якої: чорна та кольорова металургія, силове електричне обладнання, суднобудівна та автомобільна промисловість, електронне та електрокомунікаційне обладнання, приладобудування, нафтохімічна, харчова, текстильна та легка промисловість.

Наприкінці XX ст. в Японії стрімко зростали інвалютні резерви. Урядом була запроваджена система заходів щодо лібералізації вивозу японських капіталів закордон. Нині вона є найпотужнішим банківським центром і міжнародним кредитором. Її частка у міжнародних позиках зросла з 5% у 1980р. до 20,6% у 1990р. Експорт капіталу є головною формою зовнішньоекономічної діяльності. Найбільше японських капіталів працює у США (42,2%), країнах Азії (24,2%), Західної Європи (15,3%), Латинської Америки (9,3%)

Первинний сектор[ред.ред. код]

Сільське господарство[ред.ред. код]

Особливості[ред.ред. код]

Землеустрій (2005)
%
Ліси
  
66.4%
Орні землі
  
12.7%
Житло
  
4.8%
Інше
  
16.1%
Скорочення орних земель
млн га
1970
  
  
5,80 (3,42 / 2,38)
1980
  
  
5,46 (3,06 / 2,41)
1990
  
  
5,24 (2,85 / 2,40)
2000
  
  
4,83 (2,64 / 2,19)
2005
  
  
4,69 (2,56 / 2,14)
(
   заливні поля
/
   суходільні поля
).

Сільськогосподарські угіддя Японії складають близько 13% її території. Більше половини цих угідь — заливні поля, які використовуються для рисівництва. В середньому, одне фермерське господарство володіє 1,8 га ріллі. Для Хоккайдо цей показник становить 18 га, а для решти 46 префектур — 1,3 га. Японії притаманне інтенсивне сільське господарство, оскільки сільськогосподарські угіддя переважно малі. Вони обробляються багатьма фермерами, як правило без застосування великої сільськогосподарської техніки, з використанням природних або хімічних добрив. Оскільки в країні не вистачає рівнинної землі, багато угідь розташовані на терасах на схилах гір, що також ускладнює використання техніки.

З кінця 20 століття для Японії характерне швидке скорочення орних площ, особливо заливних полів. Причинами скорочення називають перехід японців від традиційного до західного способу життя — зменшення споживання рису і збільшення споживання пшеничних виробів, м'яса, молочних продуктів тощо. Іншою причиною скорочення орних земель є урбанізація, а також розвиток підприємств вторинного і третинного секторів економіки. Колишні сільськогосподарські угіддя відводяться під будівництво житлових приміщень, заводів, офісів або доріг.

Орні землі в префектурах Орні землі на Хоккайдо
1992
менше 1 га
  
61%
1—3 га
  
35%
3—5 га
  
4%
більше 5 га
  
1%
1992
менше 1 га
  
24%
1—3 га
  
40%
3—5 га
  
12%
більше 5 га
  
25%
2006
менше 1 га
  
57%
1—3 га
  
35%
3—5 га
  
5%
більше 5 га
  
3%
2006
менше 1 га
  
20%
1—3 га
  
27%
3—5 га
  
12%
більше 5 га
  
41%
Японські фермери.

За чинним японським законодавством від 1990 року усе населення країни, що зайняте у сільському господарстві називається фермерами. Вони поділяються на дві категорії: ті, хто вирощують продукцію для власних потреб, і ті, хто вирощує продукцію на продаж. Перші називаються простими фермерами[4], а другі — фермерами-торговцями[5]. Останні, за законом, повинні мати орні землі площею більше 30 арів, щорічний дохід з яких перевищує 500 тисяч єн.

Фермери-торговці також поділяються на три типи: професіоналів[6], напів-професіоналів[7] і любителів[8]. До першого і другого типу належать особи, які є молодшим 65 років і займаються сільськогосподарськими роботами більше 60 днів на рік. Річний дохід професіоналів в основному формується за рахунок збуту сільськогосподарської продукції. Напів-професіонали заробляють на сільському господарстві лише частково. Любителі є старшими 65 років; для них вирощування продукції джерелом додаткового заробітку або хоббі. Станом на кінець 20 — початок 21 століття більше половини японських фермерів належать до третього типу і є, переважно, особами похилого віку.

К-сть фермерських господарств К-сть фермерів
млн
1998
  
2,52
2000
  
2,34
2002
  
2,25
2004
  
2,16
2005
  
1,95
млн
1992
  
4,52
2000
  
3,89
2002
  
3,75
2004
  
3,62
2005
  
3,35

Рисівництво[ред.ред. код]

Площа висіву культур (2005)
%
Рис
  
40.0%
Кормові
  
24%
Овочеві
  
13%
Ячмінні
  
6%
Фруктові
  
6%
Бобові
  
5%
Технічні
  
4%
Інші
  
4%
площа 4,38 млн га

Основною галуззю сільського господарства Японії є рисівництво. Близько половини усієї орної землі країни, призначена для вирощування рослин, відведена під рис.

У 1960-х роках, під час японського економічного дива, населення Японії і його прибутки зросли, що викликало ріст попиту на рис. В цю добу японське рисівництво досягло свого апогею. Однак через надмірні надлишки вирощеної продукції фермери були змушені в 1970 році приступити до скочення посівних площ. На заливних рисових полях було запроваджено систему сівозміни. Одночасно було вдосконалено техніку вирощування рису, яка дозволяла отримувати високі врожаї з невеликих полів. Втім активне скорочення угідь, що збіглося зі скороченням кількості населення, зайнятого в сільському господарстві, спричинило дефіцит рису, який виник після 1997 року. На початку 21 століття прибутки від вирощування рису становили 23% від валової продукції сільського господарства Японії.

Alex K JE rys.svg Alex K JE rivnyny.svg
Найбільші виробники рису
Центри рисівництва

Рибальство[ред.ред. код]

Основні риболовецькі порти Японії

Рибальство і переробка морепродуктів є традиційною галуззю господарства японців від часів неоліту. В середньому мешканець Японії споживає 168 г риби щодня, що є найвищим показником серед країн світу. Прибрежні води Японського архіпелагу багаті на рибу, їстівні водорості та інші морські ресурси. Тривалий час найприбутковішим місцем для рибальства було море Санріку на північному сході острова Хонсю, де холодна Курильська течія зустрічається з теплою течією Курошіо. Проте через аварію на сусідній Фукусімській АЕС 2011 року вилов риби і морепродуктів в цьому ареалі тимчасово зупинено. Іншим місцем, багатим на рибу, є неглибоке Східнокитайське, Охотське, Берингове, Японське моря, північна і південна частини Західного Тихого океану.

Основу вилову становлять риби родини скумбрієвих (14%), тунці (8%), анчоуси (8%), приморські гребінці (7%), сайри (5%), риби родини лососевих (5%), кальмари (5%), мінтаї (4%) та ставрида (4%). Серед інших видів ловлять крабів, камбал, пагрів, жовтохвостів тощо. Вилов здійснюється в прибережних і віддалених водах. За міжнародним законодавством японські рибалки мають право займатися рибальством лише у японських територіальних водах та японській виключній економічній зоні радіусом 370 км в Тихому океані.

Японія є лідером світу з імпорту рибу і морепродуктів. Вона ввозить 20% усієї риби світу, що експортується іншими країнами. Обсяги японського імпорту риби і морепродуктів почали зростати після встановлення міжнародних обмежень щодо територіальних вод та виключних економічних зон. Ці обмеження унеможливили вилов риби японськими рибалками у далеких водах Тихого океану. Після 1995 року Японія більше ввозить продукти рибальства з закордону, ніж добуває або вирощує сама. Найбільше японці витрачають грошей на ввіз креветок, а найбільше купують іноземних тунців. Головними міжнародними поставниками риби і морепродуктів до Японії є світові лідери в галузі рибальства — КНР, Перу, Чилі, США, Індонезія.

Центри аквакультури
Japonia-buri.png Japonia-undaria.png Japonia-laminaria.png Japonia-oyster.png
жовтохвостів
ундарій
ламінарій
устриць
Japonia-nori.png Japonia-madai.png Japonia-perl.png Japonia-koi.png
норі
червоних пагрів
перлів
коропів
Japonia-unagi.png Japonia-hotategai.png
вугрів
гребінців

Вторинний сектор[ред.ред. код]

Промисловість[ред.ред. код]

Особливості[ред.ред. код]

Промислові райони: Токіо — Йокогама, Осака — Кобе і Нагоя, на які припадає понад 50 % прибутків обробних галузей, виділяється м. Кітакюсю на півночі о. Кюсю. Найвідсталіші в індустріальному відношенні Хоккайдо, північний Хонсю і південний Кюсю, де розвинені чорна і кольорова металургія, коксохімія, нафтопереробка, машинобудування, електронне приладобудування, військова, скляно-керамічна, цементна, харчова, текстильна, поліграфічна промисловість.

Головним структурним фактором є наука і освіта, тому їм приділяється особлива увага. Відповідно до державної програми розвитку національної системи науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) було здійснено перехід від імпортування технічних досягнень до розробки власної системи НДДКР. Здійснено кардинальні заходи щодо вдосконалення підготовки кадрів та подальшого розвитку міжнародного наукового співробітництва. Були створені крупні наукові центри, які займаються розробками в галузі фізики твердого тіла, атомної енергетики, фізики плазми, новітніх конструкційних матеріалів, космічних роботів та ін.

До лідерів світової економіки належать такі японські компанії, як «Тойотта Моторс», «Мацусіта Електрік», «Соні корпорейшин», «Хонда Моторс», «Тошиба», «Фудзіцу» та ін. Середній та малий бізнес ефективно функціонує в усіх галузях. Він є найактивнішим та найстабільнішим елементом ринку в розвитку конкуренції, підвищенні конкурентоспроможності товару. Майже 99% японських компаній належить до сфери малого та середнього бізнесу. Особливо велика їх роль в автомобільній, електронній та електротехнічних галузях.

Промислові райони[ред.ред. код]

Три великі райони

  1. Токійсько-Йокогамський промисловий район (Кей-хін; префектури Токіо, Канаґава, регіон Канто, Східна Японія)
  2. Наґойський промисловий район (Тюкьо)
  3. Осацько-Кобський промисловий район (Хан-сін)

Інші райони

  1. Північнокюсюський промисловий район (Кіта-Кюсю)
  2. Внутрішньояпонський морський промисловий район (Сето-найкай)
  3. Східноморський промисловий район (Токай)
  4. Північноземський промисловий район (Хокуріку)
  5. Кантоський промисловий район (Канто)
  6. Токійсько-Тібський промисловий район (Кей-йо; префектура Тіба, регіон Канто, Східна Японія)
  7. Касімський промисловий район (Касіма; префектура Ібаракі, регіон Канто, Східна Японія)

Автомобілебудування[ред.ред. код]

«Автомобіль майбутнього» — Toyota i-unit.

Автомобілебудування — одна з основних галузей промисловості, що забезпечила стрімкий розвиток японської економіки в другій половині 20 століття. На початку 21 століття в цій галузі було зайнято близько 8 млн осіб. Автомобільна продукція є однією з головних статей японського експорту. Великі автомобілебудівні райони розташовані в префектурах Канаґава, Сідзуока та Айті. Найбільші заводи знаходяться в містах Хіросіма, Курасікі, Сідзука, Тойота, Хамамацу, Йокосука, Йокогама, Ота. Провідними японськими автомобільними компаніями, що працюють на міжнародних ринках, є «Мазда» (Хіросіма), «Хонда» (Токіо), «Тойота» (Тойота), «Ніссан» (Йокогама), «Судзукі» (Хамамацу), «Міцубісі» (Хамамацу) та інші.

Японське автомобілебудування набуло розвитку у 1960-х роках в епоху японського економічного дива. Починаючи з 1970-х років підприємці почали експорт власної автомобільної продукції до США. Це спричинило торговельний конфлікт між обома країнами в 1974 році. Для його розв'язання японський уряд встановив обмеження на вивіз японських автомобілів закордон, а японські підприємці частково перенесли своє виробництво на територію США. Розв'язання конфлікту успішно сприяло розвитку японського автомобілебудування. Найвищого піку воно досягло 1989 року, коли в країні було виготовлено близько 13 млн автомобілів, з яких 6 мільйонів було експортовано закордон. У 19901995 роках спостерігався спад виробництва автомобілів до рівня 1979 року. Він змінився періодом стагнації, який закінчився 2002 року відновленням росту.

Alex K JE avto.svg
Центри автомобілебудування

Суднобудування[ред.ред. код]

Японський корабель «Ніппон-мару».

Суднобудування є традиційною галуззю виробництва для Японії впродовж багатьох віків. Основними суднобудівними районами є узбережжя Внутрішнього Японського моря, північні берега острова Кюсю та Тихоокеанське узбережжя. Найбільші заводи розташовані у містах Сасебо, Наґасакі, Куре, Ономіті, Сакаїде, Кобе, Йокосука, Йокогама, Хакодате. Провідними японськими суднобудівними компаніями є «Сасебо» (Сасебо), «Міцубісі» (Наґасакі), «Кавасакі» (Кобе), «Юніверсал» (Кавасакі) та інші.

Після Другої світової війни, завдяки вдосконаленню техніки суднобудування, Японія була світовим лідером в цій галузі. У першій половині 1970-х років вона випускала кораблі сумарною тоннажністю понад 16 млн тон. Проте після нафтового шоку в 19741975 роках попит на великі танкери для перевезення нафти різко скоротився, що спричинило різке падіння японського виробництва. У 1980-х роках японські суднобудівники оправилися після кризи, але були змушені вступити у боротьбу з конкурентами з Південної Кореї та комуністичного Китаю. На початку 21 століття Японія і Корея продовжують вести боротьбу за лідерство на міжнародному ринку суднобудівництва.

Електротехніка[ред.ред. код]

Підприємства

Ресурси і енергетика[ред.ред. код]

Ресурси[ред.ред. код]

Енергобаланс Японії. Динаміка споживання енергії за типами енергетичних ресурсів (1970 — 2004):
   АЕС
   ГЕС
   інше

Японія бідна на енергетичні ресурси. Країна переважно імпортує їх з закордону, що робить її вразливою до зовнішніх впливів. До 1960-х років японська економіка працювала на кам'яному вугіллі, проте після енергетичної революції перейшла на споживання нафти. У зв'язку із нафтовими кризами 1973 і 1979 років, японський уряд прийняв рішення зменшувати нафтову залежність країни шляхом розвитку власної ядерної енергетики та переведенням частини підприємств на природній газ.

Вугілля використовується в японській металургії та на теплових електростанціях. Станом на 2004 рік його частка в енергобалансі країни становила близько 22%. Японія цілковито відмовилася від видобутку власного вугілля у 1960-х й ввозить його у необхідних кількостях для промисловості з Австралії (57%), Індонезії (16%) та КНР (13%).

Нафта основний енергетичний ресурс Японії, частка якого в енергобалансі країни близько 50%. З нафти виготовляють основні нафтопродукти: бензин, гас, дизельне паливо, мазут, лігроїн. Станом на 2004 рік 99,7% цього ресурсу Японія імпортувала закордоном. З них 90% — нафта з країн Близького Сходу: Саудівської Аравії (31%), Об'єднані арабські емірати (25%), Іран (13%), Катар (9%), Кувейт (8%). Через високу залежність Японії від нафти і політичну нестабільність Близькосхідного регіону, уряд країни намагається використовувати альтернативні джерела енергії, такі як біоетанол.

Природний газ використовується на теплових електростанціях, в містах, а також як пальне для автомобілів. Він вважається більш екологічно чистим джерелом енергії, оскільки при його споживанні викиди вуглекислого газу в атмосферу менші ніж при споживанні вугілля або нафтопродуктів. Після нафтових криз 1970-х років частка природного газу в енергобалансі країни зросла. На 2004 рік вона становила понад 13%. 96,5% цього ресурсу Японія ввозила ззвоні. До 2005 року найбільшим експортером природного газу до Японії була Індонезія. Однак через зменшення поставок газу у зв'язку з розвитком індонезійської економіки та збільшенням попиту на внутрішньому індонезійському ринку, місце Індонезії посіла Малайзія. Станом на 2009 рік Японія імпортувала природний газ з Малайзії (22%), Австралії (20%), Індонезії (18%) та Брунею (12%) та Катару (12%).

Японія має значні поклади мінералів, але бідна на метали. 100% усієї залізної руди, алюмінію та міді, що використовується в японській промисловості, імпортується з закордону. Станом на 2004 рік найбільшими постачальниками залізної руди до Японії були Австралія (62%), Бразилія (21%) й Індія (8%); алюмінію — Австралія (45%), Індонезія (37%), Індія (13%); міді — Чилі (21%), Індонезія (19%), Австралія (10%). На противагу цьому Японія майже повністю забезпечує себе мінералами й будівельними матеріалами, зокрема цементом. В країні є також незначні поклади золота найвищої світової якості, що видобувається в копальні Хісікарі міста Іса префектури Каґосіма.

Енергетика[ред.ред. код]

В енергобалансі Японії частка вугілля – 17%, нафти і природно газу – 67%, гідро і атомної енергії – 16%. Загальне споживання енергії (4,2 т умовного палива на одного жителя) є приблизно таким же, як і в Західній Європі. Виробництво електроенергії досягло 900 млрд кВт год/рік. ТЕС виробляють 2/3 електроенергії. Це потужні станції, які працюють на нафті, або газі розміщені недалеко від споживача, тобто на тихоокеанському узбережжі в районах Канто, Токай і Кінті. За розвитком атомної енергетики Японія поступається лише США і Франції. В 90-х роках вона почала збагачувати уран.

Третинний сектор[ред.ред. код]

Торгівля[ред.ред. код]

Докладніше: Торгівля Японії

Особливості[ред.ред. код]

Японія є одним із найбільших експортерів автомобілів та високоточної техніки (Ліоворуч: Atenza-Sedan 2007 року компанії Mazda; праворуч: Фотоапарат Canon 400D компанії Canon).

Японська торгівля належить до типу торгівлі доданої вартості. Вона полягає в імпортуванні Японією сировини і експортуванні промислових товарів. В часи існування Японської імперії країна переважно ввозила сировину для текстильної промисловості, а вивозила текстильні товари. Торгівля була орієнтована на предмети легкої промисловості. Після Другої світової війни головною статтею японського імпорту стало паливо, а експорту — продукція машинобудування, автомобілі, високоточне обладнання та напівпровідники. Торгівля була переорієнтована на товари важкої і хімічної промисловості. Починаючи з 1980 року країна має перманентне позитивне сальдо торгового балансу — обсяги продажу перевищують обсяги закупівель. Через це між Японією і США неодноразово спахували торговельні конфлікти. У 1990-х роках японські виробничі підприємства перенесли значну частину своїх заводів в азійські країни. Продукція цих підприємств також імпортується до Японії.

На початку 21 століття головними товарами японського імпорту були нафта, зріджений природний газ, текстильні товари, прості мікросхеми, комп'ютери, риба і морепродукти. Головними товарами експорту були автомобілі, складні мікросхеми, сталь, товари хімічної і машинобудівної промисловості. Станом на 2010 рік, за сумою товарів імпорту й експорту, що становить близько 1,402 трильйонів доларів США.

Основними торговельними партнерами Японії є США, Китайська Народна Республіка, Республіка Корея, Республіка Китай, Саудівська Аравія, Австралія.

Експорт[ред.ред. код]

Станом на 2010 рік сума товарів на експорт становила 765,2 млрд доларів США. Головними партнерами Японії в 2009 році були:

Станом на 2009 рік експорт Японії до України становить 452 млн доларів США[9].

Імпорт[ред.ред. код]

Станом на 2010 рік сума товарів на імпорт становила 636,8 млрд доларів США. Головними партнерами Японії в 2009 році були:

Станом на 2009 рік імпорт Японії з України становить 245 млн доларів США[9].

Основні торговельні порти[ред.ред. код]

Станом на 2006 рік.

Порт Імпорт (єн) Експорт (єн)
Токійський порт 7 трлн (риба, морепродукти, текстиль) 5 трлн (комп'ютери, хімікати)
Йокогамський порт 3,9 трлн (паливо, нафта, алюміній) 7,8 трлн (автомобілі, запчастини)
Аеропорт Наріта 12,2 трлн (мікросхеми, електротовари) 12,0 трлн (мікросхеми, електротовари)
Наґойський порт 4,5 трлн (паливо, нафта, газ) 10,3 трлн (автомобілі, запчастини)
Кобський порт 2,7 трлн (текстиль, тютюн) 5,7 трлн (хімікати)
Аеропорт Кансай 2,9 трлн (волокно, мікросхеми) 4,5 трлн (мікросхеми, електротовари)

Історія[ред.ред. код]

Домодерна Японія[ред.ред. код]

Японська імперія[ред.ред. код]

Повоєнна Японія[ред.ред. код]

У 1939, на початок Другої світової війни, японська текстильна продукція домінувала на світовому ринку, а металургія, машинобудування, зокрема транспортне, хімічна промисловість і інші мали високий рівень розвитку. Під час Другої світової війни була знищена значна частина японського економічного потенціалу. Основи для подальшого енергійного підйому і структурних перетворень в господарстві були закладені внаслідок перегляду урядової політики по відношенню до науки і техніки, організації підготовки висококваліфікованих робочих кадрів, а також завдяки використанню досвіду промислового будівництва, накопиченого до і під час війни. У післявоєнні десятиріччя, принаймні до 1973, темпи економічного зростання були надзвичайно високими: в середньому близько 10 % на рік в 1955—1973. До кінця 1973 траплялися окремі короткочасні спади до 4-6 %. У подальші роки, внаслідок різкого стрибка цін на імпортовану нафту, середньорічні темпи зростання виробництва знизилися приблизно до 4,3 %. У 1977—1987 вони становили 4,2 %. Кардинально змінилася структура національного прибутку. Якщо в сільському господарстві, рибальстві і лісовому господарстві в 1955 було створено 23 % національного прибутку, то в 1965 — 11 %, в 1995 лише 2,1 %. В той же час, гірничодобувна, обробна промисловість і будівництво, які в 1955 давали 29 % національного прибутку, в 1995 становили близько 40,7 %. Частка сфери послуг, що включає транспорт, торгівлю, фінанси і адміністративну діяльність, становила 48 % в 1955 і 58 % в 1995. У 1996 трудові ресурси оцінювалися в 67,11 млн чоловік, з яких 32,7 % були зайняті в промисловості, 26,5 — в торгівлі і банківській діяльності, 24,6 — в сфері послуг і 5,5 % — в сільському господарстві і рибальстві. Поширений довічний найм робітників і службовців, за яким працюють близько 25 % зайнятих в обробній промисловості.

У 1980-х роках в країні відбулося згортання енергоємних і матеріалоємних виробництв в рамках структурної перебудови промисловості з метою зниження її залежності від імпорту сировини і палива. Своєрідна риса японської економіки — поєднання великих концернів з великим числом дрібних підприємств. Гігантські монополії (в тому числі «Mitsubishi», «Mitsui», «Sumitomo», «Fuji», «Sanwa» та інші) контролюють майже всі галузі економіки.

У країні тривалий час існувала «система довічного найму», коли працівнику не можна було переходити з однієї фірми в іншу. Якщо він наважувався це зробити, то його вважали зрадником і ставилися до нього зневажливо.

Проблеми[ред.ред. код]

Безробіття[ред.ред. код]

Японія має низький показник безробіття, який однак невпинно зростає. Упродовж 1970 – 1980-х років його рівень коливався в межах 2 – 2,8%. В 1990-х роках показних трохи перевищив 3%. Станом на 2011 рік він становив 4,9%.

Заборгованість[ред.ред. код]

  • Валовий зовнішній борг: 2,246 трлн доларів США (2010.7.30)
  • Державний борг: 225,80% від ВВП країни (2010)

Інфляція[ред.ред. код]

  • 0% (2011.1)

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Changes from the previous year (at chained (2000) prices: calendar year)». Economic and Social Research Institute (ESRI), Cabinet Office. 2011-03-10. Процитовано 2011-03-11. 
  2. «Latest Monthly Reports of Consumer Price Index». Statistics Bureau, Ministry of Internal Affairs and Communications. 2011-02-25. Процитовано 2011-03-06. 
  3. Усі дані, якщо це не зазначені окремо, подані у доларах США.
  4. 自給的農家
  5. 販売農家
  6. 主業農家
  7. 準主業農家
  8. 副業的農家
  9. а б Міністерство закордонних справ Японії (2009). «Україна». Профайл. Кабінет Міністрів Японії. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2011-6-9. 

Посилання[ред.ред. код]